Психолого-педагогічні основи використання наочності на уроках

·  умовно-символічні засоби наочності - картини, глобус та ін.;

·  демонстраційні прилади і моделі, які використовують при вивчені предметів природничо-математичного плану;

·  технічні засоби демонстрації наочності - кіно-, відео- та діафільми, діапозитиви та ін.;

·  звуконаочні засоби - відеозапис і т.п. [75, 9].

У початкових класах застосовується природна, малюнкова, об'ємна, звукова і символічно-графічна наочність [27, 13-15]. Кожна з них має позитивні і негативні якості, і це слід враховувати, визначаючи їх роль на уроці. У навчальних програмах з предметів дається, як правило, перелік наочності та наочного обладнання.

Дидактичні функції схематичної наочності - педагогічна підтримка міркувань учнів на етапі первинного сприймання, опора для дітей, які не встигають, використання опори підчас самостійної роботи й повторення. З огляду на це схеми дуже різноманітні, в арсеналі багатьох учителів поряд з відомими є й свої опори з різних предметів. Як правило, це невеликі за форматом цупкі аркуші, які або прикріплюються на крилі дошки "Сьогодні на уроці", або заздалегідь кладуться на окремі парти. Важливо, щоб у процесі сприймання наочності розвивалися пізнавальні здібності дітей, здатність до самонавчання.

З технічних засобів навчання (ТЗН) у початкових класах найбільш поширені діафільми і діапозитиви [19, 62]. Діапроектори і епідіаскопи прості в експлуатації, надійні, дешеві, зручні для зберігання; діти 6-7 років легко навчаються показувати діафільми. Статичний матеріал діафільму молодші учні сприймають значно легше, ніж динамічний у кінофільмі: вони встигають розглянути деталі зорового ряду, осмислити їх у цілому. Істотну роль тут відіграють яскравість барв і виразність ліній (порівняно з настінними таблицями і роздатковим матеріалом).

Діафільми, які можна використати на уроках у початкових класах, за змістом поділяються на ілюстративні й пояснювальні. Нерідко це ситуативні нариси, екранізації художніх творів. Здебільшого діафільми ілюструють текст, допомагають глибше засвоїти його зміст. Діафільми-ілюстрації полегшують навчання всіх видів переказу (повного, вибіркового, стислого), виконання творчих робіт. Це пояснюються тим, що, маючи перед очима зорову опору, учні легко пригадують зміст прочитаного, активізується також і їхнє мовлення. Робота з діафільмом на уроці передбачає постійне керівництво вчителя. Звичайно, воно включає такі етапи: пояснення мети завдання, демонстрування діафільму з коментуванням кожного кадру (при цьому вчитель зосереджує увагу учнів на істотних ознаках і на важливих, але мало помітних деталях).

Провідні методисти (Н.Щербаков, І.Чередниченко, А.Текучєв, В.Горець-кий, Л.Зельманова й ін.) виділяють такі види наочності, які найчастіше використовуються на уроках: безпосередньої і зображувальної [57, 42-43].

Засобами зображувальної наочності є репродукції картин, ілюстрації із книг (рис. 1), журналів, діафільми, і т. ін., які використовуються для осмислення і засвоєння школярами навчального матеріалу, розвитку їх пізнавальних здібностей, здійснення виховного впливу. На рис. зображена репродукція картини

 

Рис. 1. Ілюстрація до казки "Червона Шапочка".

На рис. 2 показано взірці української народної іграшки з природних матеріалів, призначеної для використання на уроках художньої праці.

 

 

Рис. 2. "Коник", "Коник", "Вітряк"

На рис. 3 показано взірець педагогічного малювання вчителя на класній дошці. Цей вид унаочнення призначений для використання на уроках образотворчого мистецтва.

 

Рис. 3. Ведмежа з бочкою. Класна дошка, крейда

Залежно від провідних аналізаторів, що беруть участь у сприймані, безпосередньо мовна наочність є двох видів - слухова і зорова [27].

Слухова наочність реалізується у використані зразків усного зв'язного мовлення (комунікативне слухання) і його елементів (не комунікативне слухання): читання текстів майстрами художнього слова, демонстрація вимови звука, слова та ін. Основне завдання такого унаочнення - сприяти розвитку в учнів умінь слухати і розуміти усне мовлення, усвідомлювати його звукові особливості. У процесі використання слухової наочності розвивається фонематичний слух (здатність розрізняти і правильно відтворювати звуки української мови в потоці мовлення), необхідну для усвідомлення фонетико-графічних, фонетико-орфографічних, граматико-орфографічних матеріалів на наступних етапах навчання.

Під час застосування зорової наочності сприймання навчального матеріалу здійснюється через зорові канали. Засоби зорової наочності бувають зорово-предметними і зорово-мовними.

Зорово-предметна наочність - це предмети і явища оточуючої дійсності (рис. 4).

 

Рис. 4. Чоловічий шкіряний пояс-черес.

Цей вид унаочнення пов'язаний з демонструванням предметів, ознак і дій. Використовується він і при вирішенні конкретних навчальних завдань - введені нових слів, активізації минулого досвіду. Така наочність особливо важлива підчас систематизації нових слів і мовленнєвої їх артикуляції. Чим вища якість відібраного наочно-демонстраційного матеріалу, тим більша його ефективність, тим оптимальніший процес семантизації нових слів, продукування мовлення.

Зорово-мовні засоби наочності - це спеціально підібрані зразки писем-ного мовлення з наочно виділеними явищами, що вивчаються, з графічними і умовними способами їх зображення (схеми, графіки, зразки мовних конструкцій, перфокарти (рис. 5-6)) [90]. Матеріал цього виду наочності переважно представлений у навчальних таблицях.

 

Рис. 5. Зразок перфокарти

28 40 27 50

+23

56 -

 

Шестиугольник: +23

Шестиугольник: 56 -

 

 

44  61 3320

Рис. 6. Зразок запису числових виразів

За своїм змістом навчальні таблиці у початкових класах можуть бути фонетичними, морфологічними, синтаксичними, орфографічними, пунктуа-ційними і лексичними (рис. 7-8).

 

 

Рис. 7. Таблиця «Прочитай, дивлячись на крапку»

  

Рис. 8. Таблиця з читання "напівбукв".

Однак така класифікація є умовною, оскільки на таблицях можуть фіксуватися фонетико-графічні (м'який знак для позначення м'якості приголосних звуків на письмі), морфолого-орфографічні явища та інші факти української мови. У структурному відношенні навчальна таблиця звичайно містить заголовок, текст та ілюстративний матеріал, відповідний її змісту. У якості ілюстративного матеріалу може використовуватися зв'язний текст, речення, словосполучення, слово.

Засобами унаочнення є і спеціальний роздатковий матеріал індивіду-ального характеру - різноманітні фішки, сигнальні картки, індикаторні картки з зображенням цифр, букв, алфавітні набори (рис. 9) [56, 19]. В період навчання грамоти найпоширенішими є такі наочні посібники: азбука, таблиці, демонстраційні сюжетні картинки.

 

 

Рис. 9. Зразок роздаткової картки

Виходячи з функцій та видів унаочнення, В.К.Бабанський виділив дві великі підгрупи наочних методів: методи ілюстрації і методи демонстрації [62, 156-157].

Методи ілюстрації площинних засобів навчання включають показ плакатів, картин, креслень, схем, картин, фотографій, таблиць і т.д.

Методи демонстрації об'ємних засобів навчання передбачають демонстрацію приладів, обладнання; показ дидактичних посібників, природних натуральних об'єктів; технічні демонстраційні засоби (кіно-, діафільми, діапозитиви); звуконаочні записи (відеозаписи) та ін. Такий поділ засобів наочності на ілюстративні і демонстративні історично склався у практиці навчання. Він не виключає можливості віднесення окремих наочних засобів як до групи ілюстративних, так і до демонстративних. Це стосується ілюстрації схем через епідіаскоп та ін.

Отже, наочність є основою чуттєвого сприймання реального світу, в результаті якого відбувається формування чуттєвих уявлень про предмети і явища природи та суспільства. Наочність використовується як джерело нових знань. В сучасній школі наочність використовується як ілюстрація в процесі пояснення нового матеріалу і виступає як опора пізнання, пізнавальної діяльності учнів, спрямованої на розкриття внутрішніх зв'язків і залежностей предмета та явища, засіб створення проблемних ситуацій, постановки і розв'язання навчальних проблем. Наочність використовують і як засіб перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і вмінь учнів, розвитку психічних процесів і для здійснення виховних впливів на молодших школярів.

І.3 Дидактичні вимоги до використання наочності

Пізнання завжди починається з безпосереднього споглядання, з спостереження речей, явищ, тобто з безпосередньої взаємодії людини з виучуваними предметами за допомогою органів чуття. Щоб пізнати невідомий предмет, дитина повинна його з усіх боків оглянути, визначити форму, колір, твердість, смак, запах тощо. Вивчений так фактичний матеріал стає основою для дальшої розумової його обробки. Усяке мислення здійснюється тільки на основі даних, набутих в результаті безпосереднього або опосередкованого ознайомлення з предметами, явищами, процесами.

Навчання в школі є специфічним пізнавальним процесом. Процес пізнання людини і набування знань учнями в школі мають певні відмінності. Вони полягають головним чином у тому, що на уроці учні не досліджують нічого нового, вони лише вивчають відомості, поняття, які твердо встановлені наукою. До цієї мети вчитель веде їх прямою дорогою, значно коротшою, ніж та, якою проходило людство в дослідженні наукових істин [88, 42]. Проте, як і в пізнавальному процесі, у набуванні знань, умінь і навичок важливу роль відіграє практична діяльність. При виконанні практичних завдань учні розглядають предмети, аналізують явища і процеси, порівнюють їх між собою і з раніше вивченими, роблять узагальнення, застосовують знання на практиці.

При виборі наочних засобів навчання потрібно враховувати, що вони найбільш успішно вирішують наступні дидактичні завдання:

·  сприяють розвитку в учнів наочно-образного мислення;

·  виступають в ролі засобу активізації уваги при засвоєні будь-якого навчального матеріалу;

·  сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів;

·  дозволяють конкретизувати розглядувані теоретичні питання;

·  розширюють сферу практичних застосувань розглядуваних об'єктів, які безпосередньо не можуть бути використані для спостереження на уроці;

·  створюють можливості для моделювання явищ, що безпосередньо не спостерігаються;

·  наочно систематизують і класифікують досліджувані явища на схемах, таблицях і т.п.;

·  виступають в ролі методів стимулювання інтересу до учіння, створення установки на ефективне учіння;

·  дозволяють в конкретизованій формі одержати інформацію про ступінь навчального матеріалу [90, 124-125].

З метою обґрунтування дидактичних умов оптимального застосування наочних посібників у навчальному процесі початкової школи доцільним є виділення й обґрунтування педагогічних вимог до використання наочності.

1. Відповідність наочності змісту навчального матеріалу

Аналіз змісту уявлень учнів показує, що найбільш правильні і чіткі образи утворились у них про ті предмети і явища, вивченню яких програма приділяє більше уваги, які широко відображені у відповідних статтях читанок або розглядалися під час екскурсій, спостережень, за допомогою різноманітних наочних посібників [54, 30]. Наприклад, досить чіткі і виразні уявлення виявляються в учнів про рослинність свого краю (про найбільш поширені у нас дерева -- сосну, ялину, дуб, граб, липу, берест і ін.), основні сільськогосподарські культури, деякі дикоростучі квіткові рослини; вони мають уявлення про будову рослин -- можуть розпізнати стебло, корінь, квітку, знають деяких птахів і свійських тварин, уявляють таких звірів, як ведмідь, вовк, лисиця, заєць.

Менш яскраві, а нерідко й помилкові уявлення утворюються в дітей про предмети і явища, про які в підручниках сказано лише побіжно. Наприклад, у читанці і в підручнику з природознавства лише в загальному вигляді згадується про форми земної поверхні. Тому уявлення про ці об'єкти в учнів часто плутані і невиразні.

Важливою вимогою до засобів унаочнення є також їх розвивальний характер, який проявляється у сприянні активізації пізнавальних здібностей дітей, розвитку їхніх мислительних та мовленнєвих якостей, довільної уваги, пам'яті спостережливості; удосконаленні аналітико-синтетичних умінь порівнювати, узагальнювати, доводити встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, проводити аналогію та ін.; формуванні навичок самоконтролю і самостійності; розвитку творчих здібностей молодших школярів.

2. Виділення найважливіших ознак предмета

Виділенню найважливіших ознак об'єкта у сприйманні навчального матеріалу допомагає те завдання, яке постає перед людиною під нас сприймання [97, 107]. Можна дивитись на об'єкт і не побачити важливих його сторін, якщо не поставити перед собою завдання їх розгледіти. Так, в одній школі під час занять з природознавства вчитель звернув увагу на те, що діти не уявляють особливості будови квітки, про яку він розповідав на минулому уроці, використовуючи малюнок квітки. Учитель зробив зауваження дітям, пославшись на те, що вони цілий урок дивилися на цей малюнок. Характерна відповідь одного з учнів: «Так, ми дивилися, але ми його не розглядали». Для того щоб учні виділили об'єкт сприймання, слід чітко поставити перед ними відповідне завдання, спрямовуючи їх спостереження в потрібному напрямі. Сприйняти предмет -- значить виділити його з-поміж інших предметів, які виступають фоном для нього.