Особливості психологічного клімату дитячого будинку сімейного типу

Будь – яка сім'я  є інтимною соціальною групою, життя  в якій має свою специфіку, а люди, які її створюють, – індивідуальні і неповторні. Головне, що відрізняє сім'ї, - це характер атмосфери, яка панує в родинних стосунках.

Незважаючи на тривалий період дослідження феномену психологічного клімату численними дослідниками, у науці існують суттєві розбіжності в розумінні змісту та структури психологічного клімату у групі. Дослідники погоджуються лише з тим, що це складний багатокомпонентний феномен, аналіз якого потребує комплексного системного підходу.

Серед численних назв, які позначають даний феномен («психологічний клімат», «емоційний клімат», «товариська  обстановка», «соціологічний мікроклімат», «психологічна атмосфера», «моральний стан групи», «морально-психологічний клімат», «поле колективу» ), найбільш точним, на наш погляд, є поняття «соціально – психологічний клімат», яке охоплює соціальні, психологічні та соціально–психологічні аспекти групової взаємодії у всій своїй складності та різноманітності зв’язків і взаємовідношень.

Проаналізувавши літературу, можна виділили кілька основних визначень психологічного клімату, яких притримуються більшість науковців:

сукупність внутрішніх умов, які створюються в процесі розвитку і життєдіяльності групи, колективу (наявність позитивної перспективи як для групи в цілому, так і для кожного члена групи) [14, с.144];

моральна атмосфера, в якій виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного [14, с.144];

якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі (Р.Н. Шакуров);

комплекс психологічних умов, що сприяють чи перешкоджають згуртуванню сім'ї, - це сукупність психологічних станів, настроїв, стосунків її членів

(Сисенко В.А.) ;

система відносин членів колективу один з одним, яке включає не тільки психічні реакції, але їх суспільні відносини;стан міжособистісних відносин

(В.В. Бойко, А.Г.Ковальов, В.Н.Панфьоров).

Психологічний клімат є  наслідком сімейної комунікації, тобто  виникає в результаті сукупності настроїв членів сім'ї, їх душевних переживань і хвилювань, ставлення одне до одного, до інших людей, до роботи, до оточуючих, до суспільних подій. Отже, не тільки особливості рольових та  міжособистісних стосунків членів сім'ї відбиваються на психічному її стані (мікроклімат), але й він, у свою чергу, впливає на міжособистісні  стосунки її членів, на їхнє світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію та життєздатність сімейного колективу загалом.

Психологічний клімат нерозривно пов'язаний із ідейно – моральними цінностями сім'ї і є показником якості міжособистісних стосунків  між членами родини. Ось чому його нерідко називають морально – психологічним кліматом, маючи на увазі емоційну єдність, загальний стиль життя сім'ї, характер стосунків у ній.

Зазвичай  вчені виділяють  два типи психологічного клімату в сім'ї: сприятливий та несприятливий. Представниками такої теорії розподілу є                 М. Алексеєва, В. Сердюк, С. Кулаков І. Шилов, І. Гребенников.

Ознаками сприятливого психологічного клімату є: згуртованість, можливість всебічного розвитку особистості  кожного члена родини, висока доброзичлива вимогливість одне до одного і до себе самого, почуття захищеності та емоційної задоволеності, висока внутрішня дисциплінованість, принциповість, відповідальність, бажання й уміння зрозуміти іншого, можливість вільно висловлювати свою думку з будь-якого питання, прагнення проводити вільний час разом, уміння адекватно розподілити обов’язки, щоб усі були завантаженні в залежності від своїх можливостей, доброзичливі стосунки з сусідами, друзями, знайомими [13, с.9].

Фактори, що впливають  на психологічний клімат в сім'ї :

• особливості особистості кожного з батьків;
• особливості особистості дитини;
• психолого–педагогічна компетентність і рівень освідченності батьків;
• застосування батьками і іншими дорослими засобів виховного впливу;
• ступінь втручання дитини в життєдіяльність та проблеми сім'ї;
• врахування актуальних потреб дитини і ступінь їхнього задоволення в сім'ї.

Отже, при дослідженні  феномену психологічного клімату сім¢ї необхідно враховувати багатогранність даного поняття і відслідковувати ті чинники, які мають вплив на його формування.

1.3. Психологічні особливості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Вихованцями дитячих  будинків сімейного типу стають так  звані  категорійні діти. Серед дітей, які потребують соціально – педагогічної допомоги і підтримки вирізняються такі групи: діти – біологічні сироти; діти – сироти з функціональними обмеженнями (з вадами фізичного та розумового розвитку); діти – напівсироти; діти, батьки яких позбавлені батьківських прав або обмежені у батьківських правах; діти, відібрані від батьків.

У наш час широкого поширення набула проблема соціального  сирітства. Вивчення даної проблеми з позиції соціальної педагогіки дозволяє стверджувати, що причиною викривлення  особистісного досвіду дитини можна  вважати вплив фактора депривації, тобто відсутність, обмеження або недостатність матеріальної і духовної турботи про дитину, необхідних для її виживання і повноцінного розвитку. Вивчення досвіду життєдіяльності таких дітей у різних соціумах підтверджують значення ранньої депривації для появи індивідуально–особистісних відхилень у вигляді бар'єрів, які породжують викривлення соціальних відносин і соціального досвіду дитини [7, с.56].

Зокрема, психічна депривація робить особливо актуальним для особистості дитини сам «момент відчуження». Цей психотравмуючий комплекс зберігається у дитини протягом усього життя. Розглядаючи депривацію як систему  бар'єрів, науковці виокремлюють такі їх види:

1) матеріальні – недостаток  матеріальних засобів для вживання  і розвитку;

2) соціальні – недостаток спілкування і досвіду соціальних відносин;

3) пізнавальні – сенсорні, мовленнєві, смислові, відсутність  умов для розвитку сенсорної  чутливості, розвитку мовлення, сформованості  понятійного апарата; 

4) емоційні – відсутність  емоційної турботи й емоційного прийняття дитини.

Ці бар'єри призводять до порушень і викривлення індивідуального і особистісного розвитку дитини-сироти. Вони є основою для появи певної проблеми, яка може бути охарактеризована як особливий психічний стан внутрішньої незахищеності, що викликає викривлення соціальних відносин, тобто соціальну дезадаптацію – відхилення у пристосуванні до соціального середовища [10, с.21].

Діти, котрі з раннього віку залишаються без батьківської опіки, за деякими наявними психологічними характеристиками відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ї: за одними параметрами вони перебувають на рівні своїх ровесників, чи навіть випереджають їх, за іншими – різко відстають не тільки від своїх однолітків, але й від молодших. Така зона відставання простежується уже в ранньому дитинстві. Дефекти в інтелектуальному й емоційно – вольовому розвитку, відсутність адекватних форм спілкування з дорослими призводять до того, що у більшості життєвих ситуацій діти, які залишились без батьківської опіки, виявляються менш продуктивними. Наслідки цих відхилень проявляються і в дорослому житті, до якого колишні вихованці дитячих будинків та інтернатів досить важко адаптуються.

У дітей, які залишилися без опіки батьків, спостерігаються відхилення у розвитку в 70-80% випадків. Для соціальних сиріт притаманне однозначне ставлення до себе, яке в основному характеризується негативною чи зниженою самооцінкою. Вони часто перебувають у стані тривоги, напруження, невпевненості, зневірені в людях і обставинах, які їх оточують.

Так, в результаті аналізу  ситуації розлуки з сім'єю у дитини з'являються відчуття зради, непотрібності  й самотності, вони провокують захисні  реакції протесту, розвиток депресивного стану. У дитини з'являється недовіра до всіх дорослих взагалі, вона замикається в собі, не хоче згадувати про сім'ю, розповідати про неї. Це свідчить, що спогади про сім'ю пов'язані з негативними переживаннями, і дитина уникає цих травмуючих переживань.

При цьому, слід зазначити, що простежуються дві основні  лінії поведінки дитини: вона розцінює втрату сім'ї  як покарання за те, що вона погана, і постійне почуття провини стає домінуючим у характеристиці її особистості; вона в ситуації «відчуженості» звинувачує сім'ю, батьків, її внутрішній стан відображає боротьбу почуттів – поєднання озлоблення й образи з любов'ю до батьків. Посилення цього стану призводить до суб’єктивного розриву з сім'єю, підвищення агресивності.

У ході вивчення соціально–психологічних характеристик дітей–сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, виявлена ще одна особливість, яка характеризує портрет дітей, котрі залишилися без опіки батьків, - феномен «ми» , який є своєрідною ідентифікацією дітей один з другим [21, с.89 ].

Відомо, що у нормальній сім'ї феномен «ми» відбиває причетність  дитини саме до своєї сім'ї, є важливою емоційною і моральною силою і створює умови для внутрішнього захисту, то у дітей, які залишилися без сім'ї, створюється стихійне «ми» як своєрідне психологічне утворення. Це пояснюється тим, що для таких дітей весь світ ділиться на «своїх» і «чужих». Водночас у них формуються особливі ієрархічні стосунки, включаючи досить жорсткі стосунки в середині «ми»  і у ставленні до молодших.

До помітно типових  особливостей дітей, які залишились без батьківської опіки, відносяться особливості спілкування: зверхність, нервовість і бажання якнайшвидше встановити комунікативні зв’язки. Відсутність уміння спілкуватися викликає у таких дітей домінування захисних форм поведінки, зокрема, таких, як неадекватна лояльність або агресивність.

Однак дослідження психологів виявляють причини емоційної «холодності», агресивності і водночас підвищеної вразливості дітей, пов’язуючи їх з відсутністю батьківської любові і ласки, ранньої депривації нормального спілкування з дорослими.

Звичайно, особливості  психічного розвитку дітей, які залишилися без батьківської опіки проявляються в різних вікових групах по-різному. Але незаперечним є одне: всі вони мають серйозні наслідки для формування особистості дитини, її міжособистісних відносин, самосвідомості, діяльності.

Міжособистісні стосунки, які пронизують дитячий колектив невидимими лініями симпатії, прихильності, антипатії, мають досить сильний вплив на життя кожної дитини, на діяльність групи в цілому і є одним із важливих чинників емоційного клімату групи, її членів. Кожна дитина займає своє певне місце в системі особистісних відносин. Це становище може бути благополучним: дитина прийнята в групі, відчуває симпатію з боку інших дітей, сама їм симпатизує. Така ситуація допомагає дитині відчувати себе часткою, одним цілим групи, що сприяє розвитку впевненості, емоційної захищеності, фізичної безпеки.

Стан психологічної  ізоляції, в яку попадають діти-сироти, негативно впливає на їхній розвиток і діяльність. Такі діти часто потрапляють під вплив дорослих, не прагнуть учитися, у спілкуванні досить часто афективні, грубі [8, с.12].

Якщо говорити про  особливості інтелектуального розвитку дітей, залишених без батьківської опіки, то можна сказати, що вони достатньо  підготовлені до школи за формальними  параметрами. Проте у них позитивна мотивація щодо дорослого (учителя, вихователя) базується на дефіциті спілкування, що іноді перешкоджає нормальному процесу навчальної діяльності. Для дитини основним є заслужити прихильність дорослого, що применшує зміст виконання навчальних завдань.

У підлітків–сиріт в  основному стосунки будуються «на  корисності» дорослих чи виконуваних  справ, спостерігається прояв легких почуттів морального пристосуванства, ускладнення у формуванні самосвідомості (переживання своєї неповноцінності), у спілкуванні проявляється настирливість, незаперечна потреба любові і уваги, емоційна вразливість, що свідчить про відкритість для дорослого. Головне вчасно «ввійти» в життя дитини, скорегувати її поведінку.

Саме в цей період у дітей простежується невиразність образу «Я», недостатнє уявлення про власне уміння, інтереси; орієнтація не на самооцінку, а на оцінку себе іншими; бідність цінностей та ідеалів, прив'язаність їх до щоденного життя і проблем найближчого оточення; слабкий прояв орієнтації на майбутнє; відсутність прагнення до самостійності, відповідальності за свої вчинки; недостатня увага до інтимно - особистісного боку спілкування, мала вибірковість стосунків з ровесниками; недостатня  вираженість сфери почуттів, яскраво виражене домінування бажань, безпосередньо пов’язаних з повсякденним життям [3, с.25].

Проаналізувавши літературу із зазначеного питання, можна зробити  висновок, про те, що метою створення  дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для  виховання в сімейному оточенні дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Одним із перших, хто створив  подібну до дитячих будинків сімейного  типу форму виховання дітей –  сиріт та дітей, позбавлених батьківського  піклування, був Й.Г.Песталоцці. Його ідеї підтримувалися педагогами та вихователями з різних країн (Д. Баско – Італія, Е. Фланаган – США, Я.Корчак – Польща) .

Хоч у нашій країні така форма утримання дітей–сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з'явилась відносно недавно (з 1993 року), нині вона успішно розвивається. У нашій області створено  17 дитячих будинків сімейного типу, у яких виховується 118 дітей .