Управлiння стресами та конфлiктами в органiзацii

Міністерство освіти і науки України Київський  національний економічних університет 

імені Вадима Гетьмана

 

Факультет міжнародної економіки  та менеджменту 

Кафедра управління персоналом та економікою праці

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

УПРАВЛІННЯ СТРЕСАМИ ТА КОНФЛІКТАМИ В ОРГАНІЗАЦІЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

ЗМІСТ

 

ВСТУП 2

РОЗДІЛ 1 3

СУТНІСТЬ КОНФЛІКТІВ ТА ЇХ МОДЕЛІ 3

1.1. Сутність та характерні ознаки конфлікту 3

1.2. Моделі конфліктів 9

1.3.Сучасні аспекти виникнення конфліктів в організації 13

РОЗДІЛ 2 18

ВПЛИВ КОНФЛІКТУ НА ОРГАНІЗАЦІЮ 18

2.1. Місце конфлікту в корпоративній культурі організації 18

2.2. Виявлення аспектів впливу конфлікту на результати діяльності організації 21

РОЗДІЛ 3 26

ШЛЯХИ УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТНОЮ СИТУАЦІЄЮ В ОРГАНІЗАЦІЇ 26

3.1. Організаційний підхід до управління конфліктами в кризовій ситуації 26

3.2. Заходи щодо зниження негативного впливу конфліктних ситуацій на стан організації 27

ВИСНОВКИ 29

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30

 

 

ВСТУП

 

У ранніх працях по управлінню, як правило, підкреслюється важливість гармонічного функціонування організації. На думку їхніх авторів, якщо знайти правильну формулу, організація  буде діяти як добре функціонуючий  механізм. Конфлікти, що виникали усередині  організації, розглядалися як дуже негативні  явища. Сьогоднішні теоретики управління визнають, що повна відсутність конфлікту  усередині організації - умова не тільки неможлива, але і не бажана.

Значна частина  конфліктів являє собою продовження, відображення цілком об'єктивних, не залежних від волі конфліктуючих протиріч. Звичайно, важко знайти прямий зв'язок між конфліктом і  протиріччям, що його викликало, так як їх розділяє іноді велика дистанція, безліч "посередників". До перетворення в конфліктну взаємодію  протиріччя проходить визначені  етапи.

Спроба визначення конфлікту без категорії мети приводить до надмірно розширеного  тлумачення цього типу взаємодії. Будь-які  живі істоти, починаючи з найпростіших, так чи інакше, борють за своє існування, у тому числі й один з одним, і, відмовивши від категорії мети, ми неминуче будемо змушені всяку  таку боротьбу оголосити конфліктом. У той же час приписування конфліктній  взаємодії категорії мети дозволяє виділяти як  конфліктуючі сторони  тільки ті, котрі здатні до доцільного, свідомого поводження, тобто до усвідомлення своєї позиції, позицій інших  учасників конфлікту, плануванню своїх  дій, свідомому використанню засобів.

Звідси ж  випливає, що конфліктуючі сторони  обов'язково повинні бути діячами, суб'єктами свого поводження. Це змушує іноді  відмовляти в іменуванні "конфліктуючі сторони" навіть людям і групам людей, і розглядати їх як  знаряддя, інструмента, засоби чиїхось конфліктних  взаємодій, якщо тільки подібні "інструменти", крім того, самі не добудовують усю  ситуацію до конфліктної і для  себе самих.

Якщо погодитися з приведеними вище визначеннями і міркуваннями, то виявиться, що конфлікт - один із самих древніх способів взаємодії істот, здатних до самосвідомості. Погроза конфліктом з боку "своїх" повинна бути одним із самих древніх  і інтимних механізмів стимулювання визначеного поводження, так само як і заохочення. При цьому запобігання  конфлікту, у багатьох випадках є  мотивом діяльності, може бути як прямим відходом убік, покиданням арени боротьби, так і конструктивним усуненням  самої конфліктної ситуації за рахунок  її перебудови чи знищення. У першому  випадку конфлікт виявляється недозволеним, незавершеним, тому що або ситуація "заморожується", або конфлікт просто переривається на якийсь час.

 

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ КОНФЛІКТІВ ТА ЇХ МОДЕЛІ

1.1. Сутність  та характерні ознаки конфлікту

 

Конфлікт  - це стосунки між суб’єктами соціальної взаємодії, які характеризуються протиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.) [2].

Для з’ясування суті конфлікту важливо виділити його основні ознаки, сформулювати умови його виникнення.

Конфлікт  завжди виникає на основі протилежно спрямованих мотивів і суджень, які можна вважати необхідною умовою виникнення конфлікту.

Для конфлікту  завжди характерно протиборство суб’єктів  соціальної взаємодії, що виявляється  через нанесення взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного і т. п.).

Необхідними й достатніми умовами виникнення конфлікту є наявність у суб’єктів  соціальної взаємодії протилежно спрямованих  мотивів і суджень, а також  стан протиборства між ними [2].

Будь-який конфлікт можна розглядати у статиці (як систему  взаємозалежних структурних елементів) і в динаміці (як процес).

Основними структурними елементами конфлікту є сторони  конфлікту; предмет конфлікту; образ  конфліктної ситуації; мотиви конфлікту; позиції сторін-конфліктерів.

Сторонами конфлікту  вважають суб’єкти соціальної взаємодії, інтереси яких порушено безпосередньо, або суб’єкти, які явно (неявно) підтримують  конфліктерів.

Предмет конфлікту  - об’єктивно наявна чи уявна проблема, що служить причиною протиборства між сторонами (проблема влади, взаємин, першості співробітників, їхньої сумісності). Це саме та суперечність, яка є причиною виникання конфлікту [14].

Відображення  предмета конфлікту у свідомості суб’єктів конфліктної взаємодії  визначає образ предмета конфлікту.

Мотиви конфлікту, як внутрішні спонукальні сили, підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії  до конфлікту. Мотиви виявляються у  формі потреб, інтересів, цілей, переконань.

Позиції сторін-конфліктерів - це те, про що заявляють вони один одному в ході конфлікту чи в переговорному процесі.

Конфлікт  виникає тільки там, де два чи більше суб’єктів не тільки усвідомлюють розбіжність інтересів, але й  активно протидіють один одному. Об’єктивно наявна розбіжність цілей та інтересів, узята сама по собі, так само, як і  усвідомлення такої протилежності  окремими індивідами (чи групами), ще не створюють реальних умов для розгортання  конфлікту.

Передумовою для розгортання конфлікту є  створення в соціальній системі (виробничому колективі) потенціалу напруженості.

Переростання  потенціалу напруженості в реальну, тобто відкрито виявлену напруженість, що матеріалізується в соціальних очікуваннях, позиціях індивідів (чи груп), у їхніх  конкретних соціальних діях, означає, що сформувався суб’єкт конфліктної дії, здатний ініціювати конфліктну ситуацію.

Суб’єктом вважається соціальна група (чи індивід), що усвідомлює свій нерівноправний стан порівняно з іншою групою з  приводу реального доступу (володіння) до матеріальних чи духовних благ, влади, впливу тощо. Але суб’єкт конфліктної ситуації формується тоді, коли індивідом чи групою усвідомлено або хоча б відчуто реальний факт нестачі якогось важливого життєвого ресурсу, що складає об’єкт конфлікту. Крім того, для виникнення конфлікту потрібні активні дії з боку його суб’єкту, які спрямовано на досягнення його цілей і які створюють інцидент.

Для виникнення конфлікту необхідна наявність  компонентів:

• потенційної напруженості у даній конфліктній системі, викликаної наявним об’єктом конфлікту;
• переходу потенційної напруженості в реальну та виникнення на цій основі конфліктної ситуації;
• усвідомлення соціальними групами протилежності своїх інтересів і формування суб’єкта конфлікту;
• створення інциденту для зав’язання реальної конфліктної взаємодії.

Розходження людей у поглядах, розбіжність  сприйняття й оцінок тих чи інших  подій дуже часто призводять до спірної  ситуації. Якщо ситуація, що склалася, становить перешкоду для досягнення поставленої мети хоча б одного з  учасників взаємодії, то виникає  конфліктна ситуація. Будь-якому конфліктові  передує спірна ситуація, проте далеко не всяка спірна ситуація веде до конфлікту 

Для переростання наявної суперечності в конфліктну ситуацію необхідні:

значимість  ситуації для учасників конфліктної  взаємодії;

перешкода з  боку одного з учасників досягненню цілей його опонентом (навіть якщо це суб’єктивне, далеке від реальності, сприйняття одним з учасників);

перевищення рівня особистої чи групової терпимості до наявної перешкоди хоча б в  однієї зі сторін.

Конфліктна  ситуація обов’язково передбачає суперечливі  позиції сторін із будь-якого приводу, прагнення до протилежних цілей, використання різних засобів для  їх досягнення, розбіжність інтересів, бажань тощо. Наприклад, проведення атестації  перед майбутнім скороченням  штатів, визначення кандидатури на престижне підвищення кваліфікації [14].

Конфліктні  ситуації, що існують у значній  кількості, переходять у конфлікт лише у разі порушення балансу інтересів  учасників взаємодії та за певних умов. Конфліктна ситуація - це умова виникнення конфлікту. Для переростання такої ситуації в конфлікт необхідними є зовнішній вплив, поштовх чи інцидент.

Інцидент (привід) характеризує активізацію дії однієї зі сторін, що зачіпає, нехай навіть ненавмисно, інтереси іншої сторони. Як інцидент можуть виступати і дії  третьої сторони. Наприклад: висловлювання  колеги, коли у вас відбулася складна  розмова з керівництвом [14].

Інцидент  може виникнути випадково, незалежно  від бажання учасників, унаслідок  об’єктивних причин (випуск бракованої продукції) або як результат неграмотної  взаємодії (без урахування психологічних  особливостей іншої сторони).

Для з’ясування суті конфлікту важливо виділити основні ознаки його прояву.

Ознаками  конфлікту є:

• наявність ситуації, що сприймається учасниками як конфліктна;
• неподільність об’єкта конфлікту, тобто об’єкт конфлікту не може бути поділено між учасниками конфліктної взаємодії;
• бажання учасників продовжити конфліктну взаємодію для досягнення своїх цілей, а не вихід із наявної ситуації.

Характерними  рисами конфлікту є невизначеність результату, розходження цілей і поведінки кожної зі сторін.

Початок конфлікту  визначається об’єктивними (зовнішніми) ознаками поведінки, спрямованими проти  іншого учасника. Якщо інший учасник  усвідомлює, що ці акти спрямовано проти  нього, і протидіє їм, то конфлікт починається; якщо дії не починаються, то виникає  конфліктна ситуація.

Початок конфлікту  визначається за умов:

• перший учасник свідомо й активно діє, завдаючи шкоди іншому учаснику (опоненту), при цьому під дією розуміється як передача інформації, так і фізична дія;
• другий учасник (опонент) усвідомлює, що зазначені дії спрямовано проти його інтересів;
• другий учасник починає у відповідь агресивні дії, спрямовані проти першого. Тільки з цього моменту можна вважати, що конфлікт почався [14].

Таким чином, конфлікт відсутній, якщо діє тільки один учасник чи учасники виконують  лише розумові дії (планування мети, обмірковування плану дій, прогнозування майбутньої поведінки). Конфлікт починається тоді, коли сторони починають активно  протистояти один одному, переслідуючи кожен свою мету. До цього ми маємо  лише конфліктну ситуацію.

Розвиток  конфлікту, як правило, відбувається з  поступовим розширенням складу його учасників, іноді й предмета конфлікту: виникнення невеликої конфліктної  ситуації втягує у взаємодію двох суб’єктів, ті залучають своїх захисників, свідків, адвокатів; зачіпаються інтереси свідків, розростається предмет  конфлікту та склад його учасників.

Закінчення  конфлікту - припинення дій усіх сторін-конфліктерів, незалежно від причин, з яких почався конфлікт.

Структура конфлікту  - це сукупність стійких зв’язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозалежна цілісна система та процес [3].

При проведенні структурного аналізу конфлікту  виділяють його об’єктивні й суб’єктивні  складові.

До об’єктивних  складових відносять учасників, об’єкт і предмет конфлікту, проблему, інцидент, умови його протікання (соціально-психологічне середовище).

Суб’єктивними (психологічними) складовими конфлікту  вважають мотиви, потреби, цілі, позиції, інтереси й цінності його учасників.

Предмет конфлікту  як об’єктивно наявна чи уявна проблема є основою конфлікту.

Об’єктивну  складову конфлікту складніше виділити, ніж конфліктну проблему. Під об’єктом конфлікту розуміють те, на що претендує  кожна зі сторін-конфліктерів, що викликає суперечності між ними чи частково позбавляє іншу сторону можливості домогтися своїх цілей (ресурси, право власності, право приймати рішення, нова посада і т. п.) [14].