Візуальна психодіагностика емоційних проявів

          Є.В. Руденський  запропонував розглядати такі поведінкові ознаки для експрес-діагностики психотипу особистості (епілептоїдна, гіпертимна, психастеніка та ін) як зовнішність, манера триматися, особливості спілкування з іншими людьми. [14]

         Таким чином, сучасна візуальна діагностика включає в себе різні наукові напрямки та методи. Розробляються техніки психологічного спостереження, які враховують психологічні закономірності сприйняття і розуміння людьми один одного і використовуються для вивчення та оцінки особливостей людей.

       Не менш важливого значення у візуальному спілкуванні мас специфічна знакова система, яка вивчається наукою кінестетикою. Шведський дослідник К. Бердвістл запропонував виділити одиницю тілорухів людини — кін (грец. кіпета — рух), або кінему (аналогічно фонемі в лінгвістиці). Із кінів утворюються кінемор-фи (щось подібне до фраз), які й сприймаються в ситуації спілкування. На основі пропозицій Бердвістла було створено на кшталт "словника" тілорухів, навіть з'явились роботи про кількість кінів в різних національних культурах. З метою визначення "сітки" основних зон людського обличчя, тіла, рук тощо Бердвістл поділив все тіло людини на 8 зон: обличчя, голова, рука права, рука ліва, нога права, нога ліва, верхня частина тіла, нижня частина тіла.

     Таким чином, історичним корінням і практичною основою сучасної візуальної психодіагностики - однієї з галузей прикладної психології - є різні древні вчення про людину, які знайшли відображення в художніх творах і шедеврах мистецтва, а також підтвердження в наукових дослідженнях.

3. Сучасний підхід до проблеми діагностики особистості по зовнішнім ознакам

У сучасній психології розгляд проблеми взаємозв'язку зовнішнього  і внутрішнього йде одночасно  з різних сторін.

    Більша  частина робіт вчених присвячена  феномену соціальної перцепції.

    О.Г.  Кукосян виділяє три напрями досліджень у цій області:

    - Освіта  першого враження про людину;

    - Сприйняття  його зовнішнього вигляду і  поведінки;

    - Формування  поняття про іншу людину як  особистості.

    У  ході досліджень з соціальної  перцепції розглядаються фактори, що впливають на процес сприйняття людини людиною і формування поняття про іншу людину як особистості, виявляються типові помилки, які людина допускає, оцінюючи оточуючих його людей. У роботах В.М. Куніцин, В.М. Сенченко, Г.Г. Фінікової, В.Ф. Багрунова, О.Г. Кукосяна, А.М. Зімічова та інших вітчизняних вчених наводяться дані про вплив вікових, статевих, професійних особливостей сприймаючої людини. Багато роботи зарубіжних дослідників (Брунера, Олпорта, Секорда, Пермутера, Уайер та ін) присвячені розгляду механізмів приписування пізнаваною особистості певних якостей.

    Особливості  сприйняття фізичного вигляду  докладно розглянуті в дослідженнях  А.А. Бодалева, Г.Г. Гусєва, А.М.  Колесова, В.М. Панфьорова, Є.Е. Смирнової,  А.М. Зініна, І.Ф. Виниченко, В.Ф.  Шендрик і інших. У фізичному вигляді вчені особливо виділяють обличчя і деякі його елементи.

    Проблемою  першого враження про іншу  людину у вітчизняній психології  займалися такі вчені як А.А.  Бодальов, А.А. Леонтьєв, В.М. Куніцина, В.М. Панфьоров, Г.М. Бірюкова, І.А. Урклін, Г.В. Дьяконов та інші. Особливості першого враження про іншу людину були простежені в залежності від широкого кола таких факторів як стать, вік, освіта, рід занять і сімейний стан дорослих людей. Аналогічні дослідження в зарубіжній психології були проведені С. Ашом, Г. Келлі, Д. Брунер, Р. Тагіурі, Г. Олпортом, Т. Ньюкомен та ін

    В  останні роки велика увага  приділяється дослідженням невербальної  комунікації, оскільки стало ясно, що цей компонент соціальної  поведінки людини відіграє в житті суспільства більш важливу роль, ніж уявлялося раніше.

    Питаннями  невербальної поведінки займалися  такі вчені, як В. Райх, Д.  Ефрон, Р. Бердвістелл, Г. Олпорт, Е. Холл, П. Екман та ін З  вітчизняних дослідників невербальної  поведінки відомі імена Г.М. Андрєєвої, Л.І. Анциферова, А.Г. Асмолова, Е.А. Єрмолаєвої, В.М. Куніцин, В.А. Лабунської, А.А. Леонтьєва, Б.Д. Паригін, В.М. Панфьорова, Є.В. Руденського, В.П. Трусова та багатьох інших учених. Досліджуються загальні проблеми невербального спілкування, етнопсихологічні та Етнопедагогіческіе аспекти невербальних засобів спілкування, питання декодування отриманої невербальної інформації та інші аспекти невербальної комунікації. Конкретні методи «читання» невербальної поведінки викладені у роботах А. Піза, Д. Ниренберга, Г. Калера та ін Дослідження в галузі прикладної психології присвячені таких компонентів невербального спілкування як пози, міміка, жести, погляд, подих і т. д.

    Ще  одна група психологічні дослідження  присвячена уточненню наявних  конституційних типологій.

    Радянські  вчені Б.Г. Ананьєв і М.М.  Обозов доповнили розроблені  раніше конституційні типології  Е. Кречмера і У. Шелдона.  Дослідники встановили, що від  типу додавання багато в чому  залежать працездатність, мобільність,  чи ригідність поведінки. М.М. Обозов запропонував також трикомпонентну типологію поведінки, відповідно до якої виділяються такі типи поведінки як мислитель, співрозмовник, практик. Для кожного з типів характерні своєрідні зовнішні прояви (особливості ходьби, пози, жестикуляції, міміки), а також певні переваги у виборі сфери професійної діяльності.

    А.Г.  Сафронов поряд з аналізом  конституційного типу, пропонує  також розглядати тип розподілу  енергії людини. Він виходить  з того, що людина - істота енергетичне,  і його фізична будова є відображенням його енергетичної вистройкі. За способом розподілу енергії він виділяє такі виражені типи як шизофренік, істероїдний, ригідний, «розвалений», оральний. Це чисті типи, однак у реального типу ці чисті типи змішуються в певних пропорціях.

    Великий  внесок у вивчення темпераменту  внесли роботи Б.М. Теплова,  В.С. Мерліна, І.М. Палей, Л.Б.  Єрмолаєвої-Томиной та багатьох  інших.

    В.І.  Куликов розробив сучасну морфологію  традиційних типів темпераменту, яку можна використовувати у  візуальній психодіагностиці. Для кожного типу темпераменту відповідають певні зовнішні ознаки (характеристики окремих елементів особи і голови в цілому). У своїй роботі В. І. Куликов описує морфологічні та психологічні особливості астеноідного і пікнічної типів конституції людини. Психологічні типи І.П. Павлова у дослідженнях В.І. Куликова представлені конечностним і тулубна типами конституції людини (протилежними), кожен з яких має свої відмітні морфологічні ознаки та психологічні особливості.

    Є.В.  Руденський запропонував розглядати такі поведінкові ознаки для експрес-діагностики психотипу особистості (епілептоіда, гіпертіма, психастеника та ін) як зовнішність, манера триматися, особливості спілкування з іншими людьми.

    Таким  чином, сучасна візуальна діагностика включає в себе різні наукові напрямки та методи. Розробляються техніки психологічного спостереження, які враховують психологічні закономірності сприйняття і розуміння людьми один одного і використовуються для вивчення та оцінки особливостей людей.

2 Розділ

2.1  Загальна характеристика методів психодіагностики

Сучасна психодіагностика виділилася в окрему галузь наукових і практичних психологічних знань. Створено безліч психодіагностичних методик, число яких продовжує зростати швидкими темпами. Все більш широке застосування в психодіагностиці знаходять сучасні методи математики і фізики, а також засоби електронного психодіагностики, наприклад ЕОМ.

У деяких країнах  світу, наприклад в США, в Німеччині, робилися спроби комплексної систематизації та викладу психодіагностичних методів у ряді багатотомних наукових і практичних видань. Аналогічні спроби в останні роки з'явилися і в Росії, однак без єдиної концепції та належної наукової основи. Під концепцією в даному випадку розуміється наявність достатньо обґрунтованою, детально продуманої системи, яку можна було б покласти в основу класифікації психодіагностичних методик. Під науковим обґрунтуванням розуміється наявність великого, теоретично узагальненого досвіду кваліфікації психодіагностичних методик, оцінки їх спроможності, сильних і слабких сторін. Опубліковані в даний час методики, як правило, не супроводжуються даними, що вказують на те, яким чином вони перевірялися і в якій мірі відповідають прийнятим критеріям науковості.

Практична психодіагностика - це дуже складна і відповідальна область професійної діяльності психологів. Вона вимагає відповідної освіти, професійної майстерності і може торкатися долі людей, наприклад, коли на її основі ставиться медичний або судово-психологічний діагноз, здійснюється конкурсний відбір або прийом на роботу.

Слово «психодіагностика» має у психології два основні  значення. Одне з них співвідносить  дане слово з назвою відповідної  області наукових психологічних  знань і досліджень, а інше вказує на специфічну область практичного застосування психологічних знань. Як сфера науки психодіагностика включає в себе принципи, процедури і способи перевірки науковості різних методів психодіагностики. Як область практики вона орієнтована на професійні знання і вміння, пов'язані з практичним застосуванням її методів. І в тому і в іншому випадку мова йде про способи оцінки психологічних процесів, властивостей і станів людини. Теоретична психодіагностика науково обґрунтовує, як це краще зробити, а практична психодіагностика показує, як це слід робити правильно і надійно.

У сучасній психології застосовується чимало різних методів  психодіагностики, проте далеко не всі з-них можна назвати науково обґрунтованими. Крім того, серед них є дослідні і власне психодіагностичні методи. Остання назва відноситься тільки до тієї групи методів, які використовуються в оціночних цілях, тобто дозволяють отримувати точні кількісні і якісні характеристики досліджуваних психологічних властивостей. Методи, які не переслідують цю мету і призначені тільки для вивчення психологічних процесів, властивостей і станів людини, носять назву дослідницьких. Вони звичайно застосовуються в емпіричних і експериментальних наукових дослідженнях, основна мета яких - отримання достовірних знань.

Експеримент може будуватися таким чином, щоб цікавлять вченого риси особистості людини, що пов'язані з цією формою поведінки, могли проявитися найбільш виразно, тобто так, щоб їх можна було детально вивчити. Експериментатор ставить і проводить задуманий з цією метою експеримент, спостерігає за поведінкою його учасників і робить висновок про особливості досліджуваної риси особистості і відповідної їй форми поведінки.

Дослідницьким, наприклад, також є метод включеного спостереження або психолого-педагогічний експеримент з дітьми, що дозволяє спостерігати за їх поведінкою в особливих, експериментальних умовах.

Ці методи психодіагностики застосовуються в самих різних галузях  психології і в самих різних сферах людської діяльності. У науковій психології вони зазвичай використовуються в процесі  організації і проведення дослідницьких експериментів, а в практичній психології - в психологічному консультуванні, психокорекції, а також в інших областях діяльності професійного психолога, таких, наприклад, як професійний відбір, професійна підготовка.

У правильно організованому експерименті майже завжди необхідно точно оцінювати рівні розвитку у випробовуваних тих чи інших психологічних властивостей до і після експерименту для того, щоб встановити, чи вплинула проведений експеримент на зміну цих властивостей. Сказане стосується також психологічного консультування та психологічної корекції. Проводячи консультування, практичний психолог повинен оцінити ступінь розвиненості у клієнта різних психологічних особливостей. Його робота в даному випадку чимось нагадує працю лікаря, який обов'язково проводить діагностику хворого перш, ніж встановить хвороба і визначить метод його лікування.

Приблизно те ж  саме доводиться робити психолога, якщо він виступає в ролі діагноста  і, поставивши свій, психологічний, діагноз  стану клієнта, займається консультуванням або корекцією.

Ряд професій пред'являє  особливі вимоги до психології та поведінки  людини. Тут також необхідна точна  діагностика різноманітних психологічних  і поведінкових якостей, що визначають професійну придатність людини. Застосування психодіагностичних методів у даному випадку пов'язане з професійним відбором і професійною підготовкою людей.

У світі налічується  більше тисячі методів психодіагностики, і розібратися в них, не маючи  в якості орієнтира деяку схему, практично неможливо. Таку, саму загальну, схему класифікації психодіагностичних методів можна запропонувати, і виглядає вона таким чином:

1. Методи психодіагностики  на основі спостереження.

2. Опитувальні  психодіагностичні методи.

3. Об'єктивні психодіагностичні методи, включаючи облік і аналіз поведінкових реакцій людини і продуктів його праці.

4. Експериментальні методи  психодіагностики.

Перша група методів - діагностика  на основі спостереження - обов'язково передбачає введення спостереження  та переважне використання його результатів для психодіагностичних висновків. У процедуру спостереження в цьому випадку вводяться стандартні схеми та умови, які точно визначають, що спостерігати, як спостерігати, яким чином фіксувати результати спостереження, як їх оцінювати, інтерпретувати і робити на їх основі висновки. Спостереження, що відповідає всім перерахованим психодиагностическим вимогам, носить назву стандартизованого спостереження. Наведемо приклад такого спостереження за роботою членів малої групи в процесі рішення групою якої-небудь задачі (схема спостереження за групою за методом Р. Бейлса) (рис. 1).

Ця схема і наведена на ній система категорій використовуються для спостереження за взаємодією членів групи в процесі їх спільної роботи. Описані в правій частині  схеми дії і реакції членів групи класифікуються відповідно до неї. У верхній частині схеми представлені активні дії і емоційні реакції, що сприяють рішенню поставленого перед групою завдання, а в нижній частині схеми - пасивні дії та емоційні реакції, що ускладнюють спільний пошук групою рішення задачі. Схема включає 12 типів спостережуваного поведінки, половина з яких позитивна у вказаному вище сенсі слова, половина - негативна.