Співвідношення лідерства та керівництва

План

 

Вступ…………………………………………………………………………….....2

 

Розділ 1. Лідерство як соціально-психологічний  феномен

1.1. Поняття та значення лідерства………………………………………………4

1.2. Сутність та моделі взаємодії  лідера і групи………………………………...7

1.3. Лідер: характеристика та  функції…………………………………………...9

 

Розділ 2. Психологія керівництва

2.1. Керівництво: характеристика  та значення………………………………...11

2.2. Чинники ефективності керівництва………………………………………..19

2.3. Соціально-психологічні якості  керівника…………………………………21

 

Розділ 3. Співвідношення лідерства та керівництва

3.1. Співвідношення лідерства та  керівництва в системі управління………..24

3.2. Лідер і керівник – співвідношення  та розбіжності………………………..30

 

Висновки…………………………………………………………………………32

Список використаних джерел…………………………………………………..36

Додатки…………………………………………………………………………...39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  дослідження. В умовах сьогодення, стан економіки України характеризується пошуком на підприємствах ефективних важелів та інструментів здійснення виробничо-господарської діяльності. Посилення ролі приватної власності, розвиток фондового ринку, активізація зовнішньоекономічної діяльності вимагають удосконалення механізму управління організаціями, пошуку ефективних стилів керівництва як найважливішого чинника впливу на працівників з метою досягнення поставлених цілей та місії організації. Саме центральною фігурою будь-якої групи або організації є керівник, основною діяльністю якого є співпраця з людьми.

Функціонування будь-якого  господарюючого суб’єкта неможливе  без ефективної управлінської діяльності, тому значення керівництва на підприємствах є актуальним питанням сьогодення. Уміння керівника створити сприятливий соціально-психологічний клімат в колективі, зацікавити роботою працівників, застосувати певні мотиваційні та управлінські методи, виявити свої лідерські здібності, вміння спілкуватися та вирішувати конфліктні ситуації – все це залежить від обраного стилю керівництва і впливає на ефективність та результативність організації. Керівник повинен до кожного підлеглого знайти підхід, створити сприятливі умови для ефективного виробництва, мотивувати до діяльності, бути лідером. З огляду на це потрібно приділити увагу поняттям „лідерство” та „керівництво”, визначити чинники, які впливають на поведінку керівника та лідера.

Ще починаючи з 30-х рр. минулого століття, в менеджменті ведеться вивчення феномена керівництва та лідерства. Накопичено великий емпіричний матеріал, побудовано багато теоретичних моделей, які розрізняють на різній основі стилі керівництва.

Питанням дослідження  лідерства та керівництва займалися такі зарубіжні та вітчизняні науковців як: Р. Блейк, Д. Моутон, М. Виноградський, В. Гладунський, А. Гончаров, О. Донченко, О.Є. Кузьмін, К. Левін, Д. Макгрегор, В. Терещенко, А. Шегда, Н. Мала та ін.

Проте, слід зазначити, що аналіз літературних джерел свідчить про те, що в зарубіжних виданнях не існує диференціації „ лідерства” і „ керівництва”, стиль і метод керівництва та лідерства існують у певній єдності, не виділені характерні риси лідерства та керівництва.

Основною метою дослідження є уточнення сутності поняття „ керівництва” та «лідерства», виявлення відмінних рис між лідерством та керівництвом, визначення місця лідерства та керівництва в системі менеджменту, обґрунтування ролі стилів керівництва на підприємствах та визначення системи чинників, які впливають на вибір того чи іншого стилю керівництва та лідерства.

Завдання дослідження:

- визначити поняття та значення лідерства як соціально-психологічного феномену;

- охарактеризувати керівництво з психологічної точки зору;

- визначити соціально-психологічні якості керівника;

- виділити риси співвідношення лідерства та керівництва в системі управління.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є лідерство та керівництво.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є співвідношення лідерства та керівництва.

 

 

 

 

 

Розділ 1. Лідерство  як соціально-психологічний феномен

 

1.1. Поняття  та значення лідерства

 Лідерство – це  соціально-психологічне явище, яке  виникає і реалізується тільки  в суспільному середовищі. Як  явище лідерство відоме ще з давніх-давен, як категорія соціальної психології почало вивчатися з кінця XIX ст. Як справедливо зазначає Ж.Блондель, лідерство древнє, як людство. Воно універсальне й неминуче. Існує скрізь – у великих і малих організаціях, у бізнесі і релігії, у профспілках і благодійних організаціях, у компаніях і університетах, у неформальних організаціях і вуличних ватагах. Це ознака номер один будь-якої організації. Скрізь, де утворюється група, виникає і лідерство [3].

 Лідерство – це  відносини домінування і підкорення, впливу й наслідування в системі міжособистісних і групових відносин [1].

 Лідер (від англ. leader – ведучий) – авторитетний  член організації чи соціальної  групи, особистий вплив якого  дозволяє йому відігравати істотну  роль у соціально-політичних ситуаціях і процесах, у регулюванні взаємовідносин у колективі, групі, суспільстві [20].

 Спроби соціально-психологічного  аналізу лідерства відомі ще  з давніх часів історії людства.

 Так, ще в стародавній  міфології вожді, як правило,  наділялися такими надлюдськими якостями, яких не було у простих смертних. Древні єгиптяни, наприклад, приписували своїм правителям такі “божественні риси”, як “владні висловлювання в устах”, “розуміння в серці”, справедливість. Вони навіть зображували фараонів вищими на зріст за інших людей, вказуючи цим на їх особливість.

Слід зазначити, що набір  лідерських якостей і зразків  поведінки з часом змінювався. Якщо Платон наголошував на значущості для ідеального правителя такої  риси, як мудрість, то середньовічний філософ-теолог Ф.Аквінський – благочестя й божественних якостей.

 Яскраві психологічні портрети  лідерів, які прославляють себе  тим, що керуються в діяльності  головним чином “дурними” природними  пристрастями, описав у праці  “Державець” Н.Макіавелі [23].

 Пізніші уявлення про лідерство були спробами вчених, мислителів не тільки пояснити його природу, але й виявити фактори, які впливають на появу цього феномена.

 Низка вчених (Т.Карлей, Р.Емерсон, Ф.Ніцше, Шопенгауер) пояснювали  лідерство природним прагнення  людини до влади і домінування над собі подібними. Вони вважали, що це прагнення притаманне кожному індивіду, але лідерства досягають лише окремі з них, а саме – ті, хто на шляху до влади і впливу може знехтувати мораллю (її вони розглядали як перешкоду досягненню лідерства).

 Л.Бернард, В.Бінхам, О.Тед, С.Кілбоурн були переконані  в тому, що лідерство – це  суто психологічний феномен, зумовлений  такими якостями індивіда, як  енергія і напористість у досягненні  мети, сильне прагнення до відповідальності, ініціативність, самовпевненість, здатність впливати на оточення тощо. Прибічниками такого пояснення лідерства були також М.Вебер і Г.Лебон. Макс Вебер, зокрема, вважав, що для лідера важливими, тобто визначальними, є три якості – пристрасть, почуття відповідальності й окомір (здатність із внутрішньою спокійністю ставитися до реальної дійсності). Здатністю свідомо чи несвідомо впливати на людей, заряджати їх своєю енергією пояснював феномен лідерства і Г.Лебон [23].

 Х.Саймон, Дж.Хоманс, Х.Келлі  висловили міркування щодо раціонально-прагматичної природи лідерства, яка полягає в так званому “обміні”, тобто та чи інша група надає лідеру статус і повагу в обмін на його надзвичайні здібності в досягненні мети даної групи [27].

 З.Фрейд в аналізі  природи лідерства дійшов висновку, що цей феномен є наслідком трансформації лібідо (специфічної “психічної” енергії, що лежить в основі всіх сексуальних проявів) у прагненні до влади, впливу, домінування. У розумінні З.Фрейда цивілізація взагалі – це трансформація підсвідомих потягів (лібідо) на цілі політичної діяльності. Відбувається цей процес у силу того, що імпульсам, породженим інстинктами, виходячи з вимог суспільної моралі перекривається вхід у свідомість. Психічна ж енергія не зникає, її заряд шукає виходу і знаходить його в агресії, спорті, владі.

 Цікаве пояснення  механізму лідерства запропонував  австрійський психолог А.Адлер.  На його думку, орієнтація на  лідерство – це своєрідний  засіб компенсації комплексу  неповноцінності. А.Адлер зазначав, що лідери – це люди, які  потерпіли крах своїх надій, ілюзій у дитинстві й прагнуть компенсувати їх за рахунок домінування над іншими людьми [27].

 Варто зазначити,  що в усій багатоманітності  пояснень феномена лідерства  чільне місце посідають його  психологічні інтерпретації (мотиваційна,  макіавелістська, особистісна тощо).

 Незважаючи на різні  підходи до визначення природи  лідерства, в інтерпретації терміна  “лідер” можна виділити два  основних значення.

 По-перше, лідер  – це індивід, який володіє  найбільш вираженими “корисними”,  з точки зору групи, якостями, завдяки яким його діяльність щодо задоволення інтересів даної групи є найпродуктивнішою. Вплив лідера базується на такому психологічному феномені, як ідеальна представленість у сприйнятті членів групи.

 По-друге, лідер  – це індивід, за яким група  визнає право на прийняття рішень, найзначніших з точки зору групового інтересу. Авторитет лідера заснований на вміннях об’єднувати, згуртовувати учасників групи заради досягнення спільної мети.

 

1.2. Сутність  та моделі взаємодії лідера  і групи

Розуміння феномена лідерства неможливе без аналізу взаємодії лідера і групи.

 Як і всі члени  групи, потенційний лідер прагне  до досягнення групових цілей,  водночас він має і власні  додаткові потреби. Майбутнього  лідера серед інших членів  групи відрізняє якраз те, що  ці додаткові його потреби можуть бути в найкращій спосіб задоволені через прийняття ним ролі керівника групи (формального чи неформального). Залежно від рівня усвідомленості своїх потреб, ціннісних орієнтацій такий потенційний лідер може:

- або цілеспрямовано досягати керівної ролі в групі;

- або цей процес  може відбуватися стихійно, коли  члени групи самі займаються  вибором лідера, переконавшись у  тому, що саме він володіє необхідними  для цього якостями.

  До сьогодні вчені,  які досліджують проблеми лідерства, дискутують з приводу того, що є визначальним для його становлення як суспільного феномена. У цьому плані можна виділити три основних підходи.

 Перший – це  пояснення лідерства як індивідуально-психологічного  феномена, тобто як суто психологічного  явища. Представники даного підходу вважають, що домінуючим фактором феномена лідерства є набір у того чи іншого індивіда певних індивідуально-особистісних рис.

 Широкого поширення  набули спроби виявити набір  бажаних або обов’язкових для  здобуття статусу лідера індивідуально-психологічних рис.

 Наприклад, американський  соціолог Е.Богардус такими рисами  вважає: розум, енергійність, здатність  передбачати, привертати до себе  увагу, почуття гумору, твердість  характеру [28].

 Його колега Бірд, узагальнивши ряд досліджень з проблем лідерства, навіть склав перелік 80 якостей, які, на його думку, притаманні лідерам. Однак виявилося, що багато з тих, хто досяг вершин лідерства, володіють далеко не повним переліком усіх цих якостей. Більше того, серед рис реально діючих успішних лідерів були і зовсім протилежні [34].

 Ще один американський  соціолог Р.Стогділл здійснив  комплексне дослідження феномена  лідерства і отримав суперечливі  результати щодо його індивідуально-особистісних  характеристик. У своєму “Підручнику  з лідерства” він класифікує більше 40 елементів, пов’язаних з психологічними рисами лідерів, і групує їх за п’ятьма основними рубриками:

- фізіологічні дані;

- соціальне походження;

- інтелектуальні здібності;

- особистісні характеристики;

- соціальні характеристики.

 Серед особистісних характеристик, вважає Р.Стогділ, для становлення лідерства важливими є ентузіазм, упевненість, пристосованість. Що ж до соціальних характеристик, то тут автор виділяє адміністративні здібності, популярність, тактовність [33].

 Проте Р.Стогділлу так і не вдалося визначити, які з названих ним характеристик лідерства сильніше, ніж інші, пов’язані з цим важливим суспільним феноменом. За результатами здійсненого дослідження вчений робить висновок: людина не стає лідером лише тому, що має певний набір особистісно-психологічних якостей. Цього аж ніяк не достатньо.