Відчуття як активний процес сприймання та обробки інформації

Відчуття як активний процес сприймання та обробки інформації

Зміст

Вступ ………………………………………………….…………………… 3

Розділ І. Відчуття …………………………………  …………………… . 5

1.1. Поняття про відчуття  ………………….……………………… 5

1.2. Процес виникнення  відчуттів ……………… ………………. 6

1.3. Види відчуттів ………………………… .……………………. 9

1.4. Загальні властивості  відчуттів ………… .…………………. 19

Висновки до І розділу  ……………………………….………………… 25

Розділ ІІ. Сприймання ……………………… .………………………… 26

2.1. Процес сприймання  ………………………………… ……… 26

2.2. Властивості сприймання  ……………………………………. 28

2.3. Процес обробки інформації  ………………………………… 35

Висновки до ІІ розділу  ………………………………….………………. 41

Розділ ІІІ. Діагностика  індивідуальних особливостей відчуттів

і сприймання ………… …………………………………… 43

3.1. Дослідження відчуттів  і сприймання ………….……………  43

3.2. Результати дослідження  першого учня (вада зору) …… …  50

3.3. Інтерпретація результатів  дослідження другого учня

(вада слуху) …….……………………………  ……………. 52

Висновки до ІІІ розділу  …… .…………………………………………. 55

Висновки ………………………………………………………… …… 56

Список використаних джерел …………….……………………………. 60

Додатки ………………………………………………………………… 64

Вступ

Прогресивні зміни у національній освіті, насамперед, гуманізація навчально-виховного  процесу зумовили незнаний досі попит  на психологічні знання. Метою нової  школи є формування та розвиток особистості  учня з урахуванням його індивідуально-психологічних  особливостей, здібностей, умінь [40, 4].

Тривалий час основні  положення вітчизняної психологічної  науки базувалися на одному з ідеологічних міфів про ідеальну людину майбутнього, її формування під впливом цілеспрямованих  педагогічних прийомів. При цьому  ігнорувалися індивідуальність, неповторність  особистості, її внутрішній потенціал  самотворення "Ідеальну людину" не сформує жоден інститут. При вихованні  та розвиткові дітей, і зокрема учнів, потрібно покладатися на сферу пізнавально-психологічних  процесів. Адже, пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого  відображення світу у відчуттях  та сприйманні.

Отже, актуальність і проблеми у навчанні дітей з частковим  порушенням відчуттів зумовили вибір  теми дипломної роботи "Відчуття як активний процес сприймання та обробки  інформації".

Людина здійснює пізнавальну  діяльність, бо вона активно ставить  перед собою мету, намагається  її досягти. Пізнання не є пасивним процесом, воно завжди поєднане з перетворенням  пізнаного.

Об’єктом дослідження є процес активного розвитку відчуттів і сприймання.

Предмет дослідження – відчуття і сприймання, як активні психічні процеси.

Мета дослідження – вивчення розвитку відчуттів та їх місце в пізнавальній діяльності.

У відповідності з поставленою  метою були визначені наступні завдання:

- розкрити поняття "відчуття" і "сприймання";

- визначити фізіологічний  чинник пізнання;

- дослідити роль відчуттів  і сприймання у обробці інформації;

- підготувати профілактичні  завдання для розвитку сприймання;

- розробити план дослідження,  окреслити спектр методів та  методичних прийомів.

Методи дослідження: метод вивчення теоретичних джерел, метод бесіди, тестовий метод, метод спостереження.

Структура та обсяг  дипломної роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загалом дипломна робота займає 66 сторінок, а основний зміст роботи викладений на 59 сторінках. Список використаних джерел складає 51 позицію.

Розділ І. Відчуття

1.1. Поняття про  відчуття

Життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієнтуватися  в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній  і свій внутрішній світ людина набуває  в ході чуттєвого та логічного  пізнання дійсності за допомогою  пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприйняття, мислення, уяви. Пізнавальна  діяльність завжди розпочинається з  чуттєвого відображення світу у  відчуттях та сприйманні.

Відчуття – відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об’єктивної  дійсності внаслідок їх безпосереднього  впливу на аналізатори [33, 106].

Такими відображеннями об’єктивної  дійсності в нашому мозку є  відчуття світла, кольорів, музичних тонів, шумів, рівності, шершавості поверхні предмета, запахів, смаків, ваги предмета, рухів голови, спраги, голоду і т. д.

Відчуття виникають внаслідок  дії матерії, що рухається на органи чуттів людини. Вони є первинною  формою відображення об’єктивної дійсності  в її мозку. Відчуття являють собою  відправний пункт, початок "живого споглядання" людиною навколишнього світу. Відображаючи окремі властивості, особливості предметів  і явищ об’єктивної реальності, вони дають нам перші відомості  про них.

Відчуття мають велике значення у взаємодії людини і  тварини з навколишнім середовищем. Відображаючи властивості предметів  і явищ об’єктивної дійсності, вони орієнтують їх у цій дійсності  і регулюють їх дії.

Відчуття є суб’єктивні  образи об’єктивного світу. Вони визначаються тими об’єктами, які відображаються. Відображаючи ці об’єкти такими, якими  вони є в дійсності, вони дають  нам вірні знання про їх особливості. Відчуття залежать і від суб’єкта, що відчуває. Один і той же, наприклад, термічний подразник може відчуватися  нами як тепло і як холод в залежності від температури нашої шкіри. Проте ця обставина не зменшує  пізнавальної цінності відчуттів тому, що людина завжди спроможна відрізнити вірне від помилкового в процесі  відображення дійсності. Критерієм  істинності наших відчуттів, як і  всякого відображення об’єктивної  реальності, є суспільна практика, а найперше – психічне здоров’я.

1.2. Процес виникнення  відчуттів

Необхідною умовою відчуття є безпосередня дія об’єктивного подразника на аналізатор, пристосованого до його сприйняття. Без цього виникнення відчуття неможливе. Відчуття виникає  як відповідь, реакція нервової системи  на той чи інший об’єктивний подразник. За своїм походженням воно, як і  кожне психічне явище має рефлекторний характер.

Предмети і явища об’єктивної  дійсності впливають на периферичні  частини аналізаторів через різні  види властивої їм енергії (світлової, механічної, хімічної та ін.). в процесі  розвитку живих істот різні аналізатори  пристосувалися до сприйняття певних видів енергії (зоровий – слухової, слуховий – звукових коливань та ін.), які в звичайних умовах збуджують  їх і викликають відповідну дію. В  периферичних частинах аналізаторів утворилися спеціальні органи, які допомагають  організмові виділяти різні особливості  діючих на нього подразників. Так, зоровий  аналізатор диферен-ціює особливості  оптичних подразників, слуховий – акустичних і т. д.

Кожен аналізатор, за Павловим, складається з трьох частин:

а) периферичного його початку, що зветься органом чуття;

б) мозкового його кінця  у великих півкулях;

в) провідного шляху, що з’єднує  периферичну частину аналізаторів з центральною.

Мозковий кінець аналізатора  складається з ядерної частини, клітини якої мають чітку локалізацію, і розсіяних клітин, локалізованих  у різноманітних місцях кори. Павлов зазначає, що ядро мозкового кінця  аналізатора виконує функцію  тонкого аналізу та синтезу, наприклад, диференціює звуки за висотою. Розсіяна ж його частина зв’язана з функцією грубого аналізу, наприклад, вирізненням  музичних звуків і шумів.

Периферичні кінці аналізаторів, або органи чуття називаються  рецепторами (від лат. receptor – приймач). Залежно від того, як подразнюються  рецептори, їх поділяють на дві групи: контактні і дистантні. Контактні  рецептори збуджуються при безпосередньому контакті з діючими на них об’єктами. Такими є, наприклад, шкірний, смаковий рецептори, які дають відчуття при прямому стиканні з об’єктивними подразниками. Дистантні рецептори збуджуються на певній дистанції від відповідних їм об’єктів: за їх допомогою ми відображаємо властивості навколишніх явищ і предметів на віддалі. До них належать око, вухо, орган нюху.

Дистантні рецептори мають  більше пізнавальне і пристосоване значення, ніж контактні, саме тому, що вони у своїй роботі не вимагають  прямого стикання з діючим подразникам. У філогенетичному відношенні контактні  рецептори є більш давніми. Дискантні  рецептори являють собою продукт  дальшого розвитку контактних рецепторів (чуттєвої поверхні шкіри).

Наведений поділ рецепторів має умовний характер. Деякі рецептори  збуджуються як при безпосередньому  контакті з об’єктом, так і на віддалі (напр., шкіра – термічним  подразником). Кінець-кінцем всяке відчуття виникає внаслідок безпосереднього  впливу енергії подразника на рецептор, зокрема й тоді, коли джерело цієї енергії знаходиться на віддалі.

В залежності від того, де знаходяться джерела подразників, що збуджують рецептори, останні  поділяються на три групи:

Ø а) екстерорецептори;

Ø б) інтерорецептори;

Ø В) пропріорецептори.

Екстерорецептори (від лат. exterіor – зовнішній) служать для відображення зовнішніх подразників, тобто таких, які перебувають за межами нашого тіла. До них належать вухо, око, шкіра, органи смаку, нюху.

Інтерорецептори (від лат. intra – всередині) служать для сприймання внутрішніх подразників, що діють в нашому тілі. До інтерорецепторів належать нервові закінчення в стінках шлунка, в слизовій оболонці стравоходу та інших внутрішніх органах.

Пропріорецептори (від лат. proprius – власний) – це рецептори, розміщені в рухових апаратах нашого організму. За їх допомогою ми відчуваємо власні рухи. До них належать також органи відчування положення нашого тіла, зокрема голови, в просторі [19, 249].

Під час дії на рецептор відповідного до нього подразника енергія  останнього перетворюється в нервовий процес – збудження. Павлов називав  рецептори трансформаторами, кожен  з яких перетворює на нервовий процес лише певну енергію, а саме енергію  того подразника, до сприйняття якого  він пристосований. Виникле збудження  йде по провідних (доцентрових, аферентних) шляхах до коркових клітин аналізатора. Рецептор може функціонувати, лише будучи зв’язаним з мозковим кінцем аналізатора. Він є органом мозку, винесеним  назовні.

Коли збудження доходить до коркових клітин аналізатора, виникає  відповідь організму на подразнення. Ми відчуваємо світло, звук, запах чи інші якості подразників.

Початковий аналіз особливостей подразників має місце уже  в периферичній частині аналізатора  – органі чуття. Але він має  симентарний характер. Складний аналіз здійснюється мозковими кінцями  аналізаторів, які виділяють, наприклад, такі особливості подразників, як кольори, тони різної висоти тощо. Важливу роль у цій аналітичній їх функції  відіграє дифиренціональне гальмування.

На перших порах відчуття виникає як складовий момент безумовного  рефлексу. На це вказував ще Сечєнов, зазначаючи, що "подразнення, яке викликає рух, може викликати разом з тим  і певні відчуття", що останні  виникають і в руках мимовільного характеру. Разом з тим Сечєнов  відмічав, що в тих випадках, коли вищі органи чуттів служать людині виключно як засоби розумового спілкування  її з зовнішнім світом, діяльність їх може не виявлятися в руховій  сфері.

Відчуття, що включаються  в безумовні рефлекси, що мають  пристосоване значення тому, що з ними пов’язане задоволення важливих біологічних потреб людини. Так, відчуття болю зв’язане зі захисним рефлексом, відчуття голоду, спраги, ситості –  з задоволенням потреби організму  в їжі і питві тощо.

Експериментальними дослідженнями (О. І. Долін, С. В. Кравцов) встановлено, що сила відчуття може змінюватися  в той чи інший бік під впливом  індиферентного подразника, який багато разів поєднувався з безумовним подразником, тобто умовно рефлекторним шляхом. Збільшуючи, наприклад, зорову чутливість за допомогою холодних обтирань потилиці, експериментатори добивалися аналогічного ефекту за допомогою інших  індиферентних подразників звуку, запаху, словесного подразника і т.д., які неодноразово приєднувалися  з холодом. Подібні рефлекси одержали назву сенсорних (від лат. sensus –  відчуття) умовних рефлексів. Вони виникають  досить швидко, інколи після трьох-чотирьох підкріплень, і можуть триматися  дуже довго, до двадцяти і більше днів [33, 110].

Сенсорні умовні рефлекси мають позитивне значення, сприяючи підвищенню чутливості органів чуття (сенсибілізації), які беруть головну  участь в тій чи іншій діяльності.

1.3. Види відчуттів

Відчуття людини дуже різноманітні. Вони є відображенням різноманітності  властивостей предметів і явищ об’єктивної  дійсності. Щоб краще розібратися  у цій різноманітності наших  відчуттів, їх треба поділити на види, класифікувати.

Відчуття поділяються  на групи і види залежно від  подразників, які їх викликають, і  тих аналізаторів, які пристосовані до їх сприйняття. Відповідно до цього  їх можна поділити передусім на три  групи: інтероцептивні, проріоцептивні та екстероцептивні.

Інтероцептивні (від лат. interior — внутрішній) відчуття відображають стан внутрішнього середовища організму. Це досягається за рахунок рецепторів, розміщених на стінках шлунку і кишечнику, серцево-судинної і кровоносної систем. Ці відчуття сигналізують про стан обмінних процесів, роботу внутрішніх органів, стан організму в цілому. Збудження, що йдуть від рецепторів, обробляються в ядрах підкіркових утворень та в центрах стародавньої (лімбічної) кори. Отже, мозкові представництва цього виду відчуттів локалізуються у нервових структурах, сформованих ще на початкових стадіях еволюції організму. Це пояснює, чому інтероцептивні відчуття важко усвідомити і диференціювати: часто це відчуття нечітко локалізованого болю, дискомфорту, напруження, неспокою, погіршеного самопочуття. Звідси ж випливає щільний зв'язок цих відчуттів з емоціями: центри останніх також розташовані в лімбічній корі.