Шпаргалка по "История педагогики"

М.Корф писав: "Школа повинна допомогти дитині стати на шлях самостійної, чесної, творчої праці, знайти своє місце  в житті"Саме з ініціативи М.Корфа  у земських школах втілювалися основні  дидактичні принципи розвивального  навчання, а саме: не вимагати від  дітей заучувати матеріал без  розуміння, забезпечувати доступність  у навчанні, не звільняти дітей  від самостійного обдумування, не залишати дітей без допомоги, у навчанні йти вперед, спираючись на вивчений матеріал. Особливу увагу педагог  приділяв методам розвивального  навчання. Він сформулював мету застосування методу навчання як правильний розподіл навчального матеріалу, системне його розташування, що полегшує як передачу, так і засвоєння. Справедливо  вважаючи, що вчитель повинен бути не тільки педагогом, а й дослідником, він рекомендував сміливіше запроваджувати самостійні письмові роботи, забезпечувати  тісний зв'язок школи з громадським  життям рідного села, краю, залучати учнів до краєзнавчої діяльності. Самостійні роботи були надзвичайно  важливими в роботі земських шкіл, оскільки активізували розумовий розвиток дітей, формували спостережливість, учити послідовно викладати свої думки, допомагати закріпленню тих  знань, якими наділило їх життя й  бесіди з учителем.

40.Ідея вільного виховання в історії педагогіки.

Педагогіка вільного виховання“ –  одна з найбільш загальних концепцій  реформаторської педагогіки. Елементи цієї концепції проникають практично  в усі інші педагогічні напрямки. Своїм ідейним джерелом її представники вважають ідеї Руссо та Дістервега про природовідповідність виховання. Своєрідним девізом “педагогіки  вільного виховання“ став німецький  вислів “Все для дитини, що навколо  дитини“. Кредо цього напрямку пояснив  американський педагог і філософ  Д.Дьюї: “Відбувається зміщення центрів  тяжіння. Дитина стає сонцем, навколо  якого обертається виховання.“  Яскравими представниками “вільного  виховання“ є Г.Шаррельман, М.Монтессорі. Засновником цього напрямку у  педагогіці стала шведська письменниця  і педагог Е.Кей. У цілому представники “вільного виховання“ виступали  за ломку педагогічних традицій, які  обмежували свободу та ініціативу дитини. Натомість вони пропонували створювати для дітей такі умови, які б  давали їм поживу для самовиховання. Основним недоліком цього напрямку є надмірний педоцентризм. Еленн Кей (1849-1926) – шведська письменниця і педагог, яка висунула ідею самонавчання і самовиховання дітей. На її думку, дітей не треба виховувати спеціально, а дати їм можливість спокійно і поступово виховуватись і розвивати свої здібності самим. А вихователь повинен допомагати цьому, не нав’язуючи своїх думок і вимог. В основу навчання і виховання необхідно класти лише інтереси дитини, її самостійність.

Генріх  Шаррельман (1871-1940) – німецький педагог, який поставив перед школою завдання розвивати у кожній дитині її творчі сили, давати вихід дитячій фантазії через самостійний розвиток. У  навчанні провідну роль відводив “переживанням“ дітей, накопиченню ними особистого досвіду.

Марія Монтессорі (1870-1952) – італійський  педагог і лікар, перша в Італії жінка-науковець. Вона займала посаду професора антропології і гігієни  у Вищій жіночій школі і  в Римському університеті, працювала  у психіатричній клініці з  розумово відсталими дітьми.Монтессорі вважала, що дитина є активною істотою  і за своєю природою здатна до самостійного розвитку і навчання. Завдання ж  виховання – створити таке оточення, яке б давало дітям необхідну  “поживу“ для самовиховання. В основу вільного виховання вона ставить  принцип свободи, протиставляючи йому існуючу у тогочасних школах систему  погроз.

Монтессорі  ставить вимогу вивчення сутності дитини, яку потрібно виховувати. Вона вперше в історії педагогіки запровадила  у практику шкіл систематичні антропологічні обстеження дітей. Школи, на її думку, повинні  бути лабораторіями, де вивчається психічна діяльність дітей.Проголосивши принципи самовиховання і самонавчання, Монтессорі прагнула реалізувати їх на практиці, створюючи школи за своєю системою.

41. Просвітницька діяльність та *педагогіка серця* Г. Сковороди.

Григорій Сковорода змінив основи багатьох наук в Україні. Його просвітницька діяльність сприяла  відкриттю першого (в Харкові) на Україні університету. . С. Сковорода лишив глибокий слід в історії духовного розвитку народу. У його творчості чимерно переплітається реальне і міфологічне. Він писав про нас і для нас. Чому саме «філософія серця» може привернути увагу сьогодні? Мислитель з цього приводу відмічав, що голова усього у людини є серце людське. Він вважав, що серце — це корінь життя. Але філософ застерігав, що серце може бути і «чистим», і «попільним». Чисте серце скріплюється в людині не без боротьби. Вона сама повинна вибрати та побудувати свою долю. Заслугою Г. Сковороди є те, що він розкрив принцип гуманізму як розуміння вихователем думок, переживань та прагнень дитини, віру у благородне особистісне начало та в силу виховання. За Г. Сковородою цей принцип реалізується лише за умови, коли вихователь виявлятиме високу чуйність і повагу до вихованця. Підтвердженням  реалізації цього принципу самим Г. Сковородою можна вважати той факт, що коли  в 1764—1769 рр. він вже не працював у Харківському колегіумі, то в монастирських угіддях передмістя Харкова згуртував навколо себе найздібніших вихованців згаданого колегіуму. Вони вивчали з ним різні науки, співали чотирьохголосі кантати  Г. Сковороди.

42. Ідеал вчителя в історії педагогіки. 

Вимоги до вчителя:

Квінті ліан: повинен бути в міру суворим і гуманним; любити дітей і викликати зворотнє відчуття; бути прикладом у всьому для учнів; вміти користуватися своїм голосом і руками; знати міру у покаранні та заохочуванні.

Коменський: повинен знати життя народу; бути чесним, правдивим, активним; добре освідченим; любити свою професію і дітей; своїми властивостями та здібностями вих. учнів; працювати над собою; пояснювати на конкретних прикладах; використовувати наочність.

Дістервег: людяність; професіоналізм; вимога постійно вдосконалювати пед. майстерність; спеціальні знання та знання інших наук; любов до дітей; самостійне мислення вчителя.

Ушинський: вміння поєднувати навч. і вих.; любов до своєї професії; прихильне ставлення до дітей; відповідальне ставлення до своїх обов’язків; освіченість, ґрунтовне знання пед-ки та псих.; володіння пед. майстерністю та пед. тактом.

43. Педагогічні погляди Т. Мора і Т. Кампанелли.

Першим представником  утопічного комунізму був відомий  англійський мислитель і політичний діяч Томас Мор (1478-1535). Під впливом реалій життя співвітчизників та роздумів над "Державою" й "Законами" Платона в 1516 році видав власний твір "Утопія", де змальовуються картини життя придуманого ним суспільства справедливості.

Питанням освіти і виховання  молодих утопійців Т. Мор присвячує  небагато місця в своєму творі. Вивченням основ спільного заняття дорослих – землеробства – діти займаються в школах теоретично, а практично – на навколишніх городах. дньовічного учнівства дома у майстрів.

Серед педагогічних ідей "Утопії" можна виділити такі: виховне значення фізичної праці і фізична 

праця (сільськогосподарська) є предметом теоретичного вивчення в школі; школа безпосередньо  пов’язана з виробництвом і господарським  життям держави; утилітарний характер виховання, відсутність суто теоретичних  предметів; мінімально-можливий рівень організованої освіти, можливість самоосвіти.Основний результат такої системи освіти Т. Мор вбачав в тому, що утопійці при закінченні школи не лише володіють  певними заняттями, але й феноменальною  здатністю набувати певних знань: "Утопійці … обдаровані неймовірною здатністю  засвоювати мистецтва і винаходи, які сприяють благополуччю життя….

М.Кампанелла.

Т. Кампанелла більш повно, ніж Т. Мор, виклав систему виховання  дітей в досконалому суспільстві. Він вважав, що держава повинна  контролювати навіть підбір подружжя з тим, щоб "поєднання чоловіків  і жінок давало найкраще потомство. І вони сміються над тим, що ми, піклуючись старанно про поліпшення порід собак  і коней, нехтуємо в той же час  породою людською" З двох років, вважав Т. Кампанелла, слід починати громадське виховання дітей, а з трирічного віку учити їх правильній мові і азбуці, широко використовуючи наочні зображення, якими покриті буквально усі стіни будинків і міських стін. З цього ж віку повинне вестися посилене фізичне виховання дітей, а з восьми років треба вже починати систематичне навчання різним наукам. Вивчення наук слід поєднувати з регулярним відвідуванням різних майстерень, щоб дати вихованцям технічні знання і можливість свідомого вибору майбутньої професії. З дванадцяти років треба починати військову підготовку громадян, незалежно від статі, щоб у разі війни жінки могли брати участь в ній разом зі своїми дітьми-підлітками.

44. Проблема морального виховання в історії педагогіки.

ідея наочності навчання, вперше висунута Я. А. Коменським, була застосована  Д. Локком і в сфері морального виховання. Роздумуючи над проблемою  виховання особистості, автор трактату вказує ще на одну важливу умову  морального виховання — особисті якості вихователя мають обов'язково відповідати педагогічним вимогам, що їх ставлять вихователі до своїх  вихованців. Швейцарський педагог-демократ І. Г. Песталоцці (1746—1827) значну увагу  приділив розвиткові ідей Д. Локка і  Ж. Ж. Руссо про моральне виховання. Так, він вважав, що процес формування особистості, який починається в  сім'ї, має тривати й удосконалюватися в школі. Стрижнем цього процесу  є найпростіше моральне почуття—-любов  дитини до матері, її «природної виховательки». В подальшому це почуття, на думку  Песталоцці, усвідомлюється дитиною  и переноситься на родичів, потім  на вчителя і товаришів по школі. Моральна особистість переносить це почуття на свій народ і все  людство. Спираючись на свої спостереження  під час роботи з дітьми у навчально-виховних установах, педагог-новатор уперше висунув ідею про використання дитячого товариства як провідного фактора морального розвитку. Саме Пес-талоцці належить формулювання принципу єдності навчання й морального виховання, що його він  намагався втілити в систему  «морального елементарного виховання». Останнє, на його думку, має на меті «правильний всебічний і гармонійний  розвиток моральних задатків людини, необхідний їй для забезпечення самостійності  моральних суджень і прищеплення  їй певних моральних навичок» '. Як таке воно являє собою одну із складових  частин основи фахової підготовки молодого покоління.

45.Педагогічна діяльність та педагогічні погляди просвітителів і педагогів епохи українського Відродження(Ф. Прокопович, І.Борецький, І. Гізель, І. Вишенкський)

Борецький: Іов Борецький – ректор Львівської, потім Київської братських шкіл, навчався в Острозькій школі, згодом – у Краківській академії. Прекрасно володів слов’янською, грецькою, латинською й польською мовами. 1620 року, коли Київське братство здобуло право ставропігії, тобто автономії щодо вищих церковних властей, Івана Борецького під іменем Іова було обрано київським митрополитом. Вся його діяльність підпорядковувалась визволенню Вітчизни від чужоземного гніту, багато дбав про національну освіту і школи. З його ініціативи Київський собор рекомендував створювати по Україні братства і школи при них. Його зусиллями були відкриті братські школи в Луцьку, Немирові, Рогатині. І.Борецький – автор багатьох творів. Вони проникнуті почуттям любові до рідної землі, народу. Йому приписують твір "О воспитании чад". Відомий його гострополемічний твір "Пересторога", спрямований проти католицизму і унії. У ньому автор критикує тих, хто перейшов на бік католицизму, вказує на велике значення освіти та цілеспрямованого виховання в усвідомленні народом своєї ролі у боротьбі з католицизмом. Але Борецький виступає проти латинської системи освіти.

І.Вишенський. Іван Вишенський – видатний український полеміст, демократ, борець проти національного і соціального гноблення. Йому належать твори "Викриття диявола-самодержавця", "Послання князю Острозькому", "Суперечка мудрого латинника з немудрим русином", де автор розглядав проблеми освіти і виховання у взаємозв’язку з іншими соціальними і політичними проблемами. Він пропагандист ідеї рівності всіх людей, доводив, що і бідний, і багатий мають від природи однакову будову тіла, дихають тим самим повітрям. Вишенський піддає різкій критиці єзуїтську систему виховання, виступає проти латинської системи освіти, вказує, що освіта повинна здобуватись рідною мовою і ґрунтуватися на традиціях рідної культури і народного виховання. На його думку, слов’янська мова у повній мірі може бути мовою науки.

Ф.Прокопович. Феофан Прокопович – український церковний, громадський і державний діяч, письменник, учений, педагог, викладач і певний час ректор Києво-Могилянської академії. Закінчив Києво-Могилянську та Римську католицьку академії. За викликом Петра І виїхав до Петербурга, де був радником з питань освіти, науки та культури та главою Російської православної церкви. Просвітительську діяльність Ф.Прокопович вважав найважливішою і не шкодував для неї ні енергії, ні коштів. У своєму будинку він відкрив школу для дітей-сиріт і бідняків, дбав про їхню освіту. У розвитку вітчизняної педагогіки, освіти і школи помітну роль відіграв "Духовний регламент" Ф.Прокоповича. У ньому автор ставив питання про відкриття духовних шкіл, шкіл для простого народу, дав розгорнутий план організації академії і духовних семінарій, висловив передові думки щодо методів навчання, режиму учнів. Актуальні для того часу педагогічні ідеї Ф.Прокопович пропагує у написаному ним букварі "Первое учение отрокам". Ф.Прокопович був прихильником прогресивних методів навчання. Ввів новий науково-історичний метод викладання богословської науки, що полягав у вивченні історії релігії. Подібно до Я.А.Коменського він вимагав свідомого, наочного, доступного, систематичного вивчення матеріалу. Вважав, що підручники і книги для широкого загалу читачів повинні бути написані простою, доступною мовою.

46. Проблема розумового виховання в історії педагогіки.

К. Ушинський важливим чинником формування особистості в дошкільному віці вважав розумове виховання. Його авторству  належить теорія розвитку розумових  здібностей дітей паралельно з розвитком  мовлення. Він стверджував, що розвивати  мовлення окремо від думки неможливо, а розвивати його перед думкою — шкідливо. Самостійні думки є  породженням лише самостійно здобутих знань про предмети і явища, які  оточують дитину. Обстоюючи принцип  наочності в розумовому вихованні, К. Ушинський наголошував на необхідності того, щоб предмет безпосередньо  відображався у Душі дитини, її відчуття у цьому Процесі перетворювалися  на поняття, а з понять складалася втілена в слові думка. Усе  це має відбуватися на очах і ПІД  керівництвом учителя. Проблеми розумового виховання дітей перебували у центрі уваги науковців і практиків під час створення перших програм дитячого садка. На І з'їзді з дошкільного виховання (1919) тривали дискусії про принципи відбору змісту знань для дітей дошкільного віку, серед яких чільне місце було відведено принципу зв'язку виховання і навчання з життям. Водночас ішлося про необхідність звільняти навчальний процес від надмірної ідеологізації, переобтяження свідомості дітей знаннями про політичні події. В одному з перших документів дитячого садка — «Програмі роботи у нульових групах» — наголошувалося на важливому значенні формування навичок учіння при підготовці до школи. У пізнанні особливостей розумового розвитку дітей важливу роль відіграють роботи швейцарського психолога Жана Піаже (1896—1980), який вважав, що людина є активною, допитливою і винахідливою протягом усього життя.