Виховання художнього смаку посередництвом прилучення дітей старшого дошкільного віку до художнього мистецтва. Особливості спілкування д

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ УКРАЇНИ 
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  
ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

 

 

Кафедра теорії і методики професійної освіти 

 

 

ВИХОВАННЯ ХУДОЖНЬОГО СМАКУ ПОСЕРЕДНИЦТВОМ ПРИЛУЧЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ДО ХУДОЖНЬОГО МИСТЕЦТВА

ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З ДОРОСЛИМИ ТА ОДНОЛІТКАМИ

 

 

 

 

   ІНДЗ з основ наукових досліджень 
   студентки ІІ І курсу, 34 групи 
   факультету мистецтв та  
   дошкільної освіти, 
   спеціальності: «Дошкільна  
   освіта. Логопедія», 
   Колесниченко Ганни Геннадіївни

 

              Науковий керівник: 
              к.п.н. Грицькова Ю.В.

 

 

ХАРКІВ 2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І.  ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З ДОРОСЛИМИ ТА ОДНОЛІТКАМИ ………………..11

1.1  Розвиток спілкування з дорослими і однолітками……………………………………………………………….…11

1.2  Загальні відомості та специфіка спілкування дошкільників з однолітками

1.3  Спілкування з дорослими в дошкільному віці …...…19

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА ВПЛИВУ ТВОРІВ ХУДОЖНЬОГО МИСТЕЦТВА НА ФОРМУВАННЯ ВИХОВАННЯ ХУДОЖНЬОГО СМАКУ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ………………………………………….23

2.1 Форми спілкування дошкільників з однолітками та дорослими………………………………………………………………...23

2.2 Методичні рекомендації що до програми використання творів художнього мистецтва дітей старшого дошкільного віку…………………….28

2.3 Аналіз та підсумки  експерименту…………………………………………..32

ВИСНОВКИ……………………………………………………...………………33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….36

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Об’єкт: спілкування дошкільників.

Предмет: психологічні особливості спілкування дошкільників з дорослими та однолітками.

Мета: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити психологічні особливості спілкування дошкільників з дорослими та однолітками.

Завдання:

1.   На основі аналізу  наукових джерел та спеціальної  літератури надати загальну характеристику  психологічним особливостям спілкування дошкільників з дорослими та однолітками.

2.   Обґрунтування форм спілкування дошкільників з однолітками та дорослими.

3.   Експериментально  та практично перевірити вплив творів художнього мистецтва на виховання художнього смаку старших дошкільників.

В процесі реалізації завдань дослідження на всіх його етапах використовувався комплекс методів: аналіз, систематизація, узагальнення даних психолого–педагогічної літератури та нормативних документів; аналіз та синтез емпіричного матеріалу; спостереження; соціометричний метод ”Вибір партнера для визначеної діяльності ” ( за методикою Я. Л. Коломінського,

 

Т.О. Репіної ); проективний метод незакінчених речень; анкетування батьків; психолого-педагогічний експеримент, що включав констатувальну, формувальну та контрольну частини; також методика «одномиттєвих зрізів» структури групи в процесі вільного спілкування дітей (автор Т.О. Репіна). Для обробки отриманих в ході дослідження даних використовувався метод математичної статистики за t критерієм Стьюдента.

Гіпотеза: у своєму дослідженні ми виходимо з припущення про те що творча активність дітей старшого дошкільного віку можлива за умови створення належного середовища та наявності цілеспрямованого психолого-педагогічного впливу з боку дорослих.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз психолого-педагогічної та спеціальної літератури); емпіричні (спостереження, бесіда); педагогічний експеримент, математичний, ігровий метод, розгляд картин.

 

 

Вступ

 

У процесі спільної діяльності, інших видів взаємодії люди обмінюються пізнавальною, оцінною інформацією (думками, почуттями, враженнями), що дає їм змогу узгоджено планувати, реалізовувати, контролювати, коригувати свої дії, задовольняти особистісну потребу одне в одному. У цьому полягає суть спілкування - багатопланового процесу, одного з видів діяльності дитини, завдяки якому вона пізнає світ і себе у ньому, здобуває соціальний досвід, розвивається й утверджується як особистість.

Найхарактернішою особливістю спілкування є розкриття суб'єктивного світу однієї людини для іншої. Така діяльність має надзвичайно важливе значення для дитини, яка починає відкривати для себе складний і багатоманітний світ. їй доводиться шукати відповіді на багато питань, долати різноманітні проблеми, для чого не вистачає особистих можливостей, що спонукає її весь час апелювати до дорослих і ровесників.

Можливості спілкування дошкільників з дорослими розширюються, зміст його поглиблюється, чому сприяє досягнутий рівень розвитку мови.

У трьох-чотирирічному віці на зміну ділової співпраці приходить пізнавальна форма спілкування. Розгортається внеситуативно-пізнавальне спілкування. Провідний мотив цієї форми спілкування - пізнання. Воно включено в процес спільного з дорослим ознайомлення з фізичним світом, у процес «теоретичного» співпраці. Дитина задає безліч питань - про тварин, природу, планетах, що з чого зроблено і як працює («вік чомучок»). Тепер дорослий сприймається дитиною насамперед як ерудит, джерело пізнання, партнер з обговорення причин і зв'язків у світі природи і техніки. Дитина потребує серйозного відношенні і до питань, і до нього самого - потребує повазі. Актуальність цієї потреби виявляється у феномені підвищеної уразливості, властивої дітям цього віку.

У шести-семирічному віці відбувається перехід до нової, вищої для дошкільного дитинства формі спілкування - внеситуативно-особистісною. Особистісний мотив спілкування проявляється у трансформації змісту питань, в нових темах для обговорення, розпитуваннями дорослого про його роботу, сім'ю, дітей. Дорослий виступає для старшого дошкільника як джерело соціальних пізнань, як еталон поведінки в різних ситуаціях і як найбільш компетентний суддя. І в той же час він сприймається як особлива, цілісна особистість. Особистісне спілкування поглиблює пізнання дитиною соціального світу, залучає його до моральним і етичним суспільним цінностям, насамперед, звичайно, до цінностей близьких людей.

Потреба дитини в спілкуванні з дорослим поглиблюється прагненням до співпереживання і взаєморозуміння, прагненням до спільності поглядів. Поведінково ця потреба виявляє себе, зокрема, у феномені великої кількості скарг дітей один на одного. У цей період скарги дітей один на одного виконують специфічну функцію. Вони пов'язані з активно йде процесі засвоєння побутових правил і правил взаємовідносин. Поведінка однолітків виділяється в свідомості дитини раніше, ніж власну поведінку, і тим більше саме правило. Коли Петя повідомляє виховательці: «А Вітя малює на столі!», Це не означає, що він жадає піддати Вітю засудження або покарання. Швидше, він хоче переконатися, що, дійсно, на столі малювати не можна, і, крім того, повідомити, що йому-то, Петі, це правило відоме. Скарга - це непряма прохання підтвердити або відкинути те, що він для себе виокремив як правило, його обов'язковість, це форма знайомства з правилами.

Виникнення внеситуативно-особистісної форми спілкування пов'язано з вищими для дошкільника рівнями розвитку сюжет-но-рольової гри, в результаті яких дитина звертає більше уваги і краще розуміє взаємини у своїй родині, ситуації повсякденної взаємодії між навколишніми людьми .

Розвиток спілкування дитини з однолітками. Вже на третьому році життя спостерігається різке збільшення суб'єктних дій по відношенню до однолітків - звернення з виразними жестами, емоціями, вокализациями. Спочатку налагодженню контакту між партнерами, організації та розвитку гри двох-триліток сприяють взаємні і почергові наслідувальні дії.

Як правило, імітується винайдене, незвичайне дію з предметом (сісти на килимок і стукати ногами; підбігти до дзеркала, заглянути і висунути язик, забавно пищати і т.п.). Дитина, дії якого стали об'єктом наслідування, уважно стежить за діями наслідують, робить спроби модифікувати свій зразок, щоб іншим стало ще цікавіше.

У віці 3-4 років одноліток продовжує залишатися для дитини насамперед учасником спільної практичної діяльності, при цьому його індивідуальні характерологічні риси залишаються невидимими для партнера. До 4 років одноліток стає віддається перевага партнером спілкування. У чотирьох-п'ятирічному віці одноліток розглядається як рівне істота, як свого роду дзеркало власного пізнання й оцінки при порівнянні з ним і протиставленні себе йому. Одноліток уособлює реально можливі досягнення в різних видах практичної діяльності, допомагає опредметіть власні якості. Нарешті, до 5-7 років одноліток набуває індивідуальність в очах дитини того ж віку, стає значущим особою спілкування, обганяючи дорослого за більшістю показників спілкування. Дитина починає сприймати і себе, і іншого, однолітка, як цілісну особистість, виявляти до нього особистісне ставлення. Основний продукт спілкування з однолітком - афективно-когнітивний образ самого себе й іншого.

Які особисті особливості дитини-партнера мають значення для його успіху у дружніх стосунках? Це в основному стиль спілкування дитини зі своїми товаришами: м'якість, увагу, емоційна чуйність, врівноваженість. Також важливі об'єктивні умови, що сприяють частим зустрічам і загальним справах дітей: проживання по сусідству, відвідування однієї групи дитячого саду, однакові спортивні заняття і пр.

 

 

 

 

РОЗДІЛ І.  ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З ДОРОСЛИМИ ТА ОДНОЛІТКАМИ

 

1. Розвиток спілкування з дорослими і однолітками

 

У ранньому віці, особливо у першій його половині, дитина залишається залежною від дорослого. Завдяки спілкуванню з мамою і близькими людьми вона оволодіває нормативною поведінкою. У цей період мотиви її поведінки не усвідомлені і не вибудувані в систему за ступенем значущості. Внутрішній світ дитини формується поступово під впливом дорослих, тому вона не може відразу засвоїти ставлення до людей і речей, якого від неї очікують.

Вирішальне значення для розвитку мовлення має в ранньому віці зміна форм спілкування дитини з дорослими, яка відбувається у зв'язку з оволодінням предметною діяльністю. Безсловесні форми керівництва дитиною (показування дій, управління рухами, похвала жестами і мімікою) недостатні для навчання її прийомів і правил використання предметів. Інтерес до предметів, їх властивостей і дій з ними спонукає малюка постійно звертатися до дорослих. Однак для цього необхідно оволодіти мовним спілкуванням.

Зазвичай це залежить від змісту спілкування дорослих з дитиною, вимог, які вони їй пред'являють. Позбавлені спілкування діти помітно відстають у розвитку мовлення. Однак якщо дорослі у спілкуванні з нею намагаються вгадувати і виконувати кожне її бажання за першим жестом, дитина може довго обходитися без мовлення. Добре, коли дорослі спонукають малюка говорити зрозуміло, чітко, наскільки це можливо, оформляти словами свої бажання і тільки після цього виконують їх.

Потреба в мовному спілкуванні розвивається у дитини не сама по собі, а через спілкування з дорослим з приводу предметної діяльності, у якій створюються основи для засвоєння значення слів, їх зв'язку з образами предметів і явищ навколишнього світу.

Ситуативно-ділове спілкування зароджується у другій половині немовлячого періоду і зберігається до 3-х років. Воно відбувається на фоні практичної взаємодії з дорослим і включене у предметну діяльність. У цьому процесі діти відчувають все більшу потребу у співучасті в діях дорослих. За такого співробітництва вони отримують доброзичливу увагу, співучасть у практичних діях. Завдяки особистим контактам зауваження і вказівки дорослого набувають особливого значення при засвоєнні правильних дій з предметами. Діти переходять від неспецифічних, примітивних маніпуляцій до специфічних, а потім і до культурно-фіксованих дій з предметами. Ця форма спілкування має ситуативний характер, тобто стосується певного місця і часу.

В 1-1,5-річних малюків зміст контактів з однолітками залишається таким, як і в немовлят. Ровесники їх приваблюють насамперед об'єктивними якостями (зовнішність, поведінка). Спільні дії у них виникають дуже рідко і швидко припиняються. Малюки ще не можуть узгоджувати свої бажання і не враховують інтереси один одного.

Перелом у стосунках з ровесниками настає у 1,5 року: розвиваються ініціативні дії з метою зацікавлення собою однолітків, чутливе ставлення до них. До 2-х років виникає перша (емоційно-практична) форма спілкування з однолітками. Потреба у спілкуванні з однолітками посідає четверте місце після потреб в активному функціонуванні, спілкуванні з дорослими і в нових враженнях. Зміст її полягає в очікуванні від однолітка співучасті в пустощах, забавах, прагненні до самовираження. Спілкування зводиться до біганини, веселих криків, забавних рухів і є розкутим і безпосереднім. Дітей приваблює сам процес спільних дій, виконання яких є метою діяльності малюка, а результат не має жодного значення. Мотиви такого спілкування полягають у самовиявленні дітей. Попри те що малюк прагне наслідувати ровесника і відчувають інтерес до нього, його образ ще дуже нечіткий, тому що їх спільні дії поверхові.

Спілкування малюків з товаришами є епізодичним, вони довго граються самі. Для встановлення контактів використовують дії, якими оволоділи у спілкуванні з дорослими (жести, пози, міміку). Емоції дітей дуже глибокі та інтенсивні. Участь у предметно-дійових операціях сприяє встановленню контактів.

Можна сказати, одночасно зі змінами стосунків з дорослими на 3-му році життя в дитини виникає інтерес до інших дітей, потреба у спілкуванні з ними. Поступово розвиваючись і збагачуючись, спілкування з однолітками перетворюється на справжню соціальну взаємодію, внаслідок чого відбувається створення маленьких дитячих товариств із власними законами і правилами життя.

 

 

 

 

2. Загальні відомості та специфіка спілкування дошкільників з однолітками

 

Для дошкільника однолітки виступають як носії норм і форм поведінки, що задаються дорослими. У цьому віці закладаються основні стереотипи соціальної поведінки особистості. Мотиви міжособистісної привабливості не усвідомлюються дошкільнятами. Контакти, що виникають або спонтанно (коли діти самі обирають собі партнера для спільної гри), або як організовувані дорослими, носять нетривалий характер. Джерелом уявлень про нормативний поведінці при цьому виступають дорослі. Засвоєння самих норм і правил міжособистісних відносин відбувається у взаємодії з однолітками. У середньому дошкільному віці дитина вже може демонструвати свої особисті стосунки. Міжособистісні зв'язки стають більш виборчими і набувають відносно стійкий характер.