Візуальна психодіагностика емоційних проявів

ВСТУП

Проблема зовнішнього  вираження внутрішнього стану людини є предметом дослідження багатьох галузей знань, зокрема диференційної  психології, фізіогноміки, медицини, антропології, та ін..

Актуальність:  В даний час інтерес до візуальної психодіагностики зростає з кожним днем. Методи візуальної психодіагностики активно використовуються в психотерапії, соціально-психологічних тренінгах, рекламі, різних галузях психології. Підвищується інтерес до науково-популярної літератури, присвяченої проблемі діагностики особистості людини, по жестах позі, ході, міміці, та ін.. зовнішніх проявах. Уміння читати візуальну інформацію надає широкі можливості для ефективної взаємодії з людьми в повсякденному спілкуванні і професійній діяльності. Крім того, навички візуальної психодіагностики можуть бути застосовані людиною і до самого себе. Часто багатьом людям нелегко буває зрозуміти власні психологічні проблеми в наслідок роботи захисних механізмів. А вивчення сигналів свого фізичного тіла дозволяє усвідомити свій дійсний психологічний стан, свої справжні бажання і потреби.

Різні вчені  говорять про велику значущість невербальної інформації. У дослідженнях було виявлено, що словесне спілкування у розмові  займає менше 35%, а більше 65% інформації передається за допомогою невербальних засобів спілкування. Невербальне спілкування може або доповнювати і підсилювати словесне спілкування, або йому суперечити і послаблювати.  Невербальні комунікації можуть виконувати всі основні функції мовних знаків, тобто фактично замінювати текст.

З числа дослідників  цього століття особливий вклад  в розробку проблеми вчення та ідентифікації  виразних рухів, які відображають психічні стани людей, внесли Бехтерєв В.М., Квінт  Л., Лесгафт П.Ф., Рейес Р.С. , Сікорський І .А. Галь та ін.. Вони стверджували, що вербальна і невербальна комунікації доповнюють один одного і знаходяться в складній взаємодії. Вербальний канал використовується для передачі інформації , а невербальний – для передачі почуттів, міжособистісних відносин. Таким чином, кожна людина в процесі спілкування  отримує і передає два види інформації: текстову(те, що він хоче сказати)і персоніфіковану(в якій виражається ставлення людини до партнера, до предмета обговорення та ін. )

         Невербальна поведінка є більш інформативна ніж вербальна, у зв’язку з тим, що в її структурі мимовільні рухи переважають над довільними. Невербальна мова до того ж інтернаціональна: всі основні емоції у багатьох народів виражаються і сприймаються практично однаково.

Невербальна поведінка, на думку В.А, Лабунської, є зовнішньою форою існування і прояву психічного світу особистості. Невербальна поведінка різноманітна як за своїм складом(у неї входять рухи тіла, жести, міміка, і багато інших складових), так і за своїми функціями. Вивчення невербальної поведінки партнера по спілкуванню дозволяє зрозуміти його особливості, скласти його психологічний портрет. Правильно вибудувати свою взаємодію з ним.

          На думку Сікорського І. А., невербальна поведінка несе інформацію про психічний світ особистості: про її дії, стан, відносини, про її статус і соціальну роль, а також розкриває властивості та якості особистості. Основним аспектом у вивчені невербальної поведінки, є процес упізнання емоційних сигналів, тобто психологічної інтерпретації «значень» невербальної поведінки - дії, психічних станів, відносин, і якостей особистості.

Інтерпретувати  невербальну поведінку складно, тому що доводиться враховувати безліч різних чинників, таких, як загальна ситуація спілкування, особливості поведінки  даної конкретної людини, стать, вік, ступінь значимості партнерів один для одного, культурні та етнічні норми вираження індивідуальних особливостей особистості.

       Невербальна поведінка є важливим аспектом вивчення для візуальної психодіагностики. Оскільки діагностика відбувається не за допомогою вербальних засобів діагностування, а саме на основі спостереження, прийняття та розуміння цих невербальних сигналів. Відомо, що  міміка, жести як елементи невербальної поведінки особистості є одними з перших візуальних, знакових систем, засвоюваних в онтогенезі.           Найбільш вагомим аргументом на користь пріоритету невербальної мови над вербальною є результати, які свідчать про інтернаціональний характер основних мімічних картин, поз, наборів жестів, а також дані про риси жестикуляції і міміки, що виступають генетичними ознаками людини, наприклад, уроджені способи вираження емоцій. Спонтанна невербальна поведінка поступово доповнюється символічною мімікою, жестами, інтонаціями, позами, використання яких ґрунтується на культурному, груповому, ситуативному узгодженні і неможливо без попереднього навчання. Структура, зміст, форма невербальної поведінки, його актуалізація обумовлені багатовіковою практикою спілкування.Саме в спілкуванні яскраво виявляється індикативно-регулятивна функція невербальної поведінки особистості.

       Невербальна поведінка вплетена у внутрішній світ особистості. Функція його не зводиться до супроводу її переживань. Невербальна поведінка – це зовнішня форма існування і прояву психічного світу особистості. У зв’язку з цим аналіз структури, змісту індивідуальної невербальної поведінки – це ще один важливих моментів для візальної психодіагностики.

Об’єкт  дослідження: особливості візуальної психодіагностики

Предмет дослідження : особливості візуальної діагностики емоційних проявів

Завдання:

- проаналізувати  проблеми візуальної діагностики  в психології

- Визначити  різні підходи до  вивчення  візуальної психодіагностики

- визначити  найбільш інформативні зовнішні  ознаки емоційних проявів методами  візуальної психодіагностики.

1 Розділ

1. Загальне поняття про психодіагностику.

        Кожна людина, вступаючи в міжособистісне взаємодія, з перших хвилин спілкування формує певне враження про партнера на підставі зовнішніх ознак. Розуміння психологічних особливостей людини, її психічного стану, настрою, мотивації спілкування дозволяє визначити перспективи спілкування і збудувати потрібну лінію поведінки з ним. Це особливо важливо для осіб, чия професійна діяльність пов'язана із взаємодією в системі «людина - людина», наприклад, для педагогів, психологів, менеджерів з персоналу, керівників. Їм необхідно вміти проводити аналіз зовнішніх проявів учнів, клієнтів або співробітників, співвідносити їх зовнішній вигляд з внутрішнім психологічним світом і правильно інтерпретувати спостережувані факти.

       Для розпізнавання і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей людини (психічних процесів, властивостей особистості, інтелектуальних здібностей, особливостей мотиваційно - потребової сфери та ін..) традиційно використовуються методи психологічної діагностики. Психодіагностичні завдання вирішуються як за допомогою тестів, так і за допомогою не тестовими методів визначення індивідуально-психологічних особливостей людини, до числа яких відносяться методи візуальної психодіагностики.

       Візуальна психодіагностика - це галузь психодіагностики, заснована на вивченні зовнішніх характеристик і вигляду людини для проникнення у внутрішнє психологічний зміст особистості. Існує взаємозв'язок зовнішнього і внутрішнього, і психологічні особливості людини можна визначити шляхом аналізу фізичного тіла людини і його зовнішніх проявів. [1, 8]

       Щекин Г.В. дав таке визначення: Візуальна психодіагностика - це  нова і відносно самостійна галузь психології кадрового менеджменту завдання якої полягає у вивченні зовнішніх характеристик поведінки і зовнішнього вигляду людини(таких як: вік, стать, особливості тіло будови, міміка жести та ін.) з ціллю проникнення у внутрішній зміст особистості та оптимізацією використання індивідуальних  можливостей  та особливостей кожної людини. [2, 9]

       Що ж означає термін «Психодіагностика?» В найбільш загальному вигляді термін «психодіагностика» це наука і практика постановки психологічного діагнозу. Що означає термін "психодіагностика"? [2,10]. Цей термін, який став широко покористуватися в психіатрії після виходу книги Г. Роршаха "Психодіагностика", досить швидко вийшов за межі медицини і розповсюдився на область психології.

      Психодіагностичні завдання вирішуються різними способами, основними з яких є спеціальні психодіагностичні методики, які використовуються не тільки в сфері консультування та психотерапії, але і у всіх випадках, коли необхідно отримати оцінку тієї чи іншої психічної особливості конкретного індивіда або групи.

      Предметом візуальної психодіагностики є розробка основних принципів побудови психодіагностичних методик, заснованих на використанні різних візуальних засобів (безпосереднє спостереження, відеозаписуюче вивчення документів, дослідження почерку, малюнків тощо). Завдання візуальної психодіагностики полягає в розробці конкретних методів розпізнання індивідуально-психологічних особливостей особистості шляхом безпосереднього візуального сприйняття. Це завдання можна вирішувати різними способами. Головний із них - спостереження – яке допомагає отримати дуже цінні відомості про обстежуваного . Існують і інші методи візуальної психодіагностики, що дозволяють зібрати психологічну інформацію в відносно короткі терміни, дати якісне порівняння одного індивіда з іншими, спрогнозувати розвиток спілкування, ефективність тієї чи іншої діяльності людини.

       Психологічна діагностика є однією з найбільш складних областей практичної психології, Правильна діагностика, спирається на наукову інтерпретацію даного обстеження, результати комплексного вивчення людини в рамках особистісного підходу, глибокий аналіз змісту одержуваних у діагностичному обстеженні відомостей можуть забезпечити тільки висококваліфіковані фахівці, від яких вимагаються глибокі знання в галузі теоретичної психодіагностик, теорії психологічних вимірювань, варіаційної статистики [3]. Практична ж спрямованість і відносна доступність візуальної психодіагностики, необхідність широкого впровадження прикладної психології в різні галузі суспільної діяльності передбачають можливість проведення окремих обстежень особами без спеціальної психологічної підготовки: педагогами, лікарями, керівниками різних рівнів, спеціалістам по роботі з персоналом та ін. В цілому фахівцям,які пройшли курс візуальної психодіагностики, стає легше вирішувати професійні проблеми, простіше спілкуватися на роботі і вдома, висловлювати власні почуття і розуміти поведінку інших.

     Сприймання зовнішнього обліку людини, вираження емоцій викликає  відповідні реакції і переживання в інших людей та відіграє важливу роль у людському спілкуванні [4]. Володіння і вміння читати виразні руху передбачає тонке розуміння відтінків і нюансів у виразі обличчя, жесту, пози і рухи тіла іншого. Розпізнавати індивідуально-психологічні особливості особистості можна по міміці - виразним рухам м’язів обличчя ; по виразним рухам тіла; за фізіологічними реакціями, які супроводжують емоції, - судинним, дихальним, секреторний; за особливостями будови тіла, малюнкам кисті рук, пальців і іншим природно-біологічними ознаками.

      Таким чином, візуальна психодіагностика вивчає всю зовнішність людини, тобто лице, фігуру, положення і малюнок рук, рух і положення очей, забарвлення особистості, діяльність різних залоз, міміку і пантоміміку. Відомий російський психолог початку ХХ ст. І. Сікорський, який розглядав фізіогноміку, як "вільне й мимовільне відображення внутрішнього стану людини та його зовнішності (обличчі, тулубі, очах, руках та ін.)", і саме в такому  сенсі, як ми розглядаємо сьогодні візуальну психодіагностику. І. Сікорський писав: "Наукова психологія немає сенсу без фізіогноміки. За своїми методами, багатому змісту і плідним висновкам, фізіогноміка заслуговує бути виділеною в особливу науку або галузь науки, пов'язану з психологією" [5]

    Основні методи візуальної психодіагностики - це спостереження, бесіда, біографічний метод, морфологічний і графологічний аналіз, фізіогноміка, хіромантія і ін.. Аналізуються такі особливості людини як статура, риси обличчя, форма рук, пальців, нігтів, міміка, жестикуляція.

2. Історія розвитку психодіагностики

         Про існування взаємозв'язку між тілом і душею людини відомо дуже давно. Про це ще 5000 років тому писав Гермес Трисмегіст: «Що всередині, то і зовні, що зовні, то й усередині». З давніх часів люди прагнули на підставі видимих ​​зовнішніх ознак зробити висновок про внутрішній стан людини. На переконання Геракліта, моральність людини - це її доля, з якою він народжується, а прояв вдачі виражається не тільки в словах і вчинках, але і в зовнішності. Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зовнішнього вигляду людей і особистості, їх виразних рухів має довгу історію. Ще з давнини, наприклад, певному типу побудови тіла приписувались різні моральні і психологічні особливості. На основі цього вченими було створено досить багато типологій, заснованих на особливостях тіло будови людини.

       Фізіогноміка, френологія, хіромантія, астрологія, графологія це галузі знань, які намагалися за зовнішніми ознаками тих або інших частин тіла, виразними рухами та іншими особливостями поведінки людини виявити її психологічну сутність. Фізіогноміка (від грец. physis — природа, gnomon — знаючий) розробляла систему відповідності між рисами обличчя людини властивостями її характеру, здібностями і талантами. Фізіогноміка виникла в стародавні часи. Засновником її вважають Піфагора, нею займався Аристотель. Вже Аристотель і Платон пропонували визначати характер людини, шукаючи в її зовнішності риси подібності з якою-небудь твариною, а потім ототожнюючи її характер, як у східному гороскопі, з характером цієї тварини. Так, за Аристотелем, товстий, як у бика, ніс означав лінь, широкий ніс з великими ніздрями, як у свині, — дурість; ніс, як у лева, — важливість; волосся тонке, як вовна в кіз, овець і зайців, — боязливість, волосся тверде, як у левів і кабанів, — хоробрість. Найбільш відомою стала фізіогномічна система Погана Кас-пера Лафатера, який вважав основним шляхом пізнання людини вивчення будови голови, конфігурації черепа, міміки і та ін.

       Австрійський лікар Ф.И. Галь створив френологію — теорію, в якій намагався систематизувати і розвинути далі знання про зв'язок психічних особливостей людини з зовнішньою формою її черепа. Результати вивчення різних виразних рухів знайшли відображення в працях Ч. Дарвіна ("Про вираження відчуття", 1872), В. Бехтерєва ("Об'єктивна психологія", 1910), які стверджували, що психологія повинна вивчати не тільки явища свідомості і несвідомого, а й зовнішні прояви діяльності людини, оскільки вони є вираженням її психіки.