Шпаргалка по "История педагогики"

12. система виховання та  освіти в країнах Європи. Типи  шкіл. Система рицарського виховання.

Епоха Середньовіччя-великий  історичний період, який поділяється  на 3 частини: 1 – період раннього Середньовіччя 2 – період високого, розвинутого  Середньовіччя 3 – пізнє Середньовіччя. Виховання мало церковно – догматичний характер. Більшість населення Середньовічної Європи задовольнялася сімейно – становим вихованням своїх дітей. Найбільш характерні його види – система учнівства та рицарського виховання. Учнівство – основна форма навчання ремісничої та торгівельної справи. За визначену плату майстер навчав одного-двох учнів, які були в нього дармовою робочою силою. При такій умові було вигідно збільшувати строки навчання до 8-10років. Але згідно умови майстер зобов’язувався навчити учня грамоти або ж дозволяв відвідувати протягом одного-двох уроків школу. По-іншому виховувалися діти лицарів. На противагу духовенству в них виховували кріпосницьку мораль, військово – фізичні вміння і навички, поведінку світської людини вищої знаті та навчали верхової їзди, плавання, стрільби володіння списом, щитом, мечем, фехтування. Система виховання: до 7р – в сімї , з 7 – 14р – пажеське виховання при дружині сюзерена; від 14 до 21 року – зброєносець сюзерена, а потім – урочиста посвята в рицарі. У 21 рік – урочиста посвята в рицарі з фізичним і військовим випробуванням на моральну зрілість. Рицарське виховання мало на меті підготовку досвідчених воїнів, здатних на самопожертви в догоду ідеї. Дівчата знатного походження виховувалися в сімях або в пансіонатах при монастирях. ТИПИ ШКІЛ: - елементарний рівень – церковно – парафіяльні школи. Навчальні заклади елементарної освіти. Навчалися тільки хлопчики. Відсутні навчальні плани й строк навчання. Книжки рукописні, без великих літер та розділових знаків. Монастирські церковні школи середнього рівня. Зовнішні школи – навчали священнослужителів для світської служби. Освітня програма передбачала світські знання та поглиблене розуміння релігії. Особлива увага – вихованню церковної моральності за допомогою настанов, відмови від власності. Соборні(кафедральні єпископські) – основні церковні заклади. Високий рівень освіти за програмою семи вільних мистецтв() . особлива увага базовим предметам – граматиці й музиці. Вивчався святковий церковний календар. Початкова освіта. – міські або магістратські школи – початкові школи для купців. Програма передбачала навчання читання, письма, рахунку, елементів геометрії і природознавства. Учителями були духовні люди та студенти.

13. педагогічні погляди  Пирогова.

Видатний український  педагог, вчений М. Пирогов підняв найактуальнішу проблему виховання, спробував співвіднести питання освіти з розвитком всього людського суспільства, оцінюючи його вищою метою існування людини на Землі, запропонував шлях, по якому  можна вивести людство з хибного  й небезпечного становища, в якому  воно перебувало. М. Пирогов виділив два види виховання – загальнолюдське й спеціальне. Спеціальне повинне виступати після загальнолюдського, тому М. Пирогов різко виступає проти ранньої професійної виучки: «Дайте розвинутися внутрішній людини! Дайте їй час, і у вас будуть і моряки, і солдати, і юристи. М. Пирогов завжди підкреслював, що першорядне завдання виховання – навчити бути людиною. Бути людиною – це значить навчитися з раннього дитинства підкоряти матеріальну сторону життя моральній і духовній. В цьому розміркуванні з'ясовується головна суспільно-педагогічна позиція Пирогова. М. Пирогов настоював на тому, щоб взаємовідносини між викладачами і студентами були пронизані гуманізмом, викладачі мають вірити в людину, в силу науки і нести відповідальність за результати навчання. В «Письмах из Гейдельберга» читаємо: «Хай вчиться тільки той, хто хоче вчитися, – це його справа. Але хто хоче вчитися у мене, той повинен чому-небудь навчитися, і це вже моя справа. Так думає кожен сумлінний викладач» Навчання й виховання М. Пирогов зв'язував з дисципліною. Якщо в університеті нема дисципліни, там не може бути ані науки, ані виховання. М. Пирогов пропонував практику введення «Правил поведінки студентів». Ці правила повинен знати кожен студент напам'ять, а їх виконання тактовно, але твердо мають контролювати всі учасники освітнього процесу. Якщо студент порушує ці правила, то обов'язково має бути покарання відповідно до його вчинку. В статті «Правила о проступках и наказаних» М.Пирогов, спираючись на людський досвід, доводить, що « покращення духовності залежить не стільки від суворості покарання, скільки від розповсюдження переконання, що не одне порушення не залишиться нерозкритим і безкарним» .

14. Середньовічні університети. Зародження гуманістичної педагогіки.

Перші університети у Західній Європі зявилися саме в класичне Середньовіччя. Таким чином на базі соборних шкіл колегіумів, відкривалися перші європейські університети: у Болоньї, Оксворді, Кембриджі, Парижі. З ініціативи вчених університети відкривалися і світською владою. Вони мали привілеї, автономно на основі самоврядування. Ватикан був офіційним покровителем більшості з них. Головним предметом було богослівя. Викладачі – представники духовного звання і канцлери. Університетська освіта мала наднаціональний, демократичний характер: спільно навчалися кардинали і політичні вигнанці, незаможні та багаті. Студенти не рідко обирали професорів зі свого середовища. Порядок вступу вільний, але навчання – за плату. Студенти бідували, перебивалися випадковим заробітком, уроками, нерідко забували про моральність і скоювали крадіжки. Представники факультетів спільно обирали ректора, який мав тимчасові повноваження. Основними методами навчання були лекції і диспути, вправляння у письмі та написанні трактатів. Факультети присуджували вчені звання та ступені. Через 13-14 років навчання студент від бакалавра проходив шлях до магістра, доктора наук. Університет був альтернативою церковній схоластиці. Завдяки ним освіта Європи стала багатшою.

 

15. Зміст трудового виховання  і зв'язок його з продуктивною  працею у творчості Макаренка. 

Над проблемою трудового  виховання працювали Томас Мор, Франсуа Рабле,

Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський. Всі вони прийшли до висновку, що молоде

покоління доцільно виховувати у поєднанні з працею, і чим  раніше почне

розвиватися особистість, тим  швидше і більш продуктивним виявиться

результат

Цільова установка  виховного процесу полягає в  тому, щоб кожну

підростаючу людину зробити борцем за людяність, що потребує не тільки

розумового  та творчого розвитку дітей, готовності до участі в

економічному, соціальному, культурному та політичному  житті, центральне

місце в якому  займає  здатність бути суб`єктом  суспільних відносин та

приймати участь в соціально необхідній діяльності, основою якої є праця.

 

Саме на цій  базі з`являється можливість вірно  оцінити особистість і

побудувати  ефективну систему її виховання  через спеціально задану

діяльність. Включення  дитини до організованої діяльності дорослих, у

процесі якої розкриваються  багатопланові відносини, закріплюються  форми

суспільної  поведінки, формуються потреби діяти  в узгодженні з моральними

прикладами, які  виступають в якості мотивів, що побуджують діяльність і

регулюють взаємовідносини  дітей.

 

Діти юнацького  віку знають про існування важливого  і суспільно

відповідального життя дорослого члена суспільства. Але лише включення в

суспільно визнану  діяльність перетворює ці „зрозумілі”  мотиви в реально

дієві. Інша важлива  задача виховання підростаючих людей  – це формування їх

стійких навчально-пізнавальних інтересів. Повноцінне виховання

передбачає  розвиток у дітей пізнавальної потреби, яка направлена не

тільки на зміст  шкільних учбових предметів, але  і на все оточуючу їх

дійсність. Дитина повинна на своєму особистому досвіді  переконатись, що

світ пізнавальний, що людина, тобто вона сама, може відкривати закони,

що керують  оточуючим світом, передбачати події  та перевіряти, чи дійсно

відбудуться вони, знаходити загальну приховану основу, здавалося

різнорідних явищ. Ця радість пізнання, радість особистої  творчості

перетворює  початкову цікавість в допитливість, робить її більш стійкою.

 

Праця – найважливіший  засіб виховання, починаючи з  дошкільного віку; в

процесі формується особистість дитини, складаються  колективні

взаємовідносини. Ставитися до праці з любов`ю, бачити в ній радість –

необхідна умова  для прояву творчості особистості, її талантів.

 

А.С. Макаренко  наголошує, що праця – це зовсім не те, чим зайняті руки

юнаків. Праця  це те, що розвиває людину, підтримує  її, допомагає

самовдосконалюватись. Працелюбство і здатність до праці  не дається від

природи, але  виховується з раннього дитинства. Праця повинна бути

творчою, тому що саме творча праця, робить людину багатою  духовно,

приносить радість, благополуччя.

 

16. провідні педагогічні  ідеї представників епохи Відродження(Рабле,  Фельтре, Роттердамського.

Франсуа Рабле – Гаргантюа  й Пантагрюель – універсальна програма шкільних знань. Зміст навчання: вивчення природи, бесіди за прочитаним, вивчення мов, математики, астрономії, історії, права, ремесл, мистецтв, фізичні  вправи. Методи: активність у сприйнятті навчального матеріалу, спостереження, виготовлення гербаріїв, гра – вправляння,  дискусія, самоосвіта. Засоби: гімнастика, прогулянки, екскурсії, фізичні вправи, відвідування майстерень, ознайомлення з виробничими процесами, танці, спостереження за зорями. Методика викладання предметів – за Квантіліаном. Продуманий режим дня, різноробоча  освіта, самостійне мислення і творчість. Вітторіно да Фельтре – навчання – радість буття. ‘’Будинок радості’’ – школа нового типу. В основу організації своєї школи поклав принцип гуманістичної педагогіки: демократизм, колективізм, любов до дітей, врахування особливостей їхнього психічного розвитку. Основні предмети: математика, астрономія, природознавство, класична література античності. Методи навчання: спостереження , гра, бесіда, прогулянки, практичні заняття. Зміст освіти: художні картини, квіти, ігри, фехтування, верхова їзда.

Еразм Роттердамський –  навчання повинно бути легким,приємним, доступним. ‘’Скарга миру’’. Нищівна критика деспотизму, війни. Зміст освіти: усвідомлення вивчення матеріалу, знання римської, грецької філософії, розвиток мислення. Принципи навчання – гуманізм, врахування індивідуальних, вікових особливостей та інтересів учня. Вимога реформи освіти, заміни схоластичних методів навчання поясненням, спостереженням, особистим пошуком, грунтова підготовка вчителів і вихователів.

17. педагогічні погляди  та освітня діяльність Х. Алчевської.

Христина  Данилівна народилася в 1841 році в  повітовому містечку Борзні на Чернігівщині в сім’ї учителя повітового училища  Данила Журавльова. Юність дівчини  проходила в роки піднесення громадсько-педагогічного  руху. Згодом у Курську, куди переїхала  родина, Христя відвідує молодіжні  народницькі гуртки та вперше пробує власні сили на освітянській ниві –  вчить грамоти селянських дітей. В цей же час вона захоплюється читанням забороненого у Росії журналу  «Колокол» та за підписом «Українка» таємно листується з  О.І. Герценом, популяризує в Росії його твори. Харківська приватна школа Х.Д. Алчевської прославилася в Україні і далеко за її межами цілою низкою спеціально підготовлених і виданих посібників для навчання дорослих. Одним з найпомітніших є тритомне видання «Книга взрослых» (1899-1900) – перший у історії вітчизняної народної освіти посібник для читання, складений із урахуванням специфіки навчання дорослих та розрахована на три роки навчання. Також дуже цікавим був тритомний критичний покажчик книг для народного і дитячого читання « Что читать народу?» (1884-1906), в якому проаналізовано 4183 видань з різних галузей знань. Цей покажчик був високо оцінений Л. Толстим, А. Чеховим, І. Франком, М. Горьким, Лесею Українкою та ін. У 1885 році Христина Данилівна разом із педагогами  школи розробила першу систематичну навчальну програму під назвою: «Программы по всем предметам обучения в воскресной школе для взрослых и малолетних учащихся». 1879 року Х.Д. Алчевська влаштовує подібну до Харківської недільну школу в с. Олексіївка на Катеринославщині, в якій учителював і Борис Грінченко. Христина Данилівна домоглася відкриття на Харківщині жіночих безкоштовних шкіл, збереження українських книг у бібліотеках та присвоєння парафіяльним школам імені Т.Г. Шевченка. З метою поширення даних про стан справ у недільних школах, у журналі «Русская школа» протягом 1897-1907 рр. існувала рубрика «Хроніка недільних шкіл», матеріали якої редагувала Х.Д. Алчевська. Христина Данилівна – автор низки цінних посібників, брошур і статей з проблем освіти. Корисними для фахівців були статті з методики вивчення драматичних творів як російських класиків, так і українських літераторів.

18. Життєвий  шлях , педагогічна діяльність та  умови формування світогляду  Я.А. Коменського. Обґрунтування  Я. А. Коменським принципів  природо відповідності. Мета й  завдання виховання. 

Великий чеський  педагог, основоположник педагогіки як науки, філософ, письменник, публіцист. Він народився у Південній  Моравії у сім’ї члена общини він здобув традиційну освіту., керував  братською школою.Світогляд Коменського  формувався під впливом ідей нового часу й культури епохи Відродження. Він займався педагогічною діяльністю у різних країнах Європи. У світоглядфі  Коменського поєднуються елементи реалізму та релігійності. Педагогічні погляди його чітко розкрили протиріччя переходу від феодалізму до капіталізму. У його працях ‘’Материнська школа’’, ‘’Відкриті двері до мов всіх наук’’, ‘’Велика дидактика’’, розроблені основні педагогічні проблеми. Коменський розглядав виховання як важливу як важливу передумову встановлення дружніх стосунків між людьми й народами. Коменський розробив  для свого часу чітку систему навчання і виховання, їхні основні правила та принципи він виклав у своєму головному творі ‘’Велика дидактика’’. Принцип природовідповідповідності дістав послідовне відбиття дидактиці Коменського, насамперед в ідеї наслідування природі. Ця ідея припускає приведення у відповідність педагогічних законів із законами природи. Використовуючи цей принцип у праці ‘’Вихід із шкільних лабіринтів’’, учений розглядає чотири стадії навчання на підставі єдності законів природи й виховання: перша – самостійне спостереження, друга – практичне виконання, третя – застосування набутих знань, умінь та навичок у нових обставинах, четверта – вміння самостійно розповідати про результати своєї праці. На підставі педагогічного досвіду він формує принцип природо відповідності виховання – головний стрижень, навколо якого розкриває дидактичні погляди, необхідність врахування вікових і психологічних особливостей дітей у навчанні, будує навчальні програми, організовує процес виховання і навчання у школі. Мета виховання – стриманість, аскетизм, сліпа покора авторитету церкви, знущання над тілом для спасіння душі в потойбічному житті. Вивчення схоластики для примирення віри і розуму, релігії та науки.

19. Виникнення  і розвиток братських шкіл  в Україні.

У визволенні від національного  і релігійного гніту українського народу важливу роль відіграли братства, які були розповсюджені в Україні  у XVI-XVII ст. Братства – це організації  міського населення, передусім ремісників і купців, які об’єднувалися з  метою боротьби проти ополячення та окатоличення українського населення. До братств приймалися всі православні  незалежно від національності, соціального  походження чи майнового стану. Перше  братство започаткували 1449 року львівські  міщани при церкві Успенія. Згодом ці організації розповсюдилися по всій правобережній Україні, були вони і  в Білорусі. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували госпіталі  та православні церкви, відкривали друкарні, де видавалися українські книги  і підручники, піклувалися життям братчиків тощо. В основу своєї  діяльності вони поклали ідеологію  просвітительства, а головним засобом  своєї боротьби обрали школи. Спочатку це були невеликі школи з одним  учителем, який одночасно виконував  обов’язки дяка та писаря братства. Шкільна кімната знаходилася  у братському будинку. У зміст  навчання входило читання, письмо, рахунок  і вивчення катехізису. Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа львівського братства, відкрита 1586 року, яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи того часу. За зразком цієї школи відкрилися братські школи і в інших містах: Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Кременці, Луцьку і ін. дві стадії розвитку братських шкіл – греко – словянську та латино-польську. На першому місці завжди стояло вивчення слов’янської мови. На другому місці – грецької мови, оскільки вона давала змогу засвоювати на високому рівні античну наукову літературу. На другій стадії розвитку братських шкіл вивчалася ще й латинська мова, яку спочатку не вивчали, адже нею велись богослужіння у католиків. Пізніше братчики зрозуміли необхідність латині, оскільки вона є мовою західної науки (для продовження освіти у західних навчальних закладах). Польську мову вчили аби влада дозволила відкрити школу. У першій чверті XVII ст. почали викладати українську мову. Братські школи відіграли важливу роль у національному відродженні. Вони виховували своїх учнів в дусі патріотизму, любові і поваги до рідної мови, до культури свого народу.