Інформаційне суспільство

Внесок державної служби зайнятості у створення нових  робочих місць: з понад 1 млн. створених  протягом 2005 року нових робочих місць державно службою зайнятості шляхом надання дотацій роботодавцям було працевлаштовано 43,1 тис. безробітних; організували власну справу за підтримки служби зайнятості 50,5 тис. безробітних, які отримали одноразово допомогу по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю; центрами зайнятості було зареєстровано 430,5 тис. Договорів між найманими працівниками та фізичними особами - підприємцями.

Збільшилася питома вага реальних безробітних, які звернулися за сприянням  у працевлаштуванні до державної  служби зайнятості, з 62,1% до 71,5%. В АР Крим, Закарпатській, Кіровоградській, Івано-Франківській,

Полтавській, Чернівецькій, Сумській, Вінницькій та  Рівненській  областях цей показник становив понад 80–90%. Це свідчить про постійне зростання  довіри громадян до ефективності послуг, які надаються центрами зайнятості.

Протягом 2005 року послугами  державної служби зайнятості скористалися 2 млн. 887,7 тис. незайнятих громадян.

Чисельність громадян, охоплених  активними заходами сприяння зайнятості, зросла на 5% та становила  1 млн. 662,3 тисячі, в тому числі: 1 млн. 049,8 тис. осіб було працевлаштовано, що на 66 тис. більше, ніж  у 193,3 тис. осіб проходили профнавчання, що на 9 тис. більше, ніж у попередньому році; 419,2 тис. осіб – брали участь у громадських роботах, що на 5 тис. більше, ніж у 2004 році.

Покращилася співпраця центрів  зайнятості з роботодавцями, завдяки  чому кількість зареєстрованих вакансій за станом на кінець 2005 року, порівняно  з даними на початок року, зросла на 12%. Загальна кількість вакансій, зареєстрованих у 2005 році, становила 2,4 млн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лекція 7

Тема. Гуманітарні проблеми розвитку інформаційного суспільства. (2 год.)

 

Логіка викладу:

1. Електронні інформаційні ресурси суспільства.
2. Електронний уряд.
3. Інформаційна культура особистості.
4. Інформаційна безпека як глобальна проблема розвитку

інформаційного суспільства.

5. Становлення інформатики як фундаментальної науки.

 

1. Електронні інформаційні ресурси суспільства.

Інформаційні ресурси  поділяються за значимістю на національні, державні, особисті. Національні інформаційні ресурси призначені для забезпечення національних інтересів України, захисту  інформаційних прав людини й основних свобод, інтересів суспільства, органів  державної влади й органів  місцевого самоврядування, юридичних  осіб усіх форм власності. Національні  інформаційні ресурси є основою  для забезпечення суверенітету й  інформаційної безпеки держави, служать вирішенню задач суб'єктів  української економіки, науки, культури й інших сфер діяльності. Складовими частинами національних інформаційних  ресурсів є ін-формаційні ресурси  різної приналежності і форми  власності.

Національні інформаційні ресурси  формують з інформаційних продуктів  і інформаційних технологій різних форм власності (далі - інформаційний  продукт). Включення інформаційних  продуктів до складу національних інформаційних  ресурсів здійснюють на підставі експертизи відповідності їх властивостей вимогам  задоволення потреб забезпечення національних інтересів України. Принципи і критерії визначення властивостей продуктів  і технологій, порядок їх використання, а також порядок проведення експертизи затверджуються Кабінетом Міністрів  України. Офіційне визначення інформаційних  ресурсів, відповідно до наукового  та загальноприйнятого уявлення про  них, пов’язує це поняття з поняттям «документ». Документ (від лат. documentum — свідоцтво), тобто інформація, зафіксована на матеріальному носії  — тексти,  зображення,  звуки,  подається користувачу в різних формах документованої інформації: архіви, фонди, бази даних, окремих документів тощо. Тобто документ як елементарна одиниця інформаційного ресурсу стає інформаційним квантом інформаційного потоку та інформаційних ресурсів взагалі.

Визначення «національні інформаційні ресурси» застосовується як узагальнююче, аналогічне до природних, людських або інших ресурсів, що функціонують у рамках інформаційного простору України, упорядковуючи або  дезорганізовуючи наше життя.

Державні інформаційні ресурси - інформація, яка є власністю  держави та необхідність захисту  якої визначено законодавством. За визначенням Концепції національної програми інформатизації, „державні  інформаційні ресурси є складовою  стратегічних ресурсів країни і одночасно  національної інфраструктури”.За останній час були створені такі державні інформаційні ресурси: бази даних "Законодавчі  та нормативні акти України", "Податки  України" (внесено близько 10 тисяч  документів), "Ресурси України" (постійно актуалізується інформація про 260 тисяч підприємств та організацій  України), "Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України" (внесено з присвоєнням унікального  коду, більше ніж 600 тисяч суб'єктів  господарської діяльності) та інші. Електронна газета "Все всім" об'єднує  декілька десятків баз даних, що включають  науково-методичну, банківську, комерційну, законодавчу та іншу інформацію. У  більш як 66 відсотках баз даних  інформація подається українською  мовою, у 26 відсотках - тільки російською та 8 відсотках - іноземними мовами. Але  на цей час діяльність державних  установ та організацій щодо формування та використання інформаційних ресурсів є неузгодженою, що призводить до виникнення певних труднощів при формуванні єдиного інформаційного середовища і, як наслідок, до низького рівня інформаційного та аналітичного забезпечення діяльності державних органів. У 23 міністерствах  і відомствах вже існують або  створюються електронні інформаційні ресурси, в яких зацікавлені органи виконавчої та законодавчої влади.

Вид інформаційних ресурсів – особисті – має на увазі  те, що з одного боку, інформація є  засіб, що забезпечує можливість адаптації  людини і суспільства до умов існування, засіб нагромадження знань про  навколишній світ, на підставі яких людина і суспільство обирають лінію  поведінки для задоволення своїх  потреб і реалізації своїх інтересів. З другого — інформація є засіб  керування людиною, її поведінкою, діяльністю громадських організацій, органів  державної влади, функціонуванням  технічних систем. Інформаційне спілкування  становить підґрунтя виховання, освіти, формування особистості. Інформація є єдиним засобом доведення до людини змісту соціальних і технічних  норм, попередження її про можливі  негативні наслідки їхнього недотримання. До того ж утворена сукупністю суспільних відносин, інформація є найважливішим  засобом організації економічного, політичного, духовного і соціального  життя суспільства, збереження національної ідентичності, територіального устрою держави і захисту її території, забезпечення суверенітету, правового  і соціального захисту громадян, організації функціонування системи  органів державної влади. А тому визначення поняття «інформація» заслуговує на окрему увагу для юридичної  науки — інформаційного права, де зважуються проблеми об’єктів правової охорони, форм представлення в юридичній  процедурі, їх понятійне закріплення  в нормативних актах.

 За видами носіїв  інформаційні ресурси поділяються  на традиційні, мережеві та електронні. До традиційних інформаційних  ресурсів відносять інформацію  на паперових та інших матеріальних  носіях. Мережевими називають форми  інформаційних ресурсів, які розміщені  на мережевому сервері і доступ  до яких здійснюється засобами  глобальних інформаційних мереж,  зокрема мережі Інтернет.

Мережеві ресурси можуть використовуватись їх власниками або  іншими уповноваженими особами з  будь-якими цілями, не забороненими законодавством. Мережеві ресурси підлягають будь-якому законному використанню, у тому числі для розповсюдження будь-якої інформації, яка не заборонена законодавством, а також збору, обробленню та іншому законному використанню даних, у тому числі персональних. Інформація з обмеженим доступом може утримуватись на мережевому ресурсі лише за згодою відповідних державних органів чи зацікавлених громадян або їх законних представників (Ст.11 „Закону України "Про діяльність у сфері інформатизації").

Електронні інформаційні ресурси – інформація у електронному вигляді. Наприклад, інформаційними електронними ресурсами бібліотек є пошук  інформації у світовому документальному  інформаційному потоці, отримання повних текстів документів. Розкриття власних  фондів бібліотеки забезпечують електронними каталогами (ЕК) поточних надходжень. Бібліотеки, архіви, музеї створюють власні електронні тематичні бази даних.

„Якщо раніше в бібліотечній справі ключові проблеми можна було вважати розв'язаними, то сьогодні на етапі входження до електронного середовища виникає необхідність переглянути  місце бібліотекознавства в системі  наук і зосередитися на вирішенні  фундаментальних наукових проблем  входження бібліотек в інформаційне суспільство”, - говорять спеціалісти. Значний інтерес викликають інновації  у перспективах розвитку книгозбірень за умов домінування інформації на електронних носіях. Науковцями обґрунтовано, що бібліотеки в майбутньому візьмуть на себе додаткові функції тиражування  та поширення впорядкованих зібрань  електронних публікацій (видавництв та книжкових магазинів), а також  глибокої аналітико-синтетичної переробки  потоків документальної інформації зі створенням широкого спектру науково-інформаційних  видань і продукуванням на цій  основі нових знань.

Взагалі найбільш повно характеризувати  інформаційний ресурс можна як інформацію - створену чи виявлену, зареєстровану  і оцінену. Інформаційний ресурс набуває особливих властивостей, сутність яких і робить його інформаційним  продуктом для споживання. Зокрема  науково-технічна інформація, яка отримується  в процесі наукової, науково-технічної, виробничої та громадської діяльності та містить відомості про досягнення науки, техніки, економіки та виробництва. Інтернет сприяв лібералізації науки, яка з ієрархічно організованої і національно орієнтованої дедалі більше стає інтернаціональною, вчені отримали можливість спілкуватися між собою й обмінюватися ідеями та інформацією в інтерактивному режимі, що особливо важливо враховувати при опрацюванні законодавчих актів України. Тому набувають актуальності питання визначення критеріїв, на підставі яких інформаційні ресурси відносяться до власності того чи іншого суб’єкта, і засобів суб’єкта, за рахунок яких створено або придбано продукт інформаційного ресурсу, а також прав отримання інформаційного ресурсу у власність, спадщину або дарування. У ст. 1 Закону України «Про інформацію» міститься визначення поняття «інформація» — «документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі». Однак сьогодні таке визначення потребує суттєвого уточнення. З огляду на діалектичну єдність об’єктивного світу й інтенсивність розвитку засобів безпосередньої передачі інформації: друкування книг — телеграф — телефон — радіо — телебачення — комп’ютер — Інтернет; необхідно глибше осмислити взаємозв’язок, взаємодію інформації, матерії, енергії та інтелекту людини і її діяльність. Оскільки всюди відбуваються процеси отримання, зберігання й перероблення інформації, визначення єдиного наукового поняття інформації полягає у виробленні єдиного погляду на процеси передачі відомостей технічними каналами зв’язку, роботи обчислювальних машин, всіх процесів управління тощо.

Таким чином, інформаційний  ресурс охоплює інформацію в документованій формі. Розглядаючи інформаційний  ресурс організації, включають три  категорії об’єктів: інформація; інформаційні технології; кадри, що займаються інформацією.

Крім того, є види інформації, окремі факти, які не становлять істотної значущості для включення в нагромаджувачі й джерела ресурсу, оскільки залишаються недокументованими. Щодо технологій, виражених програмним продуктом, є підстави кваліфікувати їх як інформаційний ресурс у тих випадках, коли технологія знов-таки відображена документально. Не випадково чимало систем відносять програми до авторської продукції і кваліфікують як літературні твори.

Використання  інформаційних  ресурсів суспільства

Сучасне суспільство визнає інформацію як необхідну умову для  будь-якої доцільної діяльності. Вона стає найважливішим стратегічним ресурсом. Найбільший економічний і соціальний успіх сьогодні мають держави, що активно використовують сучасні  засоби комунікацій, інформаційних  технологій і їхні мережеві додатки: електронну пошту, дистанційне навчання, мультимедіа, телебачення, телеконференції, візуалізацію, моделювання, комп'ютерну графіку, телемедицину і багато чого іншого. Всі ці додатки і пов'язані  з ними прикладні завдання потребують створення нового класу телекомунікаційних мереж і систем керування інформаційними ресурсами. Перенесені на електронні носії  інформаційні ресурси набувають  якісно нових властивостей, стають активними, тому що стають доступними за допомогою комп'ютерних засобів  і систем, мереж зв'язку загального користування, у тому числі і дистанційних. Доступна для оперативного відтворення  засобами комп'ютерного опрацювання  інформація перетворюється в найважливіший  чинник соціального розвитку суспільства.

У Internet нараховується понад 6,5 млн. Web-серверів (дані компанії Inktomi за станом на липень 2005 року) і понад  двох мільярди сторінок, із котрих 85% розміщені  в США (звіт компанії Cyveillance). За заявою цієї компанії (http://www.cyveillance.com), якщо темпи  зростання (7 млн. нових сторінок у  день) збережуться, то до 2001 року кількість Web-сторінок подвоїться. За прогнозами, "центр зростання" Internet зараз  знаходиться у США. Темпи збільшення обсягів інформаційних ресурсів у Мережі настільки великі (для  порівняння, можна відзначити —  кількість Web-серверів у 1998 році було ще близько 1 млн.), що завдання забезпечення навігації в ресурсах Internet виявляється далеко не простим. Сьогодні кожний користувач на власному досвіді відчуває в дії один із найбільших парадоксів Internet — "корисної інформації в WWW стає усе більше, але знайти щось необхідне все складніше". Традиційні універсальні засоби реєстрації інформаційних ресурсів мережі — каталоги й інформаційно-пошукові системи вже сьогодні не справляються із своїм завданням. Ефективними є лише вузькотематичні (або ж регіональні) каталоги і пошукові системи. Як говорить опубліковане в часописі Nature дослідження, максимальне охоплення адрес в Інтернеті — 16% — сьогодні забезпечує пошукова система Nothern Light, за нею — 15,5% — припадає на AltaVista, а на третьому місці — 11,3% — Hotbot. Таким чином, самі значні інформаційно-пошукові системи у світі охоплюють у своїх індексах не більш 20% існуючих ресурсів. Існують вдалі спроби побудови інтегрованих "метапошукових систем", наприклад, система Alltheweb (http://www. ussc. alltheweb. com/), за прогнозами її авторів, вона повинна охоплювати 100% інформаційних ресурсів Internet (на сьогодні вона проіндексувала за допомогою механізму Lycos вже понад 1 млрд. сторінок), проте не опубліковано принципи його реалізації і якісні характеристики пошуку (повнота, релевантность).