Переспективнi напрями розвитку управлiння державним боргом Украiни

     Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

     При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті[14, c. 75-87].

 

 

2. Основні принципи управління державним боргом України

 

Ефективність використання державних  запозичень значною мірою залежить від системи управління державним боргом.

Управління державним боргом - це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

 За твердженням С. Фішера в управлінні державним боргом можна виділити такі принципи:.

• безумовності - забезпечення безумовного  виконання державою всіх зобов'язань  перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник взяла  на себе, оформляючи договір запозичення  коштів;

• єдності - урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими Радами;

• зниження ризиків - розміщення і  погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив  коливань кон'юнктури світового  ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

• оптимальність структури - підтримання  оптимальної структури боргових зобов'язань держави за строками обігу і погашення, пом'якшення "піків" платежів;

• збереження фінансової незалежності - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім;

• зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й  за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави¹;

• прозорості - дотримання відкритості  і повної прозорості запозичень, починаючи  від розгляду їх доцільності до остаточного  погашення, забезпечення доступу міжнародних  рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище у країні-позичальнику.

У процесі управління державним  боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в державі, рівень інфляції, ділову активність суб’єктів  підприємницької діяльності, ступінь  ризику країни щодо неповернення боргу тощо. 
     Також до принципів управління державним боргом відносять:

• мінімізації витрат з урахуванням ризиків;
• розвитку і підтримки внутрішнього ринку державних цінних паперів;
• дотримання стратегії управління державним боргом;
• обов’язковості виконання зобов’язань за державним боргом своєчасно і в повному обсязі;
• врахування умовних зобов’язань держави;
• безпеки – забезпечення рівня державного боргу та умовних зобов’язань на економічно безпечному рівні (передбачає такий рівень, за якого можливим є виконання зобов’язань);
• економічної обґрунтованості рішень, що приймаються, - державні запозичення, надання державних гарантій, погодження запозичень місцевих бюджетів і «державних підприємств (як там у нас звучить)» та інші операції, пов’язані з управлінням державним боргом, мають бути обґрунтованими з відповідними розрахунками їх доцільності та наслідків;
• координації політики управління державним боргом з фіскальною та грошово-кредитною політиками;
• прогнозованості і планування – рішення при управлінні державним боргом приймаються на основі обґрунтованих планів та прогнозів щодо потреб держави у фінансових ресурсах та розвитку макроекономічних показників;
• прозорості і публічності – інформація про управління державним боргом (в тому числі, про умови державних запозичень, про здійснені платежі, методологію розрахунків) є публічною та обов’язково оприлюднюється;
• самостійності – держава не несе відповідальності за борговими зобов’язаннями органів місцевого самоврядування, господарюючих суб’єктів державного сектору економіки, та суб’єктів господарювання приватного сектору – резидентів України (в тому числі, фінансового, банківського);
• обліку і підзвітності – всі операції стосовно управління державним відображаються в обліку; перевіряються відповідно до чинного законодавства; звітуються; оприлюднюються;
• ефективності – забезпечення мінімальних витрат держави на погашення і обслуговування державного боргу при максимально можливих вигодах для суспільства;
• відповідальності – посадові особи, які беруть участь в управлінні державним боргом, несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
3. Механізм управління державним боргом

 

Управління державним боргом супроводжується  низкою проблем, починаючи зі звуженості поняття державного боргу в українському законодавстві, що не сприяє реалістичному прогнозуванню основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку країни; проблем структуризації боргу; проблем обліку та звітності державного боргу  та ін. Для ефективного управління державним боргом потрібно систематизувати управління поетапно за причинами і наслідками виникнення боргу. [90].

Аналіз стану державного боргу  та ефективності управління державним  боргом набуває особливого значення в умовах сучасної України. Для України, як і для більшості держав світу – державні запозичення є основним джерелом покриття дефіциту бюджету, причому як державного так і місцевих бюджетів.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного Кодексу  України державний борг – загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Державний борг країни є загальною сумою заборгованості держави своїм кредиторам внаслідок непогашених позик та невиплати за ними процентів. Він є способом тимчасового залучення державою додаткових коштів для покриття своїх витрат.

Державний борг в усіх державах, в тому числі і в Україні є основним джерелом фінансування дефіциту бюджету як державного так і місцевих бюджетів. Окрім того державні позики можуть розміщуватися і з метою фінансування цільових проектів на рівні держави, або на рівні регіонів.

Але все ж таки основною метою залучення державних позик є фінансування дефіциту бюджету. Навіть управління державним боргом у положенні Міністерства фінансів України «Про управління ризиками, пов’язаними з державним боргом» дається наступне визначення: «Управління державним боргом – комплекс заходів державного управління, спрямованих на забезпечення потреб держави у фінансуванні державного бюджету за рахунок боргових джерел при мінімально можливих витратах в середньо- та довгостроковій перспективі з прийнятним рівнем ризиків, а також спрямованих на розвиток і підтримку внутрішнього ринку державних цінних паперів».

     Управління державним боргом — це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел погашення державного боргу.      Під час управління державним боргом, передусім зовнішнім, треба шукати варіанти, які б мінімізували втрати для держави і населення.

     У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних  умов запозичення коштів з  точки зору мінімізації вартості  боргу;

2) недопущення неефективного  та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної  та повної сплати суми основного  боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального  співвідношення між внутрішніми  та зовнішніми запозиченнями  за умови збереження фінансової  рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності  валютного курсу та фондового  ринку країни.

Державний борг оцінюють за такими показниками:

1)  борг на душу населення – свідчить яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни;

2)  співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, що припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити на скільки обтяжливий борг для населення країни;

3)  відносна величина боргу (держаний борг/ВВП) залежить від:

-  темпів зростання ВВП;

-  рівня реальної процентної ставки, що впливає на величину виплат із боргу;

-  обсягів бюджетного дефіциту [11].

     До основних методів управління державним боргом відносять:        

- пролонгація боргу — форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов'язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним;

- списання/анулювання  частини боргу — відмова уряду від погашення боргу.         Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами. Найчастіше подібний механізм застосовується до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов'язання навіть у віддаленій перспективі. За певних умов часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам;

- викуп боргу з дисконтом  на вторинному ринку — скорочення  обсягу державного боргу через  викуп власних боргів із дисконтом  (знижкою) на вторинному ринку. Такий метод реструктуризації боргу можуть собі дозволити лише деякі країни-боржники, які мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів;        

- обмін боргу на  акції, національних підприємств  чи національну валюту — одна із найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу.      Передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбати акції національних компаній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності; 

- тимчасовий мораторій  на виплату відсотків або частини  основного боргу — відстрочення  сплати внутрішніх або зовнішніх  боргових зобов'язань, що оголошується  спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних надзвичайних подій;   

- конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — зміна величини позикового відсотка (зміна дохідності позик); 

- консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення недержавний кредит короткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конвертація можуть проводитись одночасно;      

- реструктуризація зовнішнього  боргу проводиться у рамках  Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом) та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструктуризація комерційного боргу). Борг перед МВФ і Світовим банком реструктуризації не підлягає [6].         Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі.

     Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів фінансового ринку.

     Тому механізм управління державним боргом має бути зорієнтований на застосування ефективної боргової стратегії, а не базуватися на короткострокових ситуативних орієнтирах. Лише ефективний менеджмент державного боргу є запорукою зростання економіки, інвестиційної привабливості, фінансової стабільності, підвищення кредитного рейтингу держави.

     Отже, механізми управління державним боргом є важливим інструментом в економіці країни, і правильне їх застосування може мати значний вплив на її розвиток.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ  ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ УКРАЇНИ

 

2.1. Аналіз внутрішнього державного боргу України

 

     Внутрішній борг – заборгованість перед кредиторами всередині держави: Національним банком України (за позиками одержаними для фінансування дефіциту бюджету, за компенсаційними виплатами населенню в Ощадбанку, сільськогосподарських підприємств, за показниками віднесеними на державний борг); перед іншими банками; перед юридичними особами; перед іншими органами управління; інша заборгованість.