Стан проблеми індивідуального підходу до невстигаючих учнів у сучасній школі

Отже, індивідуальний підхід до невстигаючих учнів на уроках англійської мови в сучасній школі це, перш за все, спільна діяльність учителя та учня, де учень є суб'єктом навчання та спілкування нарівні з учителем.  Вступаючи в стосунки співробітництва, учитель орієнтується не на функції дитини як учня (згідно з якими він повинен виконати вправу, вивчити правила, прочитати текст тощо), а на його особистість, індивідуальність та перспективи його розвитку. Для організації індивідуального підходу учителю необхідно таке: мати уяву про особливості розумової діяльності рівних груп учнів, про шляхи розвитку мислення, уміти оцінювати рівень розвитку учнів, уміти здійснювати допомогу різної міри, якщо учні натрапляють на труднощі, володіти формами організації індивідуального підходу з урахуванням необхідності розвитку мислення.

 

 

 

3. Педагогічні умови застосування індивідуального підходу до невстигаючих учнів.

 

Педагогічні умови — це сукупність об'єктивних можливостей змісту, форм, методів і прийомів підвищення ефективності навчально-виховного процесу і матеріально-просторового середовища, що забезпечують успішне вирішення поставлених і проектованих у дослідженні завдань. І. Ю.Аксаріна зазначає, що до педагогічних умов можна віднести ті, які свідомо створюються в освітньому процесі і повинні забезпечувати найбільш ефективне протікання цього процес.

Знання – особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомлення її істинності.

Затосування індивідуальногу підходу передбачає три педагогічні умови:

1. Використання корекційно-розвивальних вправ індивідуального характеру. Застосовується для більш детального аналізу особливостей невстигаючих учнів для подальшого покращення якості знань;
2. Оганізація самостійної продуктивної діяльності учнів із систематизації знань.Застосовується для привчання учнів самостійно покращувати набуті знання і подальшого вдосконалення;
3. Інтегрування знань учнів у практичну діяльність. Застосовується з метою прививання зацікавленості учнів до предмету, а також надання розуміння  учням важливості і практичності набутих знань.

Проблема неуспішності турбує всіх: і дорослих, і дітей. Неуспішність - це відставання в навчанні, при якому за відведений час учень не опановує на задовільному рівні знаннями, передбаченими навчальною програмою, а також весь комплекс проблем, який може скластися у дитини у зв'язку з систематичним навчанням (як в групі, так і індивідуально). Відомі психологи Ю.К. Бабанський та В.С. Цетлін виділяють дві групи причин неуспішності: зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх причин можна віднести в першу чергу соціальні, т. Е. Зниження цінності освіти в суспільстві, нестабільність існуючої освітньої системи. "Цілеспрямована робота школи з попередження неуспішності може дати належні плоди лише при загальному поліпшенні соціальних умов" (В.С. Цетлін). На жаль, ми на місцях не зможемо вирішити дану проблему.

До числа зовнішніх причин слід віднести і недосконалість організації навчального процесу на місцях (нецікаві уроки, відсутність індивідуального підходу, перевантаження учнів, несформованість прийомів навчальної діяльності, прогалини в знаннях та ін.). Треба відзначити і негативний вплив ззовні - вулиці, сім'ї і т. Д. За часів активної виховної роботи ця причина відступала на другий план. Але зараз вона як ніколи актуальна, т. К. Ми розгубили способи боротьби з нею, а створювати їх заново дуже складно.

Однією з найголовніших внутрішніх причин неуспішності на сьогоднішній день стають дефекти здоров'я школярів, викликані різким погіршенням рівня матеріального добробуту сімей. Медичні установи зазначають, що кожна четверта дитина має серйозні проблеми зі здоров'ям з моменту народження. Це необхідно враховувати при організації навчального процесу, адже людина, що страждає тими чи іншими недугами, не в змозі винести колосальні навчальні навантаження.

До внутрішніх причин також слід віднести низький розвиток інтелекту, що теж має знайти своєчасне відображення в складанні програм та створенні нових підручників. Навчальний матеріал повинен бути посильним для більшості школярів.

До внутрішніх причин слід віднести і відсутність мотивації навчання: у дитини неправильно сформувалося ставлення до освіти, він не розуміє його суспільну значимість і не прагне бути успішним у навчальній діяльності.

І нарешті, проблема слабкого розвитку вольової сфери у учнів. До речі, на останню причину рідко звертають увагу. Хоча про це писав ще К.Д. Ушинський: "Вчення, засноване тільки на інтересі, не дає можливості зміцніти волі учня, т. К. Не всі у вченні цікаво, і доведеться багато чого взяти силою волі". Причини і характер проявлення неуспішності наведені у ДОДАТКУ А.

Дітей з вадами шкільної успішності можна умовно розділити на кілька груп:

1 група. Низька якість  розумової діяльності (слабкий розвиток  пізнавальних процесів - уваги, пам'яті, мислення, несформованість пізнавальних  умінь і навичок і т. Д.) Поєднується  з позитивним ставленням до  навчання.

2 група. Висока якість  розумової діяльності в парі  з негативним ставленням до  навчання.

3 група. Низька якість  розумової діяльності поєднується  з негативним ставленням до  навчання.

Найчастіше педагог стикається з учнями першої та другої групи. Кожній групі учнів слід надавати диференційовану допомогу.

Для першої групи невстигаючих (зі слабо розвиненою розумовою діяльністю, але з бажанням вчитися) проводяться спеціально організовані заняття з формування пізнавальних процесів - уваги, пам'яті, окремих розумових операцій: порівняння, класифікації, узагальнення; заняття з формування навчальних навичок: алгоритм вирішення задачі або робота з її умовою, розвиток швидкості читання і т. д. Головне в роботі з такими дітьми - вчити вчитися. Марно кликати до почуття обов'язку, совісті, викликати батьків до школи - учні самі болісно переживають свої невдачі. Навпаки, треба разом з ними радіти кожній, нехай найменшої, але перемозі, кожному просуванню вперед. [4, c. 397]

Джерело активності людини - її потреби. Мотив - спонукання до активності в певному напрямку. Мотивація - це процеси, що визначають рух до поставленої мети, це фактори (зовнішні і внутрішні), що впливають на активність чи пасивність учнів.

Як викликати в учня відчуття руху вперед, переживання успіху в навчальній діяльності? Для того щоб зацікавити учнів, необхідно використовувати всі можливості навчального матеріалу:

• створювати проблемні ситуації;
• активізувати самостійне мислення;
• організовувати співпрацю учнів на уроці;
• вибудовувати позитивні відносини з групою;
• проявляти щиру зацікавленість в успіхах хлопців.

При розвитку мотиву досягнення слід орієнтувати учня на самооцінку діяльності (наприклад, задавати дитині такі питання: "Ти задоволений результатом?"; Замість оцінки сказати йому: "Ти сьогодні добре впорався з роботою"). Можна проводити індивідуальні бесіди, обговорюючи досягнення і промахи, постійно цікавитися ставленням учня до процесу і результату своєї діяльності. Учні, які вже засвоїли матеріал і виконали завдання, можуть відпочити або виконати додаткові завдання. Учням, які орієнтовані на уникнення невдач, варто дати такі завдання, які підтримають їх самооцінку, захистять від публічного засудження і критики.

Цій групі невстигаючих дітей рекомендують вправи, спрямовані на розвиток мислення, пам'яті та уваги.

Також однією з причин поганої успішності учня є внутрішня особистісна позиція - небажання вчитися.  В силу різних причин їх інтереси знаходяться за межами освітньої установи. Школу вони відвідують без жодного бажання, на уроках уникають активної пізнавальної діяльності, до доручень вчителів ставляться негативно. Про учнів цієї групи можна сказати так: буде мотивація - буде продуктивність вчення.

Існує пряма залежність інтелектуальних процесів від мотивації діяльності. Як захопити учня пізнанням нового?

Завдання педагога в цьому випадку:

• допомогти учням усвідомити необхідність отримання нових знань;
• розвивати відповідальність;
• підтримувати впевненість учнів у власних силах, виробляючи позитивну самооцінку.

Мотиваційними процесами можна управляти, створюючи умови для розвитку внутрішніх мотивів особистості, а також уміло стимулюючи учнів.

Бажано продумати кожен урок згідно інтересам учнів, використовувати всі можливості навчального матеріалу для розвитку їх допитливості. Для того щоб підвищити пізнавальний інтерес, застосовуються активні форми навчання. Це:

• вирішення проблемних ситуацій;
• використання дослідницького підходу при вивченні навчального матеріалу;
• зв'язок навчальної інформації з життєвим досвідом учнів;
• організація співробітництва, використання командних форм роботи і методів діяльності, побудованих на змаганні з періодичною зміною складу груп; позитивне емоційне підкріплення, індивідуальна та групова робота над проектами.

Перешкода розвитку мотивації - тривожність і страх на уроках. Погрожуючи, залякуючи, принижуючи, обмежуючи, педагог забарвлює негативними емоціями ситуацію навчальної діяльності. Це призводить до того, що учень, що випробував сильну тривогу, зосереджується на особистих переживаннях, які витісняють бажання засвоїти навчальний матеріал.

Формування позитивного відношення до навчання формується у декілька етапів, які наведені у ДОДАТКУ Б.

Також важливо надавати допомогу відсталому учневі на уроці. Існує декілька видів допомоги у навчанні:

• Зниження темпу опитування, дозвіл довше готуватися біля дошки.
• Дозвіл користуватися наочними посібниками, що допомагають викладати суть явища.
• Підтримання інтересу слабоуспевающіх учнів за допомогою питань, які виявлятимуть ступінь розуміння ними навчального матеріалу.
• Залучення до висловлення пропозицій при проблемному навчанні, до висновків і узагальнень або поясненню суті проблеми, висловленої сильним учнем

Більш детально види допомоги на різних етапах уроку можна розглянути у ДОДАТКУ В.

Отже, Питання індивідуального підходу у навчально-виховному процесі здавна цікавило педагогів. В педагогічній теорії індивідуалізація навчання і виховання особистості в колективі розглядається як одна з ведучих тенденцій навчально-виховного процесу, що стоїть у системі педагогічних дій по відношенню до кожного учня, направлена на максимальне врахування вікових та індивідуальних особливостей особистості у цілях її всебічного та гармонічного розвитку. Одним з важливих напрямiв дiяльностi вчителя в загальноосвiтнiй школi є його робота з особливими учнями, а саме з дітьми з проблемами у навчанні. Перш за все вчитель повинен виявити причини і характер проявлення поганої успішності учня. Вчитель повинен змотивувати невстигаючих учнів, надати їм допомогу і допомогти сформувати  позитивне відношення до навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до І розділу

 

Знання являють собою ціннісний продукт сучасного суспільства. Психологічною основою знань виступають процеси мислення і пам’яті. Предмети і явища навколишньої дійсності в процесі пізнання перетворюється мисленням у суб’єктивні ідеальні образи, які після підтвердження практикою набувають форми уявлень, понять та їх систем, адекватних дійсності. У такому вигляді знання зберігається в пам’яті, тому знання в психологічному розумінні являють собою адекватно відбиту в мовній формі пізнавальну діяльність у пам’яті людини.

Знання – особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомлення її істинності.

Поняття якості знань є багатозначним. На емпіричному рівні воно цілком відповідає поясненню поняття якості в тлумачних словниках: відповідність предмета як результату праці деяким заданим стандартам. Але це тлумачення не вичерпує сутності змісту наукового поняття якості в освіті.

Якість знань – це співвідношення між цілями і результатами навчання, міра досягнення результату при тому, що цілі задані операційно і прогнозовані в зоні потенційного розвитку учня. При цьому результати знань обов’язково мають містити в собі оцінку того, якою ціною ці результати досягнуто.

Індивідуальній підхід – це педагогічний принцип, згідно з яким при виборі способів, прийомів, темпу навчання враховуються індивідуальні відмінності учнів, рівень їх розвитку і здібностей до навчання. Сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і вікових особливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.

Індивідуальний підхід до невстигаючих учнів на уроках англійської мови в сучасній школі це, перш за все, спільна діяльність учителя та учня, де учень є суб'єктом навчання та спілкування нарівні з учителем.  Вступаючи в стосунки співробітництва, учитель орієнтується не на функції дитини як учня (згідно з якими він повинен виконати вправу, вивчити правила, прочитати текст тощо), а на його особистість, індивідуальність та перспективи його розвитку. Для організації індивідуального підходу учителю необхідно таке: мати уяву про особливості розумової діяльності рівних груп учнів, про шляхи розвитку мислення, уміти оцінювати рівень розвитку учнів, уміти здійснювати допомогу різної міри, якщо учні натрапляють на труднощі, володіти формами організації індивідуального підходу з урахуванням необхідності розвитку мислення.