Інформаційне суспільство

Традиційні засоби навігації  в Web-просторі — це каталоги і пошукові системи. Першими з'явилися Web-каталоги, як психологічно найбільше наближені  до західного способу мислення. Каталоги найчастіше не вимагають від користувача  введення інформації з клавіатури —  досить скористатися гіперпосиланнями, щоб знайти необхідну інформацію. Важко уявити традиційний "паперовий" каталог, що містить декілька мільйонів  посилань (не говорячи вже про мільярд). Точно так само важко орієнтуватися  в електронному Web-каталозі, не використовуючи додаткових можливостей, головної серед  який є можливість формулювання "свого" запиту з клавіатури. Зростання обсягів Web-ресурсів і ускладнення синтаксису мов запитів призвели до появи  значної кількості інформаційно-пошукових  серверів у Мережі. Сьогодні найбільше  розвинуті системи навігації  в Internet мають властивості як Web-каталогів, так і інформаційно-пошукових серверів. Серед таких систем — уже світові лідери Yahoo (http://www.yahoo.com), AltaVista (http://www.altavista.com/), Nothern Light (http://www.nlsearch.com/), Hotbot (http://www.hotbot.com/). У Росії лідери: системи Яndex (http://www.yandex.ru/), Rambler (http://www.rambler.ru/), Aport (http://www.aport.ru/). В Україні перші Web-каталоги з'явилися в 1995 році, а пошукові системи — у 1997. Сьогодні відомо понад десяток українських інформаційно-пошукових серверів і біля п'ятидесятьох Web-каталогів. Серед лідируючих систем можна назвати InfoRe (http://el.visti.net/), Mета (http://meta-ukraine.com/), NSearch (http://www.search.kiev.ua/).

Саме Web-каталоги й інформаційно-пошукові сервери (і їхній симбіоз) стали  пращурами нового типу Web-сервісу  — порталів — "воріт до Internet". Сьогодні прослідковується еволюція порталів від пошукових машин і каталогів  до самостійних, насичених інформацією  і самодостатніх сайтів. Портали, як нові об'єкти WWW, виникли в 1998 році. Основна ідея їхнього створення  полягала в прагненні, поряд із можливостями навігації в Мережі, надати користувачеві  максимальний рівень сервісу, зробити  так, щоб кожний сеанс своєї роботи в Internet він починав саме з даного ресурсу. При цьому типовий портал намагається не тільки залучити користувачів зручними засобами навігації в Internet, але і "утримати" їх, надаючи  на своєму ресурсі максимум необхідної і корисної інформації.

Портал являє собою  сайт, організований як системне багаторівневе  по'єднання різних ресурсів і сервісів. Як правило, такий сайт сполучає в  собі різноманітні функції, пропонує разнопланові інформаційні ресурси і різноманітні послуги (пошук, рубрикатори, фінансові  індекси, інформація про погоду і  т.д.). З моменту появи перших порталів, їхні основні функції не зазнали  істотних змін — це засоби реалізації навігації в Мережі, спілкування, новини, торгівля і служби додатків. Портал можна розглядати як сайт (або  сукупність сайтів), що забезпечує задоволення  основних потреб користувачів шляхом реалізації послуг (сервісів) у таких  областях: інформація, бізнес, спілкування, а також надання инструментарія, необхідного користувачу для просування власного контенту в рамках порталу. Відповідно до даного визначення портал повинний включати чотири основні типи сервісів:

 інформаційний сервіс  — усе, що допомагає знайти (за необхідності) і отримати інформацію;

 сервіс реалізації  бізнес-функцій — усе те, що  орієнтоване безпосередньо на  продаж товарів/послуг;

 інструментарій користувача  — усе, що допомагає йому  створювати і просувати свій  контент у Мережі, насамперед, безкоштовний  хостинг і безкоштовний e-mail, рейтинги, банери, "анонсировщики" тощо; сервіс забезпечення спілкування  (community) — усе, що спрямоване  на задоволення потреби в спілкуванні.

Портали зароджувалися як путівники в безкрайньому світі Internet. Потреба в них виникла  відразу ж після того, як кількість  сайтів у Мережі перевищила декілька десятків і для одержання необхідної інформації знадобився пошуковий механізм. Саме пошукові засоби найчастіше ставали  фундаментом порталу. Наявності  каталога посилань і якісного пошуку було достатньо для того, щоб користувачі  приходили сюди щораз, коли було потрібно знайти якусь інформацію, про месцезнаходження якої вони не знали.

Із зростанням рекламних  бюджетів зростає і кількість  порталів — бажаючих заволодіти значної  часткою рекламного ринку предосить, і вже незабаром між відповідними Web-проектами виникла конкуренція. Портали почали "обростати" котуваннями  акцій, прогнозами погоди, аукціонами, безкоштовними поштовими службами, серверами листівок, системами замовлення авіаквитків, безкоштовними оголошеннями — усього, мабуть, і не перерахуєш. Поступово портали з "дверей до Internet-у" перетворювалися у величезні  мережеві імперії, що намагаються надати своєму користувачеві всі можливі  види послуг, що можуть йому знадобитися  в Мережі.

Cаме бібліотека (у вигляді  універсального інформаційного  порталу) найбільше близька користувачу,  який прийшов за науковою та  бібліографічною інформацією. Це  — зібрання відкритих інформаційних  ресурсів, які систематично поповнюються.

Наприклад, мережеві ресурси  НБУВ включають:  електронний каталог  НБУВ, який відбиває обов'язковий примірник  книжкових видань України та зарубіжну  літературу (110 тис. записів, основні  надходження з 1994 р.);

 загальнодержавну реферативну  базу даних "Україніка наукова"  — основу для підготовки Українського  реферативного журналу "Джерело" (25 тис. записів, надходження з  1998 р.);

 каталог дисертацій, що  надходять до НБУВ як депозитарію  ВАК України (20 тис. записів,  надходження з 1993 р.);

 каталог авторефератів  дисертацій (25 тис. записів, надходження  з 1993 р.);

 картотеку видань СРСР-СНД  1980-1996 рр. (830 тис. записів);

 абетковий покажчик  журналів (2 тис. записів, надходження  з 1994 р.).

У складі електронних текстів:

 фонд електронних документів (6 тис. книг, статей з періодичних  видань, авторефератів дисертацій  тощо, основні надходження з 1998 р.);

 фонд авторефератів  дисертацій (4 тис. текстів авторефератів,  надходження з 1998 р.);

 фонд "Духовні першоджерела  України" (Київські глаголичні  листки (X ст.), Львівський Апостол  (1574 р.), твори І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Гоголя);

 фонд збірок публікацій  наукових установ і навчальних  закладів, переданих НБУВ інтелектуальними  власниками;

 фонд матеріалів для  бібліотекарів (нормативні акти, довідники, монографії, матеріали  конференцій).

Послуги інформаційного транзиту в телекомунікаційній мережі і послуги  користування інформаційними ресурсами  на основі можливостей, наданих інформаційними системами, складають основу обслуговування користувачів інформації. Воно може бути, організоване у формі обміну і надання інформаційної послуги.

Користувачі — громадяни, органи державної влади, органи місцевого  самоврядування, організації і суспільні  об'єднання — мають рівні права  на доступ до інформаційних ресурсів і не зобов'язані обгрунтовувати перед власником цих ресурсів необхідність одержання запитуваної  ними інформації. Виняток складає  інформація з обмеженим доступом.

На сучасному етапі  переходу від індустріального до інформаційного суспільства у всіх провідних державах світу ступінь  використання інформаційного простору та інформаційних технологій стає безпосереднім  чинником економічного зростання, забезпечення обороноздатності країни, соціально-політичної стабільності та розвитку демократичних засад в управлінні державою.

Десятиріччя, протягом якого  бібліотеки України використовують комп'ютерні технології, можна умовно поділити на кілька етапів: перший - автоматизація  внутрішніх процесів з метою звільнення працівників від рутинної роботи, другий - перехід до локальних мереж  і створення АІБС, та третій - використання Інтернету та Інтернет-технологій, вихід у зовнішній світовий простір  з метою не тільки використання, але й надання усім бажаючим власних  інформаційних ресурсів.

На сучасному етапі  відбувається переорієнтація обслуговування користувачів. На перший план виходять інноваційні форми роботи з індивідуальним користувачем, що стало можливим завдяки  впровадженню комп'ютерних технологій, які створили умови для доступу  до інформаційних ресурсів наукових бібліотек широкому колу користувачів світових інформаційних мереж. Рівень бібліотеки почав визначатися кількістю  послуг, що може отримувати її користувач.

Дослідження, проведені останнім часом науковими бібліотеками, свідчать, що з року в рік зростає попит  користувачів на електронну інформацію. Сучасна модель обслуговування в науковій бібліотеці не-можлива без надання Інтернет-послуг.

2. Електронний уряд.

Питання електронного уряду  з кожним роком набуває все  більшого значення. Збільшується кількість  країн, які починають усвідомлювати  переваги електронного уряду. Так, Канада, США, країни Європейського Союзу  вже розпочали активно запроваджувати його складові. Не є винятком і наша країна. Однак, на відміну від тих, хто вже здійснив правове і  нормативне забезпечення цього процесу, визначився з тим, яке саме суспільство  хоче будувати, в Україні всі ці питання є відкритими.

Слід зазначити, що стосовно самого поняття "електронний уряд" (е-уряд) ведуться жваві дискусії*105. Так, одні дослідники вважають, що е-уряд – це уряд, який має власний електронний  портал, інші – що це уряд, який активно  взаємодіє з громадянами за допомогою  мережі Інтернет, треті під е-урядом розглядаються уся сфера електронних  послуг, яка надається державою та її відповідними органами своїм громадянам.

*105: { "Електронне урядування", "електронне управління", "електронна  держава" — це лише не  повний перелік термінів, які  використовуються дослідниками  і державними діячами у даному  контексті.}

Зокрема, російський дослідник  М. Вершинін, е-уряд визначає як систему  інтерактивної взаємодії держави  і громадян за допомогою Інтернету, нову модель державного управління, яка  перебудовує традиційні відносини  громадян і владних структур.

На відміну від нього  А. Кошкін під електронним урядом розглядає мережну інформаційно-комунікаційну  інфраструктуру, яка підтримує процес виконання федеральними органами виконавчої влади своїх функцій у суспільстві.

На нашу думку, електронний  уряд – це не просто система надання  державою та її органами послуг (у тому числі й відповідної інформації) громадянам на основі їх активної взаємодії  за допомогою сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, а й передусім модернізація самого процесу державного управління відповідно до нових умов суспільного розвитку.

Як зазначається в однойменному проекті ОЕСР*106, поняття е-уряду  – фокусується на використанні нових  інформаційних і комунікативних технологій урядом, які застосовуються до повного спектру управлінських  функцій*107. Зокрема, програмний потенціал, який закладено в Інтернеті і  відповідних технологіях, може стати  потенціалом для трансформації  структур і операцій уряду. Відправною точкою проекту "е-уряд" є переконаність  у тому, що е-уряд потенційно є основним джерелом адаптації кращих управлінських  практик.

*106: { ОЕСР — Організація  економічного співробітництва і  розвитку.}

*107: { E-government: analys framework and methodology. Public Management Service. Public Management Committee. PUMA(2001)16/ ANN/REV1.}

Метою цього проекту ОЕСР є ідентифікація стратегій і рішень е-уряду для досягнення ефективного управління в інформаційному столітті. Передбачається розглянути весь спектр управлінської діяльності, включаючи такі функції, як надання послуг, вироблення політики, регуляція, а також внутрішні фактори, такі як адміністративні структури, управлінські (адміністративні) процеси і управлінські здібності.

Хоча період найбільш активної розробки цього проекту припадає на 2002–2003 pp., слід зазначити, що його ключовим моментом на відміну від інших робіт з е-уряду є акцентування уваги на довгостроковій програмі й побудові її на основі обговорень щодо кращого управління і модернізації державного управління у період 2006–2010 pp. Це зумовлено неминучим впливом інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ) та їх запровадженням у державне управління протягом наступних 2–4 років. Цей проект ставить за мету відповісти на запитання, що трапиться після цього.

Вплив е-уряду має здійснюватися  на обох рівнях – на рівні урядів і на рівні стейкхолдерів (зацікавлених кіл). Наприклад, вплив і на послуги  відповідних агенцій, і на користувачів послуг. Однак, проект не має на меті проаналізувати вплив інформаційних  і комунікаційних технологій на такі сфери суспільного життя, як медицина і освіта. Проект концентрує увагу  на впливі е-уряду на національному  рівні, проте увага буде приділятися  також і відносинам між національним й іншими рівнями настільки, наскільки  вони перетинаються при виробленні національної політики. Отже, головною рисою цього проекту є його довготерміновий ракурс.

Специфічні напрями його оцінювання мають підпорядковуватися розв'язанню трьох етапів відповідних  завдань:

1) можливі майбутні моделі  електронного уряду та його  урегулювання;

2) відповідні практики  і підходи;

3) досягнення довготермінових  ефективних управлінських моделей  та визначення їх напрямків.

Критерії створення електронного уряду мають відповідати управлінським  пріоритетам XXI століття, яким притаманна:

– легітимність;

– роль законів;

– прозорість, відповідальність і чесність.

Останній аспект набуває  сьогодні все більшої ваги, тому трохи зупинимося на його розкритті. Прозорість сприяє ефективному управлінню завдяки відкритому процесу прийняття  рішень на основі публічного спостереження  і підвищення рівня контролю громадян щодо звітів управлінських (владних) інститутів. Ефективна влада потребує етичної  поведінки і енергійної боротьби з корупцією. Чесність є передумовою  для вироблення ефективної влади, яка  заслуговує на довіру. Ефективні владні інститути відповідають перед своїми громадянами. Відповідальність передбачає звітність і зворотні механізми: