Стан проблеми індивідуального підходу до невстигаючих учнів у сучасній школі

Проблемі індивідуального підходу у вихованні  і навчанні дітей надавали увагу багато представників прогресивної педагогіки . Це питання також посіло значне місце у дидактиці з часів Я.А. Каменського.  Над дослідженням основних теоретичних положень індивідуального підходу працювали такі педагоги як К.Д.Ушинський, О.Н.Водовозова, Н.К.Крупська, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський. Ними були обґрунтовані положення про те, що методи і прийоми індивідуального підходу в процесі виховання і навчання залежать від загальної мети і задач виховання, обліку вікових і індивідуальних особливостей і характеру діяльності дитини. Індивідуальний підхід до дітей здійснювався ними у плані проектування кращих якостей особистості, а не тільки як процес перевиховання і виправлення недоліків.

Дидактика К. Ушинського глибинна, розмаїта й оригінальна. Він вимагав будувати навчання на основі врахування національних, вікових, статевих і психологічних особливостей дітей, наголошував на значенні повторення в процесі навчання, обґрунтував дидактичні принципи свідомості, наочності, систематичності, міцності засвоєння знань.

Вагоме місце в дидактичній системі К.Д. Ушинського займає висвітлення проблем оптимізації пізнавальної активності школярів, емоційності навчання, розвитку мислення і мовлення учнів, забезпечення наступності в навчанні, належної організації самостійної роботи й творчості школярів, шкільного краєзнавства. Надзвичайно важливо те, що він не просто проповідував свою дидактику, а й дав їй глибоке наукове обґрунтування та класичний взірець втілення на практиці. [28, c.249]

З точки зору Каменського процес навчання  має будуватися в чіткій відповідності до виховних і індивідуальних особливостей учнів і виявляти ці особливості треба шляхом систематичних спостережень. Ян Амос Коменський - як випливає з його текстів - вважав, що нездатних учнів немає. Він вважав, що за допомогою індивідуально-орієнтованого підходу педагог може знайти підхід до кожного учня. [7]

Жан Жак Руссо підкреслював якісну своєрідність дитячої природи, наводячи думку про те, що дитина – це своєрідна істота, а не доросла людина в мініатюрі.  Ідея індивідуального підходу підкреслювалась також і Й.Г. Песталоцці. Навчання повинно сприяти розвитку всіх внутрішніх сил і здібностей, закладених у людській природі. Тому, навчаючи, ми на-даємо допомогу «справі природи в розвитку наших здібностей і сил». Руссо розвинув ідею природної свободи i рівності людей, які ґрунтуються на власній праці кожного. До реалізації цієї ідеї можна прийти тільки через відповідне виховання, що засноване на вмінні цінувати власну і чужу працю та незалежність. Центральним пунктом його ідеї виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини.

Природне виховання полягає у необхідності здійснювати його відповідно до природи самої дитини та її вікових особливостей.

Індивідуальний підхід до дітей — це «принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особистих рис і умов життя», а індивідуалізаціюнавчання розуміють як:

— організацію навчального процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності уч¬нів, рівень розвитку їх здібностей до учіння»;

— «систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають меті діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів, груп учнів і дозволяють забезпечувати на¬вчальну діяльність учня на рівні його потенційних можливостей з врахуванням мети навчання».

Індивідуальній підхід – це педагогічний принцип, згідно з яким при виборі способів, прийомів, темпу навчання враховуються індивідуальні відмінності учнів, рівень їх розвитку і здібностей до навчання. [12] С цієї ж позиції визначення дає А.А. Кірсанов. Він розглядає індивідуалізацію навчальної роботи як систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають цілям діяльності і реальним пізнавальним можливостям класного колективу , окремих учнів, а також груп учнів, що дозволяють забезпечити навчальну діяльність учня на рівні його потенціальних можливостей з урахуванням цілей навчання.[27, c. 52]

За визначенням І. Унт, індивідуалізація — це врахування в процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, незалежно від того, які особливості і в якій мірі враховуються. [27, c.58] 

При цьому І. Унт зазначає, що у використанні поняття «індивідуалізація» навчання необхідно мати на увазі, що у його практичному використанні мова йде не про абсолютну індивідуалізацію. У реальній шкільній практиці індивідуалізація завжди відносна з таких причин:

1) враховуються індивідуальні  особливості не кожного окремого  учня, а групи учнів, що мають  приблизно схожі особливості;

2) враховуються лише відомі  особливості або їх комплекси  і зокрема такі, які важливі  з точки зору навчання (наприклад, загальні розумові здібності); поряд  з цим може виступати ряд  особливостей, врахування яких у  конкретній формі індивідуалізації  неможливе або навіть не так  вже і необхідне (наприклад, різні  особливості характеру або темпераменту);

3) іноді здійснюється  врахування деяких особливостей  або станів лише у тому випадку, якщо це, зокрема, важливо для  даного учня (наприклад, талановитість  у будь-якій галузі, розлад здоров'я);

4) індивідуалізація реалізується  не за всім обсягом навчальної  діяльності, а епізодично або  в будь-якому виді навчальної  діяль¬ності й інтегрована з  індивідуалізованою роботою.

Уточнюючи поняття «індивідуальний підхід» і «індивідуалізація», І. Унт зазначає, що в першому випадку ми маємо справу з принципом навчання, а в другому — зі здійсненням цього принципу, яке має свої форми і методи.[27, c.62]

Отже, сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і віковихособливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.

Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні – це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особистостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистостей. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня. На уроках англійської мови учні найбільше потребують індивідуального підходу, адже у кожного різний рівень підготовки і знань з цього предмету і він вважається одним з найскладніших предметів у школі. Такого підходу потребують насамперед важкі учні, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираженою затримкою розвитку.

У процесі навчання англійської мови індивідуальний підхід до учнів є важливим аспектом. Існують такі способи індивідуалізації навчання з даного предмету: під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьорює їх; індивідуалізує домашнє завдання; частіше здійснює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче дається цей предмет.

Ця форма роботи на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.[29, c. 202]

Творчий учитель постійно шукає шляхи вдосконалення уроку. Такі пошуки спрямовані на розв'язання низки навчальниx завдань, передусім на підвищення пізнавальної ролі уроку, використання змісту навчального матеріалу для формування стійких знань і навичок учнів у різних видах діяльності.

Реалізація принципу індивідуального підходу до невстигаючих учнів на уроках здійснюється в таких напрямах: а) психологічному—врахування психічних особливостей індивіда, які впливають на навчально-пізнавальну діяльність, що обумовлює наслідки навчання; б) дидактичному—організація такої взаємодії викладача і учнів, яка б максимально задовольняла потреби та інтереси кожного учня, визначення адекватної системи прийомів педагогічного впливу на особистість школяра. [21, c.348]

Ці напрями визначають конкретні шляхи індивідуального підходу в навчанні:

1. Глибоке вивчення особистості дитини:

— характеру протікання розумових процесів (гнучкість розуму, швидкість засвоєння, критичність);

— навичок навчально-пізнавальної діяльності (вміння виділяти головне в навчальному матеріалі, планувати навчальну діяльність, здійснювати самоконтроль у навчальній роботі тощо);

— рівня пізнавальних здібностей (спостережливість, увага, пам'ять, мова);

— рівня знань і вмінь (повнота, глибина, дієвість);

— ставлення до навчання, до успіхів, невдач; мотивів навчання;

— працездатності;

— вольового розвитку, ступеня наполегливості, терпіння;

— з яких предметів відчуває труднощі, з яких — встигає;

— рівня научуваності учня та ін.

Ю.К. Бабанський у своїх працях в основу аналізу можливостей успішності навчання ввів поняття «реальні навчальні можливості школяра»,яке розглядає як «сукупність психологічних, фізіологічних і моральних потенцій особистості, а також опосередкованих нею зовнішніх умов, котрі разом забезпечують певну успішність здійснення навчальної діяльності.

Зовнішній бік реальних навчальних можливостей включає опосередкований особистістю пізнавальний вплив родини, культурного оточення та вплив учителів, учнівського колективу, навчально-матеріальної бази школи та ін.

По-різному сприймають учні явища і події залежно від власного досвіду. Вчителю треба встановити, які недоліки в розвитку пізнавальних процесів перешкоджають нормальному засвоєнню матеріалу, які негативні особливості заважають учням працювати над підвищенням свого розвитку і які умови сприяють закріпленню недоліків і негативних рис.

2. Розробка системи впливу на учня з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей. Тут може бути попереджувальна, виправляюча, заохочувальна робота. Важливо визначити, на що здатний кожен учень у даний момент навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності, яким шляхом, «з якими уповільненнями і труднощами кожен учень зможе підійти до рівня, передбаченого програмою», і який індивідуальний шлях «успіху в навчанні і розумовій праці» (В.О. Сухомлинський). Наприклад, індивідуальний підхід до дитини на уроках англійської мови може знайти вияв у тому, що вчитель:

— пропонує виконувати певну кількість вправ до конкретно визначеного часу;

— радить щоденно читати підібраний вчителем текст на англійській мові, усвідомлювати його, виписувати та вчити незнайомі слова та виази, запам'ятовувати головні думки і розповідати однокласникам, другу або вчителю;

— певний час на кожному уроці викликає для відповіді, потім пропонує інші різні види дії: короткі письмові відповіді,тести, словникові диктанти тощо;

— здійснює диференційовану допомогу: одному лише коротенько підказує, як підійти до виконання завдання, а іншому дає більш детальні пояснення, а то і план виконання тощо.

Головне, щоб дуже обережно підводити школярів до усвідомлення своїх особистих труднощів, спонукати до самостійної роботи, спрямованої на подолання перешкод. Для цього слід використовувати різні дидактичні засоби.

3.Аналіз одержаних результатіві коригування при необхідності дій педагога на основі того положення, що всі діти без відхилень у психічному, фізичному розвитку здатні одержати середню освіту, більш або менш успішно засвоївши навчальний матеріал умежах шкільних програм, а талановиті вимагають знаходження шляхів розвитку їх здібностей. [21, c.427]

Проблемним є питання оптимального відбору навчального матеріалу до уроків англійської мови, оскільки й досі бракує досконалих підручників. Тому вчитель, спираючись на розумові здібності певної групи учнів, має допомогти обрати навчальні посібники та підручники. Невстигаючим учням потрібно приділити особливу увагу і, можливо, порадити певні матеріали, де більш детально розглядається певна тема уроку.

Великої ваги набула проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках англійської мови з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань.

Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від типових. Серед них - уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-змагання, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки та ін., для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності учнів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків, усунення перевантаженості учнів.

Цікавими для теорії та практики є нестандартні уроки, структурування змісту й форми яких викликає інтерес в учнів, сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню. Це також добре впливає на навчання невстигаючих учнів, певним чином пробуджує в них інтерес до навчання. До таких уроків належать: інтегровані уроки, на яких матеріал кількох тем подають блоками (В. Шаталов); міжпредметні уроки, які ставлять за мету "спресувати" споріднений матеріал кількох предметів; театралізовані уроки, які збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів; сугестопедичні уроки, що використовують ефект навіювання, однак вони не набули поширення, оскільки механізми дії підсвідомого поки що технологічно не розроблені щодо педагогіки й окремих методик; уроки з різновіковим складом учнів, які передбачають подачу блоками матеріалу одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.[29, c.256]