Відчуття як активний процес сприймання та обробки інформації

Пропріоцептивні (від лат. proprius — власний, особливий) відчуття відображають положення тіла людини в просторі. Відповідні рецептори містяться в м'язах і суглобах, а збудження від них передається в тім'яну ділянку кори правої і лівої півкуль. На підставі отримуваної у такий спосіб інформації будується схема тіла — сукупність відчуттів, що становлять уявлення людини про форму її тіла у конкретний момент. До цього ж виду належать також відчуття рівноваги. У цьому випадку рецептори розташовуються у напівкруглих каналах внутрішнього вуха і сигналізують про зміни положення голови в просторі. В цілому пропріоцептивні, як і інтероцептивні, відчуття — необхідна передумова практичних контактів людини зі світом.

Екстероцептивні (від лат. exter — зовнішній) відчуття мають своїм об'єктом властивості зовнішнього середовища. Вони поділяються на контактні і дискантні.

У межах кожної з цих  груп відчуття поділяються на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників.

Адекватними називаються ті подразники, до сприйняття яких даний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло – для ока, звукові коливання – для вуха).

Неадекватними (невідповідними) подразниками є ті агенти, до сприйняття яких орган не пристосований і які, звичайно, його не збуджують (наприклад, світло – для вуха, механічна дія – для ока і т. д.).

До екстероцептивних відчуттів  належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові (тактильні), термічні та больові  відчуття.

До проріоцептивних належать: кінетичні та статичні відчуття.

Зорові відчуття мають дуже велике значення у взаємодії людини зі зовнішнім світом. Відображаючи властивості незліченної кількості його предметів і явищ на різній, часто значній віддалі, вони відіграють дуже важливу роль в її діяльності, в пізнанні нею світу, в її психічному житті. Кількість вражень, які отримала людина через зорові відчуття, збільшується в багато разів у зв’язку з рухами очей, поворотами голови. Фізичною причиною зорових відчуттів є електромагнітні коливання, які поширюються зі швидкістю до 300 000 км/сек. Вони мають періодичний характер і різняться між собою за кількістю коливань в одиницю часу або за довжиною хвилі. Тільки невелика частина електромагнітних коливань, діючи на зоровий аналізатор, викликає відчуття. Одержання і перетворення світлової енергії на нервовий імпульс здійснюється фоторецепторами – колбочками і паличками. До зорових відчуттів ми відносимо відчуття світла і кольору.

Зір – це біологічний  процес, що обумовлює сприйняття форми, розмірів, кольору предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Воно можливе  завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить сприймаючий  апарат – око. Функція зору не тільки в сприйнятті світлового проміння. Ним ми користуємося для оцінки відстані, об’ємності предметів, наочного сприйняття навколишньої дійсності.

В даний час зі всіх органів  чуття у людини найбільше навантаження падає на органи зору. Це обумовлено читанням, письмом, переглядом телепередач  і інших видів отримання інформації і роботи.

Орган зору складається з  очного яблука і допоміжного апарату, розташованих в очній ямці – поглибленні  кісток лицьового черепа. Очне яблуко має вид кулястого тіла і складається  з трьох оболонок: зовнішньої –  фіброзної, середньої – судинної і внутрішньої – сітчастої.

Слухові відчуття також мають дуже велике значення в житті. Відображаючи велику різноманітність властивостей звучних предметів і явищ, вони допомагають людині правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі і регулювати свої дії. Важливість слухових відчуттів у житті й діяльності людини особливо зростає завдяки їх безпосередньому зв’язку з мовою, а також з піснями і музикою.

Слух – вид чутливості, обумовлюючий сприйняття звукових коливань. Його значення неоцінимо в психічному розвитку повноцінної особи. Завдяки  слуху пізнається звукова частина  навколишньої дійсності, пізнаються звуки  природи. Без звуку неможливі  звукові мовні спілкування між  людьми, людьми і тваринами, між людьми і природою, без нього не могли  з'явитися і музичні твори.

Гострота слуху в людей  не однакова у одних мінімальна, у інших підвищена. Бувають люди з абсолютним слухом, вони здатні узнавати по пам'яті висоту заданого тону. Музичний слух дозволяє точно визначати інтервали  між звуками різної висоти, узнавати мелодії. Індивідууми з музичним слухом при виконанні музичних творів відрізняються відчуттям ритму, уміють точно повторити заданий  тон, музичну фразу.

Користуючись слухом, люди в змозі визначати напрям звуку  і по ньому – його джерело. Ця властивість дозволяє орієнтуватися  в просторі, на місцевості, розрізняти той, що говорить серед декількох  інших. Слух разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеки, що виникають під час праці, перебування  на вулиці, серед природи. В цілому слух, як і зір, робить життя людини духовно багатим.

Слухові відчуття викликаються звуковими об’єктами, які діють  на слуховий аналізатор на віддалі  через коливання повітря або  звукові хвилі. Досягаючи органу слуху, вони його збуджують, внаслідок  чого виникають слухові відчуття. До слухових відчуттів належать відчуття шумів і тонів або музичних звуків. Відчуття шумів викликається неперіодичними повітряними коливаннями. Відчуття тонів, навпаки, зумовлюється періодичними повітряними хвилями. Слухові відчуття мають велике значення в усній мові. В процесі оволодіння мовою і користування нею у  людини виробляється фонематичний слух, тобто чутливість до звуків мови, і  у людини вона виробляється з дитинства. В основі дуже тонкої диференціації  звуків мови лежить утворення тимчасових зв’язків, умовних рефлексів, які, правильно  відображаючи діючі акустичні подразники, одержують "ділове підкріплення" і таким чином набувають значної  міцності. Відмінність між звуками  різних мов дуже невелика, проте  людина проявляє досить велику чутливість до їх особливостей, оволодіваючи ними з раннього віку. Так, наприклад, в  російській і українській мовах  приголосні звуки можуть вимовлятися  твердо і м’яко, і від цього  часто залежить значення слова. Для  чужоземця, що не володіє цими мовами, таке диференціювання ставить великі труднощі.

У житті людини нюхові відчуття не мають такого значення як зорові і слухові. Їх роль полягає передусім у тому, що вони сигналізують людині про свіжість їжі, чистоту повітря. Однак у тих випадках, коли вони стимулюються умовами, професійною діяльністю людини і відповідно тренуються, вони досягають у неї значної досконалості (наприклад, у дегустаторів, пожежників, робітників парфумерних фабрик і т. д.). значного розвитку досягають вони у сліпих і сліпоглухонімих людей. Нюхові відчуття викликаються пахучими речовинами. Діючи в газоподібному стані на нюховий аналізатор, ці речовини викликають відчуття запахів. Не всі об’єкти мають ці властивості, що залежить від їх хімічного складу. Нюховий аналізатор людини відчуває велику кількість різноманітних запахів. Визначаються вони хімічною природою тих речовин, які є їх джерелом. Запахи відповідно до їх об’єкта: запах троянди, чаю, бензину…

Нюх – процес сприйняття запахів речовин. Елементи, що сприймають запахи речовин, розташовані в слизистій  оболонці верхньої і частково середньої  носових раковин. Ці елементи представлені нюховими клітками, рецепторами. Рецепторні клітки мають короткі (15-20 мкм) периферичні  відростки і довгі центральні. Тіла цих кліток знаходяться в  товщі слизистою, поверхня якої складає 240-500 мм2. Нюхові рецептори складають  орган хімічного відчуття. У людини їх близько 40 млн., а у собак, наприклад, у багато разів більше (близько 225 млн.). Цим пояснюються високі здібності  собак уловлювати запахи.

Периферичні відростки нюхових  кліток закінчуються булавоподібними  потовщеннями. Ці потовщення на своїй  вершині містять 10-12 загострених  волосків, що складаються з 9 пар  ниток. Нюхові волоски є своєрідними  антенами, що активно взаємодіють  з молекулами пахучих речовин.

Вважається, що молекули пахучих  речовин осідають на поверхні слизистої  носових раковин і розчиняються у секреті залоз, які теж розташовані  в слизистій носа. Розчинені таким  чином речовини дратують нюхові волоски  і булавоподібні потовщення. Звідси імпульси поступають по нюхових нервах в центри нюху головного мозку, розташовані в проміжному мозку і корі. Там формується відчуття запаху речовин, що вдихаються.

Нюхові відчуття дуже часто  поєднуються з іншими відчуттями – смаковими, тактильними, температурними і т. д. Вони набувають тоді складного  характеру. Зв’язок нюхового відчуття з іншими відчуттями може носити умовно-рефлекторний характер. Так, вигляд троянди може посилювати в нас відчуття її запаху.

У нюхових відчуттях спостерігається  і явище їх змішування. Пахучі речовини, змішані в певній пропорції, дають  відчуття нового запаху. Ця їх властивість  широкого використовується в парфумерній  практиці.

Смакові відчуття дуже тісно пов’язані з нюховими. Їх з’єднує спільна роль у процесах харчування. Звідси і анатомічне сусідство їх органів: периферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів знаходяться поруч і з’єднуються один з одним. Смакові відчуття викликаються хімічними подразниками в рідкому стані. Рідкі або розчинені в слині, яка виділяється слинними залозами в порожнині рота, речовини діють на смаковий аналізатор і викликають відчуття смаку. Діючи на чутливі клітини, подразник викликає їх збудження, яке по провідному шляху передається до великих півкуль головного мозку. Ядерна частина мозкового кінця смакового аналізатора лежить по сусідству з ядрами мозкового кінця нюхового аналізатора – в амоновому розі.

Смак – процес сприйняття смакових властивостей речовин, що потрапляють  на рецептори слизистої мови і  порожнини рота.

Сприйняття смаку обумовлене смаковими сосочками з нирками, розташованими в слизистій ротової  порожнини. У дітей, а іноді і  у дорослих смакові нирки знаходяться  на губах, надгортаннику і навіть на голосових зв'язках. Смакових нирок  у людини близько 2 тис. Вони мають  напівкруглу форму і складаються  з подовжених, щільно прилеглих один до одного смакових і опорних кліток. На одному з кінців кліток є 40-50 якнайтонших  ворсинок. На поверхні смакових кліток починаються нервові волокна. Вважають, що речовини їжі осідають на поверхні ворсинок смакових кліток і викликають їх роздратування. Збудження із смакових рецепторів цибулин передається  через волокна язичного нерва  в міст і довгастий мозок, а  звідти – до зорових горбів і  кори великого мозку. Там формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Вся ця система складає  аналізатор смаку. Він здійснює аналіз смакових якостей харчових речовин.

Чутливість рецепторів неоднакова по всій поверхні язика. Так, найбільша  чутливість до солодкого – на кінчику  язика, до гіркого – на корінні, до кислого – на краях, до солоного – на кінчику і краях. Дотик  виникає при роздратуванні рецепторів шкіри, слизистих оболонок. Як подразники виступають дотики, тиск, тепло або  холод, інші дії. Користуючись дотиком, ми можемо визначати такі фізичні  властивості предметів, як форма, твердість  – м'якість, гладкість – шорсткість, тепло – холод і похідні  від них. Больові відчуття можна  розглядати як одну з форм дотику.

До смакових відчуттів  належать відчуття солодкого, гіркого, солоного і кислого. Інші смаки становлять результат суміші цих основних смаків або включають в себе елементи нюхових, температурних, тактильних відчуттів (наприклад, смак м’яти, морозива, лимонаду). Характер смакового відчуття визначається хімічною структурою об’єктивного подразника. Так, відчуття кислого смаку викликають, звичайно, кислоти солоного – солі.

Дотикові (тактильні) відчуття виникають внаслідок дії механічних подразників на поверхню шкіри. Вони належать до групи шкірних відчуттів. Необхідною умовою їх виникнення є контакт з об’єктивним подразником, тиснення на шкіру, яке викликає її деформацію. Периферичного тактильного аналізатора є нервові закінчення в шкіри з різного роду утвореннями. Останні з’єднуються з мозковою частиною аналізатора за допомогою провідного шляху, який проходить через спинний мозок, стовбур головного мозку, зоровий бугор в кору великого мозку.

Нервовий механізм дотику наступний. Збудження, що виникає в  нервових рецепторах, поступає по доцентрових  волокнах нервів в кору великого мозку  у області задньої центральної  звивини, де розташована зона шкірно-м'язового  відчуття. Слід зазначити, що перш, ніж  воно потрапляє в кору, проходить  через розташовані нижче відділи  головного мозку. У центральній  нервовій системі формується відчуття, зване дотиком. Складається уявлення про відчутний об'єкт.

Вся система, що включає нервові  рецептори шкіри, нервові волокна  і центри головного мозку, де відбувається прийом, аналіз і синтез поступаючих  збуджень, складає шкірний аналізатор. Його порушення в будь якій частині  приводять до розладу дотику.

Значення дотику в житті  людини значно менше, ніж зору, слуху. Проте у разі втрати зору воно дає  можливість людині обходитися без нього, кінцево в далеко не повній мірі.

Тактильні відчуття – це відчуття доторку і тиску. У взаємодії  людини з навколишнім середовищем  вони відіграють велику роль, оскільки сигналізують про присутність того чи іншого подразника, який стикається з поверхнею тіла. Життєва роль тактильних відчуттів особливо зростає  у людей, позбавлених зору. Користуючись дотиком, який має для них дуже важливе значення і знаходить  усі можливості свого вдосконалення, вони навчаються читати руками (за допомогою  спеціального шрифту Брайля), розпізнавати розміри, форми предметів тощо.

Температурні  відчуття або термічні – це відчуття холоду і тепла. Вони відіграють велику роль у взаємодії організму з середовищем. Сигналізуючи про зміни температури середовища, про небезпеку охолодження організму чи його перегрівання, вони допомагають організму регулювати тепловий обмін між ним і середовищем. Температурні відчуття дають людині перші відомості про термічні властивості навколишніх предметів і явищ.

Як уже зазначалось, характер температурних відчуттів залежить від природи діючого подразника. Температура, нижча від температури  шкіри, викликає відчуття холоду, а  вища – відчуття тепла.

До шкірних відчуттів  належать і больові відчуття. Їх зв’язок зі шкірним сигналізатором пояснюється тим, що зовнішні покриви тіла зазнають в першу чергу впливу всяких шкідливих подразників, що створюють загрозу для життєдіяльності організму. Внутрішні органи (деякі з них не позбавлені больової чутливості) добре захищені, тому не зазнають в такій мірі всяких шкідливих впливів, що створюють перешкоди для їх нормальної діяльності. Больові відчуття визначаються властивостями діючого об’єктивного подразника. Останній викликає збудження периферичних закінчень нервових волокон через спинний мозок до головного мозку, внаслідок чого ми відчуваємо біль. Больові відчуття зумовлюються дією різноманітних за своєю природою подразників (механічних, термічних, хімічних, електричних тощо), які спричиняються до пошкодження, руйнування тканини організму. Вони є складовим моментом захисних рефлексів на подразники, що загрожують життю і діяльності організму. Тим самим вони мають велике пристосувальне значення. Сигналізуючи про небезпеку для організму, вони спонукають його до захисних рухів.