Корекційно-виховну роботу з дітьми із ЗНМ другого рівня

Ігрова діяльність - провідний вид діяльності дітей дошкільного віку.

Для дітей - дошкільників, які страждають різними мовними розладами, ігрова діяльність зберігає своє значення і роль як необхідна умова всебічного розвитку їх особистості та інтелекту. Проте недоліки звуковимови, обмеженість словникового запасу, порушення граматичної будови мови, а також зміни темпу мовлення, її плавності - все це впливає на ігрову діяльність дітей, породжує певні особливості поведінки в грі. Ослаблення умовно-рефлекторної діяльності, сповільнення освіта дифференцировок, нестойкокость пам'яті ускладнюють включення цих дітей у колективні ігри. У дітей з мовними порушеннями, порушення загальної та мовленнєвої моторики, викликає швидке стомлення дитини в грі, а так само труднощі при необхідності швидкої зміни динамічного стереотипу, тому у іграх вони не можуть одразу перемикатися з одного виду діяльності на інший.

С. А. Миронова вважає, що гра як провідна діяльність дошкільника має велике значення для фізичного, розумового, морального і естетичного виховання дітей з загальним недорозвитком мовлення.

Перш за все, в грі здійснюється пізнавальний розвиток дітей, так як ігрова діяльність сприяє розширенню і поглибленню уявлень про навколишньої дійсності, вдосконаленню уваги, пам'яті, спостережливості і мислення.

В іграх діти вчаться порівнювати предмети за розміром, кольором, формі, знайомляться з властивостями матеріалів, з яких вони виготовлені.

Ігри впливають на фізичний розвиток дітей. В іграх задовольняється потреба дітей в рухах, які стають більш точними і координованими

Як сюжетно-рольових іграх, так і в іграх з правилами діти вчаться організовувати свою поведінку у відповідності з правилами, в результаті чого у них формуються такі особистісні якості, як витримка, дисциплінованість, цілеспрямованість, вміння регулювати свої бажання у відповідності з поставленими завданнями.

У процесі гри розвиваються моральні якості дитини: сміливість, рішучість, чесність, доброзичливість. В силу того, що більшість ігор носить колективний характер, вони сприяють формуванню в дітей навичок спілкування. Слід використовувати ігрову діяльність для виховання дбайливого ставлення до іграшок та ігрового матеріалу, розвитку первинних трудових навиків.

Багато гри актуалізують у дітей естетичні почуття. Побудова в пари, в коло, виразне вимовляння дорослим тексту, що супроводжує гру, підготовляють їх до розуміння краси.

Формування ігрової діяльності в дошкільному віці передбачає її організацію логопедом і вихователем. Причому чим менші діти, тим більше в їх іграх повинно бути безпосередньої участі з боку дорослих. Що стосується дітей із загальним недорозвиненням мовлення, то поряд із загальним впливом гри на весь хід їх психічного розвитку вона надає специфічний вплив на становлення мови. Дітей слід постійно спонукати до спілкування один з одним і коментування своїх дій, що сприяє закріпленню навичок користування ініціативної промовою, удосконалення усного мовлення, збагачення словника, формування граматичного ладу мови і т. д. Велике вплив на розвиток мовлення дітей справляють ігри, змістом яких є інсценування будь-якого сюжету, - так звані ігри-драматизації. Хороводні ігри та ігри зі співом сприяють розвитку виразності мови і узгодженості слів з рухами. Такі ігри формують також довільне запам'ятовування текстів і рухів.

У дошкільному віці проводяться сюжетно-рольові ігри та ігри з правилами. До останніх відносяться дидактичні і рухливі. Займаючи певне місце в житті дорослих, для дітей гра має особливе значення. Прийнято називати гру "супутником життя". У дітей дошкільного віку вона становить основний зміст життя, виступає як провідна діяльність, тісно переплітаючись із працею й навчанням. Багато серйозні справи у дитини набувають форму гри. В неї втягуються всі сторони особистості: дитина рухається, говорить, сприймає, думає; у процесі гри активно працює його уява та інші психічні процеси. Гра - це вільна й самостійна діяльність, що виникає за особистою ініціативою дитини, яка відрізняється активним творчим характером, високою емоційною насиченістю.

Існує безліч концепцій гри, створені великими психологами і педагогами, які стоять на різних теоретичних позиціях і по-різному трактующими гру.

Визначаючи гру, Штерн пише [6, c. 43]: "Вільна, яка є самоціллю діяльність - так треба визначити її, якщо ми бажаємо охарактеризувати існуючий при грі стан свідомості. Ця діяльність є самоціллю, тобто цілком задовольняється самим собою, не спрямована на які-небудь цілі, що лежать поза нею - в протилежність "роботі", яка завжди є тільки засіб для досягнення якоїсь іншої мети... Мета гри у свідомості граючої досягнута і вичерпана, коли гра закінчена! Але це вірно, якщо гра розглядається з боку свідомості.

Якщо ж розглядати гру як "життєву функцію незалежно від свого представлення у свідомості", то виявляється, що гра має цілі, що виходять за межі гри самоосвіта країн задатків, несвідоме попередня вправа майбутніх серйозних функцій".

Розглянемо уявлення про гру К. Коффки. Гра для нього, є дуже важливим проявом світу дитини, своєрідного порівняно з дорослим світом і незрозумілого з точки зору дорослого світу. Ігрові дії належать певній структурі поведінки, яка існує поряд з іншими структурами. Структурам поведінки відповідають структури свідомості дитини, які існують незалежно один від одного і пов'язані лише динамічно.

Коффка аналізує гру, як прояв особливого якісно своєрідного світу дитини, а не з точки зору засвоєння норм дорослого світу, підготовки до дорослого життя і т. п. - робить, отже, предметом розгляду світ граючої дитини, як самостійне явище.

Подібний погляд розвиває та Ж. Піаже. Основа робіт Піаже полягає в тому, що внутрішній світ дитини побудований за своїми особливими законами, відмінними від законів внутрішнього світу дорослих. У своїй праці "Мова і мислення дитини" Піаже показує, що розум дитини, так би мовити, тче одночасно на двох різних верстатах, розташованих як би один за іншим. Робота, що проводиться в нижній порожнині, в перші роки життя набагато важливіше. Це - справа самої дитини, який привертає до себе і кристаллизирует навколо своїх потреб усе, що здатне задовольнити. Це - бажання, примхи, ігри. Верхня порожнина, навпаки, споруджується потроху соціальною сферою, тиск якої все більше і більше відчувається дитиною. Це - мова, логічна, одним словом реальність.

На деякі дослідження гри великий вплив мав психоаналіз Фрейда З., торкнемося його поглядів на гру. Фрейд пояснює природу дитячої гри, виставляючи на перший план економічну точку зору, тобто тенденцію отримання задоволення. З. Фрейд пише: "У грі діти повторюють все те, що в житті справляє на них велике враження, що при цьому вони можуть відреагувати силу вражень, і так би мовити, стати панами положення. Але з іншого боку, ясно, що вся їхня гра знаходиться під впливом бажання, домінуючого в їхньому віці - стати дорослими і робити так, як це роблять дорослі".

У радянській психології гра досліджується з 30-років, причому психологи намагалися зрозуміти дитячу гру, грунтуючись на особливості взаємини індивіда з середовищем. Л. С. Виготський вказує, що для розуміння гри необхідно зрозуміти нові потреби і мотиви, які виникають у дошкільному віці. У дитини в цьому віці виникає ціла низка нереалізованих тенденцій, бажань. При цьому зберігається тенденція до негайного задоволення бажань. Дошкільник здатний до ілюзорної реалізації бажань. Звідси і виникає гра, яка з точки зору питання про те, чому дитина грає, завжди повинна бути зрозуміла як уявна, ілюзорна реалізація нездійсненних бажань.

Гра є виконання бажань, але не єдиних бажань, а узагальнених. За критерій виділення гри Виготський пропонує прийняти створення уявної ситуації, вона тісно пов'язана, на думку Виготського з правилами. Уявна ситуація - гра, відрізняється від реальної ситуації тим, що "те, що не помітно для дитини існує в житті, у грі стає правилом поведінки".

Величезна роль гри для розвитку дитини пов'язана з тим, що діяльність в уявній ситуації звільняє дитину від ситуаційної зв'язності, у грі дитина навчається діяти в пізнаваному, тобто мислимої, а не видимою ситуації. У грі дитина оперує значеннями, відірваними від речі, але воно невідривно від реального дії з реальним предметом, тобто дитина починає діяти зі значенням, а не з речами, але діє з ними як з речами, і лише в шкільному віці починає усвідомлювати значення.

Гра з точки зору Виготського, не є переважною діяльністю в дошкільному віці. В основних життєвих ситуаціях дитина веде себе протилежно тому, як він веде себе в грі. Але гра створює зону найближчого розвитку дитини. У грі дитина завжди вище свого зросту, вище свого звичайного поведінки, він у грі ніби на голову вище самого себе.

Тому, гра є провідною діяльністю в дошкільному віці. Таким чином, в якості центрального моменту гри, Виготський виділяє уявну ситуацію. Ця уявність і визначає свідомість граючої дитини. Це виділення лягло в основу теорії Д. Б. Ельконіна і його книги "Психологія гри". Ельконін визначає гру наступним чином [59, c. 263]: "Людська гра - це така діяльність, у якій відтворюються соціальні відносини між людьми поза умов безпосередньо утилітарної діяльності

При аналізі гри, можна розкласти гру на суму окремих здібностей (сприйняття, пам'ять, уява тощо) і вивчити питома вага і розвиток цих здібностей. Але такий аналіз не посуне нас до розуміння природи і якісного своєрідності гри. Необхідно виділення одиниць, які володіють властивостями цілого. Такою одиницею виявляється роль. Саме роль і органічно пов'язані з нею дії являють собою основну одиницю розвиненої форми гри.

У рольовій грі Ельконін виділяє сюжет і зміст. Сюжет ігри - це та галузь дійсності, що відтворюється дітьми в грі. Зміст - це те, що відтворюється дитиною як центральний характерного моменту діяльності і відносин між дорослими і дітьми, їх трудової та громадської життя. Змістом розгорнутої, розвиненої форми рольової гри є не предметом і його вживання людиною, а відношення між людьми, здійснювані через дії з предметами.

Таким чином, у цьому і подібних дослідженнях гра розглядається, насамперед, з точки зору її розвивального впливу. Головна увага приділяється пошукам такої форми педагогічного впливу на гру або організації гри, при якій досягається бажаний прогрес у розвитку тієї чи іншої здібності дитини.

                             Види ігор для розвитку дитини

Види ігор для дитини:

✏ рухливі ігри,

✏ рольові ігри,

✏ настільні ігри,

✏ дидактичні ігри,

✏ ділові ігри та ін

Рухливі ігри для дитини. Значення рухливих ігор для дитини

Рухливі ігри дуже рано входять у життя дитини. Зростаючий організм постійно потребує активних рухів. Всі діти без винятку люблять грати з м'ячем, скакалкою, будь-якими предметами, які вони можуть пристосувати до гри. Всі рухливі ігри розвивають як фізичне здоров'я дитини, так і його інтелектуальні здібності. Сучасний дитина постійно перебуває на межі стресу. Особливо це стосується дітей, які живуть в мегаполісах. Зайнятість батьків, їх соціальна втома, відсутність помічників у вихованні дітей, або надмірне їх кількість, все це обтяжує дітей, спотворюючи їхню психіку і фізичне здоров'я.

Відзначається у світі зниження обсягу рухових навантажень не обійшло стороною і дітей. Сучасний дитина нездужає. У нього сколіоз, гастрит, нервові захворювання та хронічна втома від домагань дорослих. Такий стан призводить до нервово-психічної і загальної соматичної ослабленості, що в свою чергу викликає надмірне стомлення і зниження працездатності дитини. Ось тут-то рухливі ігри і до речі. Вони несуть, крім інтересу для дитини, ще оздоровчу навантаження та емоційно-психічну розрядку. Він зміцнює різні групи м'язів, тренує вестибулярний апарат, поліпшує свою поставу, знімає втому і підвищує працездатність. Крім того, рухливі ігри вчать дітей ініціативи і самостійності, подолання труднощів - розвиваючи в них рефлексію і волю.

Таким чином, специфікою рухливих ігор є те, що їх використання дає не тільки фізичне, а й емоційне задоволення. Ці ігри створюють великі можливості для прояву ініціативи і творчості дітей, оскільки крім багатства і різноманітності рухів, передбачених правилами, діти володіють свободою їх застосування в різних ігрових ситуаціях.

                          Рольові ігри. Значення рольових  ігор для дитини

Рольові гри, є прекрасним тренувальним залом для підготовки дитини до життя в суспільстві. В кожній грі, незалежно від того, грає дитина один або разом з іншими учасниками гри, він виконує певні ролі. Граючи, дитина бере на себе певну роль і виконує дії героя гри, здійснюючи вчинки, властиві цьому персонажу.

Цінність рольових ігор полягає в тому, що діти повторюють в іграх підглянуті за дорослими типи поведінки та можливості вирішення життєвих колізій.

У грі необхідно стежити за тим, щоб не з'являлося зазнайство, не проявлялося перевищення влади командних ролей над другорядними. Непокора в грі може зруйнувати гру. Необхідно стежити за тим, щоб у ролі була дія. Роль без дії мертва, дитина вийде з гри, якщо їй нема що робити. Сама переконлива гра може стати нецікавою для тих хлопців, які опиняться не у справ. Зацікавленість визначається тими можливостями, які надаються дитині в грі роллю.

Не можна використовувати в грі негативні ролі, вони прийнятні тільки в гумористичних ситуаціях.

Для дитини дуже важливо розподіл ролей. При розподілі командних ролей варто робити так, щоби роль допомагала дітям вирішити проблеми індивідуального характеру. До таких проблем можна віднести наступні труднощі, які відчувають діти. Слабо виражене вміння організувати свою діяльність; відсутність авторитету серед однолітків, недисциплінованість і багато іншого.

Програвання різних ролей допоможе дітям впоратися з труднощами. Чим старше дитина, тим більше він ретельно стежить за справедливим розподілом ролей, цілеспрямованіше вибирає ролі для себе. У конфліктних ситуаціях, коли домагання на ролі зіштовхують дітей, вони вже можуть проаналізувати, як виконав роль той чи інший претендент, правильно оцінити свої особисті можливості виконання бажаної ролі, співвіднести своє розуміння ролі й реальний її програш іншим членом ігрової групи. Діти використовують лічилки, черговість у використанні привабливою ролі

Говорячи про ролі, необхідно відзначити їх статеве забарвлення. Дитина, як правило, бере на себе ролі, відповідні його підлозі.

Якщо він грає один, то ці ролі висловлюють побачений дитиною тип поведінки дорослого. Якщо це хлопчик, то він водить машину, будує будинок, приходить з роботи додому і пр. Якщо ж грає дівчинка, то вона вибирає роль мами, лікаря, вчительки. Якщо ж мова йде про групових іграх, то дитина в три роки не поділяє особливо статеву приналежність ігрової ролі і хлопчик із задоволенням грає роль мами або вчительки.