Роль і місце інтенсивного методу навчання іноземної мови

Лексико-граматичні коментарії є опорою для самостійної систематизації мовного матеріалу учнями. Учням  пропонується ознайомитись з коментаріями лише після того, як всі явища, що роз'яснюються в коментаріях, вже знайомі учням, так як багаторазово вживались ними в мовленні.

Зупинимось детальніше на методиці роботи з основними дидактичними одиницями інтенсивної методики — текстами -полілогами. Методика передбачає чотирьохкратне введення полілога.

І.Введення в ситуацію. На цьому етапі введення вчитель емоційно, в особах від імені ролей-масок, висловлює зміст полілога з перекладом на українську мову кожної фрази. Так вводяться перші три полілога, які складають усний ввідний курс. В подальшому, по завершенні цього курсу, переводяться лише незнайомі слова чи фрази. Вчитель повинен знати полілог напам'ять(!). це необхідна умова для вільного природного спілкування з учнями при введенні нового матеріалу.

Введення в ситуацію може займати від 30 до 5-19 хвилин в подальшому. Перші три полілога, при проведенні ввідного курсу, висловлюються та переводяться докладно. Починаючи з четвертого, висловлюється тільки загальна ситуація і робиться вибірковий переклад.

2.Дошифровка полілогу. Перед його початком вчитель завчасно просить учнів стати в коло і каже: „Подивіться на мене! Слухайте мене! Повторюйте за мною! За моїми жестами, мімікою, інтонацією".

Цей етап введення займає 30-40 хвилин. Він проводиться за такою  схемою:

Вчитель (фраза на іноземній мові) — хор (повторення за вчителем) — вчитель(переклад) — вчитель (ще раз повторює текст на іноземній мові) — хор (повторює за вчителем).

Складні фрази і окремі мовні моделі можна повторювати  до 15 разів. Щоб добитись запам'ятовування і зняти монотонність, використовуються такі засоби як міміка, жести, інтонація (вираження багатообразних емоційних станів, різні види ритмічного промовляння, перепитування, приспівування окремих фраз і т.д.).

З.Активний сеанс. Учням дається настанова на згадування англійської фрази після вимовляння вчителем української фрази і на промовляння про себе англійської фрази після вимовляння її вчителем. Після усного ввідного

курсу учні отримують  роздруковані полілоги, дивляться на англійський текст і про себе повторюють його за вчителем. Вчитель читає в формі так званої „інтонаційної люльки" (тихо-середньо-голосно). При цьому український текст завжди вимовляється тихо та нейтрально.

Допускається і просто емоційне зачитування тексту по тій  самій схемі (українська фраза — англійська фраза). Ціль цього етапу — мимовільне запам'ятовування нового матеріалу шляхом його впізнавання. На це витрачається 10-15 хвилин.

4.Музичний сеанс. Це останній етап введення нового полілогу — читання вчителем під спокійну класичну музику (Вівальді, Моцарт, Персел і т.д.) тексту полілогу на англійській мові (без перекладу). Перед початком музичного сеансу вчитель каже: „Зараз ви почуєте прекрасну музику. Під музику я буду читати вам англійський текст полілогу. Вмощуйтесь в кріслах зручніше, розслабтесь, як на концерті. Можна витягнути ноги і закрити очі, щоб отримати найбільше задоволення від спілкування з музикою. Отже, ви на концерті" .

На музичний сеанс  відводиться 10 хвилин. Крім функції  відпочинку і відновлення сил  учнів цей сеанс сприяє виникненню почуття впевненості в своїх силах, задоволення від навчання, так як, прослухавши полілог в четвертий раз без перекладу, учні легко сприймають і розуміють текст на англійській мові.

Закінчивши читати текст, вчитель виходить з аудиторії, не контактуючи з учнями. Подальше спілкування вчителя з класом не рекомендується. Домашнє завдання (прослухування магнітофонного запису полілогу вдома) і всі роз'яснення дають завчасно, перед початком сеансу.

Необхідно відмітити  важливість ритуального характеру введення полілогу. Ритуал полягає в тому, що введення будь-якого полілогу включає 4 описаних вище етапи. З часом учні звикають до такої послідовності в роботі і сприймають її як запоруку свого успіху в засвоєнні іноземної мови.

Одним з найефективніших прийомів тренування у спілкуванні є „ланцюжок”, коли учні по черзі включаються у процес мовлення, а їх висловлювання зв'язні між собою. (Див. дод.1).

Щоб дати учням можливість постійно брати участь у процесі  спілкування, активно використовуються парні і групові вправи, де учні отримують певні ролі. Особливо ефективним є прийом „шеренги, що рухається” та „натовп^”. Учні стоять у двох шеренгах обличчям один до одного і після спілкування зі своїм партнером, який стоїть навпроти, пересуваються за годинниковою стрілкою. Це забезпечує багаторазове повторення мовленнєвого зразка, зберігаючи елемент новизни завдяки новому співрозмовнику. (Див. дод. 2).

Прийом „натовп^” передбачає вільне пересування учнів по класу і самостійний пошук партнера по спілкуванню. (Див. дод. 3).

На уроках широко застосовуються вербальні та невербальні опори, що допомагають учням будувати свої висловлювання в усній чи письмовій формі. (Див. дод. 4).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Сугестопедичний підхід  до навчання іноземної мови.

У колишньому СРСР наприкінці 60-х — на початку 70-х років на базі сугестопедичної системи Г. Лозанова з'явився цілий ряд методів інтенсивного вивчення іноземної мови: метод Л.Ш Гегечкорі, „емоційно-смисловий метод" І.Ю. Шехтера, „метод активізації резервних можливостей особистості і колективу" Г.О. Китайгородської, „сугесто-кібернетичний метод" В.В Петрушинського та ін.

Однак, використовуючи інтенсивний  метод вивчення іноземної мови, викладач вносить щось своє, неповторне. Показовим у цьому плані є досвід викладача англійської мови Катерини Євгенівни Загладкіної — переможця регіонального конкурсу з викладання іноземних мов (АКСЕЛЗ — 1999 р.)_, автора практикуму „Підготовка гідів-перекладачів" Рівненської державної гуманітарної гімназії з поглибленим вивченням іноземних мов. Програма розрахована на 70 годин, передбачає використання англійської мови з урахуванням національно-культурної специфіки мовленнєвої поведінки англійців, американців та українців у життєво важливих ситуаціях. Викладання в основному базується на матеріалах підручника за редакцією В.М. Харенко, де використані психолого-дидактичні принципи методу активізації резервних можливостей особистості і колективу Г.О. Китайгородської.                                                           ,1

Особливу увагу К.Є. Загладкіна приділила реалізації найважливіших принципів сугестопедичного навчання:

— принципу    задоволення,    не    напруженості    і    концентративної психорелаксації, психічної релаксації і ненапруженої концентрації уваги;

— принципу   єдності   свідомого   -   парасвідомого   та   інтегративної мозкової активації (передбачає участь у сприйнятті не лише тих моментів, які потрапляють  у центр свідомості та уваги, а  й деяких елементів емоційної  свідомості, установки, мотивації, інтересів та устремлінь, периферійних перцепцій і т.д.);

 

 — принципу сугестивного взаємозв’язку на рівні резервного комплексу (вимагає ведення навчального процесу на рівні невикористаних резервів особистості).

Для того, щоб наблизити обстановку занять до природної, учителька розташовує дітей у класі півколом, що зближує їх під час спілкування, дозволяє відповідати сидячи.

Володіння психологічними засобами сугестопедії вимагає серйозної  підготовки вчителя -сугестопеда як психотерапевта. Необхідно бути знайомим з парасвідомими процесами, щоб використовувати їх у навчанні. Так, доведено, що неусвідомлена психічна активність учня викликається так званою неспецифічною психічною реактивністю. Є багато неспецифічних подразників. Серед них, наприклад, жести, особливості ходи, постава, міміка, вираз   очей,   дикція,   інтонація   і   ще   цілий  ряд   невловимих   свідомістю ідеомоторних рухів, ступінь авторитетності джерела інформації, фізіологічний стан очікування і т.д. Вміння цілеспрямовано використовувати їх дозволяє оволодіти так званою двоплановістю у своїй поведінці. Тобто з гармонізувати перший комунікативний план (вербальний) з другим, який найчастіше спочатку не помічається співрозмовником, але залишається вирішальним як більш чи менш неусвідомлений канал контролю достовірності інформації. Отже, на перший непомітні зміни у поставі тіла, у виразі очей, міміці, інтонації, ритміці розповіді, у додатковій декорації грають визначальну роль в оформленні сугестивного результату.

Катерина Євгенівна  володіє методикою активізації психічної діяльності учнів. Коли спостерігаєш її упродовж уроку, помічаєш, що у неї, образно кажучи, „говорять" руки, очі, кожна рисочка обличчя. Вона щиро й захоплено виконує свою роль у кожній створеній нею мовній ситуації. Сама прихильниця сугестопедії говорить так: „Найкоротша відстань між двома людьми — це посмішка. Частіше потрібно посміхатися і ваша посмішка перейде на обличчя учнів, а вона їм необхідна для того, щоб вони почували

 

себе вільно. Адже їм на сугестопединному уроці обов'язково необхідно звільнитись від сугестивних бар'єрів, які городилися роками".    Катерина Євгенівна використовує засоби дидактизованого мистецтва, яке у свою чергу виступає засобом гармонізації двоплановості і не тільки створює приємну атмосферу на занятті, але й значно підвищує сугестивне налаштування внутрішніх резервів учнів, ставлення, мотивації, очікувань. Окрім фонової музики, творів образотворчого мистецтва, поезії на заняттях гідів-перекладачів широко використовуються відеофільми, які дозволяють активізувати процес мовлення учнів. Разом з тим відеофільми краєзнавчого характеру дозволяють отримувати додаткову інформацію про ту країну, мова якої вивчається. Вони демонструються не лише на етапі презентації нового матеріалу, як це передбачено у ході глобалізації навчального матеріалу у навчальній системі Г. Лозанова, але й на заключному етапі роботи з темою, що допомагає закріпити і поглибити вивчений матеріал. Особливо корисні ті відео фрагменти, які пов'язані з екранізацією творів відомих англійських та американських письменників, поетів, драматургів. Взявши, наприклад, сонети В. Шекспіра або його трагедії „Сон літньої ночі", „Ромео та Джульєтта" з подвійним візуальним та слуховим ефектом, викладач опрацьовує з учнями інтонаційне оформлення їхнього мовлення.

Як відомо, дидактичні засоби сугестопедичнрго уроку вимагають  укрупнення навчальних одиниць. Навчальний матеріал глобалізується, учні отримують  цілісне сприйняття навчального  матеріалу, що полегшує його засвоєння, створює додаткову мотивацію. Створюються умови, за яких у той час, коли увага спрямована на свідомо сприйняте узагальнене ціле, пара свідомі процеси опрацьовують його певні елементи.

Катерина Євгенівна  з успіхом використовує навчальний метод „міні-ермітаж", створений  автором цих рядків і апробований у деяких школах України та Росії, який отримав позитивну оцінку на Першому всесоюзному конкурсі „Учитель року - 90" в Москві.

 

У самій назві методу прихована його сутність. Слово „ермітаж" у перекладі з французької мови означає „усамітнення" і пов'язане з образами печери відлюдника, житла монаха. Таким чином йдеться про маленьке усамітнення учня упродовж заняття. Адже кожному викладачу відомий потяг учнів до самореалізації у ході вивчення нового матеріалу, до емоційного слова вчителя, релаксуючої музики. Емоційна мова викладача в музичному супроводі в ситуації часткового усамітнення, яке певним чином нівелює зовнішні подразники, дає можливість концентрувати увагу учнів у стані психорелаксації і створює ефект гіпермнезії, який у свій час передбачав ще В.М. Бехтєрєв.

До проведення „міні-ермітажу" викладач готується заздалегідь. Насамперед він глобалізує навчальний матеріал (30-40 лексичних одиниць), з яким працюватиме  упродовж кількох занять і який необхідно  твердо засвоїти на репродуктивному  рівні. Для вищезгаданих цілей підходить музика Раймонда Паулюса до кінофільму „Довга дорога в дюнах". Оце і всі матеріальні засоби. А далі, як артисту перед виходом на сцену, залишається подумки „програти" послідовність дій, продумати елементи гармонізації першого комунікативного плану з другим. Особливу роль тут відіграватимуть ритміка, паузи, інтонація, тембр голосу.

Перед   початком   „міні-ермітажу"   Катерина   Євгенівна   з   метою формування зорового образу виучуваного матеріалу коротко ознайомлює з ним учнів. Потім пропонує подивитися в небо, уявити себе в ньому у стані невагомості. Залишаючись сидіти, школярі виконують коротеньку вправу: спираючись на стінки крісел, вони прогинаються, розводячи руки в сторони-вгору, глибоко вдихаючи повітря, уявляючи його у грудях небесно-блакитним, затримують повітря на 4-5 секунд і згодом видихають його. Це дозволяє наситити організм необхідним киснем. Згодом викладач пропонує слухачам покласти руки на парти, лягти на них головою і заплющити очі (інколи застосовується відома поза „кучера на дрожках"). Обидві пози і заплющення очей дозволяють фізично розслабити учнів, підготувати їх до

етапу психорелаксації, зменшити дезорганізуючий вплив потоку інформації, що поступає паралельно. Після цього Катерина Євгенівна включає релаксуючу музику, яка звучить близько 1,5 хвилин. Цей час необхідний для того, щоб слухачі ввійшли у стан фізичного та психічного спокою або вже згадуваної психорелаксації, яка допомагає сконцентрувати увагу: все це зумовлює ефект гіпермнезії.

У якийсь момент викладач помічає готовність учнів до сприйняття нового матеріалу. Музика продовжує стишено звучати, слугуючи фоном для введення нової інформації. Наступає найвідповідальніший момент введення „у кадр" нових лексичних одиниць. Програма такого введення продумана так, що найважливіші моменти припадають на початок і на кінець сеансу введення. Інтонаційне оформлення кожного інформаційного моменту 3-х-елементне:

1) запитальна (проблемна)  інтонація;

2) ніжна, задушевна;

3)імперативна.

Тут продумані паузи, ритміка, тембр голосу.

Завершення введення нової інформації. Тепер вона повторюється знову і закінчується формулами: „Я гарно запам'ятав навчальний матеріал! Я відчуваю себе бадьорим і свіжим!" Релаксуюча музика ще раз вводиться  „у. кадр" і звучить близько  однієї хвилини. Це дозволяє учням внутрішнім поглядом охопити весь масив введеної інформації. Поступово музика виводиться „за кадр" і виключається. Звучать команди викладача: „Розплющили очі. Підняли голову. Потягнулись. Глибоко вдихнули повітря. Видихнули. Зробили так кілька разів. Поклали руки на парту. Продовжуємо наше заняття".