Значення батька і вихованні дитини

3. У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя батьків.

Могутньою виховною та облагороджуючою  силою для дітей сім`я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім`я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.

4. Турбота батька і матері про здорову сім`ю.

Справжня мудрість вихователя – батька, матері – в умінні дати дитині щастя дитинства – це спокійне домашнє вогнище.

5. Сім`я – це первинний колектив українського суспільства.

Чи почуває дитина, що блага її життя – наслідок великої  праці батьків, турботи люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці й турботи вона просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека – виростити  людину егоїстичну, яка вважає, що головне – її особисті потреби, а все інше – другорядне. Є лише один шлях: учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість – жити заради когось.

6. Готових рецептів сімейного виховання немає.

Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість  народжується материнською і батьківською мудрістю. Народження людини – велике і важке діяння, щаслива і складна  праця, яка називається вихованням. [ 25,54]

Поради для мам:

• Любіть своє дитя, але не балуйте , не губіть його.

• Виховуйте вдячність у дитини. Якщо немає зворотної любові на вашу самовідданість – вважайте, що діти тільки споживають вашу любов.

• Будьте другом дітей, але не приятелем. Будьте поруч із дітьми. Будьте доброю.

• Учіть дітей думати не про речі, а про справу.

Поради для тат:

• У дітей, які не знають, що їм робити в години дозвілля, уражається і голова, і серце, і моральність. Допоможіть своїм дітям вибирати корисне заняття. "Не судіть дитину за знаннями, судіть її за стараннями, моральними якостями, апелюйте не тільки до розуму, а насамперед до серця дитини. Учіть дитину людяності – тоді вона полюбить працю, навчіться бути старанною”.
• "Не можна зводити духовний світ маленької людини до навчання. Якщо ми прагнутимемо до того, щоб усі сили душі дитини були поглинені уроками, її життя стане нестерпним. Вона повинна бути не тільки школярем, а насамперед людиною з багатогранними інтересами, запитами, прагненнями” (В.А. Сухомлинський).
• Піклуйтеся про те, щоб дитяче серце не озлоблювалося, не стало холодним, байдужим, жорстоким унаслідок виховання ременем, потиличником, стусанами.

Фізичне покарання – це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного  безкультур`я. Ремінь убиває в дитячому серці чутливість.

• Уникайте ставити дитину в становище, коли та змушена оборонятися лінощами.
• Говоріть із дитиною так, щоб не залишалося ніяких сумнівів у тому, що ви керуєтесь турботою, занепокоєнням, а не бажанням відмежуватися від неї чи скривдити, образити.
• Будьте справедливі й чесні зі своїми дітьми.
• Не забувайте поділитися зі своїми дітьми удачами і прикрощами на роботі – і вони відкриватимуть вам свої таємниці, чекатимуть вашої поради, підтримки.
• Навчіть сина чи дочку вважати, що іграшковий автомобіль із поламаним колесом, ведмедик із відірваною лапою страждають від болю так само, як поранене пташеня: це виховує чуйність і доброту.
• Враховуйте основні методи виховання: переконання, вправи, стимулювання. Не забувайте підвищувати свою педагогічну майстерність виховання, читайте статті про виховання.

Рекомендації щодо подолання  конфлікту:

• Якщо реакція дитини помітно відрізняється од тієї, яку можна очікувати в даній ситуації, проаналізуйте: які глибинні проблеми або потреби тривожать дитину?
• Намагайтесь прийняти погляд вихованця, подивитися на суть конфлікту його очима: що він може думати про дану ситуацію?
• Оцініть свою поведінку з погляду своєї дитини: що ви могли зробити такого, чого б ваші діти не зрозуміли?
• Осмисліть ситуацію: можливо, на даний момент ваш вихованець відчуває тиск певних обставин, які могли спровокувати таку реакцію.
• Поміркуйте над тим, як ненав'язливо запропонувати обговорення реальних причин конфлікту.
• Продемонструйте дитині, що ви усвідомлюєте її потреби, що виявляєте про неї турботу.
• Виявляйте готовність зосередити свою увагу на інтересах, потребах дитини. Покажіть, що ви розумієте, як їй важко, і зробіть усе для того, щоб підтримати її.
• Спробуйте поділитися з дитиною своїми турботами про виникнення конфлікту в спокійній обстановці, уважно вислухайте її. Зробіть наголос на тому, що ви хочете усунути проблему і сконцентрувати свою увагу на її вирішенні. Недоцільно припускати взаємних звинувачень і роздратувань з приводу того, що сталося раніше в стосунках між дорослими та дітьми. [25, 56 ]

Дефіцит уваги є наслідком  неправильного підходу до виховання  дітей, вміння викликати їх зацікавленість і бажання щось робити. Зверніть увагу на обстановку в сім’ї. Батьки, навіть якщо їм і доводиться лаятися, не повинні цього робити у присутності дитини. Його нервова система сприймає крики і скандал як цілком нормальне явище, якщо вони будуть регулярно відбуватися на очах дитини. Обережність слід виявляти у вихованні і спілкуванні з тими дітьми, у яких при народженні спостерігалися які-небудь порушення, наприклад, тремор. Цей діагноз може стати причиною гіперактивності та дефіциту уваги у дітей. Пам’ятаєте, у дітей можна легко вплинути на настрій і психіку, головне – встигати приділяти їм час і знаходити правильний підхід. [26, 31 ]

Синдром дефіциту уваги - це хворобливий стан нервової системи дитини, що полягає в неповноцінності процесу гальмування і різкому переважанні процесу збудження, що й перешкоджає концентрації уваги. Незвичайність поведінки цих дітей є не поганий характер, невихованість.        [ 26, 31]

Хвороба виникає через завищені вимоги батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги.

Іноді дефіцит уваги може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем). Якщо причина у садочку чи школі – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ вашої дитини, станете з нею близькими – а за це ніяка ціна не є надто високою.

Виділяють наступні ознаки, які є симптомами гіперактивних дітей:

1. Неспокійні рухи в  кистях і стопах. Сидячи на  стільці, маля корчиться, звивається.

2. Дитя не може спокійно  сидіти на місці, коли від нього цього вимагають.

3. Легко відволікається  на сторонні подразники.

4. Насилу чекає своєї  черги під час ігор і в різних ситуаціях в колективі (на заняттях, під час екскурсій і свят).

5. На питання часто  відповідає, не замислюючись, не вислухавши їх до кінця.

6. При виконанні запропонованих  завдань випробовує складнощі  (не пов'язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).

7. Насилу зберігає увагу  при виконанні завдань або  під час ігор.

8. Часто переходить від  однієї незавершеної дії до  іншої.

9. Не може грати тихо, спокійно.

10. Багато базікає.

11. Часто заважає іншим,  пристає до тих, що оточують (наприклад, втручається в ігри  інших дітей).

12. Часто складається враження, що дитя не слухає звернену до нього мову.

13. Часто втрачає речі, необхідні в дитячому саду, школі,  удома, на вулиці.

14. Інколи здійснює небезпечні  дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів  спеціально не шукає (наприклад,  вибігає на вулицю, не озираючись  по сторонах).

Всі ці ознаки можна згрупувати за наступними напрямками:

– надмірна рухова активність;

– імпульсивність;

– відволікання-неуважність. [26, 33]

Рекомендації для батьків  стосовно поводження з гіперактивною дитиною:           

 Для таких діток обов'язковими є режим, спеціальна дієта (обмеження у солодощах); для них корисні заняття на розробку тактильних відчуттів (ліплення, малювання пальчиками), ігри з водою; спорт; вони потребують особливого поводження.

Вказані методи, безумовно, ефективні. Втім, допомогти дитині по-справжньому, а не частково зняти симптоми хвороби, можна лише при умові, що батьки бажають саме допомогти, а не спростити собі життя.

Тому будьте готові не лише тривалий час витрачати на заняття, дотримуючись однієї лінії виховання, а, також, працювати над собою: вирішувати власні психологічні проблеми, покращувати мікроклімат у родині.            

 Для початку варто спробувати прийняти особистість малюка. Намагатися любити його таким, який він є, та, не соромлячись, виявляти це почуття. Хоч би й за допомогою "Правила 8-ми обіймів", що пропонує Олена Нікітіна.

Обіймайте дитину. Не менш 8 разів на день. Щоб вона відчувала вашу любов, що вона вам потрібна.

Для будь-якої дитини це важливо, особливо для гіперактивної. Тим більш, що обійми заспокоюють та знімають напругу". Любов, на думку експертів, - найкращі ліки.

1. Хваліть дитину в кожному випадку, коли вона на це заслуговує, помічайте навіть незначні її успіхи. Пам'ятайте, що гіперактивні діти ігнорують зауваження й догани, але чутливі до найменшої похвали.

2. Ніколи не порівнюйте  своїх дітей між собою або  з іншими дітьми. Це ознака  нелюбові до того, з ким порівнюєте.  Порівнюйте успіхи чи невдачі дитини тільки з її власними, а не з чужими. Оцінюйте вчинок, а не особистість.

3. Дитина повинна відчувати,  що Ви сердитесь не тому, що  вона погана, а тому, що вона, така  гарна і розумна, приголомшила  Вас своїм негарним вчинком.

4. Привчайте дитину до  режиму дня, сну й відпочинку  і зробите добре не тільки  для неї, а й для себе.

5. Нехай в дитини буде  її особистий куточок, столик, ватман, де вона зможе демонструвати  свої творчі роботи, поробки, і  буде впевнена, що все це при  першій ліпшій нагоді не буде  викинуте на смітник.

6. Навчіть дитину прибирати  за собою, але не робіть те, що вона взмозі зробити сама.

7. Фізичні покарання не повинні мати місце. Будуйте Ваші стосунки з дитиною на довірі, а не на страху. Вона завжди повинна відчувати Вашу допомогу й підтримку. Формуйте у дитини адекватну самооцінку. Якщо Ви караєте дитину – обов’язково пояснюйте за що.

8. Дуже важливий фізичний контакт з дитиною. У напруженій ситуації обійміть її, притисніть до себе, погладьте, заспокойте, скажіть лагідне слово - в динаміці це дає виражений позитивний ефект, оскільки м'язова та емоційна напруга дитини будуть знижуватися. А постійні зауваження й обмеження лише збільшують прірву між батьками та їх дітьми.

9. Частіше говоріть «так», уникайте слів «ні», «не можна», «не чіпай», «забороняю», оскільки це для дитини, фактично, пустий звук.

10. Доручіть дитині частину домашніх справ, котрі необхідно виконувати щоденно (купувати хліб, мити посуд, годувати собаку тощо) та ні в якому разі не виконуйте їх за неї.

11. Заведіть щоденник самоконтролю й відмічайте в ньому разом з дитиною її успіхи вдома й у школі.

12. Створіть систему винагородження (можна кожний гарний вчинок позначати квіточкою, а за певну їх кількість нагороджувати іграшкою, солодощами, екскурсією або давно обіцяною поїздкою).

13. Уникайте завищених чи, навпаки, занижених вимог до дитини. Намагайтеся ставити перед нею завдання, які відповідають її можливостям.

14. Установіть для дитини правила поведінки - що можна, а чого не можна. Вседозволеність безперечно не принесе ніякої користі. Незважаючи на певні недоліки, гіперактивні діти повинні справлятися зі звичними для всіх однолітків проблемами.

15. Система заборон повинна обов'язково супроводжуватися альтернативними пропозиціями. Наприклад, дитина починає рвати обої (цілком розповсюджений прояв). Безумовно, слід зупинити її й дати замість цього який-небудь аркуш паперу: «Спробуй порвати ось це, а коли закінчиш, збери всі шматочки в пакет».

16. Постійно вимагайте повторити, як дитина почула та зрозуміла звернення до неї. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.