Забруднення вод в Україні

Середній вміст металів у пробах донних відкладів з районів антропогенного навантаження перевищує їхній вміст в умовно чистому районі Тендрівської коси приблизно у 5-20 разів. Тут відзначено найвищий вміст хрому і цинку, який коливався в межах 20-121 мг/кг і 6-176 мг/кг відповідно. Максимальний вміст цих металів зареєстровано і у донних відкладах Азовського моря. Вміст інших металів має тенденцію до зниження: міді та свинцю (5-40 мг/кг), миш'яку (4-17), кадмію (0,1-0,5 мк/кг). Вміст ртуті у воді більшості районів не перевищує 0,1 мг/кг.

Вміст 137Cs у воді північно-західної частини Чорного моря (далі — ПЗЧМ) коливався у межах від 10,8 у районі гирла Дунаю до 27,8 Бк/м3 у районі м. Тарханкуту.

На вміст 137Cs у воді ПЗЧМ суттєво впливає річковий стік. Дещо нижчий вміст 137Cs був у поверхневих водах, де відчувався вплив прісних річкових вод, а підвищений — у придонному горизонті з впливом солоних морських вод. Середній вміст 137Cs у поверхневих та придонних водах цих регіонів становив 14±2,4 та 19±3,2 Бк/м3 відповідно.

В Азовському морі вміст 137Cs у поверхневих водах та у придонному горизонті був майже однаковий і досягав 8,9 та 8,7 Бк/м3, відповідно.

У Керченській протоці, внаслідок перемішування вод Азовського моря з водами Чорного моря, які відзначаються підвищеним вмістом 137Cs, вміст останнього у поверхневих водах та у придонному горизонті становив 18,0 та 18,7 Бк/м3 відповідно.

Середній вміст 137Cs у донних відкладах досягав 17±2,4 Бк/кг і коливався від 2,0 до 46 Бк/кг. Максимальний вміст 137Cs виявлено в Азовському морі. Це може пояснюватися тим, що мулистий ґрунт характеризується значною здатністю сорбціювати лужні метали, до яких належить і цезій.

Загалом стан морського середовища за останні роки поступово поліпшується, що повернуло до фауни прибережних вод Чорного моря крабів, риб-голок, морського коника і луфаря [9].

 

 

2.4.3 Екологічний стан  підземних вод

 

Підземні води України мають не менше значення для забезпечення водою населення, ніж води поверхневого стоку. Досить зазначити, що близько 70 % населення міст і селищ міського типу користується водою з підземних водоносних горизонтів, а сільське населення майже на 100 % задовольняє свої потреби за рахунок ґрунтових вод (колодязі) чи глибших водоносних горизонтів (свердловини).

Підземні води поширені по всій території України. Тут виділено сім основних гідрогеологічних районів: Львівсько-Волинський, Дніпровсько-Донецький і Причорноморський артезіанські басейни, Карпати, Донбас, Крим і Український кристалічний щит (центральні райони республіки). Проте запаси підземних вод по Україні розподілені вкрай нерівномірно.

У деяких промислових регіонах України, таких як Донбас, Кривбас, робота гірничорудної промисловості (шахт, кар'єрів) негативно позначилася на запасах підземних вод. Інтенсивні багаторічні відкачки води з цих об'єктів призвели до значного зниження рівня підземних вод. Так, поблизу деяких великих криворізьких кар'єрів утворилися депресійні воронки, в межах яких рівень підземних вод впав на 300 м нижче земної поверхні, а з деяких водоносних горизонтів вода зникла повністю.

Забруднення поверхневих вод значною мірою впливає на якість підземних вод. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод на Півдні України: в Одеській, Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях та Автономній Республіці Крим. Понаднормове забруднення пестицидами спостерігається у Вінницькій, Житомирській, Луганській та Миколаївській областях і Автономній Республіці Крим. Нітратне забруднення, що перевищує ГДК, відмічається практично на всій території України, за винятком її західних областей.

Якісний стан підземних вод України в цілому кращий, ніж поверхневого стоку, хоча місцями теж спостерігається забруднення підземних вод деяких горизонтів стоками промислових підприємств, великих тваринницьких комплексів тощо. Це переважно хімічне забруднення. У Дніпровсько-Донецькій   западині   мало  місце   також   забруднення прісних підземних вод мінералізованими (за рахунок неякісного цементування нафтових свердловин), коли вода одних підземних горизонтів змішувалася з водою інших (перетоки) [2].

Окрім стічних вод з тваринницьких комплексів і ферм, основним джерелом забруднення підземних вод у сільській місцевості є добрива і отрутохімікати. Так, забруднення води нітратами, перш за все, пов'язане із застосуванням на прилеглих полях у надлишку азотних добрив та неправильним використанням їх нітратних форм. Через легке засвоєння рослинами, необхідно їх використовувати лише для підкормки, щоб не виносились з грунту та не забруднювали поверхневі та підземні води. На селі зараз ніхто не дасть гарантії, що вчора чиста вода у криницях і колодязях сьогодні не буде з нітратами, хлорофосом чи гноївкою з ближньої або дальної ферми [13].

Нітратне забруднення, що перевищує ГДК, відмічається практично по всіх гідрологічних регіонах України, за винятком її західних областей.

На території України виявлено більше двохсот осередків стійкого забруднення підземних вод. Так, в Лисичансько-Рубіжанському промисловому районі утворився стійкий осередок забруднення площею більше 100 кв.м, виведено з ладу 10 водозаборів загальною потужністю 80 млн.куб. м на рік. Аналогічне становище має місце в районах Кривбасу та Західного Донбасу.

Викиди й відходи промислових підприємств забруднюють ґрунти сіркою, залізом, свинцем, цинком, ртуттю, міддю, магнієм та багатьма іншими інгредієнтами, а це спричинює  забруднення підземних вод.  Найбільше забруднені підземні води центральних районів республіки, Донбас, а також Дніпровсько – Донецький регіон.

Особливо небезпечним є забруднення підземних вод  радіонуклідами. Трагічні наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції становлять загрозу генетичному здоров'ю нації. Радіоактивним забрудненням уражено понад 600 населених пунктів.

Найбільше зазнали радіоактивного забруднення підземні води Чернігівської, Житомирської, Київської областей.

Підземні води не лише вичерпуються й забруднюються, але й нераціонально використовуються. Діючим законодавством заборонено вживання прісних підземних вод не для пиття, однак у 3О містах України більше половини загальної кількості підземних вод все ще використовується для технічних потреб [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Загальнодержавна програма охорони

водних об'єктів України

 

Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

В останні роки в Україні створилось складне становище з використанням та охороною водних ресурсів, якістю питної води. Збільшуються обсяги скидання забруднених стічних вод у водоймища України.

Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства, які в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятимуть формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

З метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється державний моніторинг вод.

Державний моніторинг вод є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України і здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки вод та відтворення водних ресурсів проводиться стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод шляхом встановлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню.

Нормативні документи із стандартизації в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються та затверджуються в порядку, що встановлюється законодавством.

У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюються такі нормативи:

1)  нормативи екологічної безпеки  водокористування;

2)  екологічний норматив якості  води водних об'єктів;

3)  нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

4)  галузеві технологічні нормативи  утворення речовин, що скидаються  у водні об'єкти;

5)  технологічні нормативи використання  води.

Законодавством України можуть бути встановлені й інші нормативи в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів.

Порядок розробки та затвердження нормативів гранично допустимого скидання та перелік забруднюючих речовин, що нормуються, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Скидання у водні об'єкти речовин, для яких не встановлено нормативи екологічної безпеки водокористування та нормативи гранично допустимого скидання, забороняється.

Робота водогосподарських систем (водосховищ, каналів та інших зв'язаних між собою водних об'єктів) регулюється шляхом встановлення відповідних режимів для кожного водного об'єкта системи з урахуванням прогнозу водності.

Режими роботи цих систем встановлюються водогосподарськими органами на підставі правил експлуатації водних об'єктів з урахуванням екологічних вимог та інтересів всіх водокористувачів.

Порядок експлуатації водосховищ визначається правилами, що затверджуються органами водного господарства для кожного водосховища окремо, а для каскаду або системи водосховищ - за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду.

Підприємства, установи та організації, які експлуатують водопідпірні, водопропускні, водозахисні або водозабірні споруди водогосподарських систем, зобов'язані дотримувати встановлених режимів їх роботи та правил експлуатації.

З метою охорони водності малих річок забороняється:

1)  змінювати рельєф басейну  річки;

2)  руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;

3)  спрямляти русла річок та  поглиблювати їх дно нижче  природного рівня або перекривати  їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;

4)  зменшувати природний рослинний  покрив і лісистість басейну річки;

5)  розорювати заплавні землі  та застосовувати на них засоби  хімізації;

6)  проводити осушувальні меліоративні  роботи на заболочених ділянках  та урочищах у верхів'ях річок;

7)  надавати земельні ділянки  у заплавах річок під будь-яке  будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також садівництво та городництво;

8)  здійснювати інші роботи, що  можуть негативно впливати чи  впливають на водність річки  і якість води в ній.

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження їх водності і охорони від забруднення та засмічення.

До комплексу заходів щодо збереження водності річок і: охорони їх від забруднення належать:

1)   створення   прибережних  захисних   смуг;

2)   створення  спеціалізованих   служб  по  догляду  за  річками, прибережними  захисними  смугами,    гідротехнічними  спорудами  та  підтриманню   їх  у  належному  стані;

3)   впровадження  ґрунтозахисної   системи  землеробства   з контурно-меліоративною  організацією території   водозбору;

4) здійснення  агротехнічних,   агролісомеліоративних  та гідротехнічних  протиерозійних   заходів,   а   також  створення  для  організованого  відводу поверхневого  стоку  відповідних  споруд (водостоки,   перепуски,   акведуки  тощо)   при  будівництві   і експлуатації шляхів,   залізниць   та   інших   інженерних  комунікацій;

5)   впровадження  водозберігаючих  технологій,   а  також здійснення  передбачених цим Кодексом водоохоронних  заходів  на підприємствах,   в  установах  і  організаціях,   розташованих  у басейні річки;