Влияние сказки на психологическое развитие ребёнка

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації

 

 

Вплив казки  на психологічний розвиток дитини

 

Курсова робота з дисципліни «Вікова психологія»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 2-го курсу, групи 55

Інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації

Зінкевич Богдана Станіславівна

Перевірив:

 

 

 

 

 

 

Київ - 2011 рік

 

План

 

1. Вступ

 

2. Психологічні особливості казки, як методу розвитку дитини.

• казка, як життєва програма
• теорія казок
• казкотерапія

 

 

3. Психологічні особливості дітей дошкільного віку.

• психологічні характеристики дітей дошкільного віку
• психологічні особливості специфічно дитячих видів діяльності дітей раннього віку

 

4. Вплив казки н психологічний розвиток дошкільника.

 

5. Висновок.

 

6. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Чому ми читаємо дітям  казки? Тому, що нам їх теж читали в дитинстві. Тому, що це залучення  до рідної культури. Тому, що казки діти сприймають найкраще, а треба ж їм щось читати. Відповідей може бути безліч. Але насправді ми читаємо дітям казки тому, що без казок дитина просто не в змозі нормально розвиватися.

Колись молода радянська  республіка спробувала заборонити читати дітям казки. Наслідки виявилися  жахливими - у дітей розвивалися важкі неврози, що характеризувалися постійним страхом, підвищеною тривогою й істеричними припадками. Комусь спало на думку почитати малятам казки. І дуже багатьом це допомогло.

Науковий інтерес до казок спалахнув у ХІХ столітті, після появи двох основних збірок казок - братів Гримм у Німеччині і Шарля Перро у Франції. З тих пір про казки написані гори літератури.

Багато прихильників має гіпотеза про те, що казки - це звироднілі міфи, що утратили своє сакральне  значення. До неї примикає версія про те, що казки - це стилізований опис давно забутих первісних ритуалів.

У пострадянському просторі найбільш відома теорія В.Я.Проппа. Описуючи структуру казки, він увів поняття  функції. Функція - це вчинок діючої особи, обумовлений з погляду його значимості для ходу дії.

Так, Баба-Яга, що дає золоте веретенце нареченій Фініста - Ясного Сокола, фея, що наряджає Попелюшку  на бал, мрець, що дарує Іванові меч, - виконують ту саму функцію Дарувальника. Кількість функцій, що зустрічаються в казках, обмежено. Вони створюють основну складову частину казки. Послідовність функцій завжди однакова. Крім того, Пропп виділив сім ролей, що зустрічаються в казках. Відповідно, казка - це "добуток, у якому діють усі чи трохи із зазначених семи героїв, а сюжет містить у собі тридцять одну функцію (з можливими пропусками) у зазначеній послідовності".

Казки дійшли до нас з  неймовірно далекого минулого. І не втратили своєї актуальності. Що зв'язує нас і тих людей? Д.Соколов у  своїй роботі "Казки і казкотерапія" писав: "Я не уявляю, як могла казка так зберегтися і продовжувати жити в культурі, буквально всім відрізняючись від тієї культури, де вона спочатку виникла, якби вона не була наповнена якимсь важливим психологічним змістом. У нас і в тих древніх народів усе різне - мова, держава, звичаї і т.д. - і важко уявити, що нас може поєднувати, якщо не пристрій психіки". А в книзі Марії-Луїзи фон Франц "Психологія Казки", говориться про те, що чарівні казки так важливі для нас, "тому що в них представлена загальнолюдська основа життя".

 

2. Психологічні особливості казки, як методу розвитку дитини.

• Казка - неправда, та в ній... життєва програма

Казки в символічній  формі описують процеси, що відбуваються в нашій психіці. Але різні  теорії розглядають психіку по-різному.

Можна розглядати казку як набір паттернів поводження. Принцип з Ріпки: не виходить - спробуй ще раз, залучаючи будь-які доступні ресурси. З Колобка: як далеко можна відійти від мами. На крок - нічого, на два - спокійно, на три - нормально, на чотири - з'їдять. З дівчинки в служінні в Морозка: треба слухатися.

З погляду класичного психоаналізу, орієнтованого на Фрейда, казка - це світ, побачений очима  маленької дитини. Мама, у ній  з феї перетворюється в Бабу-ягу, доросле життя - у темний ліс, сексуальні стосунки - вовк, що з'їсть і забуде виплюнути.

Трансактний аналіз звертає  основну увагу на рольові взаємодії  в казках. Іншими словами, кожен персонаж може описувати реально окрему людину, точніше - визначену роль, що людина може грати чи навіть брати в основу свого життєвого сценарію. Ерік Берн чудово описав, як може поводитися в житті Червона Шапочка чи Спляча Красуня.

Юнгіанська психологія розглядає героїв казки як частини "Я" однієї людини. Усе, що відбувається в казці, можна представити як внутрішній процес, у якому, наприклад, принц - свідомість - шукає принцесу - аніму, жіночий початок - і в процес втягнуті його власна мудрість (лісовий дідок-порадник), сліпа агресія (дракон) і так далі. Надалі спробуємо розібрати пари казок з погляду Юнга.

Ті, хто приділяють основне значення емоціям, також часто розглядають казкових героїв як персоніфіковані емоції. Якими б вигаданими не були персонажі та їхні дії, викликані ними емоції зовсім реальні. При цьому найчастіше говорять про те, що в казці дитина проживає такі емоційні стани, яких йому не вистачає в зовнішнім житті.

Гіпнотична школа звертає  увагу на подібність між наведенням трансу і прослуховуванням, проживанням  казки. Сама атмосфера часто майже  та сама: дитина слухає казку, засинаючи, від людини, якій вона довіряє; мову ритмічна, у ній повторюються незрозумілі формули (приказки і т.п.).

Важливою рисою казки  є те, що в ході її відбувається трансформація. Хтось маленький і слабкий  до кінця перетворюється в сильного, значимого і багато в чому впевненого. Це можна назвати історією про дорослішання. Юнг говорив про подібне, коли основним мотивом казки вважав процес індивідуації. Це не просто дорослішання - це цілком конкретна його стадія, на якій вже оформлена й відокремлена свідомість повертається до своєї підсвідомої основи, оновлюючи і поглиблюючи їхні взаємні зв'язки, розширюючи, знаходячи доступ до нових архетипічних образів і енергій.

Дія казки відбувається не в реальному світі, а скоріше  є персоніфікацією внутрішнього життя дитини. За словами самого Юнга "у міфах і казках, як і в сновидіннях, душа оповідає свою власну історію". Узагалі Юнг часто інтерпретував сновидіння, виходячи з його подібності до якою-небудь відомої казки. Дуже цікава його теорія про улюблену казку дитинства, за сценарієм якої людина несвідомо будує своє життя. На відміну від Фрейда, Юнг вважав: багато з того, що відбувається в щиросердечному житті, може бути виражене тільки за допомогою символів, а отут якраз і підходить казка.

"Одного разу..." - так починається більшість казок.  Багато хто з нас ще можуть згадати час, коли кожен день починався з цього "один раз", коли світ був наповнений незвіданими чудесами і несподіваними подіями. У світі дитинства кожен крок несе в собі щось нове і, головне, цікаве. На цьому шляху зустрічаються відьми і чудовиська - це наші власні страхи і невдачі, але є там і звірі-помічники та феї - це ще невідомі нам здібності й можливості. Якщо з віком людина не втратила здатність дивуватися, бачити навколо щось нове й несподіване, то тим самим вона зберегла можливість перейти зі світу повсякденності в магічний світ казки.

На долю великий вплив  робить "сценарій життя". У кожного  з нас є свій життєвий сценарій, своя роль - чи переможця чи невдахи. За таким сценарієм переможець просто приречений на перемогу - інакше який же він переможець? А невдаха приречений на провал, "роль зобов'язує", так закладено за сценарієм.

На зміст того чи іншого сценарію впливають походження, обставини  народження, виховання, оточення, у  якому людина росте. Та - як не здасться дивним, - казки, що ми самі читали чи нам читали в дитинстві. У кожного з нас були улюблені казки. Саме вони змушували особливо емоційно переживати за героїв, ставати на сторону слабкого чи сильного, хвилювали душу й будили фантазію. І дотепер вони несуть нам свій емоційний, енергетичний і інформаційний заряд.

У кожного з нас  є власна "казка" - життя. І наше життя, на думку деяких психологів, складається нерідко саме за сценарієм  улюбленої в дитинстві казки. Вона наче закладає в нашу свідомість визначену програму, задає напрямок у житті. Слухаючи казку, дитина ототожнює себе з якимось героєм. І уже в дорослому житті людина робить так, як і його улюблений герой, роблячи його "подвиги" і повторюючи його помилки. Казка закладає долю, поводження і характер, веде людину по життю. І від її впливу позбутися дуже нелегко. Хочемо ми того чи не хочемо, казка часто стає реальністю. І не завжди кращою.

Наприклад, красива, чарівна  казка "Спляча красуня" може закласти у свідомість негативну програму пасивного очікування і відсутності  будь-якого вибору. Дівчина, улюбленою героїнею якої була Спляча красуня, може так і не "прокинутися", поки не прийде "принц". На жаль, у житті "принц" часто і не здогадується, що він повинен прийти, і чекаюча на нього "красуня" так і буде "спати" все життя. До речі, цю ж програму пасивного очікування закладає і "Сіра Шийка": Якби качечку не підібрали, вона б померла, нічого не зробивши для власного порятунку. Якщо дівчина любила цю казку в дитинстві, то в житті вона буде підсвідомо створювати ситуації агресії стосовно себе і відігравати роль жертви.

Казка "Русалка" проводить  іншу лінію жіночої поведінки, орієнтуючи на жертвопринесення чоловіку: щоб  тебе любили, треба страждати, робити собі боляче, розчинитися в коханому...

"Попелюшка", схоже,  дає ту ж програму, правда з  більш щасливим кінцем. Щоб стати принцесою, вчить казка, треба мити, прати, працювати.

 От тільки де  в житті взяти ще і фею,  яка допоможе чесній трудівниці  в її чудесному перетворенні?!

Ці казки, по суті, закладають хворе, негативне мислення, формують невдах. Звичайно, не всі казки такі. Приміром, у "Бридкому каченяті" закладена позитивна програма: у ній герой іде по шляху переможця, перетворюючись у прекрасного лебедя.

Треба сказати, що багато чого в "програмуванні" тією чи іншою  казкою залежить від ставлення батьків до її героїв, від інтонації голосу читаючого казку, від акценту його уваги на якому-небудь повороті сюжету.

Так, приміром, батьки хвалять  лисицю з казки "Хитра лисиця" - і їхня дитина метикує, що хитрити  в житті не просто не забороняється, а необхідно. Епізод казки, на якому робиться акцент, може стати ключовим і в житті. Так, якщо в казці "Лисиця і вовк" робиться акцент на тому, що вовк - такий гарний і чуйний, але покараний, то дитина в житті може стати жертвою, на якій "їздять" хитруни.

А іноді батьки неусвідомлено нав'язують дитині не його роль. Кому подобається Заяць-боягуз чи Незнайка, а з нього намагаються зробити Іллю Муромця чи Знайку. Граючи в житті не свою роль, людина практично приречена терпіти невдачі. Буває, що улюблена казка передається від батьків у спадщину, і тоді дитина бере не свій, а батьківський життєвий сценарій.

Психологи і психотерапевти вважають, що казки є дуже важливими  для розвитку дитини. Слухаючи, проживаючи в уяві, переказуючи чи створюючи  власну казку дитина розвиває образне мислення і отримує в стислому вигляді надзвичайно багато інформації про життя, світ і людей в ньому. Казка передає дитині інформацію за допомогою образів, тому інформація з неї є легкою сприйняття і засвоєння дитиною.

 

Для кожного віку є  свої казки. Для найменших підійдуть народні казки. Для дітей шкільного віку вже будуть цікавими і корисними сюжетно складніші авторські казки, в тому числі народні казки в літературній обробці. Також дитина разом з батьками може сама придумати казку і її героїв. Іноді героєм казкової історії може бути і сама дитина. Власна казка може допомогти їй вирішити якусь проблему, побороти страхи чи навчитися чогось нового. Таке "проживання" казки має терапевтичний ефект. 

 

Єдиного розуміння суті і призначення казок, серед психологів, як і слід було очікувати, нема. Одні психологи радять аналізувати казку разом з дітьми, питати чого казка їх навчила, інші радять ні в якому разі цього не робити. Трактування казок різними науковцями також різне, тому тут є поле для роздумів і широкий вибір. Я думаю, що все залежить від казки і від віку – якусь казку не варто обговорювати, якусь варто, якусь варто обговорювати тоді коли дитина доросте до її обговорення. Казками діти починають заслуховуватися приблизно з двох років, хоча можна читати і раніше. 

 

• Теорія казок

 

З книги Д. Соколова «Казки і казкотерапія»: «Казки надто очевидна річ, і практично жодна серйозна школа психології не пройшла повз те, щоб дати свій спосіб їх аналізу  і розуміння».Один з підходів поведінковий (біхевіоральний) вважає, що казки просто описують різні форми поведінки і відповідно наслідки. (З «Колобка» - не втікай від мами - пропадеш).