Роль і місце інтенсивного методу навчання іноземної мови

 

 

Зміст

 

Вступ..........................................................................................................

Розділ I.  Роль і місце інтенсивного методу навчання іноземної мови            

      1.1. Критерії  інтенсивного методу навчання.............................

      1.2. Сугестопедичний  підхід до навчання іноземної  мови......

Розділ II. Використання інтенсивного методу в школі 

       2.1.Організація  інтенсивного методу навчання  іноземної мови.....................................................................................................  

       2.2. Значення  інтенсивної системи на різних  етапах навчання іноземної мови....................................................................................

Висновки.....................................................................................................

Резюме.........................................................................................................

Список використаної літератури..............................................................

Додатки........................................................................................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Ще понад три століття  тому  великий чеський педагог Ян  Амос

Коменський дивувався  з того, наскільки у сучасних йому школах вивчення іноземної мови було важким. „Боже мій, — писав він, — як утруднено і розтягнуто вивчення навіть однієї латинської мови. Кухарі на кухні, слуги при обозі, майстровий люд — усі вони, роблячи свою справу чи знаходячись при війську, під час походів швидше засвоюють чужу мову, навіть дві або три, ніж вихованці шкіл — за умови вільного часу і величезного напруження — одну латинську мову. І з яким нерівним успіхом! Ті після кількох місяців вільно гомонять про те, що їм потрібно, а ці через п'ятнадцять або навіть двадцять років можуть вимовити лише дещо з латині і то в більшості випадків не без допомоги своїх милиць — граматик і словників".

60-70-ті роки минулого століття  увійдуть в історію методики  навчання іноземних мов як роки виникнення і розробки цілого ряду нових методів навчання, відомих під загальною назвою „інтенсивні методи" навчання. Виникали вони в різних країнах і в різні роки цього періоду, всі ці методи, тім не менше являються загальною відповіддю методики на соціальне замовлення сучасного суспільства.

Зростаючі потреби іноземного спілкування  в сучасному світі, коли іноземна  мова є засобом спілкування, пізнання, отримання і накопичення інформації потребують особливої уваги і  перетворень в галузі навчання.

Сучасна педагогічна практика також не вільна від проблем трьохсотрічної давності. Навпаки, з кожним роком вони все гостріше заявляють про себе, оскільки Україна поступово інтегрується у загальносвітовий простір, який для вільної орієнтації вимагає знання як мінімум 2-3 іноземних мов.

Нові методи навчання, що виникли як соціально-обумовлений  наслідок науково-технічного вибуху, не могли не вибрати і не відобразити  в собі сучасний рівень знань нейрофізіології, психології, зокрема психології сприйняття, психології пам'яті, свідомого і підсвідомого, теорії інформації та

ін. Нові методи використовували досвід та знання інших прикордонних і суміжних наук, зокрема знання мови, психолінгвістики, психогігієни.

Учителі іноземних мов,   зокрема,   зацікавились   сугестопедичною навчальною системою болгарського вченого, директора науково-дослідного інституту сугестології   в   м.   Софії  Георгія   Лозанова.   Його   дидактико – психологічна система має міцні фізіологічні,  психологічні, психотерапевтичні і дидактичні корені.

Сугестія (за  Лозановим)  —  це   засіб,   в   основному  непрямого, комунікативного впливу на людину в  збудженому стані, що створює умови  для активізації резервних можливостей  особистості.

Г,   Лозанов   виділив   три   види   сугестії,   які   використовуються   в навчальному  процесі для зняття будь-яких психологічних бар'єрів в учнів. Коротко  про кожен з них.

Психологічна   сугестія.   Вчитель   проводить   урок   з   урахуванням психотерапевтичних, психологічних та психогігієнічних факторів, а також з урахуванням емоційного впливу, використовуючи логічні форми подання матеріалу.

Дидактична    сугестія.    На   заняттях    використовуються    особливі прийоми, що активізують навчання.                                                               

Худоприродна     сугестія.     Вчитель використовує на заняттях різноманітні види мистецтва (музику, живопис, елементи театру) з ціллю

емоційного впливу на школяра і гармонізацію уроку.                                      

Основні положення сугестопедії зводяться до наступного:

— навчання повинно бути радісним і ненапруженим;                            

— його слід впроваджувати як на свідомому, так і на підсвідомому ;  рівнях;

-— в   навчанні   слід   використовувати   звичайно   незадіяні   резерви

свідомості з цілю підвищення результативності.

В нашій країні наступниками Г. Лозанова стали Г.А. Китайгородська,  А.А.   Леонтьєв,   Н.В.   Смирнова,   І.Ю.   Шехтер,   Л.Ш.   Гегечкорі,   В.В.

Петрусинський та інші, а сам метод отримав  назву ”лозанівський”, потім „експрес–метод” і, пізніше, „інтенсивний   метод". Ідеї Лозанова   були адаптовані і розвинуті радянським педагогом Китайгородською Г.А.  та психологом Леонтьєвим А.А.,   які   стали   провідними   спеціалістами   по інтенсивним методикам навчання іноземної мови в Радянському Союзі, а потім в Україні.

Ними була видана проблемна  рада по інтенсивним методам навчання іноземним мовам, яка зібрала і узагальнила обширні результати по виконанню інтенсивних методів навчання іноземним мовам і направив роботу педагогів країни по вивченню і використанню цих методів. Численні публікації прибічників   інтенсивних   методик   показали,   що   правильне використання методик інтенсивного  навчання дозволяє  отримати  високі результати в навчанні іноземної мови як по обсягу вивченого, так і по термінах навчання. Всі ці позитивні результати, однак, не можуть приховати

того факту, що використання інтенсивних методик в середній школі має серйозні обмеження, які необхідно враховувати кожному вчителю іноземної мови при виборі „свого„ методу.

За останні роки багато досягнуто в практиці інтенсивного навчання іноземним мовам.

Інтенсивні методи навчання запропонували методиці реалістичні  і послідовні підходи до оволодіння іноземним мовленням як соціально-психологічною проблемою з одного боку, і як некерованою мовною діяльністю з іншого.

Цей підхід обумовлений  і суспільно-історичними закономірностями,

які встановили нові цілі і мету навчання: якщо колись навчання іноземній мові зводилось лише до навчання мови як системи, то зараз головною метою навчання є оволодіння учнями іноземним мовленням.

Сучасна комунікативна  лінгвістика ставить перед методикою  нові задачі, головною з яких є оволодіння мовою, як засобом комунікації.

Вимагається перехід  від навчання мови  як набору  форм  і засобів до інтелектуального засвоєння учнями мови.

На практиці інтенсивне навчання давно вже прижилось і використовується більшістю педагогами як специфічна система навчання,

відмінна по ряду параметрів від інших методик. Цей метод розробив нові

принципи відбору і  організації мовного і мовленнєвого матеріалу, з яких головними (ведучими) являються   діяльнісний,   рольовий,    ситуативно-тематичний.

Створена нова, динамічна  модель навчання і управління комунікативно-навчальної діяльності учнів.

Однак ще  немає відповіді на запитання, які ж саме ознаки інтенсивного методу навчання виявляють його специфіку, тобто при яких умовах ми маємо право  говорити про інтенсивне навчання?

Справа в тому, що за останні роки на базі досвіду інтенсивного навчання створено і використовується ряд конкретних методик, які краще

підходять під  розуміння   інтенсифікації  навчання,  ніж  під  термін  саме

„інтенсивне навчання". Ми маємо ряд методик, специфічних  за цілями і засобами, але вони використовують принципи, в основі яких лежить інтенсивне навчання в його різновидах.

Які ж критерії інтенсивного методу навчання? Очевидно, що перший

критерій — характер контингенту учнів не має прямого  відношення до змісту цього поняття. Практично відмінними формами інтенсивного навчання зараз охоплюються різні категорії учнів. Всіх їх можна поділити на такі основні типи: до вузівське навчання, вузівське, після вузівське.

Другорядні критерії — це термін його навчання.

Метою  інтенсивного методу навчання є за мінімальний термін досягнути засвоєння максимального об'єму навчального матеріалу.

Зміст інтенсивного методу навчання—оволодіння комплексом навичок  і вмінь достатніх і необхідних для ефективного створення діяльності в конкретній області, а також оволодіння   мовним   матеріалом, який забезпечує формування, розвиток та використання цих навичок та умінь.

В інтенсивному  методі   навчання   іноземної   мови   ми   розуміємо

Навчання, яке направлене загалом на невикористання рідної мови в процесі навчання і, звичайно, здійснюється навчання за малий проміжок часу, за мінімальний термін.

Сьогодні, коли іноземні мови вивчаються вже в початкових класах,

гостро постало питання  навчання молодших школярів іноземній  мові.

       Об’єктом нашого дослідження є зарубіжні методи навчання іноземної мови.

        Предмет дослідження – організація інтенсивного навчання іноземної мови у школі.

Метою дослідження є показати важливість використання

інтенсивного методу при навчанні дітей іноземній  мові, а саме, яке значення має  цей метод на початковому етапі оволодіння учнями іноземною мовою. Адже від того, як дитина почне вивчати і засвоювати мову, залежить і подальша доля в галузі вивчення іноземної мови вже в старших класах.

        Завдання дослідження:

• аналіз наукових джерел з проблеми дослідження;
• уточнення мети інтенсивного методу навчання іноземної мови на різних етапах;
• опис інтенсивного методу навчання;
• з’ясування особливостей організації навчального процесу з використанням інтенсивного методу навчання;

           Методи дослідження:

• опрацювання наукових джерел з методики навчання іноземної мови;
• узагальнення досвіду про сучасну зарубіжну методику навчання іноземних мов;
• наукове спостереження застосування інтенсивного методу в школі.

 

 

 

 

 

Розділ I. Роль і місце інтенсивного методу навчання іноземній мові.

1.1. Критерії інтенсивного методу навчання іноземній мові.

Головним завданням  інтенсивного методу навчання іноземній  мові є

оволодіти, в умовах обмеженого ліміту часу, іноземною мовою як засобом

спілкування і засобом пізнання, виробити вміння і навики розуміти мовлення на іноземній мові в нормальному природному або близькому до природного темпу при практично необмеженій   побутовій   суспільно-політичній  і загальнонауковій тематиці.

Вміння розуміти усне мовлення виробляється на початковому етапі

Інтенсивного навчання, вдосконалюється, перетворюється в  звичку під час

самого процесу навчання і забезпечує розуміння від 50-100% всього об'єму

отриманої на  слух  інформації.  В  звичайних умовах  спілкування  об'єм

розуміння усного мовлення на іноземній мові може бути збільшений за

рахунок розвитку навички  антиципованого розуміння, за рахунок  іноземної

активності слухаючого, який може задати питання з приводу  незрозумілого

йому або попросити  пояснити окремі моменти мовлення.

Практика показує, що для створення достатньо високого рівня навички

аудіювання учень   повинен   оволодіти   „словником   аудіювання",   який

дорівнює приблизно 6000 словникових  одиниць. Це особливий вид словника,

знання якого реалізується за рахунок  не тільки знайомих, вихідних слів, але й

за рахунок знання правила будови слова. Він включає незнайомі  слова, які

зрозумілі    внаслідок    створення    в    учнів    навички    контекстуального

антиципового розуміння. А це, в  свою чергу, можливе при створенні  в

нашого учня внутрішньої структури іноземної мови, що вивчається, та за

рахунок того, що кожен учасник  спілкування має свій власний  досвід у

спілкуванні взагалі.                                                      

Участь у спілкуванні  передбачає оволодіння усним мовленням на

іноземній мові,   тобто   створення   навички   говоріння.   На   відміну   від

аудіювання, власне говоріння не потребує такого великого об'єму словника,

об'єму мовного матеріалу як умови, що забезпечує реалізацію цієї навички.

Однак, говоріння вимагає знання необхідного мінімуму словникового та

взагалі мовного матеріалу, яким повинен володіти учень для повноцінної участі його як особистості в процесі спілкування. Цей мінімум, крім словникового та граматичного матеріалу мови, передбачає володіння цілим рядом основних екстралінгвістичних засобів даної мови, наприклад абсолютний темп мовлення, характер пауз (їх тривалість і розміщення), а також жорстко-мімічних особливостей даної мови.

Досліди показують, що створення  достатньо автоматизованої, хоч не достатньо досконалої навички говоріння можливо при умові оволодіння словником об'ємом не менше 2,500-3000 одиниць, які виникають за допомогою засобів нормативної граматики даної іноземної мови і визначених засобів будови слова та стилістики. При цьому темп мовлення учнів повинен складати не менше половини від показника темпу мовлення носія даної іноземної мови, а характер і розподіл в мовленні учнів пауз реакції та пауз хезитації повинні в достатньому рівні повторювати характер та розподіл пауз в мовленні носія даної мови при пропорціональному зростанні їх тривалості.