Значення батька і вихованні дитини

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ  ВАЖЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ БАТЬКОМ………………………………………………………….....6

1. Важливість виховання дитини дошкільного віку…………………….....6
2. Роль батька у вихованні дитини…………………………………………13

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДНОСИН МІЖ БАТЬКОМ  І ДИТИНОЮ………………………………………………………..23

2.1. Особливості міжособистісних  стосунків між батьком і дитиною…...…..23

2.2. Рекомендації батькам для  уникнення дефіциту уваги та     подолання проблеми  у разі того якщо це вже сталося…………………………………….28

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...…45

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...……47

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..51

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 Батьківська мудрість є духовним  надбанням дітей, сімейні стосунки  побудовані на громадянському  обов’язку, відповідальність, мудрій  любові й вимогливій мудрості  батька й матері, самі стають  величезною виховальною силою.

У сім’ї однаково важлива роль належить як батькові та і матері. Про  силу виховного впливу батьків красномовно  говорить такі українські народні прислів’я  і приказки: “який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина”. “Які мамо й тато, таке й дитятко” слова батька та матері для дитини має авторитетне значення. [1, 22]

Добре виховати своїх дітей –  не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов’язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством. Суть цього прекрасно передав А.С. Макаренко, який писав: “Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але це – не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед усією країною”. [2, 136]

Батько несе найважливіше значення для розвитку дитини з самого моменту  народження.

• Тато для дитини не просто рідна людина, а зразок чоловіка, символ мужності, чоловічого начала. Завдяки тій символічній функції, яку він виконує, батько допомагає малюкові скласти уявлення про себе самого і про оточуючих.
• Роллю тата є певний приклад поведінки, джерело упевненості і авторитету. Батько - уособлення дисципліни і порядку.
• Батько може сформувати у дитини здібність до ініціативи і протистояння груповому тиску. Чим більше дитина прив'язана до матері (в порівнянні з батьком), тим менш активно він може протистояти агресії оточуючих.
• Авторитарність батька створює на розумові характеристики дітей позитивний вплив, тоді як авторитарність матері – негативна.
• Батько - єдиний герой для дитини, яка здатна розігнати тіні і злякати будь-яке чудовисько. З татом у дитини пропадає страх. Тато - це «божество»! Тато всемогутній і невразливий, він може все в очах дитини.
• Батько менше опікає дітей, надає їм більше самостійності, виховуючи в дитині самодисципліну. Цим самим батьки заохочують процес відділення дитини від матері і прискорюють адаптацію до соціальних умов.

Особливого значення набувають наукові дослідження, які ставлять собі за мету розв’язання цієї важливої для суспільства проблеми. Українська педагогічна наука як і минула (К. Ушинський, Я. Чепіга, С. Русова, Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, М. Стельмахович та ін.), так і сучасна (Т. Алексєєнко, М. Боришевський, В. Костів, В. Кравець, Т. Кравченко, О. Максимович, В. Постовий, Л. Повалій, У. Трубініна, М. Фіцула та ін.) вказує на важливість та доцільність наукового розгляду проблеми батьківського виховання.

Мета курсової роботи – вивчити  особливості міжособистісних відносин батька і дитини.

Завданнями курсової роботи є:

• теоретично та практично визначити роль батька у вихованні дитини;
• з’ясувати причини чому батько не може приділяти дитини достатньої уваги;
• виявити причини негативних рис характеру дітей по відношенню до однолітків та дорослих;
• розробити рекомендації для батьків по роботі з дітьми з метою уникнення та подолання проблеми у дитини.

Об’єкт дослідження – міжособистісна взаємодія батька і дитини, дитини та однолітків у дошкільних групах.

Предмет дослідження – міжособистісні відносини  батька та дитини, дитини та однолітків у дошкільних групах.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ  ВАЖЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ БАТЬКОМ.

 

1. Важливість виховання дитини дошкільного віку.

Виховання дітей — справа надзвичайно важлива і складна, це окрема галузь нашого життя. Діти —  майбутні громадяни України. Вони творитимуть її історію. Діти — це майбутні батьки й матері, які також стануть вихователями своїх дітей.

За словами А. Макаренка: «Наші діти — це наша старість. Правильне  виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша вина перед іншими людьми, перед всією країною». Виховати дитину правильно набагато легше, ніж перевиховувати. Поговоримо про найголовніше — про взаємини батьків і дітей, про те, як встановити і постійно підтримувати з дітьми родинний контакт, як поводити себе в різних ситуаціях, як виховувати в дітей високе почуття власної людської гідності та дбайливе ставлення до гідності кожної людини. Розглянемо коротко окремі положення педагогічної науки та важливість оволодіння нею батьками.[2, 137]

Як показують дослідження провідних  психологів і педагогів (О.Запорожець, Л.Божович, Л.Венгер, О.Усова, В.Котирло, С.Ладивір, Н.Гуткіна, Н.Побірченко), саме в дошкільному віці починає формуватися  особистість дитини. Дошкільний вік – це частина людського життя, яку дитина проживає з батьками, вихователями й учителями. Сьогодні він розглядається як неповторний, самоцінний етап, під час якого закладаються підвалини дорослого життя людини.

Саме батькам належить особлива роль у дошкільному вихованні, оскільки вони мають найбільший педагогічний вплив на особистісний розвиток дитини. Важливо, щоб батьки були поряд із власною дитиною в навчанні й вихованні, активно допомагали їй. [ 3, 102]

Батьківська мудрість є духовним надбанням дітей, сімейні стосунки побудовані на громадянському обов’язку, відповідальність, мудрій любові й  вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховальною  силою.

У сім’ї однаково важлива  роль належить як батькові так і матері. Про силу виховного впливу батьків красномовно говорять такі українські народні прислів’я і приказки: “який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина”. “Які мамо й тато, таке й дитятко” слова батька та матері для дитини має авторитетне значення. [4, 12]

Спочатку є тільки любов. Мама – найкраща, найдобріша. Батько – найдужчий, найсміливіший. Хоч би якими вони не виглядали в очах інших, у малюка свій власний погляд. Найближчі, найрідніші – і найкращі. Він ще не зіставляє не порівнює. Просто наділяє їх усіма чеснотами. Батьки також відповідають за свою сім’ю перед суспільством і законом. Батьки мають велику владу і повинні мати авторитет у своїй сім’ї. Хоч кожна сім’я є колектив. Все ж батьки і діти відрізняються тим, що перші керують сім’ю а другі використовуються в сім’ї. Народ засуджує тих хто не виконує свої батьківські обов’язки. Дітей повинні виховувати батько з матір’ю.  

”Виховання майбутніх  матерів і батьків – одно з  найважливіших завдань школи” так говорить В.О. Сухомлинський у своїй книжці “Батьківська педагогіка”. [ 5, 14 ]

Без глибокої, самовідданої любові до дітей не буває і не може бути повноцінного сімейного виховання  світла подяка і велика любов матері до дітей формує її авторитет і водночас і силу виховного впливу. Однак в любові до дітей треба мати почуття міри, ніколи не впадати в нерозумну, сліпу любов, яка спотворює виховання, калічить дитину. Також батьки не повинні виховувати дітей в суворості за допомогою покарань. Розумно люблять своїх дітей ті батьки, які ніжність не доводять до розпеченості, піклування – до потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою до особистості дитини. Батьки, які гарно виховували своїх дітей живуть з дітьми в любові і дружбі. [ 5, 15 ]

Велику роль у культурі спілкування й виховання дітей  відіграють такі правила:

• cтавлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним.
• вияв батьківської любові не повинен бути надмірним, бо це тільки завдає шкоди дітям.
• батьки мають бути для дітей прикладом в культурі спілкування з іншими людьми.
• до кожної дитини необхідно підходити індивідуально, відповідно до її характеру та особливостей.
• треба любити дітей, поважати їхню гідність, бути справедливими й тактовними у стосунках з ними.
• щоденно знаходити час для спілкування з дітьми, цікавитися їхніми успіхами й невдачами, радити, допомагати і пам'ятати, що спілкування з дітьми нічим замінити не можна.

Добре виховати своїх дітей  – не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов’язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством. Суть цього прекрасно передав А.С. Макаренко, який писав: “Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але це – не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед усією країною”. [ 2, 138 ]

На думку В. Сухомлинського, дуже важливо, щоб дитина мала духовне  життя, моральні цінності “ Дитину треба вчити і вчити, що вона живе не в пустелі, а серед людей, отже, кожен твій крок врешті-решт відбивається на твоєму ближньому, тому що йдеш ти кудись з якою метою; кожне твоє слово  відгукнеться в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від  тебе. Уже те, що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, - приховує, в собі добро і зло: все залежить від того, що ти бачиш і як бачиш; так вчимо ми своїх вихованців. [ 5, 16 ]

Дитяче серце чутливе до заклику творити красу й радість для людей – важливо тільки, на думку В. Сухомлинського, щоб слідом ішла праця, якщо дитина відчуває, що своїми вчинками приносить радість ближнім, то змалечку навчиться узгоджувати власні бажання з інтересами людей, а це важливо для виховання доброти й людяності, без якої немає совісті, немає справжньої людини. Сухомлинський вважав що чуйність і лагідність – та духовна сила, яка здатна вберегти дитяче серце від огрубіння, озлоблення, жорстокості і байдужості, від тупого, безсердечного ставлення до всього доброго і світлого в житті, насамперед до сердечного, теплого слова. [ 5,16 ]

Народна педагогіка вчить шанувати батька матір: “Шануй отця – матір, будеш довголітен на землі”. Нехтувати своїми батьками, а тим більше кривдити їх ніхто не сміє. Хто скривдить батька чи матір, братів, сестер, дідуся та бабусю, чи дітей, того сумління гризтиме все життя. Якщо у дітей нема рідних батьків, а є названі, то діти повинні слухати названих батьків, виконувати їх вимоги, поважати, рахуватися з іншими порадами, шанувати й любити. Саме ця ідея втілена у народній казці “Названий батько”.

Недовір’я до людей, грубе, безсердечне, рівнодушне відношення до старших і  друзів, ми спостерігаємо частіше  всього у школярів, в сім’ї яких щось не благополучно або в відношеннях  між дорослими і в відношеннях  між дорослими і дітьми, так  каже відомий педагог Я.О. Тінтдоросмеми  у своїй книзі “Це вам, батьки”.    

З метою правильного батьківського виховання педагог закликає батьків дотримуватися почуття міри у всьому, а, перш за все, у проявах любові до дітей. Надмірна любов може завдати великої шкоди не лише дітям, а й батькам. А. С. Макаренко вважає хибною думку, що «діти –квіти життя»,тому стосовно цього пише: «Квіти життя – це добре та ними треба не лише милуватися, як «розкішним» букетом. Ні, наші діти зовсім не такі квіти. Наші діти квітнуть на живому стовбурі нашого життя, це не букет, це чудовий яблуневий сад… Важко, звичайно не милуватися таким садом, важко не пишатися ним, а ще важче не працювати в такому саду. Будь ласка, займіться цим ділом: обкопуйте, поливайте, знімайте гусінь, обрізуйте сухі гілочки» [5, 11].

Функції членів родини щодо виховання дитини :

Дитина для мами.

У результаті досліджень виявлено наступні мотиви народження дітей:

– досягнення бажаного соціального і вікового статусу (доросла, самостійна, займаю певне становище у суспільстві, маю право на відповідне ставлення до себе в сім’ї та суспільстві);

– задоволення моделі повноцінного життя (повинен і може мати певні  речі, без яких життя не повне, не таке, як у інших);

– прагнення продовжити себе, свій рід (залишити щось, що буде забезпечувати своє продовження);

– реалізація своїх можливостей (виховати, передати знання, життєвий досвід);

– компенсація своїх життєвих проблем (щоб була кращою за мене, отримала те, що не отримала я);

– вирішення своїх життєвих проблем (укладення або зміцнення  шлюбу, доказ у здатності народити і бути матір’ю, спастись від самотності, отримати поміч у старості;

– любов до дітей (найскладніший  мотив, у якому поєднується задоволення  від спілкування з дитиною, інтерес  до її внутрішнього світу, вміння і бажання сприяти розвитку її індивідуальності та усвідомлення того, що дитина стане самостійною, не моєю, буде любити інших, т.д.); [ 6, 54 ]