Візуальна психодіагностика емоційних проявів

          Критика цієї концепції ґрунтується на тому, що в розкритті емоційного інтелекту емоції підмінюються інтелектом. Як вважає Г.Г. Гарськова, ця критика не правомірна. Вона посилається на те, що емоції відображають ставлення людини до різних сфер життя й до самої себе, а інтелект саме й слугує для розуміння цих відношень. Отже, емоції можуть бути об´єктом інтелектуальних операцій. Ці операції здійснюються у формі вербалізації емоцій, що ґрунтується на їхньому усвідомленні й диференціації. Отже, за Гарськовою, емоційний інтелект - це здатність розуміти ставлення особистості, представлене в емоціях, і керувати емоційною сферою на основі інтелектуального аналізу й синтезу.

            Необхідною умовою емоційного інтелекту, як пише далі автор, є розуміння емоцій суб´єктом. Кінцевим продуктом емоційного інтелекту є прийняття рішень на основі відображення й осмислення емоцій, які є диференційованою оцінкою подій, що мають особистісний зміст. Емоційний інтелект продукує неочевидні способи активності для досягнення цілей і задоволення потреб. На відміну від абстрактного й конкретного інтелекту, які відтворюють закономірності зовнішнього світу, емоційний інтелект відображає внутрішній світ і його зв´язки з поведінкою особистості та взаємодією з реальністю. Є.П. Ільїн вважає, що під емоційним інтелектом автори мають на увазі емоційно-інтелектуальну діяльність.

           Емоційна пам´ять. Питання про наявність емоційної пам´яті теж дискутується. Проте це поняття ввійшло вже до підручників. Вважають, що довільне відтворення емоційних переживань дається людині важко. Однак П.П. Блонський, наприклад, дійшов висновку, що довільне відтворення емоцій для багатьох людей майже неможливе. Але не можна спростувати той факт, що емоційна пам´ять може відтворюватися мимоволі.

           Ще одне спірне питання: які емоційні переживання краще запам´ятовуються - позитивні чи негативні? Серед західних психологів у першій чверті XX ст. поширилася думка, що краще зберігаються в пам´яті позитивні емоції. З. Фройд обґрунтовує це витісненням із пам´яті всього, що спричиняє важкі відчуття. Однак експерименти, які підтверджують це положення, були не завжди бездоганними. Вони зазнали критики багатьох психологів.

            На противагу поглядам західних психологів, П.П. Блонський доводив, що краще запам´ятовуються негативні емоції, і підкріплював свою тезу як міркуваннями про біологічну доцільність цього, так і низкою досліджень. Зокрема, він пише, що тварина, яка забуває те, що заподіює їй страждання, приречена на швидку загибель.

             Є.А. Громова зазначає, що однією з властивостей емоційної пам´яті є її поступова еволюція в часі. Спочатку відтворення пережитого емоційного стану є сильним, яскравим. Однак із часом це переживання слабшає. Емоційно забарвлена подія легко пригадується, але вже без переживання емоції, хоча й з деяким афективним відбитком: недиференційованим переживанням приємного чи неприємного. Це означає, що емоція редукує до емоційного тону вражень.

            При цьому спостерігається деяка генералізація процесу. Якщо первісну емоцію зумовив якийсь певний подразник, то згодом пам´ять про неї поширюється на інші схожі подразники. П.П. Блонський робить висновок, що за такої генералізації емоційного переживання відбувається зниження здатності диференціювання його стимулів. Наприклад, якщо людину в дитинстві налякав якийсь пес, то будучи дорослим, людина боїться собак загалом.

                Пам´ять про пережитий біль зберігається дуже довго (крім болю при пологах). Цей страх змушує людей видалити зуб, ніж лікувати його за допомогою бормашини, знайомство з якою відбулося ще в ранньому дитинстві (Б.М. Федоров). П.П. Блонський приводить приклади впливу емоційної пам´яті на формування характеру. Жахливе покарання в дитинстві може зробити людину боязкою, постійна пам´ять про пережите нещастя - меланхолійною тощо.

             На підставі результатів, які отримав Ханін, можна вважати, що в жінок емоційна пам´ять краща, ніж у чоловіків.

             Емоційний слух. Цей термін увів В.П. Морозов і він означає здатність упізнання емоцій за мовленням і співом людини. Про існування такої здатності свідчить той факт, що між емоційним слухом і мовним слухом відсутня кореляція. Тому «емоційна глухота» може траплятися й у людей з добре розвиненим сприйняттям мовлення. Емоційний слух - філогенетично більш давня здатність. На користь існування цієї здатності свідчить і те, що піддослідні різного віку, статі й професії виявили істотні розбіжності в правильності впізнання емоцій - від 10 до 95%. Було також виявлено, що музиканти й вокалісти мають більш розвинений емоційний слух. У зв´язку із цим емоційний слух стали розглядати як один із критеріїв художньої обдарованості, який почали використовувати на іспитах до консерваторії. У контексті обговорюваного важливо не те, наскільки емоційний слух придатний для профвідбору, а наскільки він допомагає пізнавати емоції людини.

              Дані свідчать про те, що емоційний слух залежить від досвіду, який люди здобувають у процесі спілкування. Але з іншого боку, є особи, які й без досвіду здатні пізнати всі п´ять емоцій: сум, радість, страх, гнів, нейтральність. Значить емоційний слух може бути й уродженим.

            Інформація, яку використовує людина, впізнаючи емоції інших людей. Обговорення цього питання пов´язане з так званими «когнітивними схемами емоцій», тобто із установленням того набору ознак, за допомогою якого можна судити про наявність тієї чи іншої емоції. Зіставлення сукупності ознак спостережуваних емоцій зі схемою дозволяє ідентифікувати емоцію. При цьому передбачено, що жодна з ознак не є жорстко прив´язаною до певної емоції, а її ідентифікація здійснюється на ймовірнісній основі.

           На відміну від упізнання власної емоції, де провідною ознакою є суб´єктивне переживання емоції, впізнання емоцій інших людей здійснюється, в основному, за зовнішніми виявами емоцій: мімікою й позою, зміною мовлення й голосу, поведінкою, вегетативними реакціями. Ураховуються також антецеденти, тобто те, що передує емоціям і є їх причиною: ситуація в її взаємодії з наявною в людини метою. Отже, якщо спостерігач уявляє собі ситуацію, в якій опинилася людина, її мету в цей момент і зовнішні вияви емоції, то він має досить інформації, щоб пізнати емоцію.

           Отже, очевидно, що в сприйнятті емоцій інших велике значення мають умовно-рефлекторні зв´язки, які утворилися в онтогенезі між ситуацією й супутньою їй емоцією, а також ефект каузальної атрибуції.

           Н.Д. Билкіна й Д.В. Люсін зазначають, що люди дають різні емоційні реакції на ті самі ситуації, навіть якщо цілі в них однакові. Немає й однозначних зв´язків між емоцією та її зовнішнім вираженням. Тому для ідентифікації емоцій інших людей слід враховувати додаткову інформацію за деякими проміжними змінними, такими як індивідуальні особливості людини, культурні особливості тієї спільноти, до якої вона належить, актуальний фізичний і психічний стан людини, за якою спостерігають. Ці проміжні змінні автори називають медіаторами.

          Моделі характеристик, за якими розпізнають емоції інших людей. Досить важливим є питання: спираючись на які характеристики емоцій людина їх розпізнає й диференціює?

           Багатомірна модель емоцій розглядає всі емоції в багатомірному просторі обмеженою кількістю змінних (координат): негативність - позитивність, сила - слабість, активність - пасивність. Адекватним методом для багатомірної моделі є метод багатомірного шкалювання (МБШ). Суть цього методу полягає в тому, що він дає змогу виявити мінімально допустиму кількість шкал (факторів, ознак), на які орієнтується людина при винесенні судження про розбіжність або подібність емоцій, зумовлених експресією на фотографіях. Ступінь подібності оцінюють за дев´ятибальною шкалою для 13 фотографій попарно в усіх можливих поєднаннях.

       Для розпізнавання емоцій іншої людини використовують різні канали експресії: міміка, мовлення, вегетативні й рухові реакції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

       Встановлено, що проблема візуальної діагностики є міжгалузевою в сучасній науці. . Окрім психології вона активно розробляється в медицині, антропології, психофізіології та інших галузях.

       Отже, візуальна психодіагностика - це галузь психодіагностики, заснована на вивченні зовнішніх характеристик і вигляду людини для проникнення у внутрішнє психологічний зміст особистості. Існує взаємозв'язок зовнішнього і внутрішнього, і психологічні особливості людини можна визначити шляхом аналізу фізичного тіла людини і його зовнішніх проявів.

       Візуальна психодіагностика вивчає всю зовнішність людини, тобто лице, фігуру, положення і малюнок рук, рух і положення очей, забарвлення особистості, діяльність різних залоз, міміку і пантоміміку.

        Таким чином, сучасна візуальна діагностика включає в себе різні наукові напрямки та методи. Розробляються техніки психологічного спостереження, які враховують психологічні закономірності сприйняття і розуміння людьми один одного і використовуються для вивчення та оцінки особливостей людей.

        Візуальне сприйняття поведінки людини завжди передбачає комплексний підхід, що ґрунтується на детальному вивченні окремих тіло-рухів людини. Однак тільки з'єднавши в єдину картину різні жести і мімічні рухи, включені в контекст конкретної ситуації поведінки, можна оцінити психічний і фізичний стан індивіда; розрізнені рухи тіла, що супроводжуються відповідною мімікою, складаються в так звані сигнали тіла, дозволяють скласти загальне судження про людину.

      Узагальнивши наявні дані в розуміння візуальної психодіагностики, з урахуванням завдань та цілей роботи, можна констатувати, що вона представляє галузь діагностики, яка розробляє методи дослідження індивідуально-психологічних особливостей особистості на рівні візуально сприймання.

       Виявлені 3 основні групи підходів до розв’язання проблеми візуально психодіагностики емоційних проявів особистості , тобто емпірико – натуралістичний;  психолого - фіологічний ; фізіогномічний та невербально-комунікативний.

      Розкрито, що зовнішні ознаки емоційних проявів з урахуванням їх вираженості можуть фіксуватись при візуальному сприйманні, на мімічних, біомеханічних, контактних, невербальних просторово-дислокаційних та конституційно-морфологічних рівнях.

      З’ясовано, що взаєморозуміння між особистостями здійснюється з вмінням розпізнавати не лише вербальні сигнали, а й невербальні. Оцінка виразних рухів індивіда  є актуальною для багатьох видів діяльності людини, особливо для психологічної та діагностичної. Важливого значення набувають методи візуальної психодіагностики, а особливо метод – спостереження.   

    Отже  володіння і вміння читати виразні рухи передбачає тонке розуміння відтінків і нюансів у виразі обличчя, жесту, пози і руху тіла іншого. Розпізнавати індивідуально-психологічні особливості особистості можна по міміці - виразним рухам м’язів  особи; по пантоміміці  - виразним рухам тіла; за фізіологічними реакціями, які супроводжують емоції, - судинні, дихальні, секреторні; за особливостями будови тіла, рис обличчя, малюнкам кисті рук, пальців і іншими природно-біологічними ознаками. Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зовнішнього вигляду людей та особливості їх виражальних рухів є змістом візуальної психодіагностики як науково-практичного спрямування психології роботи з людьми.

         Таким чином, візуальна психодіагностика вивчає всю зовнішність людини, тобто лице, фігуру, положення і малюнок рук, рух і положення очей, забарвлення особистості, діяльність різних залоз, міміку і паптоміміку.

           Особливе значення інтерпретації невербальної поведінки має для представників професій типу «людина - людина» (педагогів, психологів, психотерапевтів, журналістів, менеджерів, юристів, слідчих, лікарів, політиків, бізнесменів.) Тобто візуальна психодіагностика емоційних проявів набуває значення не лише у повсякденному спілкуванні, але й безпосередньо у діяльності та професії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лабунская  В.А. Невербальное поведение (социально-перцептивный  подход). Ростов: Изд-во Ростов, ун-та, 1986. С. 5—35.

2. Щёкин Г.В. "Визуальная  психодиагностика"

3.  Общая психодиагностика / Под ред. А. Бодолево, В. Сашино. — М., 1987.

4. Чистякова М.И.  Психогимнастика  / Под ред. М.И. Буянова. –  М.: Просвящение, 1990. – 128 с.:

5. Ярошевский М. Г. История  психологии. М., 1985.

6. И. А. Сикорский Всеобщая  психология с физиогномикой ... Издательство: Издание С. В. Кульженко, 1912 г. ... Киев, 1912 год

7.   ГримакЛ. Резервы  человеческой психики. — М., 1989,

8. Ледо Э. Трактат о  человеческой физиономии // Пер. с  франц. – М., 1895.

9. Кречмер Э. Строение  тела и характер / Пер. с нем.  – М., 1930.

10. Шелдон У. Анализ  конституционных различий по биографическим данным // Психология индивидуальных различий. – М., 1986.

11.  Питання практичної  психодіагностики та консультування  у вузі / Под ред. М.М. Обозова. - Л., 1984.

12.  Сафронов А.Г Принципи  візуальної психодіагностики / / http://www.psychology-online.net/articles/doc-895.html.

13.  Куликов В.І. Від  індивідуальної тест «Словесний  портрет». - Владивосток: Вид-во Далекосхідного  ун-ту, 1988.

14. Руденський Є.В. Основи  психотехнології спілкування менеджера. - М.: ИНФРА-М; Новосибірськ: НГАЕіУ, 1998. С. 63-64.

15. Психология. Немов Р.С.  Кн. 3. Психодиагностика. 2001, 4-е изд., 640с. М.: Владос.  стр. 26-30

16. Краткий психологический  словарь  /гол ред. А. Петровского.  М, 1985г. 

17. Бодалев А.А. Восприятие  и понимание человека человеком. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982.

18.  James W. What is an Emotion // Mind, 9. – 1884. – P. 188-204.

19. Ekman P., Friesen W. V., Tomkins S.S. Facial Affect Scoring Technique (FAST): A first validity study // Semeotica, 3, № 1, 1971. – P. 37-58.

20. . Штанть . А.  Язык тела: Познание людей в профессиональной  и обыденной жини:      Пер.   с англ. — М., 19Вб.