Значення батька і вихованні дитини

Але є ще й досить протилежні прояви рис характеру, такі як наприклад  у Артема, який дуже спокійно себе поводить, досить дисциплінований, завжди пропустить іншого у перед, якщо йому те буде потрібно, не створюючи конфлікту. Артем завжди уважний, та слухається дорослого, не вибагає  якщо йому дали вказівку, дуже старанний  та відповідальний. В навчальний діяльності завжди піднімає руку для того щоб  запитати, не порушуючи дисципліну та не галасує. Усі ці прояви свідчать про те що батько достатньо уваги  приділяє цій дитині, проводить з  нею бесіди та виховні заходи, спілкується  з нею та грається.

Також є діти  у яких помітно відчуття неповноцінності, помітно розвинуте недовір’я людям, підвищена тривожність, замкнутість, дитина поводить себе скуто, невпевнена в собі, у таких дітей з’являються різні види страхів, вони відчувають себе беззахисними. Ці риси притаманні дівчинці з групи «Дзвіночок» як звати Настя, яка в ігровій діяльності виступає сама, вона не бажає не з ким гратися, не хоче контактувати не з ким , намагається уникнути  контакту з дорослими, дуже замкнута, скута. Це наявний прояв недостачі уваги зі сторони батьків, а саме батька.

Проведене спостереження  дозволило умовно розділити дітей  на такі підгрупи:

• дитина яка прагне уваги, будь-яким шляхом намагається отримати її від оточуючих;
• увага помірна з боку оточуючих;
• дитина зовсім не потребує уваги і не намагається привернути її на себе, будь-який її прояв відштовхує від себе.

Також спостереження проводилось  за трьома дітьми: Данилом, Олександром  та Павлом, в навчальній ситуації. Виконуючи  один вид діяльності у дітей почалась сварка та бійка між Данилом та Олександром, діти помітно недовіряють  роботу один одному, прагнучи зробити  все самостійно так як це прагнув  зробити Павло. З цього випливає що діти невиховані саме батьком.

Після попередніх спостережень я перейшла до перевірки причин нестачі  уваги дітям даної групи. На основі проведеної з дітьми бесіди (див. Додаток  В) було виявлено, що у 4 з 10 досліджуваних  дітей бракувало уваги батька саме тому що у них є молодші  брати або сестри; 8 з 10 дітям тому, що тато основний  свій час проводив на роботі; 3 з 10 дітям бракує уваги, бо батько і не намагається приділити  достатньо уваги, бо той з ними грубо поводиться; 7 з 10 діти дають  таку відповідь як те, що  вони увесь  свій час проводять з мамою  або з іншими родичами. Це вказує на наявні прояви чому дітям бракує батьківської уваги.

З  анкетування проведеного  з батьками( див. Додаток А),   а саме з татами дітей молодшого дошкільного віку групи «Дзвіночок» стало очевидним, що діти цієї групи зростають у повних сім’ях, в яких є і мама і тато. Конфліктні ситуації, які виникають у родині рідко зазвичай несуттєві і стосуються дрібних побутових питань. У 6 опитуваних тат дітей з групи  інколи виникають конфліктні ситуації з дітьми; у 3 більше домінує те що, мати більше часу проводить з дитиною та більше приділяє їй увагу, так як він завжди на роботі, а якщо і  є вільний час, то він  витрачає його на відпочинок або вирішення побутових питань; по відповідях тат агресивними вони бувають тільки тоді коли дитина заважає йому у якійсь діяльності, або у відпочинку, такі відповіді дали 4 з 7; ті діти які виконують вказівки тата , таких нарахованих було 6 з 7 опитуваних ; батькові якому не байдуже на думку своєї дитини , таких було 4. Дивлячись на такі результати опитування за допомогою спеціально розроблених анкет для батьків можна зробити такий висновок , як те що усі батьки по різному ставляться до своїх  дітей, та по різному приділяють їм увагу, аті батьки які в недостатній мірі це роблять розвивають у дитині такі якості як: агресивність; невпевненість у собі ; діти нікому не довіряють, не підпускають до себе; тривожність; розвивається недисциплінованість; поводить себе скуто; у дитини з’являються різні види страхів.

3. Рекомендації батькам для  уникнення дефіциту уваги та     подолання проблеми  у разі того якщо це вже сталося.

Щоб виховати дитину необхідні  дорослі обох статей. У гарних батьків виростають гарні діти. Батьки складають перше суспільне середовище дитини.

На думку М. Стельмаховича  «Тіло, душа, розум — ось три  кити батьківської педагогіки». Тілесне  виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець. [ 22, 82 ]

Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Перша й основна задача батьків  – є створення в дитини впевненості  в тому, що її люблять і про  неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Багато батьків вважають, що ні в якому  разі не можна показувати дітям любов  до них, думаючи що, коли дитина добре  знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові та уваги, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов'язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети. [ 23, 42 ]

Глибокий постійний психологічний  контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Основа для збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до його дитячих, нехай самим дріб'язковим  і наївним, проблемам, бажання зрозуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього  контакту широко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але корисно замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в родині. [ 23, 44 ]

Контакт ніколи не може виникнути  сам собою, його потрібно будувати з  дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.

Контакт із дитиною, як вищий  прояв любові до нього, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності.

«Ваша власна поведінка, —  писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, виховує дитину кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».[12, 261]

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: «авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; .авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства», коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «авторитет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.[19, 47]

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.  

З метою правильного батьківського виховання педагог закликає батьків дотримуватися почуття міри у всьому, а, перш за все, у проявах любові до дітей. Надмірна любов може завдати великої шкоди не лише дітям, а й батькам. А. С. Макаренко вважає хибною думку, що «діти –квіти життя»,тому стосовно цього пише: «Квіти життя – це добре та ними треба не лише милуватися, як «розкішним» букетом. Ні, наші діти зовсім не такі квіти. Наші діти квітнуть на живому стовбурі нашого життя, це не букет, це чудовий яблуневий сад… Важко, звичайно не милуватися таким садом, важко не пишатися ним, а ще важче не працювати в такому саду. Будь ласка, займіться цим ділом: обкопуйте, поливайте, знімайте гусінь, обрізуйте сухі гілочки» [12, 263].

Діти, які виросли у  сім’ї де немає батька або батько не приділяє дитині достатньо уваги призводить до:

• Діти, які в дуже ранньому віці позбулися спілкування зі своїм татом, можуть бути надмірно агресивними в період статевого дозрівання.
• Відчуття неповноцінності частіше відвідує людей, які не мали тісного зв'язку з батьком, навіть якщо і не були в розлученні. Також ці люди страждають від відчуття знедоленої людини і беззахисності, їм властиві різні види страхів.
• Недостатній досвід спілкування з батьком і відсутність прийнятної моделі ідентифікації ослабляють формування батьківських відчуттів у хлопчика і хлопця, що часто в майбутньому несприятливо позначається на вихованні своїх власних дітей.
• Дитина, що росте без батьківського авторитету, як правило, недисциплінована, асоціальна, агресивна.
• Хлопці, що виросли в сім'ї без тата можуть негативно відноситися до матері. У них розвивається недовір'я людям, підвищена тривожність.

Дівчатка, що виховуються  в неповній сім'ї, відчувають недолік  чоловічої уваги, і намагаються  заповнити цю потребу в ранньому вступі до статевого зв'язку і «вішаючись» то на одного чоловіка, то на іншого. [24, 10-11]

Батьківство є необхідною умовою повноцінного розвитку особистості  чоловіка. Для повноцінного розвитку кожен хлопчик повинен мати:

• зразок для наслідування;
• дружбу з батьком;
• схвалення батька;
• час з батьком наодинці.

Батько дуже сильно впливає  на розвиток таких якостей в дитині як:

• стриманість;
• неквапливість;
• емоційна врівноваженість;
• безтурботність;
• спокій;
• оптимізм;
• старанність;
• відповідальність.

Якості хорошого батька:

• батько повинен бути доступним для малюка;
• мати бажання і терпіння пояснювати незнайоме явище, предмети, досвід.
• уміти хвалити за дослідження, успішну дію;
• включеність в спільну діяльність з дитиною;
• відповідальність за матеріальне забезпечення потреб дітей;
• обізнаність - завжди з цікавістю і участю стежити за зростанням дітей.

   Рекомендації батькам :

1. Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки і педагоги.

Учити жити – це значить  передати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства  той, хто з колиски пестить  дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько і вчитель.

2. Виховання починається із дня народження.

Перше, із чого дитина починає  пізнавати світ, - це ласкава материнська  усмішка, тиха колискова пісня, добрі  очі, лагідні обійми. З усього цього складається перше уявлення про добро і зло.