Забруднення вод в Україні

Особливо інтенсивним було забруднення водних об'єктів 30-кілометрової зони ЧАЕС, куди увійшли також нижня течія Прип'яті і верхня частина Київського водосховища.

Надходження радіонуклідів у річки, озера та водосховища Дніпра у післяаварійний період відбувалось внаслідок танення снігів та випадання осадів, які змивали радіонукліди із водозбірних площ верхнього Дніпра, рік Прип'яті, Брагинки, Десни та інших притоків.

У післяаварійний період найбільш швидко звільнилися від радіонуклідного забруднення притоки Дніпра з досить високою швидкістю течії [11].

Вміст радіонуклідів у поверхневих водах протічних водойм 30-км зони ЧАЕС у 2000 році був значно нижчий за встановлені норми. Завдяки незначному паводку на р. Прип'яті вміст радіонуклідів в її воді не перевищував 1,1 Бк/дм3, тобто тримався в межах норми.

Вміст радіонуклідів у воді р. Ужа зменшився проти минулих років і становив 0,60-0,92 Бк/дм3. У червні-липні вміст 90Sr у воді Прип'яті та Ужа знизився до 0,33 Бк/дм3, тобто до нормального для цих річок в останні 5 років рівня.

У непроточних   і слабо проточних водоймах 30 км зони ЧАЕС вміст 90Sr становив 28,5 – 31,9 Бк/дм3, що є нормою для даних об'єктів. Вміст радіоцезію залишається практично незмінним.

Радіаційний стан поверхневих вод басейну Дніпра протягом 2000 року , проти минулого року, значно покращився. Вміст радіонуклідів у поверхневих водах  був значно нижчий від встановлених норм.

Найвища (за межами 30-км зони) радіоактивність води за 90Sr залишається в Київському водоймищі (0,09 - 0,21 Бк/дм3), що на порядок нижче норми (2,00 Бк/дм3; НРБУ-97).

Активність води водоймищ дніпровського каскаду була значно нижчою, ніж в минулому році, досягаючи в Канівському водоймищі - 0,09 - 0,11 Бк/дм3, у Кременчуцькому — 0,10, у Дніпродзержинському - 0,06, у Дніпровському — 0,09, у Каховському - 0,07 Бк/дм3.

Радіоактивність води знижувалась вниз за каскадом (середньорічний показник становив від 3,50 пКі/дм3 в районі нижнього б'єфу Київської ГЕС до 2,08 пКі/дм3 в районі м. Херсона) і протягом усього року перебувала нижче встановленої норми (27 пКі/дм3; НРБУ-97).

Середньорічний вміст 90Sr у воді водоймищ дніпровського каскаду у 2000 р. проти минулого року знизився в 2,1 рази за рахунок поступового стікання каскадом паводкових вод.

Радіоцезій практично весь осів у Київському і Канівському водоймищах.

Вміст радіонуклідів у зонах впливу Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Южно-Української АЕС, а також в технологічних водах і ставках-охолоджувачах зазначених станцій в 2000 р. був значно нижчим за встановлені норми і становив 0,22-5,07 пКі/дм3 (норма для води питної — 2,00 Бк/дм3 (54 пКі/дм3; НРБУ-97).

Результати аналізів стічних вод Рівненської АЕС свідчать про підвищену проти минулих років радіоактивність зливових стічних вод у весняно-літній період.

На всіх інших контрольованих на вміст радіонуклідів водних об'єктах ситуація протягом останніх років не погіршилась, залишаючись стабільною, а вміст радіонуклідів був значно нижчим припустимого.

Інтегральна оцінка якості води свідчить, що водному середовищу більшості водних об'єктів України притаманні певні позитивні зрушення.

У водах басейну Південного Бугу спостерігалася навіть зміна категорії із 4-ої (евтрофні, слабозабруднені води) на 3-ю (мезоевтрофні, досить чисті води). Лише для водойм Приазов'я у 2000 р. було характерним погіршення якості води [9].

 

2.4.2 Екологічний стан  морів

 

Азовське море — одне з найменших за розмірами і в той же час одне з найбільш продуктивних морів у системі Світового океану. Його площа — 39,1 тис. км2, довжина берегової лінії досягає 2 686 км. Більше половини її припадає на територію України. Глибина Азовського моря невелика (в середньому 7,4 м). Глибина 10 — 13 м складає половину його площі, до 45 % займає глибина 5 —10 м, а в прибережній смузі (близько 7 % акваторії моря) значні площі займають мілководдя з глибиною не більше 5 м. Загальний об'єм води Азовського моря становить 290 км3.

Найбільша довжина Азов'я — це північне узбережжя — 380 км, що майже втричі коротше за довжину Чорного моря.

Чорне море — одне з найбільш глибоководних в світі. Його глибина досягає 2245 м, площа становить 422000 км2. Об'єм води — 547000 км3. Це — складна екосистема, яку поділяють на зону шельфу, глибоководну частину та берегову зону. Вода Чорного моря має темний відтінок, який пов'язаний з високою щільністю планктонних організмів та завислих частинок, що роблять її менш прозорою. Проте такий колір властивий не всім його ділянкам, біля берегів Кавказу він сіро-зелений.

Найбільша довжина моря — від Батумі до болгарського міста Бургас — становить 1150 км, у найширшій частині — від українського до турецького узбережжя — 580 км, а у найвужчому місці (мис Сарич — мис Керемпе) — 265 км.

Загальна довжина берегової лінії становить 3400 км. Північно-західна частина Чорного моря належить до акваторії України. Тут розташовані гирлові зони Дунаю, Дністра, Дніпра і Південного Бугу. У місцях впадіння річок у Чорне море утворились лимани, причому два з них — Дністровський та Дніпровсько-Бузький входять у зону активної і досить складної взаємодії річкових і морських вод.

У Чорне море впадають річки Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг (з української території), Ріоні (з території Грузії), Чорох, Кизил-Ірмак (з території Туреччини) та інші, які істотно впливають на формування якості води, зокрема, в шельфовій зоні.

Водний стік усіх річкових систем у середній за водністю рік становить близько 310 км3 прісної води. Найбільші за об'ємами річкового стоку Дунай (204 км3/рік) та Дніпро (43—48 км3/рік) [1].

Основними чинниками негативного впливу на морське,середовище є:

• надходження забруднень зі стоком річок;
• забруднення прибережної частини морів внаслідок діяльності берегових об'єктів;
• вплив днопоглиблювальних робіт та дампінгу в чорноморських портах;
• абразивні процеси в береговій смузі та поверхневий зливовий стік;
• забруднення морського середовища внаслідок судноплавства та діяльності портів.

Об'єм скидання зворотних вод у море зменшився проти 1999 р. на 21%, а речовин-забрудників пересічно на 38%.

За основними показниками забруднення стан вод Чорного і Азовського морів залишався стабільним, за винятком газового режиму [9].

У північно – західній частині Чорного моря протягом останніх трьох десятиліть формується несприятливий газовий режим – гіпоксія та сірководневе зараження вод. Навіть нетривала дія  північно - західних вітрів призводить до підняття в поверхневі шари глибинних вод і створює напружену екологічну ситуацію [12].

Сумарна акваторія, де спостерігалась гіпоксія у водному середовищі, у 2000 р. досягала приблизно 14 тис. км2 (38% від усієї площі північно – західної частини Чорного моря). Це лише у 1,5 рази менше від абсолютного максимуму, зареєстрованого в 1983 p., коли площа вод із наявністю гіпоксії становила понад 50% .

Вміст біогенних речовин був значно нижчий ГПК для амонію сольового, нітратів, нітритів та фосфатів і мав незначні сезонні коливання (амоній сольовий 0,01-0,20 мг/дм3, нітрати 0,1-0,5 мг/дм3).

У зонах впливу річкового стоку він дещо вищий, ніж у відкритих частинах Чорного моря, однак не перевищує ГПК

Максимальний вміст біогенних елементів (основних евтрофікантів) у водах Чорного та Азовського морів наведено в таблиці 2.4.2.1.

Таблиця 2.4.2.1 - Максимальний вміст біогенних речовин у воді Чорного та Азовського морів, 2000р.

Район досліджень	Вміст біогенних речовин, мкг/дм3
	Фосфати		Фосфор загальний		Азот  нітритний		Азот нітратний		Кремній
	0м	Дно	0м	Дно	0м	Дно	0м	Дно	0м	Дно
Одеська затока	31	26	86	76	4,7	4,4	50	<50	640	276
Дністровське узмор'я	11	11	18	22	0,5	0,2	50	<50	272	229
Дунайське узмор'я	66	19	105	36	10,1	6,3	998	<50	836	506
Азовське море	12	10	52	60	4,8	3,6	436	221	357	355

 

В Азовському морі вміст біогенних речовин був пересічно у 2-3 рази менший, ніж у Чорному морі. Максимальний вміст біогенних речовин і загального азоту відзначено поблизу м. Бердянська.

Евтрофікація полягає в збагаченні води біогенними елементами, особливо азотом і фосфором, внаслідок чого зростає первинна продукція органічної речовини завдяки фотосинтезу водоростей і вищих водяних рослин.

Вміст біогенних речовин у водних екосистемах може збільшуватись внаслідок автохтонних процесів (природна евтрофікація) — розкладу органічних речовин, азотфіксації та переходу у воду біогенних елементів, захоронених у донних відкладеннях — і внаслідок надходження біогенних речовин ззовні, з алохтонних джерел (антропогенна евтрофікація) — вимивання з полів, надходження стічних вод тваринницьких комплексів, комунально-побутових та промислових стічних вод, які несуть з собою значну кількість азоту і фосфору.

Як один з найбільш важливих біогенних елементів азот (переважно у формі нітратів) істотно впливає на біологічну продуктивність водних екосистем. В оптимальних концентраціях він обумовлює підвищену продукцію фітопланктону, фітобентосу, вищих водяних рослин. Дефіцит мінерального азоту призводить до зниження інтенсивності фотосинтезу у рослин. В той же час надмірне надходження сполук азоту часто є причиною забруднення водойм та їх евтрофікації.

Основними ознаками евтрофікації Чорного і Азовського морів є збільшення біомаси фітопланктону або інших автотрофних організмів (фітомікробентос, нитчасті водорості), масовий розвиток водоростей до рівня «цвітіння» води, зменшення концентрації розчиненого кисню на заключному етапі вегетації — при масовому відмиранні водоростей та інших організмів.

Вміст поліциклічних ароматичних вуглеводнів (ПАВ) — фенантрену, нафталіну, антрацену, флуорену, флуорантену, біфенілу, аценафтену, пірену, бензапірену, аценафтілену, хризену, бензатрацену — коливався у діапазоні від 0,1 нг/л до 30 нг/л. Із 24 пріоритетних ПАВ найбільший вміст (до 3О нг/л) відзначено для нафталіну та фенатрену в Керченській протоці. У районі впливу р. Дунаю їхній вміст був приблизно у 2-3 рази, а у відкритому морі — у 5 разів нижчий.

У поверхневих шарах відкритих морських вод і акваторіях портів вміст заліза стабілізувався на рівні 1996 p., близькому до ГПК. Вміст фенолів у поверхневих водах Чорного моря перебуває на рівні ГПК.

Рівень забруднення Чорного та Азовського морів токсичними металами незначний. Вміст кадмію, свинцю, цинку, міді, миш'яку, хрому та ртуті були нижчими від ГПК. Лише у районі скиду стічних вод м. Іллічівська зафіксовано вміст свинцю з перевищенням ГПК (2 ГПК) і високий вміст міді та цинку (30 і 20 ГПК відповідно).

Вміст хлорорганічних пестицидів (далі - ХОП) і поліхлорованих біфенілів (далі — ПХБ) був також незначним.

Вміст ХОП коливався від нуля до 6 нг/л, а вмісі ПХБ був пересічно приблизно у 5 разів вищий (від 5 до 25 нг/л).

Максимальний вміст ДДТ та його метаболітів і усіх ПХБ зафіксовано у центральній частині Азовського моря, а також у районах впливу річки Дунаю та у водах Керченської протоки.

Найбільший вміст ліндану зафіксовано у придунайському районі, у водах Керченської протоки. іВміст інших хлорорганічних пестицидів був незначним і здебільшого не перевищував 1 нг/л.

За останні роки в основних районах Чорного моря помічено тенденцію до стабілізації вмісту нафтопродуктів.

Вміст нафтопродуктів у відкритій частині Чорного моря значно нижчий за ГПК ( від 0 до 0,02 мг/дм3). Найчистішим є район Великої Ялти, де в останні роки їхній вміст у морській воді не перевищує 0,02 мг/л. В останні роки рівень забруднення нафтопродуктами акваторій основних чорноморських портів стабілізувався на рівні ГПК.

Більш забруднено райони морських портів, розташованих на річках (Херсонський, Миколаївський). Вміст нафтопродуктів у воді Миколаївського порту перевищує 2-3 ГПК, що зумовлено впливом стічних вод міської каналізації.

Донні відклади забруднені переважно нафтопродуктами, хлорованими вуглеводнями, ДДТ та його метаболітами, металами. Найбільший вміст суми нафтових вуглеводнів (384 мг/кг ) зафіксовано в Одеському порту. Їхній вміст понад 100 мг/кг зареєстровано у Придунайському районі і у відкритих частинах Азовського моря.

В  акваторії порту «Южний» м. Одеси, у районі скиду стоків зі станції біологічної очистки води (далі - СБО) «Південна» м. Одеси, а також у районі Дністровського лиману та в Каркінітській затоці вміст НВ коливався у межах 40-100 мг/кг. Найменший вміст виявлено у «фоновому» районі біля Тендрівської коси (<1 мг/кг).

Максимальний вміст ДДТ та його метаболітів виявлено у донних відкладах акваторій Одеського та Іллічівського портів, у районі скиду стічних вод вже згадуваної СБО «Південна» (до 40 мкг/кг), у Придунайському районі та біля Дністровського лиману (до 20 мкг/кг); мінімальний (до 2,5 мкг/кг) — у «фоновому» районі Тендрівської коси. Останніми роками процеси деструкції ДДТ переважають його надходження.

Загальний вміст ПХБ у донних відкладах Чорного моря здебільшого коливається в межах 30-45 мкг/кг, а Азовського моря — 15-35 мкг/кг. Мінімальний вміст відзначено у районі Тендрівської коси та у відкритих районах Чорного моря (1-8 мкг/кг); максимальний — поблизу акваторії Одеського порту (45 мкг/кг), Дністровського і Дніпро-Бузького лиманів та у Придунайському регіоні.