Психолого-педагогічні основи використання наочності на уроках

Для визначення терміну "наочні посібники" необхідно виходити із цілей і засобів навчання, а також з характеру відображення учнем оточуючої дійсності. Оточуючий нас матеріальний світ не засіб, а мета людського пізнання. Об'єктивно існуюча реальність не наочні посібники і не наочність. Нескінчений Всесвіт з великою кількістю предметів і явищ існує об'єктивно, незалежно від людського пізнання, і не може бути для учня ні наочністю, ні наочним посібником. Тому із поняття "наочні посібники" слід виключити реальні предмети, явища в природних умовах свого існування і розвитку.

Поняття "наочні посібники" має такі істотні ознаки [43, 72-73]. Перша - будь-який наочні посібник являє собою модель реальних процесів, або видозмінений предмет, або видозмінену умову його буття, або і те і інше. Друга - будь-яка матеріальна чи знакова модель може бути наочним посібником, однак стає ним лише тоді, коли використовується для розв'язання навчальних завдань. Наочні посібники - це навчальна модель. Третя - наочний посібник завжди є засобом пізнання, а не його метою. Наочні посібники наближують процес пізнання до уявлення реальних предметів в природних чи суспільних умовах їхнього буття. Четверта - наочні посібники на основі відчуттів і сприймань формують чуттєві образи, які допомагають робити висновки. Не сам наочний посібник, а той чуттєвий образ, що виникає у школярів в результаті його використання, є головним у структурі пізнання.

Отже, наочний посібник моделює певні сторони досліджуваного об'єкта і дає можливість через цю модель представити оригінал.

У початкових класах застосування наочності має на меті:

·  збагачення і розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів;

·  розвиток спостережливості;

·  пізнання конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності;

·  створення умов для переходу до абстрактного мислення;

·  опори для самостійного навчання;

·  систематизації навчального матеріалу [90, 153-154].

Наочні посібники при вивченні певного явища можуть створити, активізувати уявлення школяра про нього, чи бути нейтральними до цих уявлень, чи навіть загальмувати формування узагальненого уявлення про явища чи предмет у тих випадках, коли учень, окрім наочного посібника, нічого не уявляє.

У вітчизняній педагогіці історичний внесок в розвиток ідеї наочності зробив Л.В.Занков, який спеціально досліджував різні форми поєднання слова вчителя і наочності у навчанні, основними з яких вважав наступні:

І форма. Через слово вчитель керує спостереженнями учнів.

ІІ форма. Через слово вчитель на основі здійсненого школярами спостереження наочних об'єктів веде учнів до осмислення і формування таких зв'язків у явищах, які не можуть бути побаченими в процесі сприймання.

ІІІ форма. Дані про об'єкт учні одержують із вербальних повідомлень педагога, а мовні засоби служать підтвердженням чи конкретизацією словесних свідчень.

IV форма. Відштовхуючись від здійснюваного учнями спостереження, педагог повідомляє про такі зв'язки між явищами, які безпосередньо не сприймаються учнями [44, 62-63].

Таким чином, існують різноманітні форми зв'язку слова і наочності. Віддати перевагу одній з них було б помилковим, оскільки в залежності від особливостей завдань навчання, змісту теми, характеру наявних наочних засобів, а також рівня підготовленості учнів необхідно в кожному конкретному випадку обирати їх найбільш раціональне поєднання.

Важливість використання наочних посібників у навчанні випливає і з великого значення чуттєвого сприйняття для вивчення властивостей предметів і явищ дійсності. Про істотну роль наочності в навчально-виховному процесі свідчать не лише повсякденні спостереження, побутовий досвід людей ("Краще один раз побачити, ніж сто раз почути"), але й спеціальні експерименти [98].

Чуттєве сприйняття в навчальному процесі у початковій школі може виступати як самостійна сторона розвитку особистості молодшого школяра чи бути засобом формування абстракції. Наприклад, якщо дитина повинна уявити птаха в небі, то чуттєві образи в цьому випадку мають самостійне значення. Якщо для наочного показу букви використовують палички, то чуттєві образи мають довільне значення, є засобом засвоєння понять.

Якісна сторона застосовуваних у навчанні чуттєвих образів полягає в тому, щоб сформувати у школяра тенденцію до уявлення реального об'єкта на основі наочного посібника, дати йому можливість узагальнено представити ті предмети і явища, які відображенні у навчальному матеріалі.

Міра чуттєвого при вивченні закономірностей визначається такою сукупністю чуттєвих образів, яка дає можливість узагальнено представити ті групи предметів і явищ чи сторони оточуючого світу, які відображенні в одній закономірності і найбільше наближують пізнання до відображення предметів і явищ в реальних умовах їхнього існування.

Наочне сприйняття має високу пропускну здатність. Найбільш високою ефективністю для запам'ятання володіють не самі наочні засоби, а їх поєднання з мовленням і практичною діяльністю. Це говорить про необхідність пошуку оптимальних поєднань методів навчання. Не випадково тому принцип наочності в деяких дидактичних посібниках трактують як принцип єдності конкретного і абстрактного, підкреслюючи органічний зв'язок живого спілкування і абстрактного мислення в процесі навчально-пізнавальної діяльності [65, 187].

Індивідуальний шлях пізнання в процесі навчання слід відповідно до цього планувати і організовувати як єдність чуттєвого і теоретичного пізнання. При цьому виникають суперечності різного роду. Наприклад, чуттєве пізнання як досвід чи результат спостереження не завжди може бути теоретично продуктивним і узагальненим чи, навпаки, висока теоретична абстракція може бути недостатньо підкреслена в чуттєвому відношенні. Ці суперечності слід враховувати і розв'язувати в пізнавальному процесі.

Таким чином, роль наочності у забезпеченні ефективного засвоєння учнями навчального матеріалу надзвичайно велика. Правильне використання наочних посібників випливає із особливостей наочно-образного мислення учнів. Унаочнення на уроці активізує сенсорний досвід молодших школярів, актуалізує й уточнює первинні уявлення, забезпечує краще запам'ятовування навчального матеріалу, допомагає кращому засвоєнню знань загалом.

І.2 Наочні засоби навчання і їх класифікація

Використання наочності у навчальному процесі початкової школи відіграє переважно допоміжну роль, однак «іноді навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети, які учні не можуть безпосередньо сприймати) має такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об'єкт взагалі неможливе» [97, 17]. Щоб запобігти звуженню поняття або уявлення, доцільно використовувати різні зразки зображення об'єкта. Це допоможе учням розпізнати типове, зробити крок від конкретного до абстрактного, перейти від уявлення до поняття. Отже, важливо не тільки правильно дібрати наочність до уроку, а й продумати, як поставити запитання, щоб створюваний в учнів зоровий образ активно реалізував мету уроку.

Щоб правильно добирати навчальні посібники для уроку і відповідні методи і прийоми роботи з ними, треба добре знати функції (призначення) різних засобів унаочнення.

У сучасній дидактиці розрізняють кілька основних функцій наочності.

1. Наочність -- основа чуттєвого сприймання реального світу, формування чуттєвих уявлень про предмети і явища природи та суспільства. Ця функція відіграє найважливішу роль у початкових класах, де закладаються основи широкого пізнання світу [39, 8]. Уявлення учнів початкових класів ще бідні за змістом, нечіткі, фрагментарні, а нерідко і спотворені. Важливим завданням учителя на цьому етапі навчання є формування в дітей правильних уявлень про предмети і явища навколишнього світу, уточнення, поглиблення, розширення, удосконалення уявлень і на цій основі формування у них елементарних, доступних їх вікові і підготовці понять. Найкращим засобом для цього є екскурсії, спостереження, а також розгляд у класах кольорових картин, макетів, муляжів, натуральних предметів, екранних посібників.

2. Наочність використовується як джерело нових знань, передусім фактів. А факт -- це знання, вірогідність якого доведена [69, 17]. З цього погляду наочність дає можливість оволодіти фактами-знаннями про те, що вони спостерігають, визначити ознаки, властивості спостережуваного, з'ясувати, що відбувається, як відбувається, а також сили, які взаємодіють між собою, і результати цієї взаємодії. Проаналізувавши факти, учні роблять певні висновки, узагальнення.

Ця функція наочності здійснюється у всіх класах. Для одержання фактів в умовах кабінетної системи використовуються різні засоби унаочнення -- сюжетні картини, малюнки, таблиці, карти, схеми тощо. В сюжетних картинах відображаються ті чи інші події та їх учасники. Ефективним джерелом знань є кінофільми, в яких відображаються події, явища, процеси в динаміці, з допомогою мультиплікації розкриваються внутрішні сили і причини, які викликають певні зміни в ситуаціях.

У підручнику зміст наочних зображень розкривається в підписах під ілюстраціями, написах на окремих частинах зображеного. Такий спосіб розкриття змісту ілюстрації доцільний в початкових класах, коли йдеться про невідомі або маловідомі учням предмети, явища, події. У подібних випадках учитель може доповнити зміст ілюстрації і власною емоційною розповіддю.

3. Ілюстративна функція наочності. Донедавна ця функція була домінуючою в процесі навчання. Вчитель пояснював навчальний матеріал, використовуючи для підтвердження певного положення різні види наочності. В сучасній школі наочність як ілюстрація в процесі пояснення нового матеріалу відіграє значно меншу роль. Але повністю ілюстративної функції вона не втратила. Цю свою функцію вона виконує головним чином на початковому етапі засвоєння знань, під час пояснення складного матеріалу, який самостійно сприйняти і осмислити учні не можуть [97, 42]. У цих випадках учитель пояснює зміст не тільки нового матеріалу, а й ілюстрацій.

4. Наочність як опора пізнання, пізнавальної діяльності учнів, спрямованої на розкриття внутрішніх зв'язків і залежностей предмета та явища, засіб створення проблемних ситуацій, постановки і розв'язання навчальних проблем [61, 14]. В умовах класу для цього поєднуються різні види наочності, серед них найбільшу роль відіграють абстрактна наочність, або ідеалізовані моделі. Учні мають чітко усвідомити, що об'єкти, які вивчаються в початковій школі, характеризуються ознаками (істотними і неістотними), властивостями (фізичними, хімічними), зв'язками. Зв'язки між предметами, явищами, процесами бувають причинно-наслідковими, функціональними, генетичними, умовними, просторовими, часовими тощо. Більшість таких зв'язків розкриває матеріал підручника. Але учні не завжди їх помічають.

5. Наочність як засіб перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і вмінь учнів. Виходячи з вимог цієї функції, перевірка знань повинна передусім мати навчальний характер [87, 107]. Оцінюючи навчальну діяльність учня, вчитель визначає його успіхи і недоліки, дає конкретні рекомендації, як ці недоліки подолати. Наочність при цьому використо-вується як чуттєва опора для розв'язування пізнавальних завдань.

В умовах класу контролювати навчальну діяльність учнів можна швидко, систематично та ефективно. Коли школярі працюють самостійно, побіжний контроль за їхньою діяльністю і допомога окремим з них відіграють особливо важливу роль. Ця робота потребує постійного контролю. Учитель проходить між столами і перевіряє результати виконаної роботи, а в разі потреби допомагає. Під час фронтальної бесіди або індивідуального опитування можна використовувати такі види наочності, як натуральна, схематична і символічна, а також реальні зображення, які є опорою для розв'язування пізнавальних завдань, опису фактів, їх аналізу і узагальнення, для формулювання загальних положень (законів, ідей, теорій, принципів) або їх конкретизації.

7. Розвивальна функція наочності здійснюється найбільш ефективно під час виконання учнями пізнавальних завдань, застосування проблемних методів роботи з наочними посібниками, творчих пошуків, виконання різних мислительних прийомів і операцій [99, 82].

8. Виховна функція наочності забезпечується її змістом і методами роботи. При цьому здійснюється комплексний підхід у вихованні дітей [68, 11].

Відповідно до функцій наочності засоби унаочнення також дуже різноманітні. Це предмети та явища навколишньої діяльності; дії вчителя й учнів, що демонструють, як треба виконувати ту чи іншу операцію та як і яким обладнанням користуватися; зображення реальних предметів - різноманітні іграшки, предметні малюнки, картини, образні моделі з паперу, картону й символічні зображення - картини, таблиці, схеми, креслення, картки з певною символікою та ін. До наочних засобів належать також інформація, яку учні сприймають за допомогою технічних засобів навчання: кінофільми, діафільми, звукозапис, радіо, телепередачі [85, 28-29]. Ці види наочності називають аудіовізуальними, оскільки інформацію вони передають через звук і зображення.

У педагогіці до засобів наочності (наочних посібників) відносять:

·  природні натуральні об'єкти, з якими учні ознайомлюються в ході демонстрації вчителя, екскурсій прогулянок і т.п.;

·  спеціально виготовлені ілюстративно-зображувальні засоби, які відображають реальні об'єкти-плакати, схеми, картини, фотографії, графічні посібники та ін., а також об'ємні геометричні фігури і тіла;