Професійна підготовка фахівців у системі класичної музичної освіти

ПЛАН

ВСТУП

1. СУЧАСНА МУЗИЧНА ОСВІТА: ІННОВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

1.1. Фактори, які впливають  на становлення музиканта у  розрізі сучасної музичної освіти

1.2. Принципи особистісно  орієнтованого підходу у професійному  становленні музикантів

1.3. Інноваційні підходи у музичній освіті, їх вплив на особистічсно-професійне становлення музикана

2. ГОЛОВНІ СКЛАДОВІ  ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ  МУЗИКАНТА

2.1. Художнє світовідношення  музиканта, його становлення у  процесі професійної підготовки

2.2. Художня емпатія як чинник формування професіоналізму в майбутнього музиканта-педагога

3. ПІДГОТОВКА ТА  САМОПІДГОТОВКА МУЗИКАНТА В ПРОЦЕСІ  ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ

3.1. Професійна підготовка фахівців у системі класичної музичної освіти

3.2. Особово-професійне  становлення педагога-керівника художнього колективу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, що система музичної освіти, яка реалізовує підготовку музикантів-виконавців, композиторів, музикознавців, є специфічною областю освіти. Її основу складає художньо-мистецька (музична) діяльність, яка виступає з одного боку як предмет освоєння, з іншої – як результат учбової роботи. На відміну від музично-педагогічної освіти, вирішальним завданням якої є підготовка вчителів музики для загальноосвітніх установ, - музична освіта готує фахівців для концертно-творчих організацій (філармоній, театрів, концертних об'єднань) і освітніх установ сфери мистецтва (музичних училищ, консерваторій і ін.), що визначає спрямованість навчання на пріоритетний розвиток виконавської майстерності і вдосконалення професійно-творчих навиків.

Складаючи органічну частину художньої культури суспільства, музична освіта у всі часи відображала всі трансформації соціуму, що визначають політику навчання і виховання, але в той же час залишається достатньо консервативною і зберігає традиційні форми підготовки фахівців. З моменту організації перших вітчизняних консерваторій в середині XIX сторіччя навчання музикантів-професіоналів функціонує як багаторівнева система, що включає три ланки освіти (школу, училище, вуз) і об'єднує загальнонаукову, музично-теоретичну і виконавську підготовку. У різні історичні періоди структурні ланки системи або інтегрувалися в рамках одного учбового закладу, або існували самостійно; зміст освіти оновлювався відповідно до розвитку музикознавства, суспільних наук і зміною ідеологічних орієнтирів.

Сучасний етап розвитку класичної музичної освіти характеризується структурною роз'єднаністю рівнів підготовки (музичні школи, коледжі і вузи існують як автономні освітні установи), відмінністю їх юридичного статусу і нормативно-правової бази (музичні школи відносяться до сфери додаткової освіти, музичні коледжі і вузи – до системи середньої і вищої професійної освіти), змістовною розрізненістю навчання (учбові плани і програми допрофесійного і професійного рівнів освіти не взаємозв'язані).

Процес професійної підготовки музикантів вельми тривалий і трудомісткий – як правило, він продовжується від 16 до 20 років. При цьому роз'єднаність рівнів освітньої системи створює проблеми координації змісту освіти, забезпечення спадкоємності засобів і методів навчання, досягнення безперервності і поступальності професійно-особового становлення що вчаться, що, у свою чергу, негативно відбивається на якості підготовки випускників.

Проблеми, що існують у сфері класичної музичної освіти, а також особливості організації і змісту музичного навчання не залишилися поза увагою учених. Проте велика частина питань досліджується з музикознавських позицій, психолого-педагогічні аспекти зачіпаються частково, переважно в роботах, пов'язаних з вивченням музичних здібностей, освоєнням видів музичної діяльності, освітленням окремих сторін розвитку музичної освіти в контексті культури.

Останніми роками з'явилися ряд робіт учених-музикознавців, що розглядають проблеми професійної підготовки музикантів з психолого-педагогічних позицій. Вони присвячені виявленню історично-обумовлених суперечностей в сучасній системі музичної освіти; визначенню перспектив її розвитку; вдосконаленню організаційної структури; впровадженню моделей інтегрованих багаторівневих освітніх установ (А.С.Базіков, В.І.Горлінський, Е.Г.Гуренко, А.Н.Якупов і ін.).

Об’єкт дослідження: особистісно-професійне становлення музикантів.

Предмет дослідження: фактори, які впливають на особистісно-професійне становлення музикантів, принципи особистісно орієнтованого підходу у професійному становленні, інноваційні підходи у музичній освіті, головні складові становлення музиканта, особливості підготовки та самопідготовки музиканта в процесі особистісно-професійного становлення.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини, яка складається з трьох розділів та підрозділів, висновків і списку використаної літератури.

Методи дослідження: літературний метод, методи порівняння, аналізу, синтезу та узагальнення.

1. СУЧАСНА МУЗИЧНА ОСВІТА: ІННОВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

1.1. Фактори, які  впливають на становлення музиканта 

у розрізі сучасної музичної освіти

Історія свідчить, що зміна освітньої парадигми відбувається в момент епохальних соціокультурних зрушень, визначаючи становлення нових якостей суспільної свідомості і практики, нового типу культури і наукового мислення. При цьому інтенсивність соціокультурних змін залежить від того, наскільки здатна до реформації система освіти. Істотною, субстанційною, самодостатньою основою соціального життя є вищі духовні цінності — Істина, Добро, Краса, які людський дух осягає в процесі своєї еволюції за допомогою освіти. Відтак, освіта, створюючи триєдину сутність людини, стає специфічною функцією соціального життя, особливою сферою гуманітарної соціокультурної практики, що забезпечує передачу й відтворення духовного досвіду поколінь. У цьому розумінні освіта — це не тільки інституційна система, а й сфера, в якій здійснюється становлення особистості впродовж усього людського життя, в світовому і вітчизняному інформаційному просторі. Разом з тим освіта є специфічною галуззю професійної діяльності, наукове обгрунтування якої полягає в комплексному гуманітарному знанні про людину під час її становлення і самореалізації в природі, культурі та соціумі. Саме це комплексне знання підлягає освоєнню в ході професійної підготовки сучасного музиканта — виконавця і педагога [11, c.59].

З аналізу сучасного стану вітчизняної освіти можна зробити висновок про взаємодію двох різноспрямованих факторів. Так, зовнішній пов'язаний із драматичною зміною ціннісних орієнтирів, зниженням рівня фінансування, погіршенням матеріального забезпечення освітніх закладів; внутрішній свідчить про те, що рушійною силою розвитку сучасної освіти є інноваційний рух, який набуває дедалі більшої масштабності. З цього приводу академік П.Щедровицький зазначає: “Під інноваціями починають розуміти особливу організацію діяльності і мислення, що охоплює всю сферу освіти і підготовки кадрів. Найелементарніша інновація володіє величезним системним ефектом у плані впливу на інші компоненти навчального процесу, загальну структуру навчального змісту і діяльність педагогічних колективів”[26].

Педагогічні нововведення сьогодні здійснюються під час усіх освітніх процесів — самоосвітнього, дослідницького, управлінського, психологічного тощо. Інноваційні педагогічні ідеї розвиваються відповідно до нової освітньої парадигми, сутність якої полягає передусім у зміні самого ставлення людини до світу: не оволодіння світом, а осмислення людиною свого місця в цілісній світобудові. Монологізм у викладенні замінюється діалогом, суб'єкт — суб'єктними відносинами, а далі перспектива цілісного інтегративного розуміння змісту навчально-виховного процесу. Гуманізація освіти включає наукову рефлексію в контекст культури, а принцип діалогічного ставлення до світу відкриває діалог культурних світів; у ширшому масштабі йдеться про екологізацію свідомості людини в культурі. Тому найбільш екологічною стає концепція особистісно орієнтованого виховання й освіти, яка випливає з духовного потенціалу української ментальності. Така концепція утверджує творчі, живі, взаємодіючі відносини вихователя і вихованця. Щоб здійснилися найкращі можливості учня, ці відносини мають грунтуватися на баченні актуальності і потенціалу особистості вихованця, на сприйнятті його цілісності і значущості як особистості. Отож, особистісно орієнтований тип освіти ми розглядаємо як подальший розвиток ідей і досвіду розвиваючого навчання, як становлення якісно нової освітньої системи, через яку відбувається трансляція культури в нові покоління.

Величезного значення у зв'язку з викладеним вище набуває проблема взаємовідносин особистості з мистецтвом, зокрема, з музикою. Музичне мистецтво стає одним із найважливіших інструментів визначення художньо-творчої і духовно-ціннісної спрямованості особистості.

Музика є універсальною динамічною моделлю життя і загальнолюдського духовного досвіду. В музичній діяльності — композиторській, виконавській, слухацькій — ми знаходимо своєрідні канали залучення до духовного надособистісного буття через розчинення індивідуального у всезагальному. Така інтеграція досвідів схожа з ефектом духовної синестезії, коли актуалізуються не лише сукупність відчуттів, а й архетипи і досвіди різних культур [25, c.39]. Осягнення сутності такої моделі в музичній діяльності (сприйняття, виконання, викладання) є проявом музичних здібностей і високого духовного потенціалу особистості, що формується в усіх ланках музичної освіти. Це зумовлює практичну потребу у підготовці в системі вищої музичної освіти фахівця якісно нового типу, зокрема й на факультетах музичного мистецтва в університетах культури і мистецтв. Тим часом стан вітчизняної музичної освіти є неоднозначним: з одного боку маємо досить високі досягнення вітчизняної музичної школи на світовому рівні; з іншого, спостерігається “техногенність” і неодухотвореність музикантів сьогоднішнього покоління — випускників музичних училищ, університетів культури і мистецтв та музичних академій. Проте, високий технічний рівень виконання сучасних музикантів, конкурсні регалії не можуть замінити глибоко осмислену, “пережиту” концепцію і проникненість, особистісний тон вираження.

Разом з тим, як справедливо зауважує В.Г. Ражніков, у музичних вузах ще панує клановий концептуалізм, образне кліше, особистісна безликість та безадресність стосовно сутності музичної творчості. Це породжує суперечності між особистісною і продуктивною природою музичної художньої творчості та неособистим, нетворчим, а інколи відчуженим викладанням. Особистісно орієнтована концепція, яка грунтується на взаємопов'язаних діалогічних відносинах, означає, що персоналізація педагогічної взаємодії в процесі індивідуального навчання передбачає використання особистісного досвіду під час взаємодії викладача та студента, тобто діалоги та трилоги: студент — музичний твір — викладач. Соціальний контекст, що задає координати цієї взаємодії, створює умови для взаємного особистісного розвитку та творчої самореалізації в ньому [13, c.59].

1.2. Принципи особистісно  орієнтованого підходу у професійному  становленні музикантів

Внаслідок існуючих суперечностей, що існують у практиці професійної підготовки музикантів (виконавців і педагогів) актуальними стають моделі навчального процесу, які грунтуються на проведених принципах особистісно орієнтованого підходу. Це: принцип культуровідповідності; діалогу; міжпредметних зв”язків, творчої організації навчального процесу, а також принцип врахування специфіки професійної діяльності музиканта та індивідуальних якостей його особистості.

1. Принцип культуровідповідності. Особливої значущості в цьому разі набуває здатність до культурної ідентифікації, тобто усвідомлення своєї належності до певної культури, інтеріоризації цінностей (сприйняття їх як своїх), вибору і здійснення культуровідповідного способу життя, поведінки, самодетермінації, за словами М. Бахтіна “в горизонті Великого і Малого часу культури” [3, c.81]. Полем культурної самоідентифікації та самодетермінації майбутнього фахівця є українська національна культура, тому і культурне ядро змісту його виховання становлять універсальні загальнолюдські, загальнонаціональні та регіональні цінності. Така орієнтація педагогічного процесу є дуже важливою для циклу спеціальних дисциплін. Однією з головних засад у цьому контексті є інтонаційний підхід до проблеми формування фольклорного тезаурусу. Відповідно до нього творчо-виконавський процес має характеризуватися глибоким проникненням у “специфіку” образного строю народної музики, найтоншими нюансами її мелодики, гармонії, ритму, що досягається на основі систематичного інтонаційного вслуховування в світ живого фольклору, емоційного сприйняття народного музикування. Як свідчать статистичні дані, в студентських музичних колективах вищих навчальних закладів культури, переважна більшість студентів (58,8%) не володіє засобами інтонаційної виразності в широкому діапазоні національних, фольклорних традицій. Студенти не вміють цілісно, емоційно осягати естетичну своєрідність національно-стильових закономірностей, виявляти джерела національної пісенної творчості, втіленої в творах української класичної музики. Тим часом лише глибоке проникнення в інтонаційно-образну сутність етномузичних традицій дає змогу осмислити сутність національного менталітету. Звідси й розуміння сутності головної тенденції української художньої свідомості, яка поєднує високу емоційність, чутливість та ліризм і виявляється в естетизмі української обрядовості, у славетній пісенності, у своєрідному м'якому гуморі.

Отже, виникає гостра потреба у створенні спеціальних курсів, в яких семантична інформація є формою виявлення світоглядного змісту народної музичної творчості, духовних поривань нації та основних психологічних тенденцій розвитку української художньої свідомості.

2. Принцип діалогу. У музичній педагогіці він має характер духовного спілкування вчителя з учнем та їх обох із музичним твором. Принцип діалогу визначається передусім єдністю спільних прагнень викладача і студента до накопичення досвіду і виконує функцію основи взаємонавчання. Ситуація діалогу і співтворчості є тим імпульсом, тією першоосновою, на якій розвивається вся система навчання. Сумісний пошук істини-ідеалу в осягненні музичного феномена сучасна музична педагогіка розглядає як усну традицію навчання. Важливими компонентами цієї традиції вчені (зокрема, Л. Надирова [10]) називають опору на безпосередньо пережитий у співбутті досвід і значущість традицій для передачі невербальної мови культури. Зауважимо, що традиція виявляє культурно-історичну спадкоємність і стійкість засобів, в яких втілюється зміст традиції. Усна традиція у вихованні музиканта не є ідентичною вербальному коментарю, це безпосередній, живий характер способу передачі. Основними культурними типами музичної творчості і навчання є фольклор, професійне мистецтво усної, а також письмової традицій.