Переспективнi напрями розвитку управлiння державним боргом Украiни

     Конвертація як метод управління державним боргом була застосована у Казахстані. Відбулася конвертація частини зовнішнього державного боргу у внутрішній через випуск похідних цінних паперів у національній валюті. Дані заходи направлені на підвищення доступності фінансових інструментів для інституційних інвесторів, скорочення валютних ризиків та відкритих валютних позицій Казахстану. [17]

     Поширеною практикою в процесі обслуговування державного боргу є використання приватизаційних програм. Так, суттєве зменшення зовнішнього державного боргу Словаччини, на 0,5 млрд. дол. США, пов’язане з проведенням ефективної приватизаційної політики. [13] В Угорщині половина прибутку від приватизації направляється на погашення зовнішнього боргу, в Єгипті надходження від приватизації використовуються для реструктуризації зовнішнього боргу з метою зменшення відсоткових платежів. [7, с. 57] За даними Міністерства фінансів і Національного банку Угорщини за 2010-2012 рр. обсяг зовнішнього боргу скоротився з 27,8 до 20 млрд. дол., за рахунок погашення державного боргу коштами, отриманими від приватизації державного майна. Найбільші приватизаційні емісії державних облігацій здійснили також Італія, Пакистан, Індія, Іспанія.

     Для деяких країн Центральної таСхідної Європи необхідність термінового

погашення значної зовнішньої заборгованості призвела до невигідного продажу державних підприємств. Для врегулювання зовнішньої заборгованості Болгарія поновила практику приватизації за схемою „Брейді”, що передбачає продаж державної власності закордонним інвесторам чи проведення екологічних заходів міжнародного характеру в рахунок погашення зовнішньо державного боргу.

     У світовій практиці застосовується метод списання боргів для країн з показниками боргового навантаження (відношення державного боргу до ВВП, відношення зовнішнього державного боргу до ВВП, відношення зовнішнього державного боргу до експорту та ін.) більшими за їх критичний рівень. Прикладом застосування зазначеного методу у постсоціалістичних країнах є угода між Росією та Афганістаном про списання заборгованості на суму 10 млрд. дол. Схеми повного або часткового списання з боку зовнішніх кредиторів застосовувалися по відношенню до Болгарії, Польщі, Сербії та Чорногорії.

     На мою думку використання схеми „зовнішній борг - акції” в Україні призвело б до позитивного результату на першому етапі приватизації, коли держава володіла значним пакетом підприємств. На сучасному етапі зазначена схема, у випадку її застосування, є прикладом неоптимального використання українських державних активів з огляду на можливе підвищення відносної ціни акцій українських компаній в найближчий перспективі. Використання більшдешевих засобів платежу за подальшого їх подорожання є неоптимальним і призведе до економічних втрат.

 

3.2. Проблеми управління державним боргом.

 

     Трансформаційні перетворення в Україні, зумовлені необхідністю радикальної реформи економіки, розпочались на тлі глибоких макроекономічних диспропорцій. Їх прояв, тою чи іншою мірою, посилився в процесі становлення перехідного типу організації суспільства. Відсутність як внутрішньої і зовнішньої, так і інституціональної рівноваги макросистеми, що проявляється у дефіциті бюджету та платіжного балансу, спричинює швидкий розвиток державного боргу.

Для забезпечення належного  рівня боргової безпеки держави  вкрай необхідно домагатися покращання управління її внутрішньою та зовнішньою заборгованістю.

Управління  державним боргом має відбуватися з урахуванням такої важливої складової усієї фінансової політики України, як політика державних запозичень (боргова політика). Остання у свою чергу повинна акумулювати в собі розробку і реалізацію таких взаємопов'язаних та взаємообумовлених елементів, як:

-       стратегія державних зовнішніх і внутрішніх запозичень;

-       встановлення ліміту державного боргу в цілому, а також внутрішнього та зовнішнього, зокрема;

-       визначення тривалості боргового циклу на основі раціоналізації управління динамікою сукупного, внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

-       вибір найбільш прийнятних у конкретний відрізок часу форм фінансування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень (урядові, банківські чи комерційні кредити, державні цінні папери), ступеня концентрації боргових зобов'язань України по окремих кредиторах (міжнародні фінансові організації, уряди зарубіжних країн, іноземні приватні кредитори, вітчизняні юридичні та фізичні особи), рівня диверсифікації запозичень за валютним складом (спеціальні права запозичення (СПЗ), долар США, євро тощо) з урахування ефективного розподілу пов'язаних з цим інвестиційних ризиків;

-       розгляд питання щодо можливості (або неможливості) капіталізації частини державного боргу (з відповідною пропозицією кредиторам погашення певної частки боргу державною власністю);

-       заходи щодо здешевлення державних запозичень і зниження ризику їх обслуговування (при визначенні вартості обслуговування кредитів слід враховувати оцінку можливого зниження потенційного рівня та погіршання умов

-       обставини, боргова політика держави може носити агресивний чи обмежувальний характер, а також зводитися до помірного нарощування державного боргу.

     Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки іноземного капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи з зовнішніми платежами. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного зовнішнього боргу.

     Однією з головних характеристик є співвідношення суми державного зовнішнього боргу до ВВП (критичний рівень : 80 - 100 %).

     Для характеристики ліквідної позиції економіки країни широко використовується   співвідношення планованих платежів з обслуговування боргу до експорту. Цей показник дає оцінку платоспроможності на найближчу перспективу (критичний рівень : 20 - 25 %).

     Для оцінки довгострокової платоспроможності часто використовується співвідношення дисконтованої вартості боргу до експорту  (критичний рівень: 200-250 %).

Для виміру навантаження на бюджет використовується співвідношення запланованих платежів з обслуговування боргу до суми бюджетних доходів, критичним рівнем для цього встановлено діапазон 25-30%.

     Країни з високими темпами росту експорту мають можливість підтримувати відносно більш високий рівень боргу по відношенню до експорту та виробництва. Однак, ці країни стають уразливими до макроекономічних шоків: відсоткові ставки по зовнішнім позикам можуть різко підвищитись внаслідок економічних умов в країнах-кредиторах або ж кредитори можуть вирішити, що вони з будь-яких причин не бажають більше підтримувати колишній рівень кредитування.

     В зв’язку з цим, необхідно  підкреслити декілька важливих моментів:

-       по-перше, економічне зростання - це головна умова збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом’якшення жорстких кредитних лімітів, встановлених ними для країни-позичальника;

-       по-друге, висока норма інвестицій - необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток по інвестиціях повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позикові ресурси, які інвестуються нерозумно, являють собою більшу безпеку, ніж повна відсутність зовнішніх позик;

-       по-третє, зовнішній борг може рости швидше, ніж експорт лише на протязі визначеного часу і тільки в тому випадку, коли борг по відношенню до експорту невеликий.

     При цьому існують наступні основні  негативні прояви державного боргу:

1.   Державне запозичення у довгостроковій перспективі може призвести до зменшення споживання внаслідок падіння інвестицій в основні виробничі фонди, хоч на короткому проміжку часу державні позики підвищують споживання, що зумовлюється нижчим рівнем оподаткування.

2.   Розширення запозичення державою призводить до зростання процентних ставок на ринку державних цінних паперів, що впливає на підвищення процентів в інших секторах фінансового ринку. Зростання внутрішньої ставки позичкового проценту по відношенню до зовнішньої стимулює притік іноземного капіталу і стає причиною ревальвації національної валюти, внаслідок чого чистий експорт країни падає.

3.   При перевищенні певної критичної величини позика підвищує рівень оподаткування внаслідок стрімкого зростання процентів за державним боргом.

4.   Обслуговування зовнішнього боргу вимагає передачі частини вартості національного продукту у власність інших країн. Якщо приріст зовнішньої заборгованості викликає процентні виплати, які перевищують здатність залучених ресурсів виробляти ці виплати, то частина національних ресурсів має бути вилучена із споживання та нагромадження і передана кредиторам.

     Для покращення управління державним боргом України, необхідно вирішити такі питання:

-       вдосконаленню механізмів здійснення державних запозичень та погашення державного боргу;

-       встановленню нового механізму надання державних гарантій із урахуванням ризиків;

-       створенню механізмів погашення державного боргу, що виник у зв’язку вступом у силу зобов'язань Кабінету Міністрів України щодо державних гарантій перед кредиторами;

-       створенню сучасної інституції з управління державним боргом – Агентства з управління державним боргом;

-       створенню умов прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом, створенню сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом та ризиками;

-       сприянню розвиткові ринку державних цінних паперів;

-       встановлення збалансованого механізму розмежування повноважень владних структур з управління державним боргом.

     Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому зроблено спробу дослідити проблему державного боргу у системному зв’язку з макроекономічним середовищем ринкової трансформації:

-       систематизовано основні причини та виявлено закономірності розвитку державного боргу України в процесі ринкових перетворень.

-       проаналізовано вплив державних запозичень на розвиток грошового, реального, зовнішнього, бюджетного секторів української економіки. Виділено індикатори, які дають змогу оцінити глибину несприятливих впливів державних запозичень на грошовий сектор та на спрямування грошової пропозиції

-       розглянуто макроекономічну позицію державного боргу

     Враховуючи вищесказане та спираючись на окреслені напрями вдосконалення боргової політики в системі макрорегулювання вважаємо, що:

-    у короткостроковому періоді боргові заходи уряду мають бути спрямовані на зменшення боргового тягаря для бюджету через проведення масштабних реструктуризаційних операцій, вдосконалення процесу бюджетування, розширення діапазону курсових коливань, що дозволить зменшити потребу в зовнішньому фінансуванні для підтримання платіжного балансу та знизити процентні ставки з метою стимулювання інвестиційної активності;

-    у довгостроковому періоді, коли утвориться більш ринкове мікросередовище, фінансові ринки висловлять довіру до реформ, а видатки бюджету будуть більш транспарентними, система дефіцитного фінансування має забезпечити інвестиційне підкріплення всебічної структурної перебудови та мікроекономічної реструктуризації. Інституціональним механізмом цього має виступити створення бюджету розвитку, функціонування якого має підпорядковуватись критеріям становлення постіндустріального типу виробничо-господарських систем.

 

3.3. Напрямки вдосконалення  управління державним боргом

 

     Певні аспекти організації управління державним боргом частково регламентуються у різних законодавчо-нормативних актах. Це спричинено, в першу чергу, відсутністю єдиного закону «Про державний борг». Спеціальний окремий державний орган з управління боргом відсутній. Ці функції покладені головним чином на департамент державного боргу у складі Міністерства фінансів України.

     Основними завданнями цього департаменту є реалізація стратегії внутрішніх і зовнішніх запозичень держави, надання державних гарантій, погашення та обслуговування державного боргу, у тому числі забезпечення обліку і моніторингу таких операцій.

     У системі управління державним боргом в Україні спостерігається розширення структури та збільшення обсягів застосовуваних боргових інструментів, зростає кількість активних операцій з державним боргом, впроваджуються механізми використання вільних залишків бюджетних коштів.

     Проте ринок облігацій внутрішньої державної позики (далі ОВДП) в Україні має ряд проблем. Зокрема, існує обмеження попиту на облігації внутрішньої державної позики. У 2012 р. вдалося продати ОВДП лише завдяки нерезидентам, у попередні роки основними покупцями паперів були Ощадбанк і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

     Попит на ОВДП можна розширити за допомогою інструментів, які використовують розвинені країни світу для збільшення місткості ринку. Як приклад можна навести такі способи його розширення:

- у Великобританії – короткострокові  облігації держави для великих  підприємств;

- у США – федеральні і муніципальні  облігації, ощадні бони (неринкові  облігації, що поширюються серед  фізичних осіб).

     Однак в Україні такі напрями не розвинені. Необхідним, на мою думку, був би випуск подібних цінних паперів. Проте застосування теорії внутрішніх запозичень в Україні у 2012 р. шляхом трансформації зовнішнього боргу у внутрішній не зменшило сукупного боргу держави. Боргову політику України та розвинутих країн світу можна порівняти на основі концепцій, що дістали розвиток в американській економічній літературі.