Відчуття як активний процес сприймання та обробки інформації

Відчуття – це суб’єктивне  відображення окремих властивостей пред-метів і явищ навколишнього  світу в корі головного мозку  внаслідок їх без- посереднього впливу на наші органи чуття. Французький філософ  П. Гасенді (1592-1655 рр.) зазначав, що відчуття – це єдине джерело пізнання [10, 46].

Органи чуття — єдині  канали, якими зовнішній світ проникає в людську свідомість. Матеріальним органом чуття є аналізатори. Органи чуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають  її в мозок. Відтак виникає адекватне  відчуття довкілля і стану самого організму.

Виникнення відчуттів  зумовлюються перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в певний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, відбувається перетворення енергії зовнішнього подразника на факт свідомості. Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну природу, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.

Відчуття є простим, а  сприймання – комплексним. Важливою є відмінність сприймань від  відчуттів. Оскільки, сприймання виникають  на основі відчуттів, то іноді їх важко  розрізнити.

Отже, сприймання – це вибір, інтерпретація, аналіз та інтеграція стимулів, сенсорної інформації, що надходить  у кору головного мозку через  цілу систему органів чуття, та надання  їм суті та змісту.

На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі властивості та якості предметів, сприймання завжди цілісне, і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів. Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприймання не властивостями цілісності предметів і явищ, а початковими цілісними структурами. "Сприймання — це реконструкція світу", — стверджують вони. Сприймання можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними (спотворення відображення дійсності); швидкими й повільними.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора сприймання може бути:

— зорове (розглядання скульптури, картини);

— слухове (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

— тактильне (обмацування, доторкування).

Буває сприймання:

— простору; часу: руху;

— предмета; мови: мушки;

— людини людиною.

Сприймання завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмислене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.

Сприймання вибіркове, а  саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше.

У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними  та якісними їх змінами. Вони виявляються  зокрема в розвитку сприймання. Кількісні  зміни полягають у зростанні  швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.

Аналіз результатів дослідження, проведеного в 4-Б класі ЗОШ  № 9 м. Коломиї, показав, що відчуття є  невід’ємною частиною сприймання. Також з’ясовано, що різні порушення  у роботі аналізаторів мають свій відбиток в пізнавальній сфері дітей.

Проаналізувавши результати, ми побачили, що одна четверта класу  недооцінює часові проміжки. Тобто, в  учнів немає точності оцінки коротких проміжків часу.

За методикою "Визначення домінуючого типу сприймання за роботою  провідних аналізаторів" ми з’ясували, що в 37 % дітей найшвидше реагує дотиковий (смаковий, нюховий) аналізатор в момент безпосередньої дії подразника аналізатора; 35 % – зоровий аналізатор; 28 % –  слуховий.

Отже, ми робимо висновок, що в дітей домінуючим типом сприймання є дотиковий. Але в роботі з  класом потрібно пам’ятати учнів, в  яких зоровий

і слуховий тип сприймання, особливо при поясненні нового матеріалу.

При дослідженні було виявлено двох учнів: один з вадою зору, інший  з вадою слуху. Інтерпретувавши  результати дослідження, ми побачили, що в цих дітей відбувається компенсація  на різні види діяльності, де вони можуть себе зреалізувати.

Після діагностики була проведена  профілактика по розвитку сприймання та спостережливості.

Спостережливість розвивається успішніше, якщо вчитель не тільки супроводжує  поясненнями демонстрацію наочних  об'єктів, хоч це й дуже важливо, а  й організовує самостійне розглядання  цих об'єктів, пошуки їх характерних  ознак, створення цілісних їх образів. Таким чином школярі вчаться  точно, чітко їх сприймати — бачити, слухати, обмацувати, часом і нюхати, пробувати на язик, спостерігати й  узагальнювати, визначати словами  результати своїх спостережень.

Можливості виконання  учнями таких завдань широко відкриваються  тоді, коли вони ознайомлюються з початковим геометричним матеріалом, працюють з  картиною на урокам мови, природознавства, ведуть щоденники спостережень змінами  в природі, температурою, хмарністю, опадами, напрямком вітру, змінами  в житті рослин і тварин тощо.

У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим  і категорійним процесом.

Дослідження показало, що потрібно щоб педагог у своїй роботі був обізнаний з тим, що пізнавальна  діяльність завжди розпочинається з  чуттєвого відображення світу у  відчуттях та сприйманні.

Під час написання дипломної  роботи всі завдання було виконано, мети досягнуто.

Список використаних джерел

1. Анатомія центральної  нервової системи (спинний і  головний мозок). Навч.-метод. посіб.  з анатомії людини. – К., 1999. –  120 с.

2. Богданова Т. Г., Корнилова  Т. В. Диагностика познавательной  сферы ребёнка. – К., 1997.

3. Бондарчук О. І., Бондарчук  Л. І. Основи психології та  педагогіки: Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 168 с.

4. Выготский Л. С. История  развития высших психических  функций // Собр. сочин.: В 6 т. –  Москва: Педагогика, 1983. – Т. 3. – 328 с.

5. Выготский Л. С. Психология. Москва: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. –  1008 с.

6. Волошина В. В., Волинська  С. О. Загальна психологія: Практикум:  Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2005. – 280 с.

7. Воскис Р. М. Учителю  о детях с нарушениями слуха.  – Москва, 1987.

8. Гальчук О. Я. Психодіагностика: Матеріали та методичні рекомендації  для студентів спеціальності  “Початкове навчання і практична  психологія”. – Коломия, 2007. –  68 с.

9. Дудюк П. П. Органи  відчуття // Здоров’я – 2004 – №2  – С. 32-33.

10. Дубравська Д. М. Основи  психології: Навчальний посібник. –  Львів: Світ, 2001. – 280 с.

11. Заброцький М. М. Основи  вікової психології: Навчальний  посібник. – Тернопіль: Навчальна  книга – Богдан, 2001. – 112 с.

12. Загальна психологія: практикум  /Укладач 3. В. Огороднійчук. –  К., – 2004. – 195 с.

13. Лозниця В. С. Психологія  і педагогіка: основні положення:  Навч. посіб. – К. “Екс об”, 2003 – 304 с.

14. Максименко С. Д., Соловієнко  В. О. Загальна психологія. –  К., 2000.

15. Максименко С. Д. Общая  психология. – Москва: Рефл-бук, Ваклер, 1999. – 523 с.

16. Максименко С. Д. Психологія  в соціальній та педагогічній  практиці: методологія, методи, програми, процедури. – К., 1998.

17. Маценко В. Індивідуальний  розвиток дитини. – К.: Главник, 2007. – 128 с.

18. Микитюк Г. Ю. Методичні  рекомендації до написання дипломних  (курсових) робіт з психологічних  дисциплін. – Коломия, 2006. – 28 с.

19. М’ясоїд П. А. Загальна  психологія: Навчальний посібник. –  К.: Вища школа, 2000. – 479 с.

20. Немов Р. С. Психология: Ученик для студентов высших  педагогических учебных заведений:  в 3 книгах. – 4-е изд. – Москва: Гуманист. изд. центр ВЛАДОС, 2003. –  640 с.

21. Немов Р. С. Психология: Ученик для студентов высших  педагогических учебных заведений:  в 3 книгах. – 4-е изд. – Кн. 1: Общие основы психологии. –  Москва: Гуманист. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – 688 с.

22. Немцова М. И. Учителю  о детях с нарушениями зрения. – Москва, 1973.

23. Общая психология // Под  ред. А. В. Петровского. –  Москва: Просвеще-ние, 1986.

24. Основи практичної психології / Панок В., Титаренко Т. та ін.: Підручник. – К.: Либідь, 2003.

25. Основи психології: Навчальний  посібник / Під ред. А. І. Веракіс  та ін. – К., 2005. – 412 с.

26. Основи психології: Підручник  / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Ромен-ця. – 4-е вид., стереотип.  – К.: Либідь, 1999. – 632 с.

27. Основи психології та  педагогіки. Опорний конспект лекцій. Укладачі: Н. П. Статінова, Г.  П. Сень. – К., 1998.

28. Основи психологічних  знань: Навчальний посібник / Авт.  уклад. Г. В. Щокін – 3-тє  вид. – К.: МАУП, 1999. – 128 с. рос.

29. Пашукова Т. У., Допіра  А. І., Дьякова Г. В. Практикум  із загальної психології. / за  ред. Т. У. Пашукової. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. – 204 с.

30. Пелеха Ю. І., Герасимчук  В. І. Основи психології та  педагогіки: Навч.- метод. посіб. –  2-ге вид., доп. – К.: Вид-во Європ.  ун-ту, 2002 – 164 с.

31. Практикум із загальної  психології: для подвійних спеціальностей / Уклад. Л. В. Долинська, С.  О. Ставицька, В. В. Волошина. – К.,2003. – 140 с.

32. Психічні процеси // Загальна психологія: Підручник  за ред. О. В. Скрипченко та  ін. – К.: Либідь, 2003.

33. Психологія: Підручник  для педагогічних вузів. / За ред.  Г. С. Костюка. – К.: Вища школа, 1961. – 583 с.

34. Психологический словарь  / Под ред. В. П. Зинченко, Б.  Г. Мицерекова. – Москва, 1996.

35. Рогов Е.И. Настольная  книга практического психолога.  В 2 кн. Кн.1.: Система работы психолога  с детьми разного возраста: учеб. пособие / Е. И. Рогов. – Москва: Изд-во “ВЛАДОС” – Пресс, 2006 –  383 с.

36. Рогов Е. И. Настольная  книга практического психолога  в образовании. – Москва, 1996.

37. Розвиток пізнавальних  процесів // Психолог. – 2006 – №41 (233) – С. 5-8.

38. Рубинштейн С. Л. Основи  общей психологи – Санкт-Петербург:  Питер Ком., 1999 – 720 с.

39. Рубинштейн С. Л. Основы  общей психологии. – Санкт-Петербург, 1999. – 420 с.

40. Рубін О. А., Белів  М. Д., Юрченко З. В. Практична  психологія в школі: Навчально-методичний  посібник. – 2-е видання, доповнене.  – Івано-Франківськ, Гостинець, 2006. – 128 с.

41. Савчин М. В., Василенко  Л. П. Вікова психологія: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2005 –  360 с.

42. Семенова А. В., Гурін  Р. С., Осипова Т. Ю. Основи  психології і педагогіки: Навч. посіб.  – К.: Знання, 2006. – 319 с.

43. Скороходова О. И.  Кая я воспринимаю, представляю  и понимаю окружающий мир? –  Москва: Педагогика, 1972.

44. Скрипченко О. В., Долинська  Л., Огороднійчук З. та ін. Загальна  психологія: Курс лекцій. – К., 1997.

45. Скрипченко О. В., Долинська  Л., Огороднійчук З. та ін. Загальна  психологія: Навч. посіб. – К.: «А.П.Н.», 1999 – 463 с.

46. Словарь практического  психолога. Составитель С. Ю.  Горовин. – Минск, Харвест, 1998.

47. Словник-довідник з  психології. – Харків, 2001.

48. Собчик Л. Н. Психодиагностика. Методология и методы. Практическое  руководство. – Москва, 1990.

49. Тихомиров Л. Ф. Развитие  познавательных способностей детей  / Популярное пособие для родителей  и педагогов. – Ярославль: Академия  развития, 1997. – 240 с.

50. Трофімов Ю. Л., Рибалка  В. В. та інші. Психологія: Підручник. / За ред. Ю. Л. Трофімова.  – 3-тє видання стереотип. –  К.: Либідь, 2001. – 560 с.

51. Шостак В. І. Природа  наших відчуттів. – К., 1989.