Професійна підготовка фахівців у системі класичної музичної освіти

Найстійкіше усна традиція виявляється у виконавських школах, виступаючи засобом збереження і передачі досвіду культури (не лише школи виконавської, а й школи у науковому пізнанні, що грунтуються на усній традиції в її широкому розумінні). Музично-педагогічні школи завжди прагнули до всеохоплюючого підходу в навчанні та вихованні.

Варто зазначити, що тенденція до згасання усної традиції навчання збіглася із зростанням соціоцентристських процесів, які відбуваються в культурній динаміці. Однак в педагогічній практиці існували і модернізовані форми відтворення усної традиції: відеозаписи майстер-класів, концертів видатних музикантів тощо. Своєрідним прикладом відтворення усної традиції музичного навчання є впровадження концепції Д. Кабалевського в практику викладання музики в загальноосвітніх школах 70-х років ХХ століття. Якщо взяти до уваги те, що музиканти-педагоги усної традиції були блискучими виконавцями, чудовими методистами, психологами, вихователями, дослідниками, то сучасний музикант має бути майстром і співучасником творення художнього образу [1, c.44].

3. Принцип міжпредметних зв’язків. Він грунтується на універсальному зв'язку явищ культури, науки, асоціацій у людській свідомості. Оптимальним варіантом цього принципу є міжпредметні зв'язки між моделями навчання. Завдяки цьому реалізуються принцип творчої організації навчального процесу (співтворення педагогом і учнем нового досвіду, нового особистісно-професійного знання), а також принцип врахування специфіки професійної діяльності музиканта та індивідуальних якостей його особистості, єдність афективного, наукового, раціонального і художньо-творчого компонентів. Отже, сама природа музичного феномена вимагає глибоко особистісного ставлення до музики, що веде до проникливого діалогу із самою музикою та з учнями під час музичної діяльності.

В цілому згадані раніше провідні принципи побудови моделей навчального процесу, які використовуються на факультетах музичного мистецтва у вищих навчальних закладах культури і мистецтв, реалізуються в синтезі, забезпечуючи професійну підготовку музиканта — виконавську і педагогічну. Загальнокультурний контекст, соціокультурна динаміка і специфіка музичної діяльності виявляють актуальність інноваційних моделей навчання, які відповідно до особистісно орієнтованого типу музичної освіти спираються на ідеї інтегративності, діалогу, паритетних суб'єкт — суб'єктних відносин.

1.3. Інноваційні  підходи у музичній освіті,

їх вплив на особистічсно-професійне становлення музикана

Порівняльно-педагогічні дослідження практики навчання, виконані в Інституті теоретичної педагогіки та міжнародних досліджень, дають можливість створити цілісне уявлення про світовий досвід інноваційних пошуків щодо побудови навчального процесу вищої школи. Вітчизняні вчені вважають, що завдяки інноваційним дослідженням навчальний процес збагачується різними видами пошукової діяльності. Це: дослідницька (постановка проблеми, висунення та перевірка гіпотез, генерація ідей тощо); ігрова — в предметно-змістовому та соціально-психологічному аспекті; рефлексивна — в гносеологічному та емоційно-особистісному плані. Такі види пошукової діяльності спрямовані на активізацію розвиваючого потенціалу навчання, на партнерські взаємовідносини педагога і учня, особистісну включеність усіх учасників навчання в цей процес, особистісно-професійну здатність педагога до гнучкої взаємодії з учнями, що загалом відповідає сутності і змісту особистісно орієнтованого виховання й освіти [20, c.54].

Пошуковий підхід реалізується в моделях навчання на основі дискусії, дослідження і гри.

Як свідчить досвід вищої школи США, модель навчальної дискусії оптимально реалізується в невеличких групах (групова терапія, мозковий штурм, акваріум). Голландські вчені Ван Урс і Карпей вирізняють соціосеміотичний підхід в інноваційній моделі навчальної дискусії. На факультеті музичного мистецтва модель на основі навчальної дискусії можна застосовуватись в ході спеціальної, психолого-педагогічної підготовки особистості музиканта.

Дискусійна модель за своєю природою є діалогічною. Її реалізація сприяє розвитку дивергентного мислення, толерантності і комунікативної компетентності. Експериментальне дослідження процесу формування духовного потенціалу студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв показало, що оптимальним в рамках цієї моделі є використання методу синектики (мозкової атаки) на основі метафоричного мислення, а також методу художньо-педагогічної інтерпретації.

Навчальна модель на основі дослідження спирається на безпосередній досвід учня. Для педагога важливими є участь у роботі і мінімальна екстраполяція власного досвіду в пошуковий процес студента. Дослідницька модель відповідає вимогам, що їх висувають до професійної підготовки фахівця. Він має бути здатним самостійно застосовувати методи наукового пізнання в усіх видах музичної діяльності: значний дослідницький потенціал притаманний методам герменевтичного контексту, ідеальних типів і монтажу (художнього синтезування).

Монтаж як художній метод грунтується на синтезі образних рішень, що складає силу його впливу інтуїтивно-чуттєве цілісне осягнення смислу музичного твору, так зване “вершинне переживання”, катарсіс. Монтаж можна визначити як мозаїчний, вертикальний, горизонтальний, поліфонічний, асоціативний спосіб організації музичного матеріалу. Монтаж сприяє невербально-образному діалогу “в просторі заняття музикою, активізуючи уяву, ідентифікацію, синтезування, дивергентне мислення” [23, с.85].

“Ідеальний тип” — це цілісний образ, створений уявою з окремих точно встановлених рис. Метод ідеальних типів дає змогу дослідити ціле на основі взаємодії його складових. У педагогіці метод ідеальних типів виявляє себе в моделюванні педагогічної діяльності, в розвитку “Я — концепції” педагога. В музичній педагогіці можлива проекція цього методу в моделюванні виконавського образу музичного твору [11, c.95].

Метод створення культурного контексту широко використовується в практиці музичного виховання. Він виявляє спільність мови культури і мови мистецтва, дає можливість поєднати об'єктивні знання з досвідом художнього сприйняття конкретної особистості. У разі застосування дослідницької моделі відбувається “переозначення” смислу музичного твору із суб'єктивно даного в особистісно-значущий. Цей метод сприяє формуванню культурної самоідентифікації особистості музиканта як одного з провідних принципів особистісно орієнтованої освіти.

Загальна стратегія дослідницької моделі навчання реалізується в специфічних методах гуманітарного знання, серед яких — інтерпретація тексту як соціокультурного феномена. Співбуття тексту, на думку Бахтіна, завжди постає як співбуття, завжди — на межі двох свідомостей, двох суб'єктів.

Ігрова модель навчання дає змогу активізувати творчий потенціал для оволодіння знаннями, застосовувати їх у реальному житті. На факультеті музичного мистецтва модель на основі гри може застосуватися під час вивчення предметів будь-якого циклу. Метод імітаційного моделювання грунтується на ідентифікації з конкретною людиною, станом, ситуацією.

Моделі навчального процесу, розглянуті вище, реалізують принципи особистісно орієнтованої освіти у взаємодіючій єдності, корелюючи з уявленнями загальносвітової методології про особистість як цілісну систему, що для інтегративного гармонічного зростання і саморозвитку потребує інтегративного середовища.

Сучасна музична освіта має максимально залучати перспективні інформаційні технології “мультимедіа”, які дають змогу одночасно представляти текстову, графічну та аудіоінформацію. Впровадження гіпертекстових технологій у процес викладання спеціальних дисциплін сприяє створенню “синестезійної” інноваційної моделі. Синестезія є вельми продуктивною в музиці, якщо грунтується на комплексній дії аналізаторів. Це сприяє поглибленню ідентифікації, розвитку творчої уяви, асоціативних зв”язків і артистизму.

У процесі проведеного лонгітюдного дослідження щодо формування духовного потенціалу студентів музичних спеціалізацій Київського національного університету культури і мистецтв в ролі найбільш ефективних інноваційних технологій було обрано проективну техніку та арт-терапію. Система арт-терапевтичних занять, побудованих на одночасному поєднанні різних способів самовираження (музика і спів, рух і танець, драма, поезія, композиція) дає змогу вирішити виховні коригувальні, психотерапевтичні, діагностичні та розвиваючі завдання. Інтеграція цього напряму з психологією і педагогікою, на думку багатьох вчених, дасть можливість створити таку гуманістичну методологію, яка б гармонічно поєднувала досягнення науки і досвід мистецтва.

Таким чином, особистісно орієнтований підхід викликає до життя інноваційні моделі, що забезпечують умови для духовно-творчого саморозвитку особистості музиканта в системі закладів музичної освіти.

В особистісно орієнтованому освітньому процесі використовуються методи, які враховують індивідуальні властивості особистості, забезпечують її ціннісно-смисловий розвиток, формують здатність до моральної саморегуляції і творчої самореалізації.

2. ГОЛОВНІ СКЛАДОВІ  ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ  МУЗИКАНТА

2.1. Художнє світовідношення  музиканта,

його становлення у процесі професійної підготовки

Одним із стратегічних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти України (2001 р.), є створення умов для формування в дітей і молоді цілісної наукової картини світу, сучасного демократичного світогляду, творчих здібностей і здатності до самостійного наукового пізнання. Особливого значення з огляду на це набуває проблема взаємодії особистості з мистецтвом, зокрема з музикою. Незаперечним є той факт, що музичне мистецтво, ґрунтуючись на активному співпереживанні, діалогічному спів-бутті, на “вслуховуванні” в поліфонію світобудови, виявляє величезний вплив на духовно-світоглядний образ людини, сприяє розвитку всіх її сутнісних сил.

На жаль, художнє світовідношення як феномен особистості та професійної діяльності музиканта-педагога все ще не стало предметом спеціального, багатоаспектного й цілісного наукового осмислення.

Інтерес до художнього світовідношення як наукової категорії виник саме в другій половині ХХ століття, коли перед загальнолюдською свідомістю постали проблеми відчуження та дегуманізації буття. У розробленні концептуальних засад педагогічної науки про художнє світовідношення важливу роль відіграє психологічний аспект аналізу проблеми.

В контексті сучасних психологічних пошуків на особливу увагу заслуговує “концепція відношень особистості” (О.Лазурський, В.Мясищев), важливою рисою якої є те, що всі складові психічної організації людини – від найнижчих до найвищих її підструктур – пов’язуються так чи інакше відношеннями. Спираючись на цю концепцію, можна вести мову про звичайні, емотивні та принципові відношення, про цільність, гармонійність чи суперечливість, внутрішню неузгодженість тенденцій розвитку особистості, глибину й багатство відношень, що відображують динаміку умов життя тощо. У цих координатах складалися концептуальні ідеї “образу світу”, “картини світу”, “моделі світу” (О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, О.Артем’єва та ін.).

До охарактеризованих вище методологічних основ, з позицій яких у сучасній педагогіці реалізується досліджувана проблема, належить ідея про те, що в педагогічному процесі поняття “світовідношення” набуває статусу інтегративного елемента світоглядної свідомості, форми реалізації світогляду. В мистецькій педагогіці цей статус підвищується завдяки тому, що світовідношення в координатах мистецтва набуває форми і смислу художнього світовідношення-вчинку. Сама ж світоглядна проблематика є органічною та закономірно зумовленою для самого змісту мистецтва (Е.Абдулін, Л.Арчажнікова, Ю.Алієв, В.Дряпіка, О.Олексюк, Г.Падалка, О.Рудницька, О.Щолокова, Л.Рапацька, Л.Надирова, Г.Щербакова та ін.). Зокрема підкреслюється, що духовність є основою і серцевиною художнього світовідношення, тому аналітичне описування загальних характеристик феномена властиве і мистецтву в цілому як прояву духовності.

Архітектоніка художнього світовідношення особистості у сфері музичного мистецтва є своєрідним синтезом гармонійної взаємодії духовних сил, що випливає з “надр” цілісної психічної органіки особистості. Основу змістової архітектоніки професійно спрямованого художнього світовідношення становлять дві взаємопов’язані тріади: 1) всезагальні форми практики – єдність вольового, пізнавального і почуттєвого світовідношень; 2) домінанти всезагальної духовної цінності морального Добра – Віра, Надія, Любов.

Важливою особливістю художнього світовідношення музиканта-педагога є те, що в його архітектоніці взаємодіють такі компоненти: емоційно-емпатійний, когнітивно-пізнавальний, нормативно-регулятивний і творчо-діяльнісний. У цілісному процесі становлення досліджуваного феномена важливе функціональне значення виконує когнітивно-пізнавальний компонент, пов’язаний із прагненням музиканта-педагога відкрити Істину, істинне знання, “розпредмечуючи” їхній ціннісний смисл у духовному середовищі. Особистісну концепцію взаємодії музиканта-педагога зі світом і професійною дійсністю в цілому характеризують рефлексивні (ціннісні орієнтації, смаки, ідеали) і нерефлексивні (світоглядні установки та переконання) нормативно-регулятивні механізми. Саме вони спрямовують духовну активність особистості музиканта-педагога і вважаються оцінною передумовою вибору, здійснення життєвих і професійних особистісно значущих цінностей.

Згадані вище логіко-смислові акценти цілісного розуміння сутності та архітектоніки художнього світовідношення надають можливість визначити їхні провідні функції в реальній професійній діяльності музиканта-педагога. Варто зазначити, що, розвиваючи художнє світовідношення, музикант-педагог утверджує у своїй свідомості певне ціннісно-смислове відношення до явищ музичного мистецтва, до особистості учня, до різних теоретичних і практичних аспектів своєї практичної діяльності. У цьому процесі художнє світовідношення виконує такі провідні функції: комунікативно-діалогову, евристично-пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну, діяльнісно-практичну.

Визначальною особливістю функцій художнього світовідношення та їхньої реалізації у професійних вміннях музиканта-педагога є те, що їхні аспекти просякнуті духовним змістом музики.

Отже, в умовах зростання актуальності духовно-світоглядної проблематики в сфері освіти і виховання України, особливої значущості набуває проблема становлення художнього світовідношення музикантів-педагогів, покликаних збагачувати духовний потенціал українського народу, формувати демократичний світогляд підростаючого покоління.