Методи оцінки кредитного ризику фінансових установ державної фотми власності (ВАТ Ощадбанк)

 

З даних  таблиці 2.11 можна зробити висновки, що ВАТ "Ощадбанк" має на кінець 2012 року досить високе значення максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента ( 19,11 % ), проте воно поки що не перевищує норму, що, в свою чергу, не є негативним для діяльності банку, а саме для ризиковості даної діяльності. Стосовно "великих" кредитних ризиків, то вони становлять 147,83 %, при нормі не більше 800 %, тобто даний норматив повністю відповідає рекомендованому значенню. Максимальний розмір кредитів наданих одному інсайдеру складає 0,08 %, що на випадок неплатоспроможності позичальника буде не великим ризиком для банку. Так само і максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств наданих інсайдерам складає невелику частку ( 0,26 % ), при нормі не більше 20 %, в загальному кредитному портфелі. Щодо інвестування в цінні папери , то тут банк також дотримується принципу обережності, на що вказує значення даного нормативу ( 0,05 %). І загальна сума інвестування становить 0,13 %.

Отже  можна зробити висновок, що ВАТ "Ощадбанк" проводить ефективну політику по усуненню кредитних ризиків.

Основною  метою управління валютним ризиком  є обмеження негативного впливу змін курсів валют на фінансовий результат  діяльності і капітал банку. З цією метою банк здійснює управління валютною позицією в розрізі окремих іноземних валют та банківських металів для забезпечення оптимального співвідношення між ризиком та дохідністю.

Виявлення та оцінка валютних ризиків здійснюється (за допомогою) на основі:

• VAR-методології оцінки валютних ризиків;
• аналізу концентрацій;
• аналізу відкритих валютних позицій банку;
• аналізу можливих сценаріїв і моделювання;
• використання інструментів "бек-тестинг" (Back-testing) та "стрес-тестинг" (Stress-testing) при розробці методик з управління валютними ризиками.

Основною  метою управління відсотковим ризиком  є обмеження несприятливого впливу змін відсоткових ставок на фінансовий результат і капітал банку.

Управління  відсотковим ризиком здійснюється в основному шляхом встановлення та перегляду кривих дохідності, а  також встановлення цільового значення процентного спреду. З метою забезпечення планового обсягу чистого процентного доходу та цільового значення процентного спреду банк здійснює управління структурою балансу, зокрема, процентними активами і зобов’язаннями, з урахуванням дотримання оптимального співвідношення процентного ризику та дохідності.

 

Таблиця 2.12 Аналіз відсоткового ризику ВАТ "Ощадбанк"

Найменування статті	На вимогу і менше 1 міс.	Від 1 до 6 міс.	Від 6 до 12 міс.	Більше року	Усього
Усього фінансових активів	4750186	7793634	11029502	29799304	53372626
Усього фінансових зобов'язань	11064330	12653664	11700999	5009973	40428966
Чистий розрив за процентними ставками на кінець дня 31 грудня 2010 року	(6314144)	(4860030)	(671497)	24789331	12943660
Усього фінансових активів	6301140	9245551	4468017	36005878	56020586
Усього фінансових зобов'язань	14206089	5628000	2175252	19142648	41151989
Чистий розрив за процентними ставками на кінець дня 31 грудня 2012 року	(7904949)	3617551	2292765	16863230	14868597

Банком  проводиться аналіз чутливості до відсоткового ризику, якого банк зазнає на звітну дату. Вищенаведений аналіз показує  вплив зміни відсоткової ставки за процентними активами та пасивами банку на 100 базисних пунктів на чистий процентний дохід (ЧПД) банку.

Аналіз  чутливості проведемо за наступними даними ( за 2012 р. ):

На вимогу і менше 1 міс. – (7 904 949) тис. грн.

Від 1 до 6 міс. – 3 617 551 тис. грн.

Від 6 до 12 міс. – 2 292 765 тис. грн.

Результати  аналізу чутливості показують, що при  підвищенні/пониженні відсоткової  ставки на 100 базисних пунктів, плановий чистий процентний дохід протягом року може зменшитись/збільшитись на 44 378 тис. грн., що складає близько 1,1% чистого  процентного доходу за 2010 рік. Отже відсоткову ставки відіграють важливу  роль при управлінні ризиками банку.

Основною  метою управління ціновим ризиком  є обмеження негативного впливу зміни ринкових цін фінансових інструментів в портфелі банку на фінансовий результат  діяльності банку і його капітал.

Станом  на кінець дня 31 грудня 2011 року обсяг портфеля цінних паперів на продаж становив 5 888 514 тис. грн., що складає близько 10% від активів банку. В банку відсутні цінні папери, які обліковуються в торговому портфелі.

Станом на кінець дня 31 грудня 2012 року залишок портфеля цінних паперів на продаж становив 7 697 151 тис. грн. та збільшився впродовж 2012 року на 1 808 637 тис. грн.

Слід  зазначити, що станом на 31 грудня 2012 року до портфелю цінних паперів на продаж включено ОВДП в обсязі 4 266 858 тис. грн. (з урахуванням амортизації дисконту/премії та суми нарахованих процентів та переоцінки) та облігацій Державної іпотечної установи в обсязі 60 370 тис. грн., придбані за операціями РЕПО з переходом права власності. Враховуючи, що за вказаними цінними паперами ціна зворотного викупу зафіксована, ціновий ризик за даними цінним паперами відсутній. Також в портфелі банку знаходяться ОВДП придбані за механізмом двохсторонніх котирувань НБУ в обсязі 2 597 517 тис. грн. Згідно Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженим постановою правління НБУ №259 від 30 квітня 2011 року, Національний банк бере на себе зобов'язання щодо викупу цих цінних паперів за встановленою ціною протягом будь-якого дня до часу їх обігу поза Національним банком. Таким чином, за вказаними цінними паперами ціновий ризик також відсутній.

Також в  портфелі банку на продаж знаходяться  акції в обсязі 23 063 тис. грн. Слід зазначити, що за даним портфелем  акцій банком сформовано резерв в  повному обсязі, тому банк також  не розглядає даний портфель акцій, як такий, що доступний ціновому ризику [15].

Без врахування вказаних цінних паперів, а також  без врахування прострочених нарахованих  доходів за борговими цінними  паперами в портфелі банку на продаж (6 622 тис. грн.), портфель на продаж, банку  становить 742 721 тис. грн., що складає  близько 1,3% активів банку.

Оцінка  чутливості до цінового ризику здійснено  за допомогою методу дюрації (аналіз можливої зміни вартості цінних паперів в залежності від зміни середнього рівня відсоткових ставок (ринкової доходності) на фінансовому ринку). Дана модель передбачає наступні припущення:

- структура  портфеля є незмінною;

- зміна  відсоткових ставок становить  + 250 б.п.

Станом на кінець дня 31 грудня 2012 року розрахункова зміна ціни портфеля цінних паперів на продаж, розрахована за вищезазначеними припущеннями, становить 43 949 тис. грн. (або 0,3 % від регулятивного капіталу банку) [13].

Враховуючи  вищенаведене, можна оцінити ціновий  ризик банку як незначний. Підсумовуючи проведений аналіз діяльності банку  можна зробити наступні висновки: дані свідчать про достатню збалансованість  за строками погашення та розміщення активів та зобов’язань банку; активи і пасиви за строками погашення між собою у цілому узгоджені, рівень ліквідності є достатнім. якість управління активами і пасивами Банку засвідчую як задовільну, керівництво ВАТ "Ощадбанку" на належному рівні забезпечує управління активами і пасивами. Кредитний портфель банку характеризується достатнім рівнем забезпеченості, якість кредитного портфеля можна вважати хорошою.

Стан  дебіторської заборгованості банку  задовільний. Під дебіторську заборгованість сформовані резерви згідно нормативно-правових актів НБУ в достатньому обсязі. На основі проведеної роботи підтверджую  наявність помірного ризику за основними  операціями банку та операціями з  інсайдерами/пов’язаними особами, система оцінювання та управління ризиками в банку охоплює всі процедури  та всі ризики притаманні банку і  є достатньою.

Динаміка  обсягу, складу та структури зобов'язань  банку заслуговує на загальну позитивну  оцінку і дозволяє зробити висновок, що керівництво ВАТ "Ощадбанк" здійснює активну політику по залученню  коштів клієнтів, як найвигідніших  джерел фінансових ресурсів.

Отже, за основними показниками ВАТ "Ощадбанк" входить до першої десятки провідних  банків України. За підсумками 2012 року можна впевнено стверджувати, що банк зберіг свої позиції у лідируючий групі банків і має стійкий авторитет надійного та стабільного банку.

Аналіз  активів та пасивів банку за досліджуваний  період свідчить, що за рахунок проведення цілеспрямованої і більш виваженої  кредитно-ресурсної політики, структура  балансу суттєво поліпшилася.

 

3. Шляхи покращення управління  ризиками банку

 

3.1. Проблеми управління  ризиками та шляхи їх розв’язання

 

З погляду  можливостей застосовування окремих  методів управління доцільно виділити кілька груп фінансових ризиків, об’єднавши їх за ознакою застосування тих чи інших методів мінімізації. Це групи  ризиків, які можуть бути:

1) диверсифіковані;

2) застраховані;

3) прохеджовані;

4) знижені  за допомогою інтегрованого управління  активами і пасивами банку.

Якщо  рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво  банку може прийняти рішення про  його обмеження. Обмеження ризику або  його зниження до допустимого рівня  досягається обмеженням обсягів  операцій, у зв’язку з якими  виникає ризик, або скороченням періоду часу, протягом якого банк наражається на відповідний ризик.

У своїй  діяльності банки можуть використовувати  тактику уникнення ризику, відмовляючись  від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, упровадження нових послуг і продуктів та інших  дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Якщо компанія може працювати  без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі  цінних паперів, проведення експортно-імпортних  операцій і завдяки цьому уникнути багатьох видів ризиків, то для банку  такий шлях неприйнятний. Адже більшість  банківських операцій зумовлюється, насамперед, потребами клієнтів, без  яких банк існувати не зможе.

Тому  в процесі управління ризиками банк має якнайширше застосовувати методи їх мінімізації, удосконалювати відомі та шукати нові підходи до вирішення  проблем ризикованості діяльності. Водночас банки наражаються й на такі ризики, вплинути на які вони не в змозі. У такому разі ризики оцінюються й беруться до уваги під час розрахунків загального рівня ризикованості банку. Може статися так, що доведеться знизити інші ризики, аби сукупний ризик банку не перевищував допустимого рівня.

На останньому, четвертому етапі, рівень банківських  ризиків контролюють за допомогою  систем моніторингу, спираючись на різні  методики та щоденну діяльність конкретних підрозділів банку. Оперативний  контроль за рівнем ризику належить до обов’язків менеджерів, тоді як стратегічний контроль за діяльністю банку та самого оперативного керівництва може бути реалізований лише власниками — акціонерами  банку. Якщо засновники банку не створюють  дієвих механізмів контролю на рівні  Ради директорів, то їхні шанси на досягнення очікуваних результатів істотно  знижуються.

Однією  з важливих складових системи  контролю за банківськими ризиками є  внутрішній управлінський контроль. Завдання його зводяться до чіткого  визначення та розмежування посадових  повноважень, забезпечення подвійного контролю, ротації кадрів, організації  контролю за окремими операціями безпосередньо  на робочих місцях, створення досконалих систем передавання та зберігання інформації.

Моніторинг  ризику — це процес функціонування регулярної незалежної системи оцінювання та контролю за ризиком з механізмом зворотного зв’язку. Моніторинг здійснюється завдяки інформаційним звітам структурних  підрозділів та окремих посадових  осіб, внутрішньому і зовнішньому  аудиту й аналітичній діяльності спеціалізованих служб банку.

Система моніторингу ризиків допомагає  коригувати поточну діяльність згідно із сигналами попередження, що їх вона генерує з використанням механізму  зворотного зв’язку. Результативність системи управління ризиками в цілому істотно залежить від ефективності системи моніторингу. За такого підходу  до організації процесу управління менеджери середньої ланки відповідають як за надійність локальної системи, так і за втілення в життя стратегічних цілей, сформульованих на рівні вищого керівництва банку.

У великих  банках для посилення контролю за банківськими ризиками створюються  комітети управління ризиками або спеціалізовані відділи, які діють під керівництвом Ради директорів. Їх завданням є, зокрема, збір, обробка й аналіз інформації, яка надходить зі структурних  підрозділів, її узагальнення та прогнозування  можливих сценаріїв для врахування ризиків на рівні банку в цілому.

З метою  уникнення загроз, пов'язаних із реалізацією  зовнішніх та внутрішніх факторів ризику, відповідно до вимог НБУ, розробляються  процедури та заходи щодо попередження та запобігання стресовим ситуаціям, плани дій на випадок кризових обставин.

Управління  кредитним ризиком, вплив якого  на капітал банку є найбільш суттєвим, спрямований на підвищення якості активів, створення диверсифікованої структури  кредитного портфеля, формування достатнього  обсягу страхових резервів. Процес управління ризиком здійснюється на центральному рівні, на рівні Головних регіональних управлінь та на рівні  філій банку. Ефективно діє система  лімітів та розподілу повноважень. Банк завжди керується принципами обережності  та зваженості при формуванні свого  кредитного портфеля, що забезпечується завдяки системі лімітів на активні  операції, якісній оцінці платоспроможності  позичальника та вартості застави, регулярного  моніторингу обслуговування заборгованості та стану застави упродовж терміну  кредиту.