Правопорушення неповнолітніх та шляхи їх подолання

   У процесі проведення  профілактичної роботи соціальному  педагогу потрібно в кожному  конкретному випадку враховувати  весь спектр причин учинення  правопорушення та механізми  формування кримінальної поведінки неповнолітніх.

   У науковій  літературі злочинець визначається  як особа, що здійснила чи  здійснює злочин. Розроблено також  певні типології злочинців, зокрема  за характером антисоціальної  спрямованості та ціннісними  орієнтаціями, за глибиною та  стійкістю антисоціальної спрямованості.

   За характером  антисоціальної спрямованості та  ціннісними орієнтаціями виділяють  такі типи злочинців (правопорушників):

   - з негативно  зневажливим ставленням до особи,  що здебільшого вдаються до  агресивно насильницьких дій;

   - з корисними  спонуканнями, пов’язаними з ігноруванням  права власності, що здійснюють  розкрадання, шахрайство;

   - з індивідуалістичним, антисоціальним ставленням до  різних нормативних установок  та своїх обов’язків, схильні  до хуліганських дій, самоуправства, непокори законним вимогам представників влади;

   - з легковажно  безвідповідальним ставленням до  існуючих норм поведінки та  законів. Сюди належать необережні  злочини.

   За глибиною  та стійкістю антисоціальної  спрямованості правопорушників розподіляють на такі категорії:

   - ситуативний  – злочин вчинено під впливом  несприятливих обставин;

   - випадковий –  злочин вчинено вперше, а злочинець  до цього характеризувався соціально  позитивною поведінкою;

   - нестійкий –  особа вчинила злочин уперше, проте раніше мала делінквентну поведінку;

   - злісний –  особа раніше вчиняла злочини,  проте не притягувалася до  відповідальності, чи притягувалася  без позбавлення волі;

   - особливо злісний  – це рецидивіст, який постійно  вчиняє злочини та притягується до відповідальності.

   Передумовою кримінальної  поведінки неповнолітніх є делінквентна  поведінка, яку визначають як  комплекс асоціальних вчинків,  які мають стійкі негативні  соціокультурні характеристики, порушують  правові норми, але не тягнуть  за собою кримінальної відповідальності.[7 c286]

   Багато вітчизняних  та зарубіжних учених займаються  вивченням проблем девіантної  поведінки неповнолітніх та можливостей  її попередження (Дж. Боулбі, Л.Берковіц, Е. Глюк, Ш. Глюк, А. Кеттле, Д.  Райт, С.Рей та ін.).

   Досить поширеними теоріями, що намагалися пояснити відхилення в поведінці неповнолітніх відповідно до особливостей та закономірностей людської психіки є різновиди "теорії фрустрації".

   Американський  вчений Л. Берковіц визначає  фрустрацію як відповідну реакцію на будь-яке втручання в людську діяльність, спрямовану на досягнення певних життєвих планів, важливої для індивіда мети. Неможливість людини досягнути бажаний результат викликає негативні емоційні реакції, що є внутрішньою умовою формування агресивних проявів.

   Відомі американські  вчені Елеонора і Шелдон Глюк, які обстежили п’ятсот неповнолітніх  делінквентів дійшли до висновку, що більшість із них почали  виявляти ознаки відхилень у  поведінці в дитинстві. Тому  з метою профілактики правопорушень  неповнолітніх вчені запропонували "прогнозування поведінки неповнолітніх", яке полягає в ретельному обстеженні дітей раннього віку та виявленні в них криміногенних властивостей [1 с 56].

   В останні роки зростає  кількість злочинів, скоєних неповнолітніми. Щороку до позбавлення волі засуджується близько 4,5 тисяч підлітків. У той же час відбувається реформування кримінально-виконавчої системи та пошук видів покарань, альтернативних позбавленню волі, як громадські роботи та обмеження волі. Такі види покарань відповідають принципу гуманізму державної політики у сфері застосування та виконання кримінальних покарань щодо неповнолітніх.

   Для здійснення контролю  за виконанням покарань щодо  неповнолітніх, не пов’язаних  із позбавленням волі, в Україні  існує кримінально-виконавча інспекція, станом на 1 червня 2003 року на обліку якої перебувало 8410 неповнолітніх.

   На сьогоднішній день  в Україні основними органами  й службами в справах неповнолітніх  та спеціальними установами, що  здійснюють соціальний захист  і профілактику правопорушень неповнолітніх є:

   1. Державний комітет України  у справах сім’ї та молоді, республіканський комітет у справах  сім’ї та молоді Автономної  Республіки Крим, служби у справах  неповнолітніх обласних, Київської  та Севастопольської міських,  районних державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих і районних у містах рад.

   2. Школи соціальної реабілітації  та професійно-технічні училища  соціальної реабілітації.

   3. Центри медико-соціальної  реабілітації неповнолітніх.

   4. Притулки для неповнолітніх.

   5. Суди.

   6. Кримінальна міліція у  справах неповнолітніх.

   7. Приймальники-розподільники  для неповнолітніх.

   8. Виховно-трудові колонії  державного департаменту України  з питань виконання покарань.

   9. Інші органи виконавчої  влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, окремі громадяни, що беруть участь у здійсненні соціального захисту та профілактики правопорушень неповнолітніх у межах своєї компетенції.

   У Великобританії  у випадку вчинення злочину неповнолітнім до шістнадцяти років справа не розглядається судом, а спеціальною комісією "Children’s Panels", склад якої призначається державним секретарем на п’ять років. Члени комісії проходять відповідну підготовку за спеціальними програмами [2 с234].

   Профілактику  правопорушень можна розглядати  як усунення причин правопорушень,  умов та обставин, що сприяють  їх скоєнню; виявлення осіб, від  яких можна очікувати скоєння  правопорушення, та вплив на них  за допомогою переконання та  примусу.

   Суб’єктами профілактики правопорушень є державні органи та громадські організації, посадові особи й окремі громадяни, які цілеспрямовано на різних рівнях здійснюють заходи з виявлення та усунення причин та умов, що сприяють скоєнню правопорушень.

   Правове виховання – цілеспрямований процес, який передбачає озброєння вихованців правовими знаннями та вміннями й формування на цій основі правосвідомості та правової поведінки законослухняного громадянина.

   А.Й. Капська  визначає соціально-правове виховання  як цілеспрямовану систематичну діяльність державних органів та соціальних інститутів, яка спрямована на здобування дітьми та молоддю правових знань, перетворення їх в особисті переконання, формування на їх основі правосвідомості та правової поведінки. Дослідниця також запропонувала модель соціально-правового виховання школярів, яка складається з соціально-правового світогляду, активної життєвої позиції та соціального захисту інтересів [3 с 67].

   Виділяють такі  елементарні соціальні уміння: слухати,  розпочати розмову, підтримувати розмову, ставити запитання, дякувати. Вищими соціальними уміннями є: звернутися по допомогу, ввійти в колектив, пояснювати, переконувати, дотримуватися вказівок, просити вибачення. Вміння, альтернативні агресії, є такими: просити дозволу, поділитися чимось, допомагати іншим, володіти собою, відстоювати свої права, уникати бійок. Вміння реагувати на стрес: доцільно реагувати на невдачу, на звинувачення, встояти перед груповим тиском, реагувати на нехтування, долати збентеження, вміти скаржитися, реагувати на скаргу.

   На профілактику  правопорушень неповнолітніх значний  вплив має правове виховання  дітей у сім’ї, яке на сьогоднішній  день в Україні проводиться  недостатньою мірою. На основі  аналізу результатів опитування  батьків неповнолітніх з’ясувалося, що 78,8 % батьків проводять зі своїми дітьми бесіди правового характеру, роз’яснюючи сутність моральних і правових норм, заборон. Проте батьки зазначили, що більшість таких бесід мають повчально-залякуючий характер. Окрім цього, 50 % батьків не знали, що неповнолітні притягуються до кримінальної відповідальності [4; с65].

   Тобто, правове  виховання учнів повинно включати  в себе не тільки озброєння  знаннями щодо адміністративної  та кримінальної відповідальності, а також засвоєння учнями знань  щодо своїх прав у сім’ї, школі, суспільстві. Неповнолітні також повинні набувати різних соціальних умінь, володіння якими призводить до соціальної компетентності особистості.

   Таким чином,  детальний аналіз причин правопорушень  неповнолітніх дає змогу окреслити основні напрями діяльності різних соціальних інститутів, установ, громадських організацій, кожної молодої людини, що спрямовані на зниження рівня злочинності та правопорушень серед неповнолітніх, а саме:

   - зниження рівня  безробіття, особливо молодіжного;

   - соціальна допомога  малозабезпеченим, молодим, неблагополучним,  асоціальним сім’ям та її спрямованість  на подальший саморозвиток кожної  сім’ї;

   - правове виховання  дитини в сім’ї, набуття необхідних  соціальних умінь;

   - високий рівень  правового виховання учнів у школі;

   - корекція проявів  агресивної поведінки неповнолітніх;

   - запобігання  переходу девіантної поведінки  неповнолітніх у кримінальну;

   - підвищення успішності  дитини в навчальній діяльності, взаємостосунках з однолітками;

   - розвиток системи позашкільних дозвільних закладів, здебільшого безплатних;

   - підвищення ефективності  роботи правоохоронних органів  щодо попередження, розкриття злочинів;

   - широка соціальна  реклама, спрямована на формування  правової культури населення загалом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Анатомо- фізіологічні та соціально - психологічні особливості неповнолітніх дітей, які схильні до правопорушень.

Даючи характеристику психології підліткового віку, треба мати на увазі  додаткові обставини. У кожного покоління є характеристики, що належать тільки визначеному віку. Однак більшість цих характеристик у різних поколінь може змінюватися. Є такі характеристики, що властиві саме тільки тому чи іншому поколінню молоді й обумовлені зовнішніми факторами розвитку. У процесі історичного розвитку суспільства окремі характеристики раннього юнацького віку можуть зрушуватися чи донизу чи догори. І, нарешті, як би глибоко і всебічно ми не намагалися охарактеризувати вікову групу людей, наша характеристика завжди залишиться лише абстрактною моделлю, тому що різноманіття людських типів настільки велике, що будь-яка загальна характеристика віку в цілому може розглядатися лише як канва, по якій кожен педагог у кожнім конкретному випадку повинний вишити сугубо індивідуальний візерунок психології конкретного учня.

Сьогодні в ранній юності як правило  завершується фізичний розвиток людини. Так було не завжди. Ще наприкінці XIX в. люди росли до 22-25 років. Наше століття стало свідком явища різкого  прискорення фізичного розвитку людей, що німецький вчений Е. Кох назвав акселерацією. Що означає акселерація?

У підлітків збільшується вага (особливо в юнаків), дуже швидко росте мускульна  сила. Більшість юнаків і дівчат уже досягають статевої зрілості. У цьому віці йде велика внутрішня  робота з завершення дозрівання різних систем організму, по усуненню диспропорцій у їхньому розвитку, викликаних нерівномірністю їхнього дозрівання, що приводить до серйозних перевантажень організму в цілому й особливо нервової системи. Тому поряд з енергією, що б'є через край, у юнаків і дівчат можна зустрітися із сильно вираженою лінню. Це не та лінь, що стала рисою характеру (хоча звичайно зустрічається і вона), а так сказати органічна лінь. Йде настільки інтенсивний фізичний ріст, що організм прагне заощаджувати сили на всьому іншому й у результаті юнака і дівчини часом можуть багато спати, їм просто фізично важко що-небудь робити...

Психологічно цей вік у край суперечливий, він характеризується максимальними диспропорціями в  рівні і темпах розвитку. Найважливіша психологічна особливість – почуття дорослості.

Тривалість підліткового періоду  часто залежить від конкретних умов виховання дітей, від того, наскільки  великий розрив у нормах і вимогах  пропонованих до дитини і дорослому.

Контрастність дитинства і зрілості, між якими він «знаходиться», утруднює підлітку засвоєння дорослих ролей і породжує багато зовнішніх і внутрішніх конфліктів.

Підлітковий вік – це вік допитливого  розуму, жадібного прагнення до пізнання, вік кипучої енергії, бурхливої  активності, ініціативності, спрага діяльності. Помітний розвиток у цей період здобувають вольові риси характеру – наполегливість, завзятість у досягненні мети, уміння переборювати перешкоди і труднощі.

Увага підлітка характеризується не тільки великим обсягом і стійкістю, але і специфічною вибірковістю. У цей період уже може бути навмисна увага.

Виборчим, цілеспрямованим, аналізуючим  стає і сприйняття. Значно збільшується обсяг пам'яті, при чому не тільки за рахунок кращого запам'ятовування матеріалу, але і його логічне осмислювання. Пам'ять підлітка, як і увага поступово здобуває характер організованих, регульованих і керованих процесів.

Бурхливо розвиваються почуття  підлітків. Їхні емоційні переживання  здобувають велику стійкість. При значній  схильності до романтичного у підлітків більш реалістичним і критичної стають уяви. У підлітка з’являється підвищений інтерес до своєї особистості, потреба усвідомлення й оцінки своїх особистих якостей. Аналізуючи й оцінюючи свою поведінку , підліток поступово порівнює його з поведінкою оточуючих людей, насамперед своїх товаришів.