Вплив дитячо – батьківські відносин на формуванні особистості дитини

2.2Типи дитячо-батьківських відносин  та їх вплив на поведінку  дитини

П.Ф. Лесгафт виділив  шість позицій батьків стосовно дітей, що впливають на поведінку дитини:

1. Батьки не звертають уваги на дітей, принижують, ігнорують їх. У таких родинах діти часто виростають лицемірними, брехливими, у них часто спостерігається невисокий інтелект чи затримка розумового розвитку.
2. Батьки постійно захоплюються своїми дітьми, вважають їх зразком досконалості. Діти найчастіше виростають егоїстичними, поверхневими, самовпевненими.
3. Гармонічні відносини, побудовані на любові і повазі. Діти відрізняються добросердям і глибиною мислення, прагненням до знань.
4. Батьки постійно не задоволені дитиною, критикують і ругають її. Дитина росте дратівливою, емоційно хитливою.
5. Батьки надмірно балують і оберігають дитину. Діти ростуть ледачими, соціально незрілими.
6. Батьки, на позицію яких впливають фінансові труднощі. Їхні діти ростуть з песимістичним відношенням до навколишнього світу. Якщо ж не впливають, то діти спокійні, скромні [11].

А.С. Макаренко звертає  увагу на такі відносини в родині як співіснування, конфронтація, співдружність.

У своїх дослідженнях С.В. Ковальов виділяє наступні типи сімейних відносин: антагонізм, конкуренція, змагання, паритет, співробітництво. Є.М. Волкова розглядає лише типи благополучних сімей. А.В. Петровський виділяє диктат, опіку, паритет і співробітництво.

Вивчивши виділені С.В. Ковальовим, А.В. Петровським, Є.М. Волковою типи сімейних відносин, ми визначили наступні:

Диктат – систематичне придушення ініціативи іншого.

Опіка – відносини, при яких батьки забезпечують своєю працею задоволення всіх потреб дитини.

Невтручання – припускає співіснування двох світів: «дорослих» і «дітей».

Співробітництво – припускає опосередкованість міжособистісних відносин загальним цілям і завданням спільної діяльності.

Паритет – рівні «союзницькі» відносини, засновані на взаємній вигоді всіх членів союзу.

А.Б Добрович виділяє  ролі дитини в сім’ї, визначені для  неї батьками: «кумир родини», «мамин скарб», «паїнька», «хвороблива дитина», «жахлива дитина», «Попелюшка» [2].

У своїх дослідженнях А.Я. Варга та В.В. Столін виділили наступні типи батьківських відносин:

1.«Прийняття – відкидання».

Прийняття: батькам дитина подобається такою, якою вона є. Вони поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй.

Відкидання: батьки сприймають свою дитину поганою, непридатною, невдачливою, по більшій частині відчувають до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Вони не довіряють дитині, не поважають її.

2.«Кооперація» – батьки зацікавлені у справах і планах дитини, намагаються в усьому допомогти їй. Високо оцінють її інтелектуальні і творчі здібності, відчувають почуття гордості за неї.

3.«Симбіоз» – батьки постійно відчувають тривогу за дитину, вона здається їм маленькою і беззахисної. Батьки не надають дитині самостійності.

4.«Авторитарна гіперсоціалізація» – батьки жадають від дитини беззастережної слухняності і дисципліни. Вони намагаються в усьому нав’язати їй свою волю, за прояв свавілля дитини суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальним поводженням дитини і вимагають соціального успіху.

5.«Маленький невдаха» – у батьківському відношенні мається прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особисту і соціальну неспроможність. Дитина представляється непристосованою, неуспішною, відкритою для дурних впливів. Дорослий намагається відгородити дитину від труднощів життя і строго контролювати її дії [4].

2.3 Взаємовідносини старшого  до школярика з батьками

Батьки є еталоном, за яким діти звіряють і будують  свою поведінку. У силу малого життєвого досвіду вони не в змозі співвіднести правильність нав'язуваних моделей поведінки з об'єктивною реальністю. Строгість батька чи матері, якщо вона послідовна і чутлива для малюка, здатна придушити агресивні імпульси в присутності батьків, але не вдома він буде вести себе більш агресивно.

Активною стороною у  побудові дитячо-батьківської взаємодії  є доросла людина - батько. Він цілеспрямовано організовує взаємодію, направляє її, підпорядковуючи конкретної мети. Важливою характеристикою при цьому стає те, на що орієнтується батько, які умови бере до уваги при побудові взаємодії. Спостерігаються істотні відмінності в їх утриманні. При побудові взаємодії можна орієнтуватися на власний стан, культурні норми і вимоги, стан партнера. У даному випадку фахівців найбільше цікавить, наскільки батько орієнтується на стан дитини, наскільки враховує його, що є показником ціннісного ставлення до дитини [15].

У циклі досліджень Д. Баумрінд вичленяються сукупність дитячих  рис у старшому дошкільному віці, пов'язаних з факторами батьківського  контролю та емоційною підтримкою. На основі своїх спостережень Баумрінд виділяються 3 типи дітей, характер яких відповідав певним методом виховної діяльності їх батьків [5].

Авторитетні батьки - ініціативні, товариські, добрі діти. Авторитетні ті батьки, які люблять і розуміють дітей, вважаючи за краще не карати, а пояснювати, що добре, а що погано, не побоюючись, зайвий раз похвалити. Вони вимагають від дітей осмисленої поведінки і прагнуть допомогти їм, чуйно ставлячись до їхніх запитів. Разом з тим такі батьки зазвичай виявляють твердість, стикаючись з дитячими капризами, а тим більше з невмотивованими спалахами гніву.

Діти таких батьків  зазвичай допитливі, намагаються обгрунтувати, а не нав'язати свою точку зору, вони відповідально ставляться до своїх  обов'язків. Їм легше дається засвоєння соціально прийнятних і заохочуваних форм поведінки. Вони більш енергійні та впевнені в собі, у них краще розвинені почуття власної гідності і самоконтроль, їм легше вдається налагодити хороші відносини з однолітками.

Авторитарні батьки - дратівливі, схильні до конфліктів діти. Авторитарні батьки вважають, що дитині не слід надавати занадто багато свободи і прав, що вона повинна у всьому підкорятися їх волі, авторитету. Не випадково ці батьки у своїй виховній практиці, прагнучи виробити у дитини дисциплінованість, як правило, не залишають їй можливість для вибору варіантів поведінки, обмежують її самостійність позбавляють права заперечувати старшим, навіть якщо дитина права. Авторитарні батьки найчастіше не намагаються хоч якось обгрунтовувати свої вимоги. Жорсткий контроль над поведінкою дитини - основа їх виховання, яке не йде далі суворих заборон, доган і нерідко - фізичних покарань. Найбільш поширений спосіб дисциплінарного впливу - залякування, погрози. Такі батьки виключають душевну близькість з дітьми, вони скупі на похвали, тому між ними та дітьми рідко виникає почуття прихильності.

Однак жорсткий контроль рідко дає позитивний результат. У дітей при такому вихованні формується лише механізм зовнішнього контролю, розвиваються почуття провини чи страху перед покаранням і, як правило, занадто слабкий самоконтроль, якщо він взагалі з'являється. Діти авторитарних батьків важко встановлюють контакти з однолітками з-за своєї постійної настороженості, і навіть ворожості до оточуючих. Вони підозрілі, похмурі, тривожні і внаслідок цього - нещасні.

Поблажливі батьки, часто імпульсивні, агресивні діти. Як правило, поблажливі батьки не схильні контролювати своїх дітей, дозволяючи їм чинити, як заманеться, не вимагаючи від них відповідальності і самоконтролю. Такі батьки дозволяють дітям робити все, що їм захочеться, аж до того, що не звертають уваги на спалахи гніву та агресивну поведінку, в результаті яких трапляються неприємності. У дітей же найчастіше негаразди з дисципліною, нерідко їх поведінка стає просто некерованою. Зазвичай в таких випадках батьки приходять у відчай і реагують дуже гостро - грубо і різко висміюють дитину, а в поривах гніву можуть застосовувати фізичне покарання. Вони позбавляють дітей батьківської любові, уваги і співчуття.

При недоброзичливому ставленні  до себе дитина шукає будь-які визнання, розуміння. Не знаходячи цього, вона виявляє агресію. При надмірних вимогах, пропонованих дитині, вона шукає можливість робити заборонене «нишком», а при прояві сверхзаботи усвідомлює, що не може самоствердитися. І при надмірно високих вимогах, і при надмірній любові оточуючих дитину не покидає не тільки відчуття тривожності, страху, а й почуття провини.

У роботах Є.О. Смирнової та М.В. Бикової розкривається сутність батьківського ставлення до дитини дошкільного віку [20]. Так, ними відзначено, що батьки п'ятирічних дітей налаштовані на визнання їх інтересів, специфічно дитячих видів діяльності, підтримку ініціативності дитини. Про це свідчать яскраво виражене особистісне начало в батьківському відношенні, орієнтація на розвиток волі дитини і гнучкий, ситуативний стиль взаємодії з ним. Разом з тим цей вік - період підготовки дитини до школи, що відбивається в підвищеній значимості інтелектуального розвитку. Протиріччя між підвищеною значимістю творчого самовираження дитини та орієнтацією на її розумовий розвиток як головна умова майбутніх успіхів у школі, становить головну опозицію особистісного і предметного початку відносно батьків до дітей дошкільного віку.

У циклі досліджень В.В. Столін, Є. О. Соколова, А.Я. Варга спробували виокремити сукупність дитячих рис у дошкільному віці, пов'язаних з фактором батьківського контролю [21]. Були виділені три групи дітей: компетентні, зі стійко гарним настроєм упевнені в собі, з добре розвиненим самоконтролем поведінки, вмінням встановлювати дружні стосунки з однолітками, прагненням до дослідження, а не уникнення нових ситуацій. Уникають - з переважанням понуро-сумного настрою, важко встановлюють контакти з однолітками. Незрілі - невпевнені в собі з поганим самоконтролем, з реакціями відмови у фрустраційної ситуаціях. Вони виділили також чотири параметри батьківської поведінки, що відповідають за описані патерни дитячих рис.

Батьківський контроль, коли батьки намагаються надавати великий  вплив на дітей, здатні наполягати на виконанні своїх вимог, послідовні в них. Контролюючі дії батьків спрямовані на модифікацію у дітей проявів залежності, агресивності на розвиток ігрової поведінки дітей, а також на більш успішне засвоєння батьківських стандартів і норм [17].

Батьківські вимоги спонукають розвиток у дітей соціальної зрілості; батьки намагаються, щоб діти розвивали свої інтелектуальні, емоційні та комунікативні здібності, наполягають на необхідності та праві дітей на незалежність і самостійність

Способи спілкування  з дітьми під час виховного  впливу розглядаються, коли батьки прагнуть домогтися слухняності за допомогою переконання, обгрунтовують свою точку зору і одночасно готові обговорювати її з дітьми, вислуховують їх аргументацію. Батьки з низьким балом не висловлюють чітко і однозначно свої вимоги і невдоволення або роздратування, але частіше вдаються до непрямих способів впливу - скарг, крику, лайки.

Емоційна підтримка, вкрай  важлива в дошкільному періоді  розвитку особистості дитини. Так як, коли батьки здатні висловлювати співчуття, любов і тепле відношення, їх дії і емоційне ставлення спрямовані на фізичний та духовний розвиток дітей.

Комплекс рис компетентних батьків відповідає наявності в  батьківських відносинах чотирьох вимірів - контролю, вимогливості до соціальної зрілості, спілкування та емоційної  підтримки. При цьому адекватний контроль передбачає поєднання емоційного прийняття з високим обсягом вимог, їх ясністю, непротиріччям і послідовністю їх пред'явлення дитині.

Зарубіжний учений У. Шобен знайшов, що діти з проблемною поведінкою мають батьків, які підтримують сувору дисципліну і вимагають від дітей слухняності. Інший вчений Д. Уотсон досліджував дітей, у яких були люблячі, але строгі батьки і порівнював їх з іншою групою дітей, батьки яких любили дітей і багато чого їм дозволяли. Він показав, що надання дитині більшої свободи позитивно корелює з ініціативністю і незалежністю дітей, їх дружелюбністю по відношенню до людей, кращою соціалізацією і кооперацією, високим рівнем спонтанності, оригінальності та креативності [5].

Дослідження Т. Радко  показали, що дошкільнята з сімей з обмежуючим, авторитарним стилем виховання менш живі, більш пасивні і непомітні, менш популярні серед однолітків. Крім того, агресивний виховний стиль із застосуванням примусу пов'язаний з низькою соціальної компетентністю і відкиданням з боку однолітків. Вербальні і фізичні покарання дитини провокують агресивну поведінку дітей, що може служити причиною відкидання з боку однолітків [5].

Діти авторитарних батьків  мають тенденцію, як відзначив Е. Харт засвоювати авторитарний стиль  спілкування і відтворювати його вже у власних сім'ях. У подальшому такі діти схильні встановлювати велику соціальну дистанцію з людьми і формувати рольові, а не міжособистісні відносини [5].

Тривалий досвід роботи з сім'ями та аналіз експериментальних даних дозволив А.Я. Варга описати структуру батьківського ставлення, представлену такими компонентами:

1. інтегральне прийняття-відкидання дитини,
2. міжособистісна дистанція батька та дитини,
3. форми і напрямки батьківського контролю;
4. соціальна бажаність поведінки дитини для батьків.

Кожна утворює містить  три компоненти: емоційний, поведінковий і когнітивний [6].

Як вже зазначалося  вище, дитячо-батьківські відносини  дуже неоднозначні, факт їх суперечливості та амбівалентності був клінічно підтверджений у роботі А.Я. Варги. Вона вважає, що такі елементи емоційного компонента батьківського ставлення, як симпатія - антипатія і повага - неповага, дуже різноманітні за змістом залежно від часу і ситуації. Батьківське ставлення має стійкі і нестійкі риси, стійкі риси внеситуативні, вони проявляються в таких базових модальностіях, як, наприклад, прийняття - неприйняття, і багато в чому визначають тип батьківського ставлення. Нестійкі риси ситуативні, піддаються впливу різних зовнішніх і внутрішніх факторів, вони мають незначний вплив на батьківське ставлення в цілому, проте в крайніх варіантах ці риси можуть закріпитися на своєрідний «нестійкий» тип батьківського ставлення, вкрай несприятливий для розвитку особистості дитини.