Проблеми впровадження виховної системи В.О. Сухомлинського у сучас ний виховний процес

У дисертації Л.В. Ткачук “Педагогічне забезпечення успіху в навчанні молодших школярів у творчій спадщині В.О. Сухомлинського” (2001) [21, с. 81] досліджується феномен “педагогіки успіху” В.О. Сухомлинського. У павлиського вчителя немає праці, спеціально присвяченої проблемі успіху, проте ідея “радості успіху в навчанні, в житті” червоною ниткою проходить через всю його творчість. Уперше досліджено філософію дитинства, яка є основою великого експерименту, що В. Сухомлинський проводив усе життя. Здійснила це дослідження Т.Д. Кочубей [22, с. 9.], яка виявила, зокрема, що В.О. Сухомлинський у своїй педагогічній творчості  виходив з ідей філософії любові, мудрості, поваги до дитини, творив мікрокосмос дитячої душі, переливаючи в неї мудрі думки, світлі почуття, добру волю, плекав сад істинної духовності й високої краси етики, думки й слова. І.А. Суржикова (“Педагогічні ідеї В. Сухомлинського і С. Френе (порівняльний аналіз)”) (2003) [2,  с.  43], компаративно вивчаючи педагогічні ідеї Василя Сухомлинського і Селестена Френе, визначила спільність їх педагогічних ідей та підходів до питань навчання й виховання. Освітні ідеї великих учених адаптуються в новій українській школі.

Отже, можна зробити висновок, що у радянські часи В.О. Сухомлинського цінували за ідеї по формуванню комуністичного світогляду, вчення про працю як основу всебічного розвитку людини, виховання комуністичної моральності, виховання любові до Соціалістичної Батьківщини, патріотичної відданості, виховання колективізму, вчення про комуністичну ідейність людини як основу багатства та повноти його духовного світу, значення діяльності колективу  в у моральному розвитку підлітків, формування матеріалістичного світогляду, ідеї по формуванню  громадськості [23, с. 682].

У наш час вчені вбачають його праці неоціненним скарбом, золотою педагогічною спадщиною, яка  ґрунтується на гуманізмі, доброті, співчутті, самопізнанні, самовираженні, самовихованні. Сучасні педагоги вважають, що В.О. Сухомлинський стверджував гуманістичну педагогіку,яка звеличує людину над колективом,що апелює до його совісті, основою виховання вважають проблему людяності. У структуру педагогічної науки В. Сухомлинський включив категорії етики - обов'язок, честь, гідність, добро, свободу. Сучасні дослідники вважають, що головними цілями виховання, на думку В.О. Сухомлинського, виступають вільний розвиток дитини як активної особистості, розкриття індивідуальності, здатної протистояти нівелюючій тенденції офіційної педагогіки. У центрі педагогічного процесу, розглянутого як синхронне взаємодія наставника і учня, знаходиться дитина з його інтересами, творчими потенціями, на які насамперед і повинні орієнтуватися вчителі [31]. Як досягти цього на практиці описують основні цілі та принципи виховної системи В. Сухомлинського.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ПЕДАГОГІКИ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

2.1. Педагогічні  принципи виховної системи В.О. Сухомлинського

У Законі України "Про  освіту" метою освіти визначено  всебічний розвиток людини як особистості  та найвищої цінності суспільства, розвиток її  талантів,  розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу. В.О. Сухомлинський у своїй роботі обґрунтував шляхи та засади формування вищеназваних якостей у дитини і застосував їх у своїй практиці. Отже,  у  цьому  розділі  ми  спробуємо  визначити  основні засади  ефективної  педагогічної  діяльності  за  В.О. Сухомлинським.

Одним із найефективніших підходів до реформування сучасної освіти названо  особистісно-орієнтований підхід [9, c. 3].

У працях класиків української педагогіки К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка і  В.О. Сухомлинського містяться всі  або майже всі положення, що можуть бути покладені в основі сучасної концепції особистісно-орієнтованого  навчання й виховання. Поняття особистісно орієнтований підхід у працях В.О.Сухомлинського відсутнє. Не формулювалися ним ні принципи, ні методи особистісно орієнтованого підходу. Проте більшість його праць тією чи іншою мірою присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів і по суті вирішує проблеми його розбудови. Метою нашого дослідження є формулювання принципів особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання шляхом аналізу педагогічних ідей Василя Олександровича з позицій сьогодення.

Головною метою навчально-виховного  процесу В.О.Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості [10, с.4].

Одним із основних положень у системі  поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є  положення про неповторність  кожної дитини.  "У практиці своєї виховної роботи ми виходимо з того, що людина неповторна ...", — пише ВасильОлександрович у праці "Духовний світ школяра" [23, c. 284]. "Людська індивідуальність дитини неповторна ...", — повторює він у прані "Розмова з молодим директором" [26, с. 449]. Цій темі була присвячена і окрема стаття — "Людина неповторна", що була надрукована у часопису "Народное образованиe" у 1961 р. [27, с. 80— 96].

Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система  поглядів В.О. Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе  значення воно має і для концепції  особистісно-орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення  про дитину як найвищу цінність і, відповідно. Головного суб’єкта навчально-виховного  процесу. Це дає змогу сформулювати перший, фундаментальний принцип  особистісно-орієнтованого підходу  до навчання й виховання – принцип  неповторності кожної дитини.

З положенням про неповторність  кожної дитини безпосередньо пов’язане  наступне положення В.О. Сухомлинського – про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей. "У кожної людини, — пише Насидь Олександрович у статті "Людина неповторна", — є задатки, обдаровання, талант до певного виду або кількох видів (галузей) діяльності" [27, с. 88]. Він повертається до цієї думки в різних працях і акцентує увагу на необхідності розвивати здібності і таланти всіх без винятку дітей, що прийшли до школи. Поважати в кожному учневі людину, виявляти до нього гуманне ставлення — це насамперед розкрити в ньому таку людську неповторність" [27, с. 88—89]. 

Звідси випливає наступний, другий принцип особистісно-орієнтованого  підходу до навчання й виховання  – принцип визнання відсутності  нездібних дітей [16, c. 15].

З положення про відсутність  нездібних, бездарних і лінивих  дітей у свою чергу пов’язане  положення про нерівність розумових  здібностей дітей, яке, на перший погляд, йому суперечить. Проте протиріччя тут нема. Наявність такої нерівності обумовлена різними розумовими задатками  дітей.

Без урахування цього не можна уявити сучасний навчально-виховний процес. Отже, третім принципом особистісно-орієнтованого  підходу є принцип урахування нерівності розумових здібностей дітей.

Навчання й виховання дітей  із високими розумовими здібностями  не викликає особливих труднощів. А  що робити з дітьми, які мають  знижену здатність до навчання? Як вчити і виховувати таких дітей? Впоратися з цим завданням  можна, на думку В.О.Сухомлинського, лише за умови використання для навчання і виховання таких дітей особливих  заходів, тонкого і делікатного  індивідуального підходу. "З учнями, що з трудом опановують знання, — пише В.О.Сухомлинський у праці "Павлиська середня школа", — ми проводимо копітку індивідуальну роботу. Розвиваючи індивідуальні нахили цих учнів, ми добиваємося, щоб кожний з них досяг успіху, якщо не в навчанні, то в праці. Цеп успіх стає моральною підтримкою, яка надихає учня па подолання труднощів у навчанні" [26, с. 28].

Звідси випливає четвертий принцип  особистісно-орієнтованого підходу  до навчання й виховання – принцип  індивідуалізації навчально-виховного  процесу.

Індивідуалізація навчально-виховного  процесу – це, по суті, навчання і  виховання кожного учня за індивідуальним планом. “Досвід переконує, - пише В.О.Сухомлинський  у статті “Народний учитель”, - якщо в школі, скажімо, шістсот учнів, то це означає, треба шукати шістсот індивідуальних стежок [27, с. 247].

Природні задатки, нахили, обдарування  складають зміст індивідуальних особливостей учнів, а їх виявлення  – зміст п’ятого принципу особистісно-орієнтованого  підходу до навчання й виховання  – принципу врахування індивідуальних особливостей учнів.

Розкриваючи суть індивідуального, диференційованого  підходу до навчання й виховання  учнів, В.О.Сухомлинський постійно використовує поняття особистість дитини. В його працях можна зустріти словосполучення "колектив і особистість", "людська особистість", "підростаюча особистість", "всебічно розвинена особистість" та ін. Швидше за все він не розрізняв поняття "індивідуум" і "особистість", ведучи походження останнього від слова "особа" (або, якщо не бути категоричним, не пояснював різницю між ними). Саме так, тобто як синоніми, розглядаються ці поняття у словнику іншомовних слів, де слова "індивід", "індивідуум" тлумачаться як "окрема людина, особа" [13, с. 7].

Отже шостим принципом особистісно-орієнтованого  підходу до навчання й виховання, що випливає із педагогічних ідей В.О. Сухомлинського, є принцип визнання кожного учня особистістю.

Головним завданням щодо реалізації цього принципу є збереження і  розвиток у дитини почуття людської гідності. Це завдання В.О. Сухомлинський  вважав одним із найважчих і найтонших  завдань педагога і, судячи з того, як часто зустрічається поняття  людська гідність у його працях, надавав йому дуже великого значення [24, с. 643].

Переживання як позитивних, так і  негативних інтелектуальних почуттів позначається на всьому духовному житті  дитини. Звідси – наступний, сьомий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання і виховання – принцип отримання позитивних почуттів від навчання. Як забезпечується реалізація цього принципу? У працях В.О.Сухомлинського можна знайти два шляхи його виконання. Перший має методичний характер і передбачає відповідний добір навчальних завдань. "Я продумую, що робитиме кожен учень, — пише Василь Олександрович у праці "Сто порад учителеві", посилаючись на досвід свого друга, вчителя математики. — Для всіх добираю таку роботу, яка принесла б успіх" [24, с. 438]. А успіх приносить моральне задоволення і позитивні почуття.

У талановитих дітей успіхи у  навчанні можуть породжувати почуття  запаморочення від успіхів, зазнайство. Щоб запобігти цим небажаним  явищам, - пише В.О. Сухомлинський, - слід уміло вести підлітка шляхом подолання  труднощів. Цю вимогу можна сформулювати як восьмий принцип орієнтованого особистісного навчання – принцип навчання через подолання труднощів. З огляду на це Василь Олександрович згадує у статті "Розумова праця і зв'язок школи з життям" одну вчительку початкових класів, яка вважалася майстром пояснення змісту арифметичних задач. Але коли її вихованці перейшли у п'ятий клас, то з’ясувалося, що вони зовсім не вміють розв'язувати задачі, оскільки звикли до того, що вчителька розв'язувала їх сама, намагаючись зрозуміліше і дохідливіше подати матеріал. Тобто "протягом чотирьох років учителька дбайливо оберігала дітей від труднощів і вони, по суті, не навчилися активно мислити" [27, с. 57].

Навчання – це важка розумова праця, і щоб ця праця була успішною, вона має бути цікавою, бажаною для учнів. При чому цікавим може бути не тільки предмет, а й спосіб пізнання. Одним із найефективніших способів пізнання, пише В.О.Сухомлинський у статті “Розумова праця і зв’язок школи з життям”, є дослідницький підхід до предмета вивчення.

Отже дев’ятим принципом особистісно-орієнтованого  підходу до навчання і виховання  можна вважати принцип дослідницького підходу до предмета вивчення. Шкільна пошуково-дослідницька діяльність – один із аспектів самостійного добування знань учнями, якому В.О. Сухомлинський надавав великого значення [26, с. 244].

Звідси випливає десятий принцип  особистісно-орієнтованого навчання принцип обов’язковості самостійної  розумової праці учнів у процесів навчання. Важливим чинником ефективності навчання В.О.Сухомлинський вважав людяність, любов, доброту, чуйність, сердечність, тактовність стосовно учнів  [24, с. 120].

Одинадцятий принцип, який випливає із цього положення. можна сформулювати як принцип людяності, чуйності і тактовності по відношенню до учнів. З цим положенням безпосередньо пов’язане наступне положення В.О.Сухомлинського про розуміння оцінки як інструмента виховання, а не покарання  [23, с. 555].

Звідси – дванадцятий  принцип особистісно-орієнтованого  навчання – принцип розуміння  оцінки знань учнів як інструмента виховання [24, с. 125].

Положення про взаємозалежність особистості і колективу як сукупності особистостей можна сформулювати як тринадцятий принцип особистісно-орієнтованого  навчально-виховного процесу –  принцип взаємозалежності колективу і особистості у навчанні [25, с. 578].

Положення про необхідність високих особистісних якостей учителя, розроблене Сухомлинським, може розглядатися як чотирнадцятий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип залежності особистості учня від особистості вчителя.

Положення В.О.Сухомлинського про наявність числення складних взаємозв’язків і взаємозалежностей  між окремими складовими частинами  навчально-виховного процесу може бути сформульоване як п’ятнадцятий принцип особистісно-орієнтованого  підходу до навчання й виховання  – принцип розгляду навчально-виховного процесу як складної системи [23, с. 71].

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського багатопланова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збагачувалася, поглиблювалася. Його педагогічна концепція високогуманна  і демократична, органічно поєднує  класичну і народну педагогіку.