Візуальна психодіагностика емоційних проявів

         П. Екман вважає, що за зовнішніми проявами реконструюється і пізнається внутрішній світ людини, до якої б культури вона не належала. Згідно з П. Екманом, лицьові вираження являють собою біологічно вроджені рухові активності, а тому служать надійними діагностичними показниками конкретних емоцій.

      Отже, міміка складається з дискретних лицьових виразів, і фізіологічна дискретність міміки цілком відповідає мовній. Ми розрізняємо сім людських емоцій, що були Екманом названі основними, зокрема, у зв'язку з можливістю їхнього безпосереднього відображення на обличчі. До них належать:

1) радість/щастя; 

2) подив/здивування;

3) страх; 

4) відраза/презирство;

5) сум; 

6) гнів/лють; крім  того, він зарахував до емоцій  і 

7) інтерес/цікавість. 

          Кожна з основних емоцій, на думку П. Екмана, зв'язана з нейронною програмою, яку він вважає універсальною, як і самі емоції. Він стверджує, що основні емоції є універсальними, тому що однаково розпізнаються різними народами [19,168].

        Всі інші емоції П. Екман відносить до додаткових, чи вторинних (secondary). Вторинні емоції не настільки яскраво виражені і, на його думку, є модифікацією чи деякою комбінацією основних. Культурна варіативність належить тільки до додаткових емоцій і їхніх виразів на обличчі. Вирази емоцій на обличчі можуть змінюватися як за рахунок усвідомлених вольових зусиль, так і не усвідомлено, шляхом чисто автоматичних рухів.

         Крім культурної варіативності, можна також простежити й гендерну диференціацію. О. Уайльд зазначав: "A mаn's face is his autobiography; a wоmаn's face is her work of fiction" ("Обличчя чоловіка — це його автобіографія, обличчя жінки — це її художній твір"). Очевидно, письменник мав на увазі те, що обличчя чоловіків більш відповідають їх внутрішньому стану і життєвому досвіду, а жінка (людина, як правило, більш емоційна) значно більшою мірою реагує на почуття і ставлення до себе тих дюдей, із якими вона взаємодіє.   Антропологи виявили, що людське обличчя може приймати до тисячі найрізноманітніших стійких виразів, значна частина яких має певне комунікативне призначення. Мімічні жести підсилюють інформацію, а іноді створюють певний підтекст, навіть автонімічно переосмислюють сказані слова, таким чином ілюструючи відому сентенцію, що мова дана для того, щоб приховувати свої думки. Обличчя і тісно пов'язані з ним мімічні жести і рухи, такі, як піднімати брови, закривати очі, закопилити губи, закусити губу, наморщити чоло, насупитися, посмішка, поцілунки (у чоло, щоку, губи) та деякі інші, не тільки співвідносяться з конкретними емоціями, але і виконують визначені комунікативні та соціальні функції. Обличчя і лицьові вирази мають ті ж основні функції, що й жести рук і ніг. Але насамперед обличчя — це місце симптоматичного виразу почуттів, внутрішнього стану людини і міжособистісних відносин, тобто однією з головних функцій обличчя є (1) емотивна. Інші функції обличчя — це (2) комунікативна, тобто передача адресату визначеної інформації та відображення міжособистісних відносин, (3) регулятивна, зокрема контактовстановлююча і контактопідтримуюча функції, порівнюючи, наприклад, лицьові реакції на повідомлення інших людей. У діалозі навіть найменші зміни обличчя співрозмовника бувають надзвичайно інформативними, і на їхній основі люди часто виносять найрізноманітніші за своїм характером судження про комунікативного партнера.

         Онтогенетичні особливості мімічних реакцій зумовлюють пріоритет їх функціонування як невербального знака емоцій, здатного брати участь у передачі всіх фундаментальних емоцій людини, передусім позитивних. Емотивне функціонування міміки облігаторно корелює з індивідуальними та соціальними характеристиками суб’єктів комунікації. Разом з тим фактор ранньої соціалізації міміки пояснює здатність цього невербального компонента бути засобом соціальної взаємодії між людьми. Тому поряд з емотивною функцією, залежно від умов реалізації та конкретних комунікативних завдань, які стоять перед мовцем, спектр прагматичної спрямованості міміки представлений спонукальною та регулятивною функціями. З огляду на прийняті в конкретному лінгвокультурному соціумі "правила вияву" емоцій вбачається необхідним враховувати культурологічні особливості використання міміки в комунікації. Мімічні засоби, що використовуються англійцями в повсякденних ситуаціях, як правило, вживаються поряд з вербальними. У деяких випадках вони показують доброзичливий настрій і готовність розпочати спілкування, в інших – допомагають яскравіше уявити ситуацію або підкреслюють національний характер жесту, притаманний тільки представникам певної культури. Таким чином, не тільки за вербальними, а й за невербальними ознаками можна зробити прогноз щодо успішності розуміння запропонованої інформації.

           Втілення в мові знакового характеру мімічних жестів передбачає залучення певних мовних одиниць різних рівнів, вибір яких є когнітивно й комунікативно зумовленим. Номінації невербального знака міміки, які мають різне лексико-граматичне наповнення, вплетені в комунікативний акт і беруть участь у здійсненні спілкування індивідів.

          Тривале використання інтенсивного пильного погляду після завершення вербального повідомлення може свідчити про наміри мовця здійснити більш ефективний вплив на іншу людину

         У різних комунікативних ситуаціях мовці звертаються до різних мімічних жестів, щоб висловити свої емоції. Найчастіше мімічний жест "посмішка" використовується для висловлення позитивного ставлення до співрозмовника, але іноді її використовують для здійснення емоційного впливу:

          Здебільшого міміка грає допоміжну роль при вираженні емоцій у повсякденній комунікації, але не завжди, оскільки в реальному спілкуванні вона може виступати еквівалентом мовленнєвих дій, можливо, більш експресивним і економним. Повна відсутність кінетичного супроводу зменшує вплив мовлення, надто інтенсивне чи монотонне використання жестів і міміки може втомлювати і дратувати співрозмовника.

       Мова, як основа людського спілкування, не тільки забезпечує обмін інформацією, але й відображає емоційний стан мовців в акті комунікації. Емоції виступають невід’ємною частиною людського життя, регулюючи процеси сприйняття та осмислення дійсності, зумовлюючи упереджене емоційне ставлення людини до дійсності. Розпізнати наскільки значущим є те, що відбувається з людиною, ми можемо завдяки емоціям, які включені до психічних процесів і станів людини і виступають як система сигналів, які можна визначити завдяки системі невербальних знаків, важливішим з яких є міміка.

           За допомогою різних зовнішніх ознак ми можемо отримати інформацію про індивідуально-психологічні особливості людини.

          На думку І.М. Сєченова, обриси обличчя і загальний силует тіла є найважливішими розпізнавальними ознаками людини для сприймання іншої людини. Як показують деякі сучасні дослідження, роль опорних ознак для більшості людей виконують зріст, очі (колір), волосся (колір), міміка, ніс, особливості статури. За іншими даними, до числа найбільш інформативних частин тіла відносяться очі, губи, кисті рук, ноги (стопи). При цьому більшість людей в зовнішньому вигляді швидше відзначають особливості, які є відхиленням від зразків, прийнятих цими людьми за норму (характерні риси). Це так звані особливі прикмети.[17]

          У літературі з соціальної перцепції прийнято розрізняти (див. табл. 1):

- Статичні особливості  - анатомічні ознаки, складові фізичний  вигляд людини;

- Динамічні  особливості - функціональні ознаки, що характеризують експресивне  поведінку;

- Середньостійкі  ознаки (що доповнюють, уточнюючі).

 

Таблиця 1. Зовнішні параметри дослідження  особистості

Статистичні особливості	Динамічні особливості	Середні  ознаки
Тип тілобудови Голова(форма і співвідношення частин) Лице(загальна будова лиця, пропорції,окремі елементи-лоб,брови,очі,ніс,рот, підборіддя) Форма рук і пальців Колір очей і волосся	Жестикуляція Міміка Особливості погляду Ходьба Манера розмови Характеристики дистанції у спілкуванні	Соціальне оформлення зовнішності: одяг, взуття,прикраси, аксесуари,зачіска,окуляри, та ін. Вибір кольору Особливості почерку Обобливості малюнків людини

 

Всі ці зовнішні ознаки використовуються для ідентифікації  особи і складання психологічного портрета.

 

3.2 Сигнали тіла і загальна характеристика людини

           Візуальне сприйняття поведінки людини завжди передбачає комплексний підхід, що ґрунтується на детальному вивченні окремих тіло-рухів людини. Однак тільки з'єднавши в єдину картину різні жести і мімічні рухи, включені в контекст конкретної ситуації поведінки, можна оцінити психічний і фізичний стан індивіда; розрізнені рухи тіла, що супроводжуються відповідною мімікою, складаються в так звані сигнали тіла, дозволяють скласти загальне судження про людину. Наведемо огляд різних сигналів тіла людини, відповідно до А. Штантля [9].

     Мислення - інтелектуалізм без глибини почуттів ; мрійливість (повністю відкриті очі при загальному розслабленні); погані розумові здібності (" складки потреб ", що з'являються при будь-яких сильних враженнях чи важких питаннях).

        Активність - напруга, розправлені назад плечі, наповнена повітрям грудна клітка, повністю випрямлена голова, глибока носо-губна складка, роздуті крила носа, гучність голосу, стискання щелеп.

Пасивність - слабкість  напруги, розслаблено звисаюча вниз голова, відкритий рот.

Егоїзм - нав'язливе проникнення в особистісний простір  іншого, розпливчата, неясна вимова. Швидше, можна очікувати при сильній  волі і розумі.

Альтруїзм - "погляд у хмари" при загальній сильній  розслабленості, близький  до піднесення. Швидше, можна очікувати при більш  сильному розвитку почуттів.

Екстраверсія - активність, живий темперамент, широкі рухи, широкі кроки.

 Інтроверсія  - стриманість, спокійний темперамент, неширокі руху, короткі або маленькі кроки, стиснуті губи, схильність до більшої дистанції під час розмови.

Воля, самодисципліна - прямолінійна форма рухів, кутасті  рухи, невідповідно слабка рухова поведінка, монотонність  руху при напруженості, твердий погляд, ясна і чітка вимова, рівномірно скута, одноманітна манера говорити.

Недолік сили волі - шаркаюча, обвисла хода, невизначений погляд, недоречне зморщування носа, неясна, нечітка вимова.

Переважна ясність  розуму (мислительний тип) - сильне аж до надмірного напруження, прямолінійність рухів, в цілому незграбні і "зарегульовані" рухи, гостро врізаний рот, малі зміни гучності голосу, незграбно-уривчаста мова.

Переважне керування  почуттями (художній тип) - виражене аж до надмірного розслаблення, округло-текучі руху, вільна і розслаблена манера рухатися, сильні зміни гучність голосу, м'який рот, неясне вимова, грудний голос.

Впевненість у  собі - гарна, невимушена постава, вільно опущені плечі, випрямлена голова, ясний  напрямок рухів вгору, спокійні широкі рухи, твердий погляд, непорушений ритмічно мовний потік.

 Невпевненість  у собі - високо підняті плечі  і злегка згорблена спина, втягнуте підборіддя, звужена грудна клітка, закрита посадка, помітне переважання рухів вниз і до себе, маленькі, швидкі кроки, схватки потреби ", моргання, ухиляються у погляді, неясна вимова.

Переоцінка  себе, високомірність - розправлені плечі, роздута грудна клітка, занадто висока посадка голови, при ходьбі і стоячи похитування вгору, напівприкриті очі, горизонтальні складки на лобі, прямий погляд, крива одностороння посмішка. Зовнішнє зображення твердості  - руки в боки, голова відкинута назад, стійка широко розставивши ноги, посадка нога на ногу при деякій напруженості, демонстративно розслаблений темп рухів, підкреслено великі й повільні кроки, руки за спину, помітне збільшення гучності голосу, форсована вимова.

 

Порядність, свідомість, відповідальність - повністю  відкриті очі, прямий погляд при звернення до співрозмовника, малорухливість, але відносно багата формами міміка, нормальна, ясна вимова. Вказівки на можливу нестачу позитивних якостей - надмірне розслаблення, згорблена спина, перекручена посмішка, неясне вимова, нерівномірність у ритмі голосу.

Лицемірство - "погляд у небеса" при напруженому обличчі. Хитрість - звужений погляд збоку і одночасно зайво фіксований, єлейний, розпливчасто-жирний голос.

 

3.3 Розуміння  емоцій інших людей та особистісна  здатність до вираження емоцій.

              Питання про розуміння емоцій іншої людини багато в чому є дискусійним. Є дані, що вже через дев´ять хвилин після народження дитина може пізнавати стимули, які схематично нагадують особу. З іншого боку, показано, що чим більше матері обговорюють із трирічними дітьми емоційні стани, які в них виникають, тим краще вони, досягши шестирічного віку, розпізнають емоційні вияви незнайомих дорослих.

            У людини має бути спеціальний механізм декодування експресій емоцій. Механізм декодування експресивної інформації мусить мати здатність диференціювати патерни експресії обличчя, а також ідентифікувати їх як сигнали певних емоційних станів.

            Експресія обличчя залежно від знаку емоції по-різному впливає на емоційний стан й умовно-рефлекторні реакції страху в партнерів. Важливо, що експресія обличчя може впливати на рівні підсвідомості, коли людина не усвідомлює події та факту її впливу.

          Вплив експресії обличчя на величину умовної вегетативної захисної реакції здійснюється автоматично й не залежить від процесів свідомості.Патерни обличчя особливо сильно діють на людей, які виявляють соціальний страх. Під час сприйняття фотографій вони підсилюють ознаки негативних емоцій і послаблюють ознаки позитивних емоцій.

       Отже, для розпізнавання й ідентифікації патернів експресії людини використовують два канали - зоровий, який робить упізнання за допомогою гностичних нейронів нижньоскроневої кори, і пропріорецептпивний, який оцінює патерни власної експресії обличчя й слугує зворотним зв´язком (підкріпленням) реакції на інформацію із зорового каналу.

        Емоційний інтелект. Г.Г. Гарськова пише, що поняття «емоційний інтелект» ввели в науковий побут нещодавно Майєр і П. Селовей. Проте воно набуло широкого розповсюдження в англомовній літературі завдяки працям Д. Големана. Для введення цього поняття були дві підстави: неоднорідність поняття «інтелект» і здійснення інтелектуальних операцій з емоціями. За П. Селовей, «емоційний інтелект» містить низку здатностей: розпізнавання власних емоцій, володіння ними, розуміння емоцій інших людей і навіть самомотивацію.