Візуальна психодіагностика емоційних проявів

       У глибині тисячоліть криються джерела хіроманті ї— вчення про зв'язок будови кисті руки, форми пальців, опуклостей і западин, ліній і борозенок на долоні з внутрішньою сутністю людини, її минулим і майбутнім. Хіромантію знали в стародавньому Китаї та Індії, а також у Греції і Римі задовго до нашої ери. Зараз існує навіть сучасна назва — дерматогліфіка, яка вивчає узори на долоні людини. її дані використовуються в криміналістиці, медицині, генетиці, психології, психогенетиці тощо.

     "Кожен рух душі має своє природне вираження в голосі, жесті, міміці. Рухи повинні відповідати діалогу і змістом слів", - писав Цицерон.

       Фізіогіомнка, що розуміється в широкому сенсі і настільки необхідна психологу, юристу, педагогу, лікарю, художнику і кожній освіченій людині, була майже всіма залишена в першій половині ХIХ ст. На думку І. Сікорського, це сталося з трьох причин:

• незнання антропології позбавляло можливості правильно оцінювати багато фізіогномічних ознаки;
• незнання анатомічних основ м’язів  вносило неясність в багато тлумачення;
• психологія була вкрай недостатньо розроблена.

Таким чином, як тілесні, так і психічні ознаки були позбавлені тієї визначеності, яка  потрібна в наукових роботах.[5]

       Створенню фізіогноміки сприяли роботи Дюшена, Ж. М. Шарко, Ч. Дарвіна, Педеріта, поява яких стало можливим у зв'язку з розвитком антропології, успіхами психології, а також застосуванням художніх творів для наукових і фізіогномічних цілей. Так, Дюшену належить заслуга всебічного вивчення міміки; руху рук, художньо зображено й психологічно інтерпретовані італійськими художниками та їх послідовниками; фізіогноміка тіла (пози) прояснена класичними скульптурами; нарешті, зображення положення і рухи очей (фізіогноміка очей) є основною темою багатьох художників [6]. Ще наприкінці ХVIII ст. англійський художник У. Хогарт в трактаті "Аналог краси" стверджував, що всякий "рух є рід мови, який, можливо, з часом буде вивчатися за допомогою чого-небудь на зразок граматичних правил" [7 ].

       Значну увагу фізіогноміці приділяв А. Шопенгауер. Одну з найбільш цікавих і важливих своїх робіт він назвав так: " О видимой преднамерености в судьбе отдельного лица". Він вважав, що кожна людська особа - це якийсь ієрогліф, який без сумніву, можна дешифрувати і ключ до якого ми навіть маємо в собі напоготові, Під "ключем" А. Шопенгауер розумів людську спостережливість і інтуїцію. "Точно так само в повсякденному житті, - писав німецький філософ, - кожен піддається іншому, з ким він має справу.

       Таким чином, візуальна психодіагностика, як і будь-яке науково-практичний напрямок, виникла і розвивалася не на "порожньому місці".

       У 1965 році під керівництвом академіка Б.Г. Ананьєва в Ленінградському університеті проводилося комплексне дослідження абітурієнтів. Поряд з вимірами тіла молодих людей, включаючи масу тіла, зріст, розміри голови, рук та ін., фіксували малюнок долоні і пальців рук. Природно, в абітурієнтів, як і в будь-якої нормальної людини, коли їм пропонують зробити відбитки пальців, виникало питання: чи не буде це використано на шкоду? Дослідники, звичайно ж, заспокоювали найбільш підозрілих, пояснюючи, що це ніяк не пов'язано з фактом прийому до університету, а має науковий інтерес. Але навіть просте спостереження психологів за абітурієнтами в момент "зняття шкірних показань" виявляло розходження в їхній поведінці. Одні поводилися спокійно, не метушилися, у них не пріли руки, не розширювалися зіниці. Інші виявляли помітне занепокоєння, аж до відмови зняти відбитки пальців. В результаті спостережень за поведінкою абітурієнтів у момент зняття відбитків пальців і одночасної фіксації шкірних візерунків пальців рук дослідники побачили зв'язок між цими, здавалося б, такими далекими особливостями людини. Дійсно, який може бути зв'язок між стресостійкістю і типом шкірного візерунка на пальцях?!

       Приблизно через рік (у 1966 р.), коли оброблення даних підійшло до кінця, з'явилася книга Т.І. Гладкової "Шкірні візерунки долоні і ступні мавпи та людини". У ній представлено досить великий статистичний матеріал про характерні риси пальцевих візерунків у народів усіх частин світу. Наприклад, у бушменів переважає пальцевий візерунок, що дуже рідко трапляється в інших народів. У чому ж справа? Щоб відповісти на це питання, розглянемо типові пальцеві візерунки.

      Найчастіше трапляється пальцевий візерунок у вигляді "петель". Трохи рідше — "спіралей". Найрідше — візерунок, що називається "дугою". Коли були оброблені дані досліджень, то виявилося, що в осіб із сильною врівноваженою нервовою системою домінують петлі, сильної, але не врівноваженої - спіралі. Дуга спостерігалася тільки у власників слабкої нервової системи. У відсотковому відношенні це виглядає так: холерик має більше ніж 50 відсотків спіралей (інші — петлі); сангвінік — понад 50 відсотків петель (інші — спіралі); флегматик — усі петлі; меланхолік — хоча б одну дугу, і чим їх більше, тим слабша нервова система, і значить, нижча працездатність людини. Встановлено також зв'язок кута, утвореного на долоні трьома три радіусами, з розумовими здібностями людини. Один трирадіус — "а" — знаходиться в основі долоні, а "в" і "с" — в основі вказівного пальця і мізинця (див. малюнок). Якщо кут, утворений три радіусом "в" — "а" — "с", знаходиться в межах від 33° до 57°, то можна не переживати за свої розумові здібності. Але якщо кут менший або більший від цього діапазону, значить, інтелект треба розвивати. Чи правда це на сто відсотків, поки сказати важко, адже психогенетика тільки розвивається.

        Не менш стародавню історію має астрологія, яка розробляла планетарну і зодіакальну типологію людини, а також графологія, яка шукала закономірні зв'язки між почерком і характером індивіда. Дослідження зв'язку між зовнішніми ознаками людини і її психологічними характеристиками в історії розвитку знань здійснювалися двома напрямами: перший напрям ставив за мету на основі зовнішніх ознак виявити психологічну сутність, другий — на основі внутрішніх властивостей (зокрема психологічних) виділити типи особистості, які відрізняються зовнішніми ознаками.

      Фізіогноміка, френологія, хіромантія, астрологія, графологія — це галузі знань, які намагалися за зовнішніми ознаками тих або інших частин тіла, виразними рухами та іншими особливостями поведінки людини виявити ЇЇ психологічну сутність.

На межі XIX і XX ст. під впливом антропологів, які  звернули увагу на відмінності у будові тіла, а також психіатрів, що побачили індивідуальні відмінності у схильностях до психічних захворювань, концепція зв'язку між тіло будовою і типологічними особливостями людини отримала подальший розвиток, зокрема у французького лікаря Клода Ciрo, який залежно від переважання в організмі однієї з основних систем (дихальної, травної, мускульної або мозкової) виділив відповідні їм будови тіла. Ці погляди здійснили суттєвий вплив на формування сучасних конституційних теорій, які отримали поширення в психології індивідуальних відмінностей.

      Сприйняття зовнішнього вигляду людини, вираз її емоцій викликає у відповідь емоційні переживання і реакції у людей. Вміння читати виразні рухи передбачає тонке розуміння всіх відтінків і нюансів у виразі обличчя, жесту, пози і рухів тіла іншої людини. Розпізнати індивідуально-психологічні особливості особистості можна за мімікою, пантомімікою, фізіологічними реакціями, що супроводжують емоції - судинним, дихальним, секреторним; за особливостями будови тіла, рисами обличчя, рисунками кисті, пальців та іншими природно-біологічними ознаками.

     Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зовнішнього вигляду людей і особистості, їх виразних рухів має тривалу історію. Ще з давнини, наприклад, певному типу будови тіла приписувались різні моральні і психологічні особливості. На основі цього вченими було створено досить багато типологій, заснованих на особливостях тіло-будови людини. Найбільш систематизована одна з таких типологій представлена в "Трактаті про людську фізіономію" Ежена Ледо (1815), в якому описано п'ять основних типів тілобудови і дано їх психологічні характеристики. В основі цієї типології лежить твердження, що будова тіла людини відповідає, в основному, п'яти геометричним фігурам: чотирикутнику, колу, овалу, трикутнику, конусу. На думку Е. Ледо, кожен тип включає в себе приховані здібності, інстинкти і емоції, які приводяться в дію або залишаються у бездіяльності залежно від розвитку особистості, її життєвого шляху. Так, невідповідність між типом і темпераментом породжує внутрішні конфлікти, через що з'являються суперечності в почуттях, побажаннях, вчинках, що виявляється у чудернацтвах характеру.[8]

     Конституційну типологію особистості запропонував Кречмер на основі виділення чотирьох основних типів конституції будови тіла (статури).[9]

1-й тип статури  — астенік — людина тендітної  статури, з пласкою грудною  кліткою, вузькими плечима, видовженими  і худими кінцівками, видовженим  обличчям, але сильно розвиненою  нервовою системою, головним мозком;

2-й тип статури  — пікнік — людина малого  або середнього зросту, з вираженою  жировою тканиною, опуклою грудною  кліткою, великим животом, круглою  головою на короткій шиї;

3-й тип статури  — атлетик — людина з вираженою  мускулатурою, пропорційною міцною статурою, широким плечовим поясом;

4-й тип статури - дипластик— людина з неправильною статурою.

До виділених  типів будови тіла Кречмер співвідніс певні типи особистості.

Астенік — він  замкнений, схильний до міркувань, до абстракції, важко пристосовується до оточення, чутливий, вразливий, "люди, які тонко відчувають", ідеалісти-мрійники, холодні владні натури й егоїсти, сухарі і безвладні, у них відбувається коливання між чутливістю і холодністю, між загостреністю і тупістю почуття ("скривдить іншого і при цьому образиться сам"), наполегливий, послідовний, невибагливий, витривалий. Зворотний бік цих переваг брак доброзичливості, приємного природного людинолюбства, їх можна розподілити на такі групи: 1) чисті ідеалісти і моралісти; 2) деспоти і фанатики; 3) люди холодного розрахунку.

Пікнік — його емоції коливаються між радістю і сумом, він товариський, відвертий, добродушний, реалістичний у поглядах, "веселі базіки", спокійні гумористи, сентиментальний тихоня, безтурботні любителі життя, активні практики. Серед них можна виділити такі типи історичних лідерів: 1) хоробрі борці, народні герої; 2) живі організатори значного масштабу; 3) примирні політики.

Атлетики —  вони бувають двох видів: енергійні, різкі, впевнені в собі, агресивні  або мало вразливі, із стриманими жестами і мімікою, невисокою гнучкістю мислення.

Автор іншої  конституційної типології У. Шелдон виділяв ендоморфний, мезоморфних, ектоморфний типи статури[10].

ендоморфний тип - відрізняється великими внутрішніми  органами та слабкою будовою тіла із надлишком жиру;

мезоморфний тип - притаманна добре розвинена система  м'язів, міцне та струнке тіло, велика фізична стійкість та сила;

ектоморфний тип - організм слабкий та тонкий, грудна клітка сплощена. Відносно слабкий  розвиток внутрішніх органів. Кінцівки довгі, тонкі, із слабкими м'язами.

       Абсолютно "чистих" типів статури менше, ніж змішаних. Кожен з виділених у наведених класифікаціях типів особистості можна фіксувати і на основі морфологічних ознак. Класифікацію психологічних типів К. Юнга було покладено в основу соціоніки. У візуальному плані, за даними соціоніків, раціональність-ірраціональність краще спостерігається в профілі обличчя.

      Раціональні профілі різкіше окреслені, більш кутасті, виділяються окремими деталями або їх сукупністю (лінія носа, носо-губної зморшки, підборіддя, надбрівних дуг та ін.); "ірраціональні" — мають більш м'які і плавні лінії профілю обличчя.

       Інтуїтивні типи, як правило, мають високий лоб, слабо окреслене, або невелике трикутне підборіддя; їхнє обличчя нагадує скоріше овал, ніж круг.

       Сенсорні типи — круглолиці, підборіддя пружне, а лоб, якщо й високий, то скошений назад.

      Мислительний і емоційний типи розрізняються за активністю верхньої і нижньої частин обличчя. Перший маніпулює більше верхньою частиною (наморщує лоб, розкриває і щурить очі), а другий — нижньою (посмішка, зуби, щоки). Мислительні типи більш "кістляві", у емоційних — переважає брюшина і низ грудної клітки, у сенсорних — м'язова маса тіла (кращі культуристи, штангісти, борці, як правило, належать до сенсорного типу). Інтуїтивні типи мають серед усіх інших найдовші ноги, їм також морфологічно більш властиві довгі пальці рук і довга шия.

    Радянські вчені Б.Г. Ананьєв і М.М. Обозов доповнили розроблені раніше конституційні типології Е. Кречмера і У. Шелдона. Дослідники встановили, що від типу додавання багато в чому залежать працездатність, мобільність, чи ригідність поведінки. [12]  Обозов М.М.  запропонував також трикомпонентну типологію поведінки, відповідно до якої виділяються такі типи поведінки як мислитель, співрозмовник, практик. Для кожного з типів характерні своєрідні зовнішні прояви (особливості ходьби, пози, жестикуляції, міміки), а також певні переваги у виборі сфери професійної діяльності.

       А.Г. Сафронов  разом з аналізом конституційного типу, пропонує також розглядати тип розподілу енергії людини. Він виходить з того, що людина - істота енергетичне, і його фізична будова є відображенням його енергетичної побудови. За способом розподілу енергії він виділяє такі виражені типи як шизофренік, істероїдний, ригідний, «розвалений», оральний. Це чисті типи, однак у реального типу ці чисті типи змішуються в певних пропорціях. [12]

         Великий внесок у вивчення темпераменту внесли роботи Б.М. Теплова, В.С. Мерліна, І.М. Палей, Л.Б. Єрмолаєвої-Томиной та багатьох інших. В.І. Куликов розробив сучасну морфологію традиційних типів темпераменту, яку можна використовувати у візуальній психодіагностиці. Для кожного типу темпераменту відповідають певні зовнішні ознаки (характеристики окремих елементів особи і голови в цілому). У своїй роботі  В. І. Куликов описує морфологічні та психологічні особливості астеноїдного і пікнічної типів конституції людини. Психологічні типи І.П. Павлова у дослідженнях В.І. Куликова представлені конечностним і тулубним типами конституції людини (протилежними), кожен з яких має свої відмітні морфологічні ознаки та психологічні особливості.