Забруднення вод в Україні

 

Об'єми води, використаної в 2000 р. на потреби основних галузей економіки, проти 1999 р. загалом зменшились.

Найбільшими споживачами води залишаються: промисловість — 5989 млн. м3, сільське господарство — 2976 млн. м3 та житлово-комунальне господарство — 3112 млн. м3.

2.3 Скидання зворотних  вод у водні об'єкти

 

Скидання зворотних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.

Динаміку скиду зворотних вод у водні об'єкти основними галузями економіки України за 1997 - 2000 pp. наведено у таблиці 2.3.1.

Таблиця 2.3.1 - Динаміка скиду зворотних вод у водні об'єкти за основними галузями економіки України.

Галузі економіки	Об'єм скиду зворотних вод за роками, млн. м3
	1997	1998	1999	2000
Промисловість, всі зворотні води	6260,0	5603,0	6517,0	6466,0
забруднені	1917,2	1900,3	1848,9	1828,7
без очистки	531,2	534,3	511,9	541,7
Сільське господарство, всі зворотні води	1761,0	1372,0	1041,0	1142,0
забруднені	111,7	151,0	114,1	98,6
без очистки	106,8	146,7	108,3	96,1
Житлово-комунальне господарство, всі зворотні води	3619,0	3463,0	3379,0	3306,0
забруднені	2194,9	2161,1	1941,0	1370,8
без очистки	124,9	129,1	125,0	116,8
Всі галузі економіки	11698,0	10494,0	10988,0	10517,0

 

У 2000 р. об'єм скинутих зворотних вод у водні об'єкти зменшився на 471 млн. м3 в порівнянні з 1999 роком і становив 10517 млн. м3. З них 3298,1 млн. м3 становили забруднені води та 754,6 млн. м3 — води без очистки. Проти 1999 р. об'єми зворотних забруднених вод зменшились на 605,9 млн. м3, а об'єм зворотних вод без очистки збільшився  на 9,4 млн. м3.

Промисловістю скинуто у водні об'єкти 6466 млн. м3 зворотних вод, з них забруднених — 1828,7 млн. м3 (541,7 млн. м3 без очистки), сільським господарством — 1142 млн. м3, з них забруднених — 98,6 млн. м3 (96,1 млн. м3 без очистки). Підприємства житлово-комунального господарства в 2000 р. скинули у водойми України 3306 млн. м3, з них забруднених 1370,8 млн. м3 (116,8 млн. м3 без очистки).

У 2000 р. загальна потужність очисних споруд, через які мають проходити зворотні води перед скидом до водних об'єктів, зменшилась проти 1999 р. на 31 млн. м3 і становила 7629 млн м3. Економія свіжої води завдяки впровадженню систем оборотного і повторно-послідовного водопостачання становила 84,45% Найкращі показники мають Миколаївська (97%), Рівненська та Хмельницька (по 96), Харківська (94%) області.

Динаміку скидів речовин – забрудників у річки та моря протягом 1997 – 2000рр. наведено в таблиці 2.3.2.

Таблиця 2.3.2 - Динаміка скидів речовин – забрудників у річки та моря України

Річки та моря	Обсяги скидів речовин – забрудників за роками, тис. т
	1997	1998	1999	2000
р. Дніпро	874,74	757,13	805,34	778,62
р. Сіверський Донець	593,80	588,95	492,92	475,14
р. Дністер	79,02	78,65	82,83	78,57
р. Південний Буг	63,00	49,78	47,39	47,95
Чорне море*	57,00	61,66	40,06	37,54
Азовське море*	134,01	148,74	151,99	127,5

* - для морів наведено обсяги  скидів безпосередньо від водокористувачів, розташованих на     

     морському узбережжі.

 

Проти 1999 р. у 2000 р. скид речовин-забрудників у водні об'єкти зменшився на 252 тис т і становив 3025,4 тис. т. Найбільшу кількість цих речовин водокористувачі скидали у річки Дніпро — 778,62 тис. т (25%), Сіверський Донець - 475,14 (15%), Дністер 78,57 (5,8%), Чорне море - 37,54 (1,2%) та Азовське море – 127,5 тис. т (4,6%).

Найбільше речовин – забрудників скидають області: Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька, Харківська  [9].

2.4 Екологічний стан водних  об'єктів України

 

2.4.1 Екологічний стан  річок та водоймищ

 

Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі.

До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів.

До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів.

До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів [3].

Річкову мережу України складає понад 22 тисячі річок загальною довжиною більше 170 тис. км. Середня її густота складає 0,25 км/кв.м. Переважна більшість річок належить до басейну Чорного та Азовського морів, а 4 % несуть свої води до Балтійського моря.

Стан малих річок, що формують 60% водних запасів, продовжує погіршуватися. Багато гумусу, добрив та хімічних засобів захисту рослин змивається в них з полів. Сюди також потрапляють відходи тваринницьких комплексів, цукрових та інших заводів. Вимагає очищення більше 25 тис. км. річок. Псуються води також непродуманою вирубкою лісів, розорюванням прибережних смуг, схилів, осушенням боліт.

Ріки Дніпро та Дністер є найбільшими прісноводними водоймами країни, в басейнах яких проживає близько 80 % населення. Ці ріки впродовж тривалого часу мали велику біологічну продуктивність, а їх природні ресурси споживали мільйони людей. З інтенсивним розвитком промисловості, сільського й житлово-комунального господарства було побудовано понад 800 водосховищ, у тому числі 13 з об'ємом понад 100 млн м3, значно зросло споживання прісної води та скидання забруднених стічних вод.

Значної шкоди Придніпров'ю завдало будівництво шістьох ТЕС та водосховищ, що затопили майже 700 тис. га родючих заплавних земель (близько 2,1 % загальної площі України). В результаті такого будівництва режим Дніпра наблизився до застійного озерного.

Майже в десять разів збільшився об'єм підземного стоку вод. У нижній частині басейну іригації змінився водно-сольовий режим грунтів, зменшився вміст гумусу в ґрунтах та посилилася їх ерозія в прибережній зоні.

Хімічний склад природних вод є інтегральною характеристикою, що віддзеркалює вплив природних та антропогенних факторів на довкілля. Серед природних чинників найбільший вплив на якість води має величина водного стоку.

Серед екологічних чинників виникнення «цвітіння» води в дніпровських водосховищах найважливіші — це зниження водообміну і проточності води, виникнення застійних зон, досить висока (до 26—28 °С) температура води протягом травня—вересня, накопичення біогенних елементів і органічних речовин, наявність важливих для протікання фотосинтезу макро- і мікроелементів.

Основні збудники «цвітіння» в дніпровських  водосховищах — це комплекс трьох видів синьозелених водоростей: Microcystis aeruginosa + Aphanizomenon flos-aque + Anabaena flos-aque, подекуди ще види роду Oscillatoria. У цьому комплексі домінує перший вид. Основним поштовхом до їх розвитку була первинна евтрофікація, тобто вимивання великих запасів органічної речовини і біогенних елементів з затопленої території. Надалі до них приєдналась антропогенна евтрофікація.

В літній період на Дніпрі формується фітопланктонний ценоз з переважанням зелених (34 %), діатомових (20%), частково динофітових водоростей (16%), а синьозелені водорості не перевищують 12 % загальної чисельності фітопланктону [10].

Фітопланктонний ценоз Дніпра наведено на рисунку 2.4.1.1.

       Рисунок 2.4.1.1 - Фітопланктонний  ценоз Дніпра

У 2000 р. підвищена водність спостерігалася лише в басейнах Дунаю та Південного Бугу, що призвело до зменшення мінералізації води цих річок. Зменшення мінералізації поверхневих вод Криму не супроводжувалося змінами водності, що, можливо, викликано зменшенням техногенного навантаження. В інших водних басейнах істотних змін мінералізації води не спостерігалося. Водночас практично повсюдно сталися певні зміни у складі основних іонів: SO42-, Cl-, NH4+, HCO3-, NО3-, Са2+, Na+, K+ та Мg2+.

У басейнах Дніпра та Дунаю відзначено тенденцію до виведення із водного середовища карбонатів кальцію. Зміни ж сольового складу води у басейнах Дністра, Сіверського Дінця, Західного Бугу, у водних об'єктах Криму були нетиповими для природних процесів і свідчать про вплив на останні господарської діяльності людини.

В евтрофованих водоймах суттєво змінюються фізико-хімічні властивості середовища:

• підвищується вміст біогенних і органічних речовин;
• знижується рівень насиченості води киснем;
• у придонних шарах води з'являються анаеробні зони;
• зростає каламутність і падає прозорість води.

Накопичення надмірної кількості органічних речовин у донних мулових відкладеннях супроводжується утворенням метану, водню, сірководню, аміаку, які можуть виділятися у вигляді бульбашок.

Привертає увагу процес зростання величини водневого показника рН у басейні Західного Бугу, що триває з середини 1998 р. У 2000 р. його середньорічні значення сягнули 8,15 одиниць і у 20% випадків строкові вимірювання перевищували гранично припустимі норми.

Повсюдно у поверхневих водах України відзначається зменшення або стабілізація вмісту мінеральних форм фосфору.

Іншою позитивною тенденцією для поверхневих водних об'єктів України було зменшення вмісту у воді мінеральних форм азоту. Цю тенденцію у більшості водних об'єктів простежують вже не один рік, що свідчить про зниження антропогенного тиску на водні екосистеми в тих районах.

З усіх водних об'єктів України найвищий вміст мінеральних форм азоту відзначали у водоймах басейну Західного Бугу та у Криму. На відміну від загальної тенденції до зменшення вмісту азоту мінералізованого, у воді Сіверського Дінця в 2000 році відзначено зворотний процес. Характерно, що збільшення вмісту азоту мінералізованого відбулося у воді Сіверського Дінця після тривалого часу його зменшення.

У річках Приазов'я зареєстровано вже традиційне зростання вмісту мінеральних форм азоту у воді.

Зміни вмісту розчинних органічних речовин (РОР) мали різноспрямований характер. Зважаючи на окислюваність води, можна говорити про зниження вмісту органічних речовин у водах басейнів Дніпра, Дунаю, Західного Бугу.

У водоймах інших басейнів істотних зрушень у складі РОР не сталось. У Сіверському Дінці у 2000 році навіть зафіксовано зростання окислюваності води.

У воді більшості водних об'єктів України постійно зростає вміст нафтопродуктів.

Вміст важких металів у водному середовищі переважної більшості водних об'єктів продовжує зменшуватись.

Скорочення промислового виробництва послабило антропогенний тиск на водні екосистеми. Найменший вміст важких металів спостерігався у воді водних об'єктів Криму, де промисловість малорозвинена [9].

Найбільша за всю історію людства ядерна аварія сталася 26 квітня       1986 p. на Чорнобильській АЕС. Внаслідок аварії зруйнувалась активна зона реактора РБМК-1000 і в навколишнє середовище було викинуто 1,95.1018Бк радіоактивних речовин, у тому числі таких екологічно небезпечних довгоіснуючих радіонуклідів, як 90Sr, 137Cs, 238Pu, 239Pu, 240Pu, 241Pu, 241Am тощо.

30-кілометрова зона навколо Чорнобильської  АЕС була оголошена територією  з обов'язковим відселенням населення. Нижня ділянка р. Прип'яті і  верхня частина Київського водосховища були включені в зону відчуження. Дніпро, його притоки та водосховища стали основними шляхами переносу радіонуклідів із забруднених територій у Чорне море.