Переспективнi напрями розвитку управлiння державним боргом Украiни

     Кабінет міністрів України прийняв Концепцію розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів України на 2009-2013 роки. Ця Концепція спрямована на задоволення нагальних потреб реформування первинного ринку державних цінних паперів в Україні, зумовлених насамперед високою вартістю державних запозичень на внутрішньому ринку порівняно з їх вартістю на зовнішніх ринках. Метою цієї Концепції є створення засад та умов для забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів протягом 2009 - 2013 років. Концепція передбачає здійснення таких заходів: запровадження ринкового ціноутворення при розміщенні внутрішніх державних облігацій; розширення спектра інструментів державної позики; створення системи первинних дилерів державних цінних паперів; підвищення прозорості здійснення державних запозичень; розміщення коштів єдиного казначейського рахунку; управління ризиками, які пов’язані з державним боргом.

     У квітні 2009 р. уряд затвердив постанову «Про запровадження інституту первинних дилерів на ринку державних цінних паперів». Згідно з нею первинними дилерами на ринку ОВДП можуть бути банки, які, зокрема, мають ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку – діяльності з торгівлі цінними паперами;і сплачений статутний капітал, еквівалентний не менше ніж 10 млн. євро; практичний досвід роботи на ринку облігацій внутрішньої позики (загальний обсяг торгівлі ОВДП не менше 1 млрд. грн.). У цілому за 2012 рік в результаті розміщення облігацій внутрішньої державної позики до Державного бюджету було залучено 18,84 млрд. грн., а з урахуванням ОВДП, випущених на цілі рекапіталізації та реструктуризації залишку заборгованості Кабінету Міністрів України перед Національним банком, що було передбачено Законом «Про Державний бюджет України на 2012 рік», ця сума становила 74,53 млрд. грн. Для порівняння, в 2011 р. обсяг первинного розміщення ОВДП склав 9,77 млрд. грн. Середньозважена дохідність за цими цінними паперами за минулий рік становила 20,07% (з урахуванням ОВДП, випущених на рекапіталізацію банків – 12,21%). Погашення та сплата доходу за ОВДП у 2012 р. здійснювалися своєчасно і в повному обсязі, який становив 22,44 млрд. грн., у тому числі основний борг – 17,92 млрд. грн., сплата доходу – 4,52 млрд. грн.   Обсяг торгів облігаціями внутрішньої державної позики на вторинному організованому ринку у 2012 р. дорівнював більш ніж 8 млрд. грн. Наприкінці минулого року Мінфін та ФБ ПФТС підписали Договір про включення державних цінних паперів до лістингу ПФТС. З 1 грудня 2012 р. всі державні облігації були переведені до Котирувального списку ПФТС другого рівня. Котирування державних облігацій на ФБ ПФТС має сприяти прозорості ринку ОВДП та дозволить міністерству відстежувати які саме папери найбільш активно торгуються та мають найвищу ліквідність на ринку. На базі цього аналізу можна буде корегувати умови наступних розміщень облігацій на первинних аукціонах.

     Щодо шляхів покращення управління державним боргом в Україні, то одним з важливих напрямів удосконалення організаційної структури управління боргом може бути заснування Фонду управління державним боргом. За рахунок коштів цього Фонду пропонується здійснювати операції типу «buy-back» (достроковий викуп), заходи щодо зменшення ризиків, пов’язаних із коливанням валютних курсів та відсоткових ставок. Найбільшою проблемою створення вказаного фонду є пошук джерел фінансових ресурсів, які мають спрямовуватися на його формування. Як можливі джерела можна розглядати відшкодування підприємствами зобов’язань перед державою у зв’язку з покриттям їх боргів перед іноземними кредиторами; кошти, що надійшли як оплата послуг за надання державних гарантій; частину коштів, одержаних від приватизації державного майна, тощо .

     Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем і аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу України з боргової кризи є:

• припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;
• застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов'язань (на рівні 1,7% ВВП);
• досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;
• скорочення імпорту споживчих товарів шляхом удосконалення тарифного регулювання;
• посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів припинення втечі капіталів за кордон;
• укладання з кредиторами угод про реструктуризацію заборгованості на умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових зобов'язань у корпоративні цінні папери І товарні поставки.

     Також на сьогодні залишається актуальною проблема, яка полягає в тому, що уряд України не здійснює належного обліку умовного боргу та оцінку його впливу на державні фінанси. Умовний борг є потенційним боргом і визначається зобов’язаннями нинішнього або попереднього уряду і може стати реальним у разі настання певних  завчасно визначених майбутніх подій [6]. При цьому умовний борг в складі реальних державних фінансових зобов’язань не включають до складу державного боргу, хоча періодично та частково ним обслуговуються, що може спричинити нову боргову кризу. Зокрема, не береться до уваги заборгованість  за зобов’язаннями держави з виплат втрат громадян від знецінення грошових заощаджень, заборгованість із соціальних виплат, відстрочену заборгованість за внесками України до міжнародних організацій тощо. Тим паче, що до цього можна додати проблему наявного дефіциту Пенсійного фонду України, джерелом фінансування якого є державний бюджет. Нагальним залишається також питання забезпечення користувачів повною та достовірною інформацією про стан і складові державного боргу, оскільки нинішня звітність українського уряду з державного боргу складається з даних про прямий внутрішній та прямий зовнішній борг із деталізацією за типом кредитора, а єдиних національних стандартів розкриття інформації про державний борг на сьогодні немає.

Отже, з метою покращення управління державним боргом органам державної влади необхідно: прискорити розгляд проекту ЗУ “Про державний борг” з урахуванням міжнародних стандартів, передбачивши розширення бази вимірювання державного боргу через включення в неї зобов’язань органів місцевого самоврядування та державних підприємств; утримувати в економічно допустимих межах обсяг державного боргу та платежів, пов’язаних з його обслуговуванням; підвищити частку внутрішньої заборгованості в структурі державного боргу, скоротивши зовнішню, що зменшить залежність України від іноземного капіталу і дасть змогу паралельно зменшити валютні ризики і сприяти розбудові фінансового ринку; запровадити облік та аналіз стану заборгованості за всіма фінансовими зобов’язаннями, що можуть вплинути на стратегію управління державними фінансами та державним боргом; встановити єдині стандарти розкриття інформації про державний борг.

     Для збереження економічної безпеки України, при виборі боргового джерела пріоритет повинен надаватися внутрішнім запозиченням, однак перешкодою цьому є слабкий розвиток і погана організація ринку внутрішніх державних запозичень, що не дозволяє залучити необхідний обсяг фінансових ресурсів і змушує вдаватися до зовнішніх позик. Хоча на вирішення даної проблеми у 2009 році була прийнята Концепція розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів України на 2009-2013 роки, яка передбачає запровадження ринкового ціноутворення під час первинного розміщення державних цінних паперів на внутрішньому ринку та конкурентну процедуру проведення аукціонів; створення системи первинних дилерів на внутрішньому ринку державних цінних паперів; запровадження управління ризиками шляхом здійснення підготовки квартальних планів управління державним боргом та звітування про їх виконання . Це дозволило значно підвищити частку внутрішніх запозичень у структурі державного боргу і таким чином переорієнтуватися на внутрішній ринок державних позик.

     Однак пріоритетність внутрішніх запозичень зовсім не виключає можливості використання потенціалу зовнішніх позик, насамперед, залучених на ринках цінних паперів. Так, здійснювати зовнішні запозичення доцільно, коли прогнозується зміцнення національної валюти, що дозволить зменшити витрати по обслуговуванню таких боргів. І навпаки, у випадку очікування зниження курсу національної валюти варто переводити зовнішній борг у внутрішній, шляхом його рефінансування за рахунок внутрішніх позик. При цьому важливим є передбачення можливості дострокового погашення.

     Також при побудові ефективної політики управління державним боргом важливим є встановлення твердого контролю за часткою кредитів із плаваючою процентною ставкою, а також кредитів, залучених на термін до одного року та встановлення лімітів за даними показниками, у випадку перевищення яких здійснювати рефінансування державного боргу за рахунок нових запозичень на більш прийнятих відсоткових умовах, що дозволяють пролонгувати частину заборгованості, скоротивши боргове навантаження на бюджет у короткостроковій перспективі .

     Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему. Борги, накопичені в період економічної кризи повинні погашатися в період економічного піднесення, тобто зростання державного боргу не повинно мати перманентний характер.

     При цьому дієвим важелем підвищення спрямованості боргової політики України на завдання економічного розвитку може стати інституційне розмежування запозичень, отримуваних з метою обслуговування та погашення державного боргу, та запозичень на цілі розвитку. З цією метою варто здійснити виведення бюджетних видатків розвитку в окремий розділ бюджету, виконання якого знаходитиметься у компетенції Державного Банку реконструкції і розвитку . Останній матиме можливість залучати для фінансування проектів загальнодержавного значення кошти від реалізації облігацій внутрішньої та зовнішньої державної позики, а також залучати гарантовані кредити. Такий інституційний механізм дозволить:

- перевести фінансування частини  видатків розвитку на кредитну  основу;

- забезпечити довгострокове фінансування  державних інвестиційних програм;

- забезпечити контроль за цільовим  характером та ефективністю реалізації  гарантованих державою кредитів;

- узгодити та контролювати  реалізацію бюджетних інвестиційних  програм, які зараз здійснюються  за рахунок спеціального фонду  бюджету.

     Отже, в  третьому розділі мною було розглянуто зарубіжний досвід управління державним боргом та напрямки вдосконалення процесу управління державним боргом в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

     Сучасний етап формування  боргових зобов’язань характеризується  низкою специфічних особливостей. По-перше, в умовах глобалізації  фінансових потоків, здійснення  політики необмеженої відкритості щодо іноземних інвестицій певною мірою відбувається нівелювання меж між внутрішнім і зовнішнім боргом. По-друге, дедалі яскравіше унаочнюється посилення взаємозв’язку державних зобов’язань і зобов’язань господарюючих суб’єктів.      Так, наприклад, попри те, що держава не має відповідати за зобов’язаннями недержавних фінансових структур, банкрутство провідних системоутворювальних кредитних установ може спричинити катастрофічні наслідки для платіжної системи країни, а відтак і для фінансової безпеки держави. По-третє, простежується практика перекладання боргових зобов’язань по кредитах, залучених під гарантії уряду, з господарюючих суб’єктів на державу. 
     Негативним моментом зростання внутрішньої державної заборгованості є те, що: 
— в умовах суттєвої нестачі фінансових ресурсів стають реаліями невиконання державою своїх боргових зобов’язань, оголошення дефолту, а відтак — підрив довіри до держави як до надійного позичальника; 
— унаслідок такого перерозподілу фінансових ресурсів унаочнюється "ефект витіснення" вітчизняних товаровиробників з ринку кредитних ресурсів, падіння інвестиційної активності; 
— виплата високих відсотків по державних цінних паперах заохочує вітчизняні комерційні банки до проведення недосконалої ресурсної політики, а також збільшує нерівність у доходах фізичних осіб, оскільки боргові зобов’язання держави зосереджуються в руках найбільш заможної частини населення, яка, отримуючи відсотки, стає ще багатшою. 
     Звичайно, управління такою складною й неоднозначною категорією, як державний борг, потребує наявності і повноцінного правового забезпечення процесу формування боргових зобов’язань, функціонування відповідних структур, покликаних його обслуговувати, а також створення дієвого механізму його погашення. 
     За експертними оцінками, зовнішні позики уряду створюють ревальваційний тиск на гривню, що загострює проблему дефіциту поточного рахунку, знижуючи конкурентоспроможність українських товарів і послуг щодо іноземних. Великий державний борг змушує іноземних інвесторів бути дедалі обережнішими з інвестиціями в Україну. Ця обставина пояснює вкрай низький обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну порівняно з іншими країнами регіону. 
     При цьому проблема зовнішнього державного боргу посилюється і внаслідок того, що в Україні сформувалася дворівнева система зовнішніх боргів. Перша — на рівні політичної влади, друга — на рівні підприємств. Причому обидва рівні є зіставними за своєю потужністю. Борги ж другого рівня є не менш ризикованими для нашої національної економіки. Так, понад 6 тисяч українських підприємств мають на початок 2010 року заборгованість лише за зовнішньоекономічними операціями у сумі близько 5 млрд. гривень.   При цьому 70% заборгованості є наслідком операцій між фіктивними українськими та іноземними фірмами. Понад те, за оцінкою фахівців, в Україні формується особливий тип боргової економіки, коли всі заборгували всім, а всі разом заборгували міжнародним фінансовим організаціям та окремим країнам. 
     Аналіз законодавчої та нормативної бази щодо формування державного боргу України дає підставу стверджувати, що правове регулювання цих відносин є недостатнім і торкається винятково проблем внутрішньої заборгованості. Відносини стосовно сфери зовнішнього державного боргу взагалі законодавчо не врегульовані.

     Підсумовуючи  викладене, можна зробити висновки, що Уряду України необхідно: 
- удосконалити механізми правового регулювання, прийняти Закон України “Про державний внутрішній і зовнішній борг України”;

- визначити критерії  оцінки державного боргу України, тобто розробити критичні показники економічної безпеки держави;             
- обов’язково додержуватись оптимальної структури боргу з точки зору сумарного його обсягу та строків погашення облігацій;

- розробити показники  ефективності використання позичкових коштів з метою “самоокупності” державних позик; 
- закріпити принципи гласності та публічності у відносинах у сфері державного боргу.