Інформаційне суспільство

· ефективність;

· узгодженість;

· адаптація;

· партнерство і консультації.

Методологія формування електронного уряду зумовлена його широтою  і різноманітністю. Аналіз її можна  сфокусувати на таких чотирьох основних завданнях.

 Передбачення, проектування, здатність до реагування.

Як може е-уряд зробити  уряд більш чутливим?

1) Визначення чіткого,  потенційного соціального і відповідного  технологічного контексту для  реалізації е-уряду, включаючи  аналіз відповідних питань.

2) Визначення принципів,  стратегій, механізмів і потенційних  взаємних компромісів і ризиків  використання е-уряду з метою  збільшення участі громадян у  політичних процесах.

3) Визначення принципів,  стратегій, механізмів та потенційних  взаємних компромісів і ризиків  використання е-уряду щодо максимізації  відповідних намірів і надання  послуг.

4) Визначення потенційних  змін щодо ролі і легітимності  державного управління і відносин  із зацікавленими колами в  результаті реалізації е-уряду.

Реформування державного управління

Які реформи зроблять е-уряд можливим?

5) Визначення потенційних  структурних процесів і поведінки,  культурних реформ державного  управління, які роблять можливим  е-уряд, включаючи потенціал ефективної  дієвості.

6) Визначення необхідних  стратегій і механізмів допомоги  і підтримки реформування результативного  е-уряду, включаючи сфери змін  в менеджменті, управлінських  та інших вмінь і компетентного  управління.

3. Стратегічна реалізація  е-уряду:

Які вимоги щодо роботи е-уряду?

7) Визначення ефективних  послідовних підходів до керівництва,  координації і політики щодо  реалізації е-уряду, включаючи  розгляд підходів централізації/децентралізації.

8) Визначення ефективного  інвестування і фінансових моделей  для е-уряду, включаючи розгляд  моделей для координації застосування  інформаційних і комунікаційних  технологій.

9) Визначення відповідного  приватного/публічного сектору моделей  співробітництва щодо реалізації  е-уряду.

10) Визначення управлінських  та інших вмінь, необхідних  для реалізації е-уряду, і політики  їх забезпечення.

4. Вимірювання і оцінювання:

Як зробити ці міри впливовими?

11) Оцінювання робочої  програми і ключових індикаторів  (показників) для е-уряду під кутом  відповідальності уряду, впливу  державного управління і реалізації  е-уряду, включаючи контрольні  вимірювання прогресу, якості, користі  та вартості (витрачених коштів), ефективності.

 

3. Інформаційна культура особистості.

Історія інформаційної культури налічує тисячоліття. Точкою відліку  логічно визнати момент зміни  формального ставлення до сигналу  ситуації, що було властиво тваринного світу, на змістовне, притаманний виключно людині. Обмін змістовними одиницями  послужив основою розвитку мови. До появи писемності становлення мови втілило в життя велику гаму вербальних методик, породило культуру поводження з здоровим глуздом і текстом. Письмовий етап переймався навколо  тексту, що ввібрав у собі розмаїття  усній інформаційної культури.

Інформаційну культуру людства  у різний час вражали інформаційні кризи. Одне з найзначніших кількісних інформаційних криз призвів до появи  писемності. Устные методики збереження знання не забезпечували повної схоронності  зростаючих обсягів інформації та фіксації інформації на матеріальному носії, що викликало новий період інформаційної культури - документный. До її складу ввійшла культура спілкування з документами: вилучення фіксованого знання, кодування і фіксації інформації; документографического пошуку. Оперирование інформацією полегшало, зазнала змін спосіб мислення, але усні форми інформаційної культури як вони втратили значення, а й збагатилися системою взаємозв'язків з письмовими.

Основою сутнісного визначення поняття «інформаційна культура»  має стати поняття культури, доповнене  відповідно до рисами згаданої специфічної  сфери роботи і аналізованих як компонент  загальної культури особистості. У  науці використовується дуже багато визначень поняття культури та, відповідно, її значень. Для конкретного дослідження  доцільно зупинитися на суті поняття, повідомивши їм про його боку, які  будуть суттєвими при розшифровці  даного нас уявлення «інформаційна  культура особистості».

У філософському словнику під культурою розуміється історично  певний рівень розвитку суспільства, творчих  зусиль і здібностей людини, виражений  в типах і формах організації  життя та банківської діяльності людей їхніх взаєминах, соціальній та створюваних ними потребує матеріальних та духовних цінностях.

У філософії виділено кілька рівнів аналізу культури: культура суспільства, культура соціальних груп, і культура окремої людини. «Культура  має три масштабу на відповідність  до філософським відмінностями онтологічних рівнів «загальне - особливе - одиничне»: культура як засіб існування, макро - чи мікрогрупи, мовою соціологів, культура окремої особистості (за такою формулою повсякденній мові - культурний людина)». Культура особистості включає у собі як освіченість (грамотність і вихованість), і основні параметри розвитку особистості, тобто те, що людина виробляє у собі, стоїть у свого життя на світі початку й під впливом суспільства, з участю іншим людям, «привласнюючи» общественно-исторический досвід. Це відповідає вихідному розумінню терміна «культура», прийнятому ще Стародавню Грецію.

У початковому значенні поняття  «культура» у перекладі латинського  означало «обробіток грунту», тобто  зміни у природному об'єкті під  впливом людини, своєї діяльності на відміну тих змін, які викликані  природними причинами. Поняття культури у широкому значенні таки охоплює  сферу доцільною діяльності людей, сукупність громадських предметів  на відміну предметів природи, не перетворених людським працею. Культура та глибокої суті, є тим, що забезпечує реалізацію самої діяльності, тобто. способом її здійснення. Культура представляється  у вигляді:

а) сукупності (системи) певних видів діяльності та її результатів;

б) як творче зміст діяльності;

в) як засіб діяльності, її технології;

г) як якісна характеристика діяльності та її результатів.

Поняття «культура» може вживатися  у різних сенсах. Якщо основу класифікації видів культури покласти змістовний чи предметний ознака, можна казати про фізичної, художественно-эстетической, екологічної, політичну культуру тощо. У цьому ряду і інформаційна культура. Оскільки поняття «інформація» несе велику значеннєву навантаження, то роль інформаційної культури особлива, зокрема  вона є винятковою у формуванні зміст у освіти.

З іншого боку, засвідчили, що проблему визначення ИКЛ утруднена  багатозначністю цього поняття. Її можна розуміти, як феномен, як частину  особистісного знання, загальної  культури людини; і рівень розвитку знань, умінь, навичок тощо.; як галузь, исследующую певні проблеми були; як навчальну дисципліну.

Систему освіти України несформованого інформаційного суспільства покликана  вирішувати принципово нову глобальну  проблему, пов'язану з підготовкою  людини до життя і забезпечення діяльності на абсолютно нових йому умовах інформаційного світу. Саме система освіти має дати необхідні знання про нове інформаційної середовища проживання, формувати нову інформаційну культури і новий інформаційний світогляд, заснований на розумінні визначальної ролі інформації та інформаційних процесів у природних явищах, життя людського спільноти і, нарешті, діяльності самої людини.

Питання становлення та розвитку інформаційної культури особистості  студента, його інформаційної підготовки у ВНЗ до роботи із засобами інформатизації займають особливу увагу в дослідженнях вітчизняних і іноземних авторів. На думку, інформаційна культура особистості  передбачає формування необхідних знань, ціннісних орієнтації, умінь і  навиків регулярно працюють з  інформацією, оволодіння нормами і  правилами поведінки у інформаційної  середовищі.

Вивчення літературних джерел показало, що ця категорія «інформаційна  культура» проаналізовано у різних взаємозв'язках з цими поняттями, ввійшли в науковий апарат педагогіки, як «комп'ютерна грамотність», «комп'ютерна культура» і «інформаційна грамотність». Розглянемо кожне з цих понять окремо. Ключем до розуміння словосполучення  «комп'ютерна грамотність» є слово  «грамотність», яке сучасна вітчизняна педагогічна наука розглядає  як необхідну щабель і засіб особистісного  становлення людини. На найрізноманітніших етапах освіти «грамотність» означає  вміння читати, писати і слід вважати. З цього погляду, комп'ютерна грамотність - це вміння читати і писати, вважати  й малювати, шукати інформації і  працювати з тими програмами на персональному  комп'ютері.

Сьогодні, під комп'ютерної  грамотністю розуміються:

- знання, що стосуються  інформаційної техніки і технології, комп'ютерів, їх потенціалу, можливостей  та кордонів використання, і навіть  які стосуються ним основних  економічних, соціальних, культурних  і морально-етичних питань;

- сукупність умінь і  навиків використання комп'ютерів  своєї діяльності:

а) вміння інструментального  використання ЕОМ (вміння користуватися  текстовим і графічним редакторами, електронними таблицями, базами даних, і таке інше);

б) вміння, характеризує гуманітарний компонент застосування комп'ютера (вміння аналізувати ситуації, зумовлені  використанням комп'ютера, описувати  результати на людей збоїв і заперечень системи, вміння визначати можливість вирішення завдань із допомогою  комп'ютера).

У поняття «інформаційна  грамотність особистості» включено такі компоненти:

- комп'ютерна грамотність  особистості;

- знання про інформаційної  середовищі, законах її функціонування, і навіть певний обсяг метазнаний, тобто. знань про інформацію;

- наявність в особистості  інформаційними потребами широкого  діапазону;

- вміння орієнтуватися  у інформаційних потоках;

- вміння і навички збереження  інформації для використання;

- розвиненість алгоритмічного  мислення особистості.

Комп'ютерна культура є термін, охоплюючий і який регламентує повний комплекс аспектів роботи людини з  інформаційними технологіями і телекомунікаційними  засобами.

До компонентами комп'ютерної  культури ставляться:

а) знання методології застосування інформаційних комп'ютерних технологій у різних галузях життєдіяльності  людини;

б) розуміння відповідної  термінології, що з інформаційно комп'ютерних  технологій;

в) знання принципів пристрої і роботи комп'ютерна техніка;

г) знання конкретних прикладів  використання інформаційних комп'ютерних  технологій;

д) вільне володіння навичками  роботи з комп'ютером у повсякденній професійної діяльності;

е) знання основ методів  моделювання (математичного, логічного, дидактичного та інших);

ж) розуміння принципів, що у основі функціонування телекомунікаційних мереж, і вміння ними користуватися:

і) вміння грамотно інтерпретувати результати рішення практичних завдань  із допомогою електронно-обчислювальної техніки і застосовувати їх у  своїй діяльності;

к) вміння грамотно сформулювати завдання, виникає своєї діяльності й реалізовувати практично основні  етапи її вирішення (структуризація, алгоритмизация, програмування і  реалізація);

л) дотримання морально-етичних  і правових норм застосування інформаційних  комп'ютерних технологій.

У зв'язку з широким використанням  телекомунікацій у практичної діяльності і підвищення сфери застосування інформаційних технологій з'явилася  дефініція «інформаційна культура». Зміст терміна «інформаційна  культура» набагато ширші, ніж інші поняття. Воно точніше відбиває взаємодія  окремої особистості з оточуючими інформаційними середовищами і простором.

Інформаційна культура припускає  наявність у особистості таких  якостей, як:

1) інформаційна грамотність.  Вона містить:

- струнку, логічно пов'язану,  спадкоємний систему знань інформаційних  технологій, зокрема комп'ютерних;

- вміння і навички будь-який  діяльності, що з інформацією,  і навіть вміння і навички  планування своєї діяльності, проектування  й побудови інформаційних моделей,  комунікації, дисципліни спілкування,  і структурування повідомлень,  инструментирования всіх видів  діяльності, використання сучасних  засобів у житті;

2) усвідомлену мотивацію  особистості на:

- задоволення своїх інформаційними  потребами з урахуванням знань  інформаційних комп'. ютерних технологій;

- підвищення свого загальнокультурного,  загальноосвітнього й фахової  кругозору;

- розвиток умінь і навиків  інформаційну діяльність і інформаційного  спілкування з урахуванням використання  інформаційних і телекомунікаційних  технологій, зокрема комп'ютерних;