Шпаргалка по "История педагогики"

7. Педагогічні ідеї Сократа,  Платона, Арістотеля, Демокріта.

Найвидатніші філософи –  педагоги Стародавньої Греції Сократ, Платон, Арістотель, Демокріт, які були ідеологами рабовласників і відображали  їхні інтереси. Вони були противниками будь-якої освіти рабів. Демокріт: 1. На основі своєї атомістичної теорії висунув  матеріалістичну концепцію розвитку особистості.2. вважав, що виховання  можна отримати всюди:….вночі і  вдень, на батьківщині й на чужині. 3. Великого значення надавав середовищу, прикладу дорослих, вихованню доведенням. 4. Матеріалістична теорія, згідно з  якою початком знань є чуття, істина, досягається розумом. 5. Необхідно  узгоджувати виховання з природою дитини. 6. Виступав за введення праці  в систему загального виховання, вважав що без елементів примусу  у вихованні не обійтися. 7. Виховання  веде до набуття трьох дарів –  добре мислити, говорити, робити.

Платон – 1.На основі своєї філософії створив першу теорію соціального виховання. 2. Мета ідеальної держави – наближення до ідеї блага, яка досягається вихованням. 3. Першим зробив спробу визначити головні педагогічні поняття. 4. Виховання – вплив дорослих на дітей, формування у них доброчесностей. 5 Запропонував систему організації громадянського виховання: з 3-6 років – ігри під керівництвом виховательок; 6-12р. – навчання у державних школах; 12-16р. – фізичне виховання; 16-18р. – перед військова підготовка; 18-20р. – військова підготовка в ефебії.6. До засобів виховання відносив ігри, читання, усні розповіді. 7. Створив систему музично – гімнастичного виховання. 8. Вищий ступінь освіти філософія, арифметика, геометрія, астрономія, теорія музики. 9 . після 50 р – самоосвіта.  Арістотель: - 1. Систематизував усі галузі знань свого часу. 2. Турбота про виховання – справа держави. 3. Мета виховання – гармонійний розвиток усіх сторін душі(фізичної, моральної, розумової). 4. Перший висунув думку про природо відповідність у вихованні. 5. Створив першу вікову періодизацію в історії педагогічної думки:а)до 7 років – сімейне виховання, загартування, гігієна дитини. Б) з 7 до 14 років – відвідування державної школи: гімнастика, письмо, читання, граматика, лічба, малювання. В) з 14 до 21 – поєднання розумового й фізичного виховання, розвиток волі. Вивчаються: література, історія, філософія, музика, астрономія, математика. 6. Запропонував систему виховання, яка поєднує сімейне і громадське.Сократ: - давньогрецький філософ  -ідеаліст. Мета виховання – пізнання самого себе, вдосконалення моральності, звільнення людського інтелекту від усіх шкідливих зовнішніх впливів та створення гармонійної єдності життєвих потреб і здібностей людини, які розвиваються інтересом до знань.

8. Українська козацька  педагогіка.

Одним із перших на Русі цим  словом назвав себе Ілля Муромець, підкреслюючи волю свого вибору православного  служіння Батьківщині. В історичних пам'ятниках згадування про козаків  належать до ХІІ століття, і лише із середини XVI століття українське козацтво сформувалось як могутня сила в Запорізькій  Січі на острові Хортиця. Козацтво то не є тільки воєнізованим угрупованням. Козацтву притаманні ознаки сильної  держави, колоритного побуту, самобутньої  культури та родинної педагогіки. 
Козацька система виховання - це синтез монастирської та народної педагогіки, метою якої є духовний розвиток особистості майбутнього лицаря рідної землі, воїна Христова. Відповідно до мети формулюються завдання: закласти міцні основи православної віри; дати майбутньому воїну добру фізичну підготовку; виробити непримиренне ставлення до пороку в усіх його формах і різновидах; виховати високі людські якості, засновані на любові до Бога та ближнього; сформувати готовність до самопожертви заради головної життєвої мети християнства - досягнення Царства Небесного.

Духовний розвиток особистості, згідно з козацькою педагогікою, проходить чотири ступеня. Перший ступінь - сімейне виховання, що припускає  передачу з покоління в покоління  релігійних і національних традицій, смаків, поглядів, норм поведінки. Другий ступінь - виховання й навчання в  січових, братерських та інших типах  козацьких шкіл, де відбувається формування козака-воїна на кращих прикладах  прославлених запорожців, гетьманів  і кошових отаманів. Третій ступінь - продовження навчання й виховання  як у вітчизняних колегіумах та академіях, так і в європейських університетах  з метою ознайомлення зі світовою культурою. Четвертий ступінь - національно-патріотична  підготовка в Запорізькій Січі. Фізичне  виховання в козацькій педагогіці мало важливе значення. У трирічному віці козачок самостійно їздив на коні по дворі, а у п'ять років  уже вільно роз'їжджав по селу, граючи з козачками у війну. Із семи років  дітей навчали фехтування та стріляння  з лука. Син від батька засвоював  мистецтво верхової їзди, володіння  шаблею, стріляння. Він учився боротись у рукопашній схватці, стріляти при  швидкій верховій їзді, піднімати  із землі монету, рубати полум'я свічі. Разом з батьком він ходив  з рогатиною на ведмедя, полював  на буйволів і сніжних барсів, що жили раніше на берегах Дніпра, об'їжджав диких коней. Юнаків, яких готували до військових походів, привчали спати  під відкритим небом, купатись у  холодній воді, харчуватись простою  грубою їжею.

9. становлення Римської  системи виховання в 1-5 ст. до  не.Типи шкіл. Педагогічні погляди  Квінтіліана. Ідеї Сенеки про  мораль.

Мета: виховання вірнопідданої  маси й чиновників.

0-7р. – домашнє виховання. 1. Початковий ступінь – масовий.  Елементарна школа. Невелика плата.  Приватна школа. Програм не  було. Мета – навчання грамоти  й арифметики, які потрібні були  у повсякденному житті широкому  колу населення.(з 7 -10,11рр). допускалися  дівчата .2. середній ступінь. Школа  грамтики. Висока плата. Програма  містила 5 дисциплін: латинська  література, основи римського права,  початкові знання філософії, грецька  мова, ознайомлення з основами  астрономії. Невеликі групи учнів.(з  12р термін-4р). 3. Школа підвищеного  типу – школа ритора. Плата  дуже висока. Школа елітарна. Окрім  5 дисциплін, ще викладалися ораторське  мистецтво й музика. Вільне володіння  грецькою мовою. Добра підготовка  до практичної державної діяльності. ТИПИ ШКІЛ: граматична(вивчали граматику,  музику, геометрію, гімнастику); риторична школа(вивчали: риторику, філософію, етику, фізику, діалектику, історію, літературу.)Педагогічні погляди Марка Фабія Квінтіліана. – давньоримський творець ораторського мистецтва. Накреслив способи розпізнання здібностей у дитини: - розвинена пам'ять – ранній розвиток у дитини потягу до наслідування – вміння задавати запитання. Пропонує виховання і навчання до школи та умови для дитячого розвитку: - гарна вимова у годувальниці, батьків – вибір товаришів, однолітків – систематичні заняття грецькою та латинськими мовами – радісне навчання через гру – метод наочності. Проблеми морального виховання виклав Сенека – римський політичний діяч, філософ і письменник у ‘’Листах на моральні теми’’і в ’’моральних листах до Луцілія’’. Він критикував формалізм шкільної системи, при якій виховується розум, а не душа(комент). Сенека вважав, що освіта повинна формувати самостійну особистість.’’Лише одне робить душу досконалою:непорушне знання добра і зла’’ – писав Сенека, вважаючи, що вихователь завжди повинен приділяти увагу необхідності руху до такого знання через повчальні бесіди з прикладами з життя та історії.

9. теорія дитячого колективу   в працях Макаренка.

Практика А.С. Макаренко з організації дитячого продуктивної праці на сучасному виробництві показало, що діти шкільного віку разюче швидко і без жодного перенапруги опановують складними виробничими навичками, причому не тільки навичками праці на складних верстатах, а й організації виробництва. Складність і різноманітність трудових організацій і процесів на виробництві дозволяли вихованцям проявити свої схильності і здібності, розвинути таланти і своєю суспільною значущістю викликали в дітях почуття законної гордості за важливість дорученого їм справи; крім того, вони забезпечували такий виховний результат, який закріплюється в реальних якостях вихованців, як різнобічність придбаних дітьми навичок і вмінь, рис характеру.

Головне, що досягалося системою громадської  діяльності - максимальне наповнення всього життя дітей корисною справою.Найстрашніше за своїм педагогічним наслідків  стан дітей - це "байдикування", пусте, Манилівське мріяння, відокремлене проведення часу, - і кожен момент життя вихованців комуни, кожен день і все життя в цілому були вкрай  насичені різноманітним працею і  настільки ж різноманітним і  організованим відпочинком .

Фізична культура пронизувала все життя комунарів: вона була організована як здорова, трудове життя дитячого колективу, починаючи з чистоти приміщень, дотримання правил гігієни та технічної безпеки на виробництві і закінчуючи веденням спеціальної спортивної роботи. Основний принцип тут, як і у всьому, - педагогічна доцільність. Фізкультурно-спортивна робота в комуні була поставлена ​​на "широку ногу" колектив мав багате спортивне обладнання, свій стадіон зі всіма необхідними снарядами і пристосуваннями, крім того, спортивний елемент свідомо вносився Макаренко в усі організовані колективні заходи та руху: стій комуни, численні походи і екскурсії і т.п. У зміст діяльності дитячого виховного колективу Макаренко включав і передовий культурний побут вихованців у самому широкому значенні цього слова.

Організація побуту дітей у виховній роботі займає дуже важливе місце, тим  більше що дуже часто саме ця область  людських відносин зовсім не береться до уваги педагогами, Відсутність  педагогічно доцільною організації  побуту дітей привід до того, що значна частина повсякденних життєвих відносин дітей протікає стихійно.

Всією роботою з організації  культури побуту вихованців А.С. Макаренко домагався повної ліквідації суперечностей між свідомістю і поведінкою дітей.

Адже, дійсно, усвідомлення правильності чи неправильності того чи іншого вчинку, тієї чи іншої звички - це не так вже  складно, набагато складніше виховання  звички діяти завжди правильно, і  тоді, підтримував Макаренко, коли вчинок відбувається "по секрету"; коли немає  свідків, які могли б оцінити  вчинок, що якраз і характеризує найбільше внутрішню культуру людини. "Між свідомістю, як треба вчинити, і звичні поведінкою, є якась маленька канавка, і треба цю канавку заповнити досвідом", тобто вправою в поведінці, організована відповідно до виховними цілями, куди входять всі повсякденну поведінку вихованця в побуті.

Таким чином, за своїм змістом виховання  підростаючих поколінь є оволодіння досвідом усіх попередніх поколінь. Цей досвід узагальнюється в науках, тому вивчення наук становить значну і найважливішу частину змісту виховного процесу. Важливе місце в житті і діяльності виховного колективу займає продуктивна праця дітей, але він не грає в системі виховного колективу самодостатньою ролі.Фізична культура пронизувала все життя комунарів: вона була організована як здорова, трудове життя дитячого колективу.

10. Школа і педагогічна  думка Візантії.

В історії освіти та педагогічної думки Візантії були 3 етапи: 1) 4 -9 ст. – ідеологія раннього християнства та традицій античної освіти. 2) 9 – 12 ст. – піднесення освіти. 3) 8 – 15ст. –  криза педагогічної освіти. У Візантійській  імперії високого рівня досягло  домашнє виховання і навчання, характерне для греко – римського  світу. У простих сімях в основі було трудове та початкове християнське виховання. Педагогічна думка Візантії була особливо важливою у 4 – 5 століттях. Її розвивали неоплатонівці з  Афінської академії та вищих шкіл Малої Азії, Сирії, Олександрії. Вони вважали, що виховання повинно бути спрямованим на самовдосконалення  та пізнання власної душі. Візантія успадкувала від античності особливу любов до книги, яка сприймалася  не лише як витвір мистецтва, а й  як священний предмет, в якому  зафіксовано Божественне одкровення. Книги в Візантії коштували дуже дорого й високо цінувалися в правлячих  колах. Поступово починає посилюватися християнська традиція педагогічної думки. Візантійські богослови запропонували  ідею релігійного виховання і  навчання. Школи: граматичні школи та вища школа ‘’аудиторіум’’.

11.життя та педагогічна  діяльність  Я. А. Коменського.

народився майбутній вчений-педагог  у березні 1592 р. у м.Нівніце (Південна Моравія, Чехія), у сім’ї мірошника. Родина хлопчика належала до християнського об'єднання богемських братів. Вона, як і інші, включилася за своє національне  звільнення від тиску німецьких  баронів у рамках гусицького руху. 
З 1604 р. Я.Коменський разом з сестрою залишаються сиротами і їм призначають опікунів. Пізніше хлопчика взяла до себе тітка з боку батька, і він переїзджає в м. Страдницю. 
В кінці 1605 року м. Стражницю захопили угорські війська, які майже повністю зруйнували і спалили місто. Коменський змушений був повернутися до опікунів. 
У 1608 році Коменський вступає до латинської школи в м.Пшерові, яку закінчує з відзнакою, а 30 березня 1611 року молодого Коменського зарахували до Гернборнського університету на богословський факультет. 
В лютому 1613 року Я.Коменський закінчує Гернборнський університет. Він їде до Амстердаму, потім - до Гейдельбергу, де вступає до знаменитого Гейдельберзького університету. Весь період діяльності у м.Лешно Я.Коменський працює і над відомою книгою "Материнська школа". Паралельно з "Великою дидактикою" він пише підручник з латинської мови під назвою "Відкриті двері до всіх наук". У 1633 році він публікує доповнення "Відкриті двері до мов і всіх наук". 
У 1641 році Я.Коменського запросили до Лондона; у цей час в Англії йшла громадянська війна, тому її парламенту І правлінню було не до освіти і культури. Але великий дидакт не залишає і в цих умовах науково-педагогічної роботи. Він створює працю пансофічного характеру, яку називає "Шлях світла". 
У серпні 1642 року їде до Швеції. Канцлер Швеції переконує Я.Коменського зайнятись питаннями викладання латинської мови і розробкою раціональної методики її викладання. У 1646 році до вищого журі Стокгольмського університету надійшли ще не закінчені дидактико-методичні праці, в числі яких "Новітній метод викладання мов", де описувалась методика викладання латинської мови, в основу якої покладено індуктивний метод викладання: спочатку - приклад, потім - правило; предмет і паралельно - слово. 
Навесні 1648 року синод запросив Я.Коменського зайняти посаду єпископа общини "чеських братів". В Угорщині Я.Коменський відкриває в м.Шарош-Паток три класи гімназії за новою системою навчання. Тут він закінчує книгу "Видимий світ у малюнках", яка була опублікована в 1658 році. 
В 1668 році Коменський написав твір під назвою "Єдине необхідне" який став його лебединою піснею, де педагог-мислитель підводить підсумки свого життя і діяльності, хоча останнім твором його стало "Продовження братського завіту", який, по суті, є автобіографією великого чеського педагога-мислителя (1669). 
15 листопада 1670 року Коменський помер. Він був похований в м.Неардені, поблизу Амстердама, на території французької церкви.