Проблеми впровадження виховної системи В.О. Сухомлинського у сучас ний виховний процес

Отже, підведемо підсумок, що до головних принципів виховної системи В.О. Сухомлинського належать: принцип ставлення до кожної дитини як до неповторної особистості, принцип відсутності нездібних та бездарних дітей, принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання, принцип нерівності розумових здібностей дітей та його урахування, принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу та врахування індивідуальних особливостей учнів, принцип визнання кожного учня особистістю, принцип отримання позитивних вражень від навчання, принцип навчання через подолання труднощів, принцип дослідницького підходу до предмета вивчення, навчання принцип обов’язковості самостійної розумової праці учнів у процесів навчання, принцип людяності, чуйності і тактовності по відношенню до учнів, принцип розуміння оцінки знань учнів як інструмента виховання, принцип взаємозалежності колективу і особистості у навчанні, принцип залежності особистості учня від особистості вчителя, принцип розгляду навчально-виховного процесу як складної системи та принцип виховання в процесі праці.

2.2. Мета та задачі виховної виховної системи В.О. Сухомлинського

Мету виховної роботи В.О. Сухомлинський вбачає в тому, щоб  кожному юнакові, кожній дівчині  дати моральну, розумову, практичну  і психологчну підготовку до праці, розкрити в кожному з них індивідуальні  задатки, нахили і здібності. Педагог прагнув підготувати своїх вихованців до високоморальних і естетичних відносин, побудованих на дружбі і товаришуванні, на повазі до всього справді людського в кожній чесній людині.

У педагогічній науці і  практиці мета виховання конкретизується  системою його завдань. Іншими словами, термін "всебічне виховання" передбачає конкретну диференціацію його на складові, які й прийнято називати завданнями виховання [5].

Завдання розумового виховання такі: оволодіння знаннями, уміннями та навичками, формування наукового світогляду, розвиток інтелектуальних можливостей, оволодіння методами пізнавальної діяльності, засвоєння певного обсягу наукових знань, розвиток розумових сил, здібностей і талантів, пізнавальних інтересів, потреби самоосвіти, системного поповнення своїх знань, підвищення рівня загальноосвітньої і спеціальної підготовки [5].

Перед моральним вихованням поставлено такі завдання:  оволодіння особистістю правилами та нормами моральної поведінки, розвиток почуттів, формування переконань, формування умінь і навичок моральної поведінки, формування моральних понять, суджень, почуттів, навичок і звичок поведінки, які відповідають існуючим суспільним нормам.

Трудове виховання передбачає вирішення таких завдань:  формування здатності до праці, виховання соціально-психологічної готовності до трудової діяльності, виховання поваги до людей праці та її результатів, оволодіння уміннями й навичками трудової діяльності, вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства, активної позиції кожної особистості,  розвиток потреби в праці, діловитості, підприємництві, виховання дисциплінованості, організованості, вміння залучатися до виробничих відносин, формування працелюбства, глибокої поваги до праці, трудових умінь, навичок культури розумової і фізичної праці, громадсько-трудової активності, підготовка і виконання необхідних і доступних видів професійної діяльності, підготовка до вибору майбутньої професії.

Завдання фізичного виховання такі: створення оптимальних умов для формування здорового організму людини, формування санітарно-гігієнічних умінь та навичок, тренування та загартування організму, виховання волі, розвиток спритності, краси тіла і рухів, зміцнення здоров'я, фізичного розвитку, підвищення розумової і фізичної працездатності, розвиток і удосконалення природних рухових якостей (сили, спритності, витривалості тощо), потреби, прагнення бути здоровим, бадьорим, дарувати радість собі і оточуючим, набуття нових видів рухів,  виховання моральних якостей (сміливості,  мужності,  наполегливості,  рішучості,  дисциплінованості, відповідальності, колективізму та інших) [5].

Естетичне виховання передбачає вирішення таких завдань: формування почуття прекрасного, виховання любові до природи та навколишньої краси, виховання стійких оцінних критеріїв до творів мистецтва, оволодіння знаннями та вміннями творити прекрасне в житті, формування естетичних знань, естетичної культури, естетичного ідеалу, естетичного ставлення до дійсності, бажання бути прекрасним у всьому: в думках, справах, вчинках, зовнішньому вигляді, оволодіння естетичною спадщиною минулого, розвиток естетичних почуттів, потреби жити і працювати за законами краси, залучення людини до прекрасного в житті, природі, праці.

Отже, мета виховання - це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Мета виховання зумовлюється його змістом. Мета і завдання зіставляються як ціле і частина, система і її компоненти. Тому справедливим може бути і таке визначення: мета виховання - це система завдань, які вона вирішує. Так як у виховній системі В.О. Сухомлинського ми маємо декілька змістовних ліній (розумове виховання, моральне та естетичне виховання, фізичне виховання та виховання в процесі праці), то і завдання виховання, які вирішує педагог, можуть бути класифіковані і систематизовані з урахуванням цих змістовних основ.

2.3. Зміст виховної  роботи педагогічної системи В. Сухомлинського

Зміст виховання  випливає із багатства суспільно-історичного досвіду, вартостей культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система цінностей світової і національної культури, яку учні повинні засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і завдань виховання.

У відповідності до базової  культури, яку повинен засвоїти учень  у процесі виховання, та основ  всебічного розвитку виділяють такі основні напрямки виховання: розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне [32].

За В. Сухомлинським, розумове виховання — це "надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці" [26, с. 214].

Розумове виховання відбувається в процесі надбання знань, але  не зводиться лише до їх накопичення. Знання повинні стати переконаннями  особистості, її духовним багатством, впливати на ідейні погляди, результати діяльності людини, на її громадянську активність та інтереси.

Найважливішим засобом розумового виховання є навчання, у процесі  якого відбувається розумовий розвиток. "Як без азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання" [26,  с. 215].

Праця і культура, уся  життєдіяльність сучасної людини з  кожним роком усе більше залежать від рівня його духовності, моральної  позиції. Навчання не дає бажаних результатів, якщо вчитель ставить перед учнем на перше місце ціль вивчити і запам'ятати. Чим у більшій мірі на перше місце висувається ця задача, чим більше вона захоплює внутрішні сили учня, тим далі відходить на задній план задача морального виховання. Шкода зубріння дуже велика - вона мимоволі знищує основні ідеї навчального предмета.

Велике лихо, вважав В.О. Сухомлинський, якщо вихователь не уміє вибирати зі скарбниці мови саме ті слова, що необхідні, щоб знайти шлях до серця дитини, якщо в процесі виховання норм моралі і моральності ми не викликаємо позитивних емоцій, подібних тим, що з'являються в людини від зіткнення з чимось близьким і дорогої. Слово повинне бути ємним, мати глибокий сенс, емоційне фарбування, воно повиннео залишати слід у думках і душі вихованця. Адже якщо слова, нехай навіть самі потрібні і красиві, про високу мораль не викликають емоцій, не хвилюють, те вони так і залишаться порожніми звуками, благими побажаннями. У тім полягає майстерність вихователя, щоб розмова з вихованцем викликав в останнього власні думки, переживання, спонукуючи до активної діяльності [25, с. 9—283].

Важливу роль В. Сухомлинський  відводить естетичному вихованню  підростаючого покоління, вихованню  красою. Він пропонує використовувати  красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї  потребу милуватися природою і творами  мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним  власними руками.

Значне місце в педагогічній системі В. Сухомлинського відведено  проблемам трудового виховання  школярів. На його думку, учні мають  брати участь у найрізноманітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і тривалій, платній і безкоштовній, ручній і механізованій, індивідуальній і колективній, у майстернях і в полі. У статті «Гармонія трьох начал» він писав: «Трудове виховання — це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко і прекрасно».

Дуже важливим моментом у  системі трудового виховання  на думку В.О. Сухомлинського є і положення про те, що праця дозволяє найбільше повно і яскраво розкрити природні задатки і схильності дитини. Аналізуючи готовність дитини до трудового життя, потрібно думати не тільки про те, що він може дати для суспільства, але і про те, що праця дає особисто йому. У кожній дитині дрімають задатки якихось здібностей. Ці задатки як порох: щоб запалити, необхідна іскра [25, с. 9—283].

Багато уваги В.О. Сухомлинський  приділяв фізичному вихованню. Ціль фізичного виховання - це гармонійний фізичний розвиток, пропорційна тілобудова, добре розвинені фізичні якості, показники здоров’я як умова краси зовнішньої і внутрішньої [18, с. 12]. На думку В.Сухомлинського, «мета фізичних вправ – виховувати почуття краси рухів, силу, гармонійність, спритність, витривалість. При розучуванні рухів на заняттях з фізкультури велика увага приділяється фізичній досконалості, красі. Самовиховання краси постави − один з головних стимулів, що спонукають учнів щодня робити ранкову гімнастику» [28, с.169].

Отже, зміст виховної системи В.О. Сухомлинського дуже багатоплановий і включає в себе такі напрямки: розумове виховання, моральне та естетичне виховання, фізичне виховання та виховання у процесі праці.

РОЗДІЛ 3. ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО У СУЧАСНУ ШКОЛУ

3.1.  Проблеми  впровадження  виховної  системи  В.О. Сухомлинського у сучасний виховний процес. Основні недоліки планування навчально-виховної роботи

Багато радянських та сучасних вчених (Ю.П. Азаров, І.Я. Зязюн, Г.Н. Волкова, А.Г. Дзеверин, Г.Н. Філонов, Г.І. Щукіна, Є.Е. Березняк, Е. Коган, Н.І. Кодак, Г.К. Настасьєв, К. Григорьєв, В. Князюк, Г.А. Мединський, С. Соловейчик, Б.С. Тартаковський, Л.А. Абрамова, Л. Дворникова, М. Любицин,Г. Цурикова, І. Кузьмичов, Н. Бодрова, Р. Брандесов, М. Кудряшов, І. Павлова, Н. Свєтловська та інші) вважають педагогічну спадщину  В.О. Сухомлинського джерелом, з якого треба черпати знання вчителям у своїй діяльності. Також є вчені (прихильники колишнього професора Українського вільного університету в Мюнхені Григорія Ващенка), на думку яких В.С. Сухомлинський не повинен братися до уваги, оскільки його теорії пройняті комуністичною партійною ідеологією. У науковому протистоянні навряд-чи одна сторона переконає іншу. Головне – не в цьму. Ідеї В.О. Сухомлинського адресовані вчителю і важливо, що саме він вбере для себе з його вчення, а це залежить від того, наскільки вчитель знайомий з працями великого педагога, чи читав він їх в оригіналі.

Ось тут і відкрився  парадокс: по-справжньому Василя Олександровича не знають ні вчителі, ні батьки. Звичайно, ми не питали всіх вчителів, чи читали  вони книги Сухомлинського. Але ті, з ким довелося розмовляти, відверто здивовано говорили, що ні. Наша знайома вчителька історії пояснила: «Ми, в більшості своїй (вчителі, тобто), вивчали Сухомлинського в курсі історії радянської педагогіки. Що всі пам'ятають: праця в ім'я Батьківщини і заради перемоги над імперіалізмом, ще, може бути, любов до природи, обов'язково виховання колективізму. Що нам подавали, то ми і запам'ятали». Мало  хто  розкривав  книгу  і  захоплювався  істинними  ідеями педагога. Ось чому сьогодні практично ніхто з учителів не згадує Сухомлинського. Або того ж Макаренка. Спрацьовує елементарний стереотип: своїх ми знаємо, а от що таке педагогіка Монтессорі, що за ідеї у Френе, навіть перечитати книги Корчака виявляється цікавіше. Ми живемо у той час, коли кожен вчитель може  цікавитися, пробувати впровадити те, що йому до душі. Є сьогодні найширше поле можливостей для впровадження різних педагогічних освітньо-виховних  концепцій.  Але дуже багато кинулися творити собі кумирів із знаменитих зарубіжних педагогів, а свого доступного, мудрого і прогресивного  просто не помічають [6].

Звідси випливають багато проблем і помилок у реалізації навчально-виховної роботи. Сучасна школа переживає не легкі часи. І в першу чергу проблема нашої школи - в повній внутрішньої безглуздості, у відсутності образу, по якому здійснюється освіта молодої людини. У радянський час було зрозуміле соціальне замовлення, яке ставилося перед школою. І в рамках цього замовлення  формувався образ людини, необхідний нашому, на той час радянському, суспільству. Для виконання завдання школи важливий саме образ: вхідний - що маємо на вході, і завершальний - що ми хотіли б мати на виході. Не може бути освіти без орієнтації на зразок. Інакше ні батьки не розуміють, куди вони віддають дітей, ні вчителі не уявляють собі, що їм з дітьми робити, ні суспільство не уявляє, з чим воно зіткнеться, коли маса дорослих індивідуумів, у яких не зрозуміло що в голові, вийде за стіни школи.

Подивимося, як В.О. Сухомлинський розумів головне завдання школи. Сухомлинський бачив проблему освіти у старому світі у тому, що освічена людина не хотіла брати участь у процесі матеріальної праці. Він наполягав на тому, що ті моральні цінності, які може дати освіта, здатні створити людину. Він писав: сьогодні «треба виховувати не просто готовність - практичну й моральну - до цієї праці, а й прагнення, бажання, потяг присвятити їй усе своє життя» [29, с. 377].