Влияние сказки на психологическое развитие ребёнка

 

Трансактний аналіз звертає  увагу на рольові взаємодії в  казках, тобто кожний казковий персонаж має реального прототипа, наприклад  Е.Берн описав як себе в реальному житті могла би поводити Червона шапочка (Люди, які грають в ігри. Ігри, в які грають люди. Е.Берн). Юнгіанська аналітична психологія вважає героїв казок різними проявами однієї особистості, тобто частинами «я» однієї людини. (Всі герої просто різні прояви одної особистості).

 

 Є підхід до розуміння  казок в якому казкові герої  розглядаються як персоніфіковані  емоції (завдяки казки переживаються  ті емоції, яких бракує в житті,  або завдяки подоланню великого  страху в казці дитина може легко дати раду малим страхам в житті). Гіпнотична школа звертає увагу на схожість між наведенням трансу і прослуховуванням казок (атмосфера схожа: ритмічна мова, довірливий тон, дитина засинає під казку, є повтор певних словесних формул), що свідчить про те, що казка це не лише набір можливостей, але і навіювання певних моделей поведінки, цінностей, переконань, життєвих сценаріїв, тобто казка несе в собі певне послання.

 

 

 

 

 

• Казкотерапія

 

Гнездилов А.В.: "Важливим фактом є той, що деякі казки мають  терапевтичний ефект і для дітей і для дорослих: "Читаючи казку, роздумуючи про неї, людина поки що на несвідомо-символічному рівні, "запускає" власні творчі процеси. (…) Казкотерапія найдавніший в людській цивілізації метод практичної психології і один з наймолодших методів в сучасній науковій практиці."

 

Цінною рисою казок  є те, що в їх ході відбувається певна  трансформація – слабкий герой  перетворюється в сильного, недосвідчений  в мудрого, лякливий в сміливого  тощо. Таким чином казка чудово сприяє розвитку дитини. Дитина з певного віку асоціює себе з головним героєм і в своїй уяві подорожує, бореться з чудовиськами, перемагає зло, перемагає страхи і т.д, тобто «проживає» казку.

 

Ще казку можна програти як виставу  або як гру (К. Крутій, Н. Маковецька) і таким чином казки ще й сприятимуть фізичному розвиткові дітей, їх активності і здоров’ю.

Із курсу літератури нам відомо, що казка — один із фольклорних жанрів. Казкові сюжети, на думку послідовників Юнга, є  своєрідними матрицями, що відбивають головні душевні конфлікти людини, суть яких залишається незмінною протягом усієї історії людства. Юнг назвав їх архетипними.

Незалежно від того, визнають чи не визнають люди ці конфлікти, вплив  останніх не зменшується. Казка ж  у цьому випадку — виводячи суперечність зсередини в зовнішній світ — пропонує способи її розв’язання, це природні ліки, що вживаються інтуїтивно.

Казкотерапія — це система передачі життєвого досвіду, розвитку соціальної чутливості, інтуїції і творчих здібностей.

На Сході здатність  казки позитивно впливати на психічний стан людини була помічена лікарями й використовувалася свідомо. Один із найвідоміших прикладів такого лікування — історія Шахерезади із серії арабських казок «Тисяча і одна ніч».

Цілющі властивості  казки було покладено в основу цілого напряму сучасної психотерапії, названого казкотерапією.

Існують, наприклад, у  Санкт-Петербурзі, інститути казкотерапії, в яких можна організувати корекційні заняття для дітей і курси  підвищення кваліфікації для дорослих.

У казці можна знайти повний перелік людських проблем і образні способи їх розв’язання. Слухаючи казки в дитинстві, людина поповнює у підсвідомості банк життєвих ситуацій. Цей банк за необхідності може бути активізований, якщо ні — так і залишиться пасивним.

Казка поєднує дорослого  й дитину. Мова казки, звісно, зближує. Казка інформативніша, ніж звичайна стисла мова. Вона не видає свої положення за щось серйозніше, ніж символи, метафори чи аналогії.

Казка розвиває уяву дитини, а дорослого повертає у дитинство.

Чому саме казка?

У чотирирічному  віці в дитини починається активний процес образного мислення. Мозок дитини реагує на світ лише емоційно! Емоція у перекладі з латини — вражаю, хвилюю. Справді, вона схожа на хвилю — пробігла тілом, викликала приємні чи неприємні відчуття і зникла. Упродовж розвитку мозок маляти вже здатний запам’ятати вплив різних джерел. Емоції, які мозок запам’ятовує і може по пам’яті відтворити, називаються почуттям. Викликавши в пам’яті почуття, закріплює його у вигляді образу. Останній може бути описаний різними способами. Головне, що будь-яке його відтворення, по суті, є творчістю.

Мета казкотерапії —  перетворити негативні образи на позитивні. Спокійний стан нервової системи повертає людині здоров’я.

У казках пацієнти бачать не реальний світ, а те враження, яке  він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у зовнішньому світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, повідомляючи при цьому про свій внутрішній стан. Це називається метафорою. Саме мовою метафор говорить наша психіка, а точніше — права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця частина мозку відповідає і за наше здоров’я.

Отже, тривала психологічна напруга, викликана страхом, призводить до дисбалансу в організмі дитини, а це, у свою чергу, викликає нездужання і, як наслідок, хворобу. Все, що викликає нездужання, записане у правій півкулі мозку у вигляді почуття. Мова правої півкулі (тобто мова метафор і аналогій) не лише створює нові картини, а й змальовує і трансформує нові гарні образи.

Три-чотирирічні діти люблять робити героями своїх казок іграшки, маленьких чоловічків, звірят.

Чотири-шестирічні використовують образи давніх казок — фей, принцес...

У шість-сім років герої  схожі на самих дітей.

Чи може казка нашкодити? Чи може вона відвести від реальності? Ні, навпаки, приводить до неї. Але кожне заняття казкотерапією має закінчуватися обговоренням — чого навчила казка....

А при роботі з підлітками «казковість» необхідно дозувати. Заглиблюючись  у казку, підлітки й дорослі можуть розкрити свій потенціал, накопичити сили для його реалізації. Можливе подальше малювання, ліплення з пластиліну або виготовлення героїв із паперу...

У сучасній казкотерапії існують три напрями — діагностична, впливаюча та розвиваюча.

Існують п’ять видів  казок: художні, дидактичні, психокорекційні (наприклад, орігамі), психотерапевтичні (авторські казки, біблійні притчі) та медитативні.

Одна навдивовижу допитлива  людина — мовознавець, філософ Володимир  Пропп проаналізував величезну  кількість казок різних народів  світу і зрозумів, що чарівництво  у всіх казках проявляється не випадково, є свої правила і порядок. За такими правилами він склав так звану карту казки, за якою ви легко зможете складати власні казкові історії.

Карта казки

1. Наказ або заборона.

2. Порушення наказу  або заборони.

3. Шкода.

4. Від’їзд героя.

5. Завдання.

6. Зустріч із дарувальником.

7. Чарівні дарунки.

8. Поява героя.

9. Поява лиходія.

10. Боротьба героя і  лиходія.

11. Перемога героя.

12. Повернення героя.

13. Прибуття додому.

14. Несправжній герой.

15. Тяжкі випробування.

16. Лихо минає.

17. Упізнавання героя.

18. Несправжнього героя викривають.

19. Покарання лиходія.

20. Весілля.

Казка доносить до нас  не лише глибокий сутнісний струмінь моральності народу, вона ще й дивує  своїм чудоліком. Психологи та педагоги вже давно говорять про терапевтичні властивості казки, про те, що від вподобань дитини серед цього жанру можна також дізнатись, з які труднощі та страхи дитина найбільше переживає, а ще як основні риси улюбленої казки можуть відповідати вмінням та схильностям дитини. Із західної психології до нас прийшла популярна методика зцілення казкою, що одержала назву – казкотерапія. Це один з найменш безболісних видів психотерапії.

Щодо терапевтичних  особливостей, то психологи рекомендують використовувати народну казку  для наймолодших, для школярів цікавішими будуть авторські казки з ускладненим сюжетом і для ще старших можна придумувати власні казки, в яких вони будуть головними персонажами. Але складати такі казки потрібно доволі делікатно, адже дитина може уникати казок про себе, якщо впізнаватиме у цьому насильне моралізаторство, хоча попри невдоволення такими «своїми» дійовими особами з однаковим зачудуванням слухатиме. Власні казки мають суттєвий виховний вплив, адже будуть дієвіші, ніж погрози, покарання чи довгі нотації. Чудодійно також впливає на дитину звичайна казка, складена разом з батьками, оскільки розвиває уяву, а батькам казкова символічність полегшить розуміння психологічного стану душі дитини: її страхів та вподобань. Адже в казці проблему легше порушити та вирішити.

Прихильники казкової традиції як духовного  ліку наголошують, що в дитячому віці немає ще надмірної зраціоналізованості, тому дитина добре розуміє душевну мову казки. Метафорично казка вчить свідомо підходити до подібних ситуацій в житті, бути уважним, остерігатися облуди та зла, бадьорить, зберігаючи довіру та впевненість у собі, бо добро у казках завжди перемагає.

У казці по-особливому зустрічаються два покоління – старі та діти. Старші люди в казці пригадують своє минуле, натомість дітей захоплює казкова реальність, і два покоління під час читання або слухання мають дуже романтичні настрої. Люди, які не чули казок у дитинстві, – наче не пережили його сповна, не ввібрали в себе безмежні та безумовні «кордони» людської фантазії. Здавалося б, навіщо стільки говорити про людську уяву. Однак саме в ній зароджуються найгеніальніші винаходи людства, що також є виявом Божої мудрості через здатності людського розуму. Тому гарна порада для батьків – виховуйте фантазію з дитинства. І почати можна з казок. 

 

У казці, як уві сні, немає  меж для уяви. Людська свідомість цілком вільна, тут по-особливому передається  внутрішнє життя дитини. К.-Г. Юнг  вважав, що в міфах і казках, як і в сновидіннях, душа оповідає свою історію. Дуже цікава його теорія про улюблену казку дитинства, за сюжетом якої людина мимоволі будує сценарій свого життя. 

 

Загалом українські народні  казки поділяють на: про тварин, чарівні та соціально-побутові. Науковці-казкознавці стверджують, що саме такий порядок правильний щодо часу їх виникнення: казки про тварин могли бути мисливськими історіями, складеними, щоб задобрити звіра для вдалих ловів; чарівні казки відображали складніші уявлення про існування вищих сил – добрих і злих, з якими людина боролася; і найпізнішими є соціально-побутові, які показували життя народу впродовж його історії.

Всі ці жанрові різновиди  казки дають дитині різні педагогічні  уроки. Так у казках про тварин виокремлюють найбільше виховний морально-етичний приклад алегоричних героїв, а в соціально-побутових казках усенародне сатиричне висміювання моральних вад. Чарівна казка має трохи іншу специфіку, оскільки передає здебільша міфологічне начало за допомогою закодованих символів у космогонічних образах, але як і в соціально-побутових, вона особливо актуалізує віру в найсвітліші ідеали, адже попри різні трансформації та боротьбу з вигаданими казковими істотами «добрий» персонаж (його називають ще «знедоленим» або «добротворцем») залишається вірним морально-етичним цінностям і, як наслідок, добро завжди перемагає зло, що надає особливої наснаги до сповідування ідей світлих сил.

Здебільша українські народні  казки доносять до сучасного читача архаїчні уявлення та вірування, що звичайно ґрунтуються на первісному міфологічному світогляді слов’ян. Тому те, що тепер ми називаємо казкою, могло бути міфом, однак у процесі історичних нашарувань він видозмінився, і тому можна констатувати факт, що міф у деяких виявах став казкою. Звідси маємо, з одного боку, так багато незрозумілих та дивних фантастичних елементів казок, а з іншого – єдину спадщину прадавнього міфу. Часи минають, а головне осердя казкового сюжету неначе окам’яніло і в такому вигляді доносить до нас первинні витоки моральності, які хоч були язичницькими, проте завжди відзначалися мотивом пошуку Бога, постановкою вічних питань про походження світу, людини, її короткочасне визначення на землі приводили до намагань віднайти першопочаток усього – Вічний Абсолют.

Але казка існувала не лише в часи поганських вірувань, вона пройшла крізь історію і увібрала багато пізніших релігійних поглядів. Відтак можемо говорити про певну «християнізацію» казкових сюжетів та створення нових. Із часу хрещення Київської Русі якісно змінилися філософсько-богословські, суспільні погляди. З’явились у народній свідомості, а потім відповідно й у казках, поняття гріха, вини, кари, покаяння, прощення, вічної винагороди. Щоправда, дуже тривалий історичний час нові релігійні усвідомлення були у площині двовір’я, тому відзначалися поєднанням язичництва та християнства. Відтак ще довго, особливо це відчувається в казковій традиції, елементи християнської духовності мали дуже відносний, конформістський, а потім світський характер. Бога «задобрювали», замість того, щоб у молитві з вдячністю, з вірою, надією та любов’ю приносити на духовний вівтар Господеві людські радості й терпіння, так довіряючи життєві речі єдиному Божому плану. Цікаво, що, читаючи фольклорні записи, зроблені у ХХ ст., досі можемо простежити певну суміш – еклектику – світоглядів міфологічного та християнського світу.