Проблеми впровадження виховної системи В.О. Сухомлинського у сучас ний виховний процес

Школа втратила пріоритет  у формуванні цінностей, а ті, хто  перехопив цей пріоритет, замислюється про формування не людини, а великого споживача - за допомогою шлунка, тіла і таке подібне.

Фактично пропонується два  варіанти освіти: погана загальнодоступна і хороша дорога. Але вони обидві зорієнтовані на одну систему цінностей: престиж, успіх, споживання. Хороша відкриває  дорогу в світ конкуренції і «нескінченних  можливостей», в світ, в якому  всі беруть участь в гонці за престижем. Що нам пропонують приватні освітні  школи? Вони виховують сконцентрованих  на собі та своїй кар'єрі людей. Їм дають знання мов та інформатики, точні науки - або, навпаки, природничі, або гуманітарні знання. Їх вчать  думати. Але у нас немає замовлення, щоб наші діти збагачували свої душі. Адже бездушні громадяни - шлях до соціального  розпаду й індивідуальної деградації.

Отже, відповідно до системи  В.О. Сухомлинського вчителю ставляться наступні вимоги:

1.     Систематичне піклування про всебічний розвиток дитини.

2.     Любов до дітей і кожної окремої дитини.

3.     Повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість.

4.     Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.

5.     Глибоке знання дитини.

6.     Розуміння дитини – педагогічна емпатія.

7.     Бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини.

8.     Вміння розвивати у дитини почуття власної гідності.

9.     Вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших людей.

10.   Бути другом, мудрим радником дитини.

Нажаль, мало хто з сучасних вчителів здатний на це. У сучасному суспільстві  ми спостерігаємо масову деградацію особистості вчителя, розклад його професійних та загальнолюдських якостей. Цей розпад особистості має свої причини. Ми можемо назвати наступні: багато хто вважає професію неперспективною, яка не дозволяє рухатись вперед, тому вчителі не зацікавлені у своїй праці; також робота вимагає багато сил та нервів, але дає дуже мало грошей, всі погодяться, що зарплатня не відповідає зусиллям, які на неї покладені; авжеж потрібен вроджений дар, щоб спілкуватися з дітьми, розуміти їх, але у нас не має стандарту та перевірки кадрів, яких приймають на роботу, і часто трапляється, що вихованням дітей займається зовсім некомпетентна у цій справі людина і багато інших вагомих причин. Цим ми хотіли сказати, що зусиль самих вчителів у порятунку сучасної школи не достатньо, треба реформувати усю систему освіти, ламати її в корені

3.2. Впровадження навчально-виховної концепції В. Сухомлинського у сучасну українську школу

Наскільки ж і для кого актуальний досвід цього педагога в  нашій школі? Що в його поглядах тимчасове, кон'юнктурне, а що – вічне?

Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського актуальна. Вона спрямована на життєвість, на справжню людину. Вона виховує самоповагу. В. Сухомлинський може стати нашою дороговказною зіркою в любові до дітей, до своєї професії, до своєї батьківщини. Він допомагає залишитися  живими  навіть  у  найважчі  часи  кризи нашої школи. В. Сухомлинський  виник  не  на  порожньому  місці.  Він  продовжував  кращі  гуманістичні  традиції  в  педагогіці,  які  сходять  до  Я.А. Коменського, Л. Толстого, Р. Штайнера, Я. Корчака, Ж.-Ж. Руссо. 

Наша школа з вини держави стала відступницею від цих ідей і методів.

Провідними ми вважаємо такі ідеї великого педагога:

• підвищення професійної культури вчителя;
• турбота про здоров’я дитини;
• гуманізація навчально-виховного процесу;
• розвиток загальнонавчальних умінь та навичок, формування навичок самоосвітньої роботи;
• розумовий розвиток учнів;
• духовне становлення особистості школяра;
• громадянське виховання;
• трудове виховання;
• виховне середовище. Гармонійна взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу: педагогів, учнів, батьків, громадськості;
• сім’я як головний чинник виховання. Підготовка учнів до батьківства та материнства.

Реалізуючи його ідеї щодо розвитку особистості, вчитель повинен  визначити у своїй діяльності наступні завдання:

• фізичний розвиток учнів, формування здорового способу життя, установки бути здоровими;
• дуxoвнe становлення особистості;
• інтелектуальний розвиток учнів;
• соціальний розвиток.

На шляху до реалізації головної мети (гармонійний розвиток особистості) окреслюємо для себе:

а) завдання-мінімум: людина, яка закінчує загальноосвітню школу, повинна вміти дати собі раду в  житті – дорожити здоров’ям, вести  здоровий спосіб життя, бути працелюбною, відповідальною, впевненою в собі, вміти спілкуватися з людьми, усвідомлювати  сенс життя, прагнути створити сім’ю, виховати дітей, жити у злагоді з  собою, оточуючими людьми, природою, світом, мати почуття людської гідності, бути патріотом своєї держави;

б) завдання-максимум: випускник  школи мусить бути фізично досконалою, духовно багатою, інтелектуально розвиненою, креативною, соціально адаптованою  особистістю з критичним мисленням, постійним прагненням до самовдосконалення, самореалізації, самоактуалізації, бажанням працювати [4, с. 37].

З програмою гармонійного виховання особистості знайомимо  учнів, батьків. Це змінює їхнє ставлення  до навчальної діяльності, робить її особистісно  значимою, затребуваною кожним учнем  та його сім’єю. Переконуємо також, що кожен віковий період сприятливий  для розвитку тих чи інших якостей особистості, а нехтування психологічними закономірностями становлення особистості гальмує розвиток дитини та може привести до небажаних наслідків. Така мотивація сприяє взаємодії сім’ї та школи щодо розвитку особистості кожного учня з врахуванням його індивідуальних особливостей, нахилів, здібностей, інтересів.

Відомо, що вчитель може досягти мети лише в тому разі, коли ця мета буде сприйнята  і самим учнем. “Я розумію майстерність виховання так, що кожне доторкання вихователя до свого вихованця є  в кінцевому підсумку спонуканням  до праці душі. Чим тонше й ніжніше  воно, це спонукання, тим більше сил, що виходять з глибини душі, тим  більшою мірою стає маленька людина вихователем самої себе”, – наголошував  В. Сухомлинський [27, c. 604].

Але як цього досягти? Як запалити в душі дитини вогник самотворення? Як переконати кожну дитину в її самоцінності? Як сформувати самоповагу, людську гідність, інші доброчинності, які стануть рушійною силою самоконструювання, самотворення, самовдосконалення, самореалізації особистості?

Вивчення досягнень педагогічної та психологічної науки, спадщини В.О.Сухомлинського, етнопедагогіки, перспективного педагогічного  досвіду та постійне “занурення”  з цим багажем інформації в  реальне шкільне життя дозволяє усвідомити давнє “Все починається з любові” та віднайти концентрований вираз цілей, завдань та змісту “доторкання” і “праці душі” – формулу “Три люблю”. Постулати формули “Три люблю” визначають ставлення учня до себе, до людей, до природи та базуються на певних інваріантах, а саме:

1.    Я люблю себе.

1.1. Бережу себе від  травм, дбаю про своє здоров’я.

1.2. Розвиваю в собі  найкращі людські якості, займаюся  самовихованням, проектую свій життєвий  шлях.

1.3. Прагну добре оволодіти  основами наук, займаюсь самоосвітою,  свідомо обираю професію.

       1.4. Оволодіваю вміннями та навичками самообслуговування, змістовного відпочинку.

(Самозбереження, самооздоровлення, самопізнання, самоставлення, самоорганізація,  самоосвіта, самовиховання, саморозвиток, самоконтроль, саморегуляція, самовдосконалення,  самореалізація, самоактуалізація).

2. Я люблю маму, тата, родичів, друзів, співгромадян, людство.

2.1. Прагну вести себе  так, щоб через мої вчинки  у мами ніколи не було сліз  та сивини, щоб тато пишався  мною, дідусь та бабуся раділи  за мене; турбуюся про своїх  рідних.

2.2. Дорожу друзями, дбаю, щоб їм було зі мною добре  та цікаво.

2.3. Вчуся спілкуватися  з людьми та розуміти їх.

       2.4. Вивчаю життя та творчий шлях видатних людей міста, області, України, світу.

3. Я люблю свій дім, свій двір, свою вулицю, свою школу, своє місто, свою державу Україну, Всесвіт.

3.1. Дбаю про безпеку,  чистоту та ошатність свого  дому, двору.

3.2. Вивчаю історію своєї  вулиці, рідного краю, України.

3.3. Дорожу честю школи,  міста, Батьківщини.

      3.4. Пізнаю світ, бережу природу, усвідомлюю себе частинкою природи, прагну зайняти свою нішу у Всесвіті.

Таким чином, у формулі  “Три люблю”, на наш погляд, закладена  система самоформуючого процесу  [4, с. 48] .

Педагогічним інструментарієм  концепції гармонійного розвитку особистості  учня, його духовного становлення  є: уроки духовності, культури, уроки  “Три люблю”, “Пізнай себе”; гуртки, клуби, секції шкільного наукового  товариства; виховні години за тематикою: “Українознавство”, “Проблеми екології”, “У світі захоплень та професій”, “Самовиховання”, “Азбука навчальної праці”, “Година класного керівника”; конкурси: “Міс Осінь”, “Кращий допризовник”, “Суперкозак року”,“Найдобріша, наймудріша, найпрацьовитіша дівчинка”, “Міс Компетентність”; посвячення в учні, в старшокласники, в учні Козацької школи фізичного розвитку; Дні класу; акції “Моє доручення”, “Не бійся своєї досконалості”; фестиваль театрів ввічливості; фестиваль “Таланти твої, школо”; Свято школи; Свято казки та ін.

Наприклад, коли ми говоримо, що в школі необхідне екологічне виховання, це не означає, що потрібно зубрити біологію та екологію, або  заучувати ГДК шкідливих речовин, а означає, перш за все, що треба прищепити  дитині почуття господаря, відповідальність за свою землю, за весь життєвий простір, який годує, напуває, зігріває, а також  радує око пейзажем, заходом і  сходом, радує слух шелестом листя, дзюрчанням струмка, стрекотіння коників, співом жайворонка. А це означає, що такий молода людина буде чинити опір вирубці лісу в Карпатах і вийде  висаджувати-відновлювати там лісовий  масив, навіть якщо за рубку лісу платять  в десять разів більше, ніж за висадження дерев.

Наведемо ще один приклад. Візьмемо перший лист із шедевра Сухомлинського «Листи до сина»: «Дочекаємося твоїх  перших студентських канікул - я познайомлю тебе з одним старим із сусіднього колгоспу, він уже більше тридцяти років вирощує саджанці яблунь. Ось  це справжній художник у своїй  справі. У кожній гілочці, у кожному  листочку вирощеного деревця він  бачить себе. Якби сьогодні всі люди були такими, можна було б сказати, що ми досягли комуністичної праці» [30]. Не будемо звертати увагу на те, що В.О. Сухомлинський пише про комуністичну працю, головне тут не це. Головне те, що якщо не буде таких садівників, якщо не буде в суспільстві людини, яка закохана у свою справу і гордий нею, то немає звідки взятися хорошим президентам. Якщо суспільство не здатне створити державу, яка ставить у центр культури вчителя, то немає звідки взятися таким садівникам, а потім і президентам.

“Найважливішою силою, покликаною здійснювати виховання, є сама людина. Уся майстерність вихователя полягає  в тому, щоб, знаючи, якою повинна  бути людина, вміти одухотворити її прагненням до свого власного ідеалу”, – зазначав В. Сухомлинський [26, с. 532].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Узагальнюючи проведену  роботу, ми можемо зробити наступны висновки.

1. У радянські часи В.О. Сухомлинського цінували за ідеї по формуванню

комуністичного світогляду, вчення про працю як основу всебічного розвитку людини, виховання комуністичної  моральності, виховання любові до Соціалістичної Батьківщини, патріотичної відданості, виховання колективізму, вчення про  комуністичну ідейність людини як основу багатства та повноти його духовного  світу, значення діяльності колективу  в у моральному розвитку підлітків, формування матеріалістичного світогляду, ідеї по формуванню  громадськості. Сучасні педагоги вважають, що В.О. Сухомлинський стверджував гуманістичну педагогіку,яка звеличує людину над колективом,що апелює до його совісті, основою виховання вважають проблему людяності. У структуру педагогічної науки В. Сухомлинський включив категорії етики - обов'язок, честь, гідність, добро, свободу. Сучасні дослідники вважають, що головними цілями виховання, на думку В.О. Сухомлинського, виступають вільний розвиток дитини як активної особистості, розкриття індивідуальності, здатної протистояти нівелюючій тенденції офіційної педагогіки.

2.  Аналізуючи сутність та методологію виховної системи В.О. Сухомлинського, ми дійшли наступних висновків. До головних принципів виховної системи В.О. Сухомлинського належать: принцип ставлення до кожної дитини як до неповторної особистості, принцип відсутності нездібних та бездарних дітей, принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання, принцип нерівності розумових здібностей дітей та його урахування, принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу та врахування індивідуальних особливостей учнів, принцип визнання кожного учня особистістю, принцип отримання позитивних вражень від навчання, принцип навчання через подолання труднощів, принцип дослідницького підходу до предмета вивчення, навчання принцип обов’язковості самостійної розумової праці учнів у процесів навчання, принцип людяності, чуйності і тактовності по відношенню до учнів, принцип розуміння оцінки знань учнів як інструмента виховання, принцип взаємозалежності колективу і особистості у навчанні, принцип залежності особистості учня від особистості вчителя, принцип розгляду навчально-виховного процесу як складної системи та принцип виховання в процесі праці.