Закріплення знань дитини про роль рослин в житті людини засобами дидактичної гри

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

Національний педагогічний университет імені М.П. Драгоманова

Інституту розвитку дитини.

 

 

Курсова робота

 

На тему:

«Закріплення знань дитини про роль рослин в житті людини засобами дидактичної гри.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка ІІІ курсу 36 ДЗЛ групи

Войнова Катерина

Керівник: Родінова Н.Л.

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013

План:

 

ВСТУП

РОЗДІЛ I.

1. Характеристика психолого-педагогічних досліджень з питань використання дидактичної гри у навчанні дошкільнків.
2. Методика використання дидактичних ігор як засобу розширення знань дітей про рослини в умовах сімейного виховання.

РОЗДІЛ II.

2.1.   Характеристика  вимог Програм виховання та  навчання дітей 

дошкільного віку, Базового компоненту дошкільної освіти        щодо змісту та обсягу знань дітей про тварин.

2.2.   Система  роботи з використання дидактичних  ігор з метою      

         розширення знань дітей про рослини (з досвіду рослини).

ВИСНОВКИ ТА ПЕДАГОГІЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Останнім часом різко зріс інтерес до екології та екологічному вихованню. Людина - частина природи: вона не може жити без неї , не може порушувати закони , за якими існує навколишній світ. Тільки навчившись жити в повній згоді з природою , ми зможемо краще зрозуміти її таємниці, зберегти найдивовижніше творіння природи - життя на землі. Все це спонукає до більш інтенсивного пошуку способів осмислення цінностей природи, засобів розвитку екологічного мислення у населення планети. Безперервна екологічна освіта - це необхідність, усвідомлення якої вже є не тільки у фахівців, але і у значної частини рядового населення. Люди готові рятувати планету: потрібні розумні організація й управління. І розуміти це треба з дитинства.

Найменші мешканці Землі - діти дошкільного віку. Вони об'єднують навколо себе дуже багатьох дорослих (батьків, родичів, вихователів), екологічна культура яких може розвиватися й удосконалюватися в рамках практичної реалізації екологічного виховання дітей - нового напряму дошкільної педагогіки.

Головною метою екологічного виховання є формування екологічної культури, під якою слід розуміти сукупність екологічної свідомості, екологічних почуттів і екологічної діяльності.

Екологічна культура ж є невід'ємною частиною загальної культури людини і включає різні види діяльності, а також що склалося в результаті цієї діяльності екологічну свідомість людини, в якому слід розрізняти внутрішню екологічну культуру (інтереси, потреби, установки, емоції, переживання, почуття, естетичні оцінки, смаки , звички) і зовнішню (поведінка, вчинки, взаємодія).

Грунтуючись на діяльнісному підході, в структурі екологічної культури дитини виділяються компоненти: екологічні знання та вміння, екологічне мислення, ціннісні орієнтації,екологічно виправдане поведінку.

Дошкільний вік - оптимальний етап у розвитку екологічної культури особистості. У цьому віці дитина починає виділяти себе з навколишнього середовища, розвивається емоційно-ціннісне ставлення до навколишнього, формуються основи морально-екологічних позицій особистості, які проявляються у взаємодіях дитини з природою, а також у його поведінці в природі. Саме завдяки цьому з'являється можливість формування екологічних знань у дітей, норм і правил взаємодії з природою, виховання співпереживання до неї, активності у вирішенні деяких екологічних проблем.

Проблема екологічної освіти сьогодні хвилює всіх - вчених, педагогів, громадськість. Чому і як вчити дітей, щоб сформувати у них на доступному їм рівні сучасну наукову картину світу, уявлення про місце людини в цьому світі, про особливості взаємин у цьому світі?

«Концепція дошкільного виховання» (автори ВВ Давидов, ВА Петровський та ін.) - орієнтують педагогів на гуманізацію виховно-освітнього процесу дитячого саду через «... реалізацію специфічних вікових можливостей психічного розвитку дошкільників ... у відповідних віку видах діяльності ...», а також на пошук ефективних методів підвищення якості дошкільної освіти, з метою якісної підготовки дітей до самостійного свідомого життя.

У період активних перетворень у дошкільній педагогіці, пошуку шляхів гуманізації виховно-освітньої роботи з дітьми та побудови нових моделей взаємодії дорослого і дитини, увагу вчених і практиків звернено до ігрової діяльності. Дослідження вітчизняних психологів (Леонтьєва АН, Ельконіна ДБ) показали, що розвиток і виховання дитини відбувається у всіх видах діяльності, але, перш за все, у грі.

Сутність гри як провідного виду діяльності полягає в тому, що діти відображають у ній різні сторони життя, особливості взаємин дорослих, уточнюють свої знання про навколишню дійсність, вчаться любити і берегти природу. Гра - є, свого роду, засіб пізнання дитиною дійсності.

Ельконін ДБ підкреслював, що гра - це складне психологічне явище, яке дає ефект загального психічного розвитку. За твердженням К.Д.Ушинського , у грі дитина «живе» і сліди життя глибше залишаються в ньому, ніж сліди дійсного життя. У грі дитина вчиться підпорядковувати свою поведінку правилам гри, пізнає правила спілкування з людьми, розвиває свої розумові здібності і пізнавальні інтереси, вчиться будувати свої відносини з природою. Гра для дитини - це серйозне заняття.

«Зробити серйозне заняття для дитини цікавим - ось завдання початкового навчання» - К.Д.Ушинський.

Саме тому педагоги-практики розробили принципи, зміст і методи екологічного виховання дітей, що дозволяють підвищити навчальний ефект освіти, що по суті є дидактичною грою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I.

1. Характеристика психолого-педагогічних досліджень з питань використання дидактичної гри у навчанні дошкільників.

 

Не менш як три віки людина намагається розкрити таємницю гри – привабливої для дитини діяльності, надійної помічниці педагога, безмежно складного явища для науковця.

Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.

До педагогічних умов, які сприяють розвитку ігрової діяльності належать:

·           формування пізнавальних інтересів дітей;

·           збагачення учнів знаннями, які опосередковано визначають зміст гри;

·           вплив на формування процесуально-операційного компоненту в сфері уявних і реальних взаємовідносин учасників гри, навчання правил колективних ігор;

·           сприяння реалізації повноцінних контрольно-оцінних дій;

·           нейтралізація негативного виховного впливу соціального середовища;

·           забезпечення особистісно-орієнтованого підходу до дітей;

·           створення розвивально-виховного матеріального ігрового середовища.

З дошкільнятами доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам’ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей групи, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.

Пізнавальні ігри розширюють кругозір і удосконалюють орієнтування дітей у навколишній дійсності, сприяють формуванню первинних суспільно-політичних уявлень, елементів громадських і патріотичних почуттів, шанобливого ставлення до людини праці, етичної поведінки у побуті та громадських місцях.

Рухливі ігри зміцнюють здоров’я, розвивають дитину фізично. Вони містять у собі широкі виховні можливості – прагнення до перемоги виховує згуртованість, дисциплінує дітей, привчає їх підпорядковувати особисті прагнення колективу, організовує.

Становлення теорії дитячої ігрової діяльності пройшло довгий і складний шлях розвитку. Дидактична гра – самостійний метод навчання, проте іноді може бути допоміжним, якщо створює «фон» для процесу пізнання.

Як самостійний метод навчання дидактичну гру слід розглядати у певних системах. Поняття дидактичної (навчальної) гри включає обов’язкові компоненти: навчальну структуру, наявність та органічне поєднання основних її складових дидактичних завдань, ігрових дій, правил.

Специфічним методом навчання дітей молодшого шкільного віку є дидактичні ігри і вправи. Особливість дидактичних ігор в тому, що «...вони створені дорослими з метою навчання і виховання дітей. Проте, навіть створені в дидактичних цілях, вони все одно залишаються іграми».

Саме ця особливість дидактичних ігор обумовлює їх цінність як методу навчання: в грі діти краще засвоюють складний матеріал.

Сутність дидактичних ігор полягає у вирішенні пізнавальних завдань, поставлених в цікавій формі. Саме вирішення пізнавальної задачі пов’язано з розумовою напругою, з подоланням труднощів, що привчає дитину до розумової праці. Одночасно розвивається логічне мислення дітей. Засвоюючи або уточнюючи в дидактичній грі той або інший програмний матеріал, діти вчаться спостерігати, порівнювати, класифікувати предмети по тих або інших ознаках; вправляти пам’ять, увага; вчаться застосовувати чітку і точну термінологію, зв’язно розказувати; описувати предмет, називати його дії і якості; проявляють кмітливість, винахідливість.

Значення дидактичних ігор для розвитку дітей надзвичайно велике ще і тому, що в процесі ігрової діяльності разом з розумовим розвитком здійснюється фізичне, естетичне і етичне виховання. Виконуючи різноманітні рухи, дії з іграшками і предметами, дитина розвиває дрібні м’язи руки. Засвоюючи кольори, їх відтінки, форму предметів, маніпулюючи іграшками і іншим ігровим обладнанням, набуваючи певного чуттєвого досвіду, діти починають краще розуміти красу навколишнього світу. Виконуючи правила гри, хлопці привчаються стримуватися, контролювати свою поведінку, внаслідок чого виховується воля, дисциплінованість, чесність, правдивість, уміння діяти спільно, приходити один одному на допомогу, радіти власним успіхам і успіхам товаришів.

Поняття дидактичної гри трапляються у багатьох вчених. На нашу думку заслуговують на увагу кілька з них.

Дидактична гра – метод навчання, що дає змогу формувати в учнів уміння й навички або систему уявлень і понять шляхом вправляння в процесі ігрової діяльності. Вона включає конкретну вправу (дидактична основа) та ігрові дії, ігровий момент або ігрову ситуацію і складається з таких компонентів: дидактична задача, ігрова дія чи ігровий елемент, правила гри, хід гри, підсумок або закінчення гри.

Гра – вид креативної діяльності людини, у процесі якої в уявній формі відтворюються способи дій з предметами, стосунки між людьми, норми соціального життя та культурні надбання людства, які характеризують історично досягнутий рівень розвитку суспільства. Поняття гри розглядається як родове щодо до термінологічного словосполучення «ігрова діяльність».

Ігрова діяльність є складним системним утворенням, структура якого охоплює мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний та результативний компоненти.

Дидактична гра  – гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується  на автодидактизмі (самонавчанні) тасамоорганізації  дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам’ятовування.

У дидактичній грі як формі навчання дошкільників взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як авто дидактизм.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Отже, дидактичні ігри і вправи сприяють всесторонньому розвитку дітей.