Профориентация старших школьников

ЗМІСТ

 

Вступ ……………………………………………………………………................... 3

Розділ 1. Професійне самовизначення школярів як психолого-педагогічна  проблема ……………………………………………………….....................….........6

1.1. Я-концепція як фактор особистісного  та професійного самовизначення старшокласників ..........……………………………………...………….......……….6

1.2 .Стан проблеми у  практиці роботи середніх загальноосвітніх  шкіл .............15

Висновки до розділу 1 ………………………………………….……….................19

Розділ 2. Обґрунтування та експериментальне дослідження педагогічних умов активізації професійного самовизначення учнів раннього юнацького віку……………………………………………………………...............……….......21

2.1. Форми і методи активізації  профорієнтаційної роботи зі  школярами .........21

2.2. Методика, організація здійснення та основні результати педагогічного експерименту………………………………………………………………….........39

Висновки до розділу 2……………………………….......………………...............50

Загальні висновки…………………………………………………………….........52

Список використаної літератури………………………………………………….57

Додатки……………………………………………………………………………..63

ВСТУП

 

Загальні тенденції демократизації та гуманізації системи загальної  середньої освіти обумовлюють необхідність модернізації існуючих та пошуку нових, таких що базуються на засадах  особистісно орієнтованої моделі виховання,  підходів до педагогічного забезпечення процесу усвідомленого вибору молодою людиною майбутньої професії. Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволяє констатувати необхідність розв’язання проблеми професійного самовизначення старшокласників якраз  у контексті проблеми їх особистісного самовизначення.

Психолого - педагогічним та організаційним основам підготовки молоді до вибору майбутньої професії присвячено праці  П. Атутова, С. Батишева, Ю. Гільбуха, О. Голомштока, Є. Клімова, М. Захарова, В. Мадзігона, В. Моляко, Є. Павлютенкова, К. Платонова, В. Симоненка, В. Синявського, С. Чистякової, Б. Федоришина, М. Янцура тощо.

Для теоретичного аналізу  та узагальнення згаданої проблеми значний  інтерес являють зарубіжні дослідження в галузі професійного самовизначення, професійної орієнтації та психології праці (А. Маслоу, С. Фукуяма, Д. Голанд та інші).

Соціально-економічні зміни, що відбулися в українському суспільстві, а також новітні досягнення психолого-педагогічної науки потребують перегляду та переосмислення підходів до вирішення проблеми професійного самовизначення школярів, зокрема - пошуку форм та методів активізації цього процесу. Певні підходи до розв’язання проблеми активізації профорієнтаційної роботи можна знайти в роботах Г. Левченка, І. Михайлова, М. Пряжнікова, В. Синявського та інших дослідників, але проблема визначення педагогічних умов активізації професійного самовизначення школярів у психолого-педагогічній літературі належного вирішення не одержала.

Оскільки основою професійного самовизначення є знання учня про світ професій, сформований образ “Я”, вміння зіставляти знання про себе та про професійну діяльність тощо, то форми та методи профорієнтаційної роботи із школярами повинні бути спрямованими в першу чергу на самопізнання та розвиток вміння здійснювати аналіз професій. Особливої актуальності ця проблема набуває із впровадження у загальноосвітній школі профільного навчання, оскільки вибір учнем профілю навчальної спеціалізації можна розглядати як вибір напряму майбутньої професійної діяльності.

Об’єктом дослідження є професійне самовизначення учнів середніх загальноосвітніх шкіл.

Предметом дослідження є педагогічні умови активізації професійного самовизначення учнів раннього юнацького віку у навчально-виховній діяльності середньої загальноосвітньої школи.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови активізації професійного самовизначення учнів раннього юнацького віку у навчально-виховному процесі школи.

В основу гіпотези було покладено припущення про те, що активізація професійного самовизначення учнів раннього юнацького віку відбувається за умови запровадження у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи педагогічної технології, розробленої на основі методів активізації профорієнтаційної роботи і спрямованої на розвиток в учнів здатності до самоаналізу, аналізу професій, рефлексії набутого допрофесійного досвіду у проекції на майбутню трудову діяльність. 

Для реалізації поставленої  мети та перевірки гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан  проблеми підготовки учнів раннього  юнацького віку до професійного  самовизначення у психолого-педагогічній  теорії та практиці.

2. Обґрунтувати  сукупність  педагогічних умов, які дозволятимуть  активізувати професійне самовизначення учнів раннього юнацького віку  .

3.  Визначити показники  та критерії ефективності реалізації  педагогічних умов активізації  професійного самовизначення учнів  раннього юнацького віку  у  навчально-виховній діяльності школи.

4. Експериментально перевірити  ефективність педагогічних умов  активізації професійного самовизначення  учнів раннього юнацького віку  .

Теоретичною основою дослідження є психолого-педагогічні засади становлення, розвитку та життєдіяльності особистості. Для уточнення вихідних позицій дослідження використовувалися положення Законів України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”, Державної національної програми “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Національної доктрини розвитку освіти України, Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти.

Методи дослідження.  Досягненню мети дослідження й розв’язанню поставлених завдань сприяло використання комплексу методів дослідження, а саме: теоретичних (вивчення, аналіз та узагальнення психолого-педагогічної літератури, синтез, порівняння, систематизація), які дали можливість виявити й узагальнити дослідницькі матеріали з проблеми, розробити теоретичні підходи до її розв’язання; емпіричних: діагностичні (анкетування, інтерв’ю, бесіда, тестування), педагогічні спостереження, які сприяли вивченню стану проблеми в практиці та застосовувалися у педагогічному експерименті.

Теоретичне  значення роботи полягає в тому, що в ній визначено та теоретично обґрунтовано педагогічні умови активізації професійного самовизначення старшокласників у навчально-виховній діяльності загальноосвітньої школи, визначено показники і критерії оцінювання педагогічної ефективності цього процесу.

Практичне значення дослідження : основні його результати можуть бути використані вчителями та іншими педагогічними працівниками середніх закладів освіти у процесі профорієнтаційної роботи зі старшокласниками

РОЗДІЛ І

ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ ШКОЛЯРІВ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

 

1.1. Я-концепція як фактор  особистісного та професійного

   самовизначення  старшокласників

У психолого-педагогічній літературі професійне самовизначення особистості прийнято розглядати як одну з сторін її життєвого самовизначення. Аналіз проблеми професійного самовизначення  старшокласників ускладнюється тим, що саме поняття “самовизначення” використовується  у науковій літературі у досить широкому діапазоні значень. Його трактування залежить як від розуміння певними авторами психологічного змісту процесів індивідуального самовизначення особистості, так і від акцентованих аспектів при вивченні цих процесів різними галузями психології та педагогіки. Такі терміни як “життєве самовизначення”, “соціальне самовизначення”, “професійне самовизначення” тощо, відображають різні психологічні явища і стосуються різних сторін життя молодої людини [2, 7].

Аналіз психологічної  та педагогічної літератури, присвяченої  проблемам самовизначення молоді, дозволяє зробити висновок про те, що поняття  самовизначення багатьма авторами пов’язується з процесами “пошуку себе”, “відкриття Я”, “усвідомлення Я” тощо. На думку дослідників цієї проблеми ( Р. Бернс, І. Бех, М. Гінзбург, І. Кон, П. Шавір та інші), саме формування образу “Я” (або Я-концепції) у юнацькому віці становить психологічну основу для подальших процесів самовизначення. 

 Як наукове поняття  Я-концепція стало вживатися у  спеціальній літературі порівняно  недавно. Її прийнято розглядати  як динамічну систему уявлень  людини про саму себе, до якої  входить як власне усвідомлення  своїх фізичних, інтелектуальних  і інших якостей, так і самооцінка, а також суб’єктивне сприйняття зовнішніх чинників, що впливають на дану особистість. Р. Бернс, один із провідних англійських вчених в галузі психології, що займався питаннями самосвідомості, визначив поняття Я-концепція як сукупність уявлень людини про саму себе, поєднану з їх оцінкою.

Я-концепція формується у людини в процесі соціальної взаємодії як обов’язковий і унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і у той же час  підвладне внутрішнім змінам і коливанням психічне утворення. Воно накладає незгладимий відбиток на всі життєві прояви людини - із самого дитинства до глибокої старості [5].

У багатьох психологічних  теоріях Я-концепція є одним  із центральних понять. Але, дотепер  не існує ні її загальноприйнятого визначення, ні сталої термінології. Терміни, котрі одні автори вживають для визначення Я-концепції в цілому, інші використовують лише для визначення її окремих елементів.

Уявлення індивіда про  самого себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від  того базуються вони на об’єктивному знанні або суб’єктивній думці. Предметом сприйняття людини можуть, зокрема, стати його тіло, його здібності, його соціальні ставлення та інші особистісні прояви.

Самооцінка передбачає “свідоме ставлення до себе: до своїх якостей і станів, можливостей, фізичних і духовних сил“ і являє собою судження про власну цінність, що виражається в установках, властивих індивіду [12, 35]. Таким чином, самооцінка відображає ступінь розвитку в людини почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього того, що входить у сферу її “Я”. Тому низька самооцінка припускає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості.

Можна виділити декілька джерел формування самооцінки, що мають  різну значимість на різних етапах становлення особистості. До їх числа слід віднести:

- оцінку іншими людьми;

- референтну групу;

- актуальне порівняння  з іншими;

- порівняння реального  й ідеального “Я”;

- вимір результатів  своєї діяльності .

Самооцінка відіграє дуже важливу роль в організації особистістю результативного управління своєю поведінкою, без неї важко або навіть неможливо самовизначитися в житті. Вірна самооцінка дає людині моральне задоволення і підтримує її людську гідність.

Таким чином, Я-концепція являє собою сукупність уявлень людини про саму себе і включає переконання, оцінки і тенденції поведінки. В силу цього її можна розглядати як властивий кожній людині набір установок, спрямованих на саму себе. При цьому Я-концепція утворює важливий компонент самосвідомості людини, вона бере участь у процесах саморегуляції і самоорганізації особистості, оскільки обумовлює інтерпретацію досвіду і слугує джерелом очікувань людини.

У ранній юності відбувається поступова зміна співвідношення тілесних і морально-психологічних компонентів образу “Я”. Юнак звикає до своєї зовнішності, формує відносно стійкий образ свого тіла, приймає свою зовнішність і відповідно стабілізує пов’язаний із нею рівень домагань. Поступово на перший план виступають інші властивості “Я” - розумові здібності, вольові і моральні якості, від яких залежить успішність діяльності і ставлення до навколишнього світу .

Становлення нового рівня  самосвідомості в ранній юності проходить  за напрямками, виділеними Л. Виготським, і полягає у інтегруванні образу самого себе, “переміщенню” його “ззовні всередину” [12, 229]. У цей віковий період відбувається зміна деякого “об’єктивістського” погляду на себе “ззовні” на суб’єктивну, динамічну позицію “зсередини”.

Це істотне розходження  у погляді на себе молодших і старших підлітків В. Сафін трактував таким чином: підліток орієнтований насамперед на пошук відповіді, “який він серед інших, наскільки він схожий на них”, старший підліток - “який він в очах навколишніх, наскільки він відрізняється від інших і наскільки він схожий або близький до свого ідеалу” [66]. В. Алексєєв підкреслював, що підліток - це “особистість для інших”, у той час як юнак - “особистість для себе” [3, 105].

У період переходу від  підліткового до раннього юнацького  віку в рамках становлення нового рівня самосвідомості йде і розвиток нового рівня ставлення до себе. Одним із центральних моментів тут є зміна основ для критеріїв оцінки самого себе, свого “Я” - вони змінюються “ззовні всередину”, набуваючи якісно інші форми, порівняно з критеріями оцінки людиною інших людей. Перехід від окремих самооцінок до загальної, цілісної (зміна основ) створює умови для формування власного ставлення до себе, досить автономного від ставлення й оцінок навколишніх, окремих успіхів і невдач, усякого роду ситуативних впливів і таке інше .

Одним із важливих показників Я-концепції може служити динаміка рівня домагань під впливом успіху або неуспіху при виконанні завдань  різного ступеня складності. Рівень домагань розглядається як такий, що породжується двома суперечливими тенденціями: з одного боку, підтримувати своє “Я”, самооцінку на максимально високому рівні і, з іншого, знижувати свої домагання, щоб уникнути невдачі і тим самим не нанести збитку самооцінці.

Для підліткового віку притаманне активне прагнення різними шляхами реалізувати лише першу з названих тенденцій, вказував Б. Братусь, у той час як для зрілої особистості, напроти, характерно уміння розмежувати ці тенденції в ході діяльності, насамперед за рахунок того, що успішність або неуспішність у конкретній діяльності сприймається саме як конкретний неуспіх, а не крах самооцінки в цілому [10, 122].

 Таким чином, у  ранньому юнацькому віці в  рамках становлення нового рівня  самосвідомості відбувається становлення  щодо стійкого уявлення про  себе, тобто Я-концепції. На її основі у ранньому юнацькому віці, на який припадає навчання у старших класах, виникає особливе особистісне новоутворення, що у психологічній літературі позначається терміном “самовизначення”.