Спілкування як соцiально-психологiчний механизм взаємодії у професiйнiй діяльності

 Ми цілком  згодні з ними, тому на заняттях  приділяємо увагу і цій фактичній  мові спілкування студентів і  викладання багатьох предметів (Додаток 1.А). Тим більше, що наша практика викладання і спілкування показує наявність великої кількості помилок в обох мовах (перш за все – змішення мов і їх правил), а єдиний мовний курс "Українська мова професійного спрямування" викладається за навчальним планом тільки в шостому семестрі.

 

2.4. Есперанто – інтернаційна мова спілкування

 

Вір, щоб розуміти. 

Августин Блаженний.

Есперанто – це міжнародна мова (не іноземна!), яку штучно створено спеціально для спілкування між людьми з різними національностями. ЇЇ започатковано у польському місті Білосток (в якому жили люди великої кількості національностей) доктором Людвигом Заменгофом у 1887 р. Більш як 100 років всебічного її використання довели, що есперанто – жвава мова, якою можна виразити будь-який відтінок людської думки. Тому на ній пишуть вірші, пісні та поеми, романи, п'єси та лібрето опер, дисертації  та доповіді на деяких міжнародних симпозіумах (медичних, космічних, Інтернет-конференціях, де вона давно прийнята робочою, тощо), а також віщають радіо і телебачення. Тільки Радіо Варшави щоденно готує 5 півгодинних програм на есперанто. Дуже розвинена ця мова також у Франції, Угорщині, Японії тощо.

Вже в 1888 році з’явився перший часопис "Esperantistо" ("Есперантист"), який дав поштовх періодичним виданням цією міжнародною мовою, яких зараз у світі нараховується понад 100.

Координує діяльність есперантистів Усесвітня Есперанто-Асоціація (УЕА), штаб-квартира якої знаходиться в Роттердамі (Нідерланди).

До складу УЕА входить і Українська Есперанто-Асоціація (УкрЕА), а також есперанто-спілки у всіх значних містах світу.

УкрЕА було створено у Полтаві в  1989 році, а есперанто-рух зародився одразу ж після створення мови, причому перший осередок есперантистів з’явився в 1890 році в Одесі. Через це есперантисти називають Одесу "lulǐlo de esperanto" – "колиска есперанто". В Одесі ж, за адресою: Дерибасівська, 3 знаходиться єдиний на території колишнього СРСР пам’ятник Заменгофу, його погруддя. Коли одеські есперантисти проводять міжнародні конгреси, завжди обов’язково відвідують із гостями це місце в суто одеському дворику. В більш буденні зустрічі просто пораються коло нього: міські есперанто-організація "дорослих" "Blanka  akacio" ("Блáнка акацίо" – "Біла акація")  та юнацька "Verdáĝo" ("Вердáжо" – "Зелень").

Есперантисти зі всього світу збираються на свої щорічні міжнародні конгреси, які проводяться кожного разу в іншій країні  та нараховують більш як 3000 учасників.

Есперанто – це мова дружби, яка не належить жодному народові окремо. Есперанто слугує всім, хто воліє їм користуватися. Він нейтральний та однаково доступний для культур великих і маленьких народів, для Сходу і Заходу, Півдня і Півночі. Це через те, що ця мова дуже легка для вивчення: 16 правил і жодного винятку!

На відміну від деяких мов (української, російської,  німецької тощо), в  яких є звертання на "Ти" і "Ви", есперанто має лише одне ввічливе звертання (як англійська), але на "Ти" (тобто в однині). Читається ж воно "Ві".

Приклади запису на есперанто: "Mi volas scii esperanton" – "Мі волас сції есперантон" – "Я хочу знати есперанто". "Mi volis … – "Я хотів …".            "Mi volus … " – "Я хотів би …". "Mi amas esperanton" – "Я полюбляю есперанто" тощо.

При вимовлянні слова наголос  завжди роблять на передостанній  склад: "асоціацǐо".

За будовою мова есперанто подібна до багатьох європейських мов. В есперанто близько 60% латинських коренів і 40% слов’янських, а також дуже проста і логічна граматика, що дозволяє з базових елементів мови створювати безліч нових слів із зрозумілими складниками. Завдяки своїй простоті і логічності, а також нейтральності, есперанто є ідеальним мостом між різними народами і країнами. Декларація 27-ми визначних членів  Французької Академії наук називає цю мову "архітвір логіки і простоти".

В середньому на засвоєння есперанто витрачається в 10 разів менше часу, ніж на засвоєння будь-якої національної  мови. Крім того, будь-яка національна  мова значно швидше й легше засвоюється, якщо її вивченню передує вивчення есперанто, що не раз вже було помічено есперантистами на практиці.

 

Висновки

 

• У створенні враження про сприйману людину  величезну роль  грає  її мова: у наш час, як і колись, убогість мови означає убогість думки.
• Мовна глухота є також свідченням глухоти духовної.
• Російську мову, якою теж спілкуються в Україні (а тим більш – міжнародну), теж треба намагатися тільки правильно використовувати.
• Справжньою інтернаційною мовою, дуже легкою для опанування, є штучна мова есперанто, яка не ображає жодну націю.

 

Питання для самоконтролю та обговорення

 

1. В чому складається сутність сучасної цінності культури мовлення?
2. Чи характеризує вас ваша мова? Яким чином?
3. Як ви розумієте, до чого тут повага, коли йдеться про мовлення?
4. Згадайте заповіді ефективного мовлення, додайте свої.

В кóго слід навчатися мови?

5. Наведіть власні приклади мовних кальок.
6. Які вам відомі функції мовлення? Поясніть їх значення.
7. Яким чином можна підвищити рівень мовлення?
8. Що таке есперанто та яке у вас ставлення до цієї мови?

 

 

 

 

 Тема 3

ТРАДИЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СПІЛКУВАННЯ  МІЖ ЛЮДЬМИ

 

3.1. Фази акту ділового спілкування

         3.2. Рівні спілкування:

• конвенційний
• примітивний
• маніпулятивний
• ігровий
• стандартизований
• діловий
• духовний
• Еріка Берна
• узагальнюючі

 

3.1. Фази  акту  ділового спілкування

 

Спілкування для людини – це не що інше,

як специфічний акт  поведінки.

Будь-який акт поведінки в науці  прийнято умовно розбивати на чотири фази: перша – спонукання до дії, друга – уточнення індивідом ситуації дії, третя – сама дія і четверта – її згортання.

Перша фаза цього акту – спрямованість на партнера (той з якихось причин стає об’єктом уваги і майбутньої дії). Друга фаза – психічне відбиття партнера, бо він і є головним у ситуації дії. На третій фазі дія складається з інформування партнера і прийомі інформації від нього у відповідь. Четверта фаза – це відключення від партнера, якщо спонукальні мотиви контакту з ним зникли. Якщо вони ще є, то відбувається повернення до другої фази – відбиття партнера як такого, що вже отримав інформацію, і т.д.

Оскільки  у спілкуванні партнери діють у контакті не ізольовано одне від одного, а спільно (інакше й  контакту не буде), першу фазу психологи пропонують називати фазою взаємоспрямованості,  другу – фазою взаємовідбиття, третю – фазою взаємоінформування, четверту – фазою взаємовідключення. Фази ці мають місце і в коротких, і в розгорнутих контактах.

Так, спілкування групи студентів  із викладачем є розгорнутим контактом, цілим процесом із своєю технологією. Всі процеси, як відомо, мають три спільних складники – підготовчу частину, основну та заключну. А в ефективності процесу дуже важливою є підготовча частина: "Заздалегідь підготувався (до війни) – наполовину вже переміг!", – казав Сервантес. Ефективність ділового спілкування (одним із різновидів якого є навчальне спілкування) – найважливіша його характеристика, тому розглянемо цю підготовчу частину процесу більш детально.

До підготовчої частини процесу ефективної взаємодії відносяться дві фази: спрямованість і відбиття. У нашому прикладі можна сказати так: спрямованість на певний предмет (адже викладач є невід’ємним від свого предмету), а потім відбиття певної особи викладача цього предмету. Фаза спрямованості на предмет містить такі дії: а) подивитися у розклад занять – в який тиждень (припýстимо – парний чи непарний), день тижню, якою парою відбудеться найближча зустріч; б) знайти обидва окремих зошити (лекційний і для практичних занять) із предмету (доцільно прямо на кожному зошиті написати цю попередню інформацію про пару з розкладу); в) подивитися останні записи – до якої теми готуватися, який роздатковий матеріал є, відповідні методичні рекомендації; г) прочитати останню лекцію (незалежно від того, яка саме форма занять відбудеться), якщо вона у Вас є. Якщо немає – спочатку вжити всіх заходів, щоб мати лекцію за пропущену дату; г) покласти всі ці приладдя до студентської сумки.

Фаза відбиття викладача, з яким відбудеться зустріч, складається з таких дій: а)  згадати ім'я та по батькові викладача; б) згадати вимоги і повчання цього викладача (тим більше, якщо йдеться про таку практичну дисципліну, як ділове спілкування), а саме: в) заходячи вчасно в аудиторію, пошукати очима вішалку для верхнього одягу; г) якщо такої немає, повісити знятий одяг на спинку лави (стільця); г) дістати з сумки зошити, пенал із ручками та роздатковий матеріал на стіл; д) чим глибше заховати в сумку мобільник і лишити її на лаві (стільці). Старості ж як першому помічнику керівника занять доведеться ще:  е) забезпечити, щоб двері були зачинені, дошка була чиста, було чим на ній працювати, а також – викладачеві де сісти.

Далі відбувається фаза взаємоінформування у вигляді діалогу викладач – студенти, яка буде достатньо ефективною лише за умови повного проходження попередніх, підготовчих фаз. Після підведення  підсумків заняття здійснюється остання фаза – взаємовідключення у вигляді прощання. Причому дзвінок із пари – сигнал для викладача закінчувати заняття, а студенти йдуть тільки після того, як їх відпустили. А ось дзвінок на пару – це сигнал для студентів, що час бути в аудиторії і зачинити двері.

 Оскільки фази взаємодії  усі мають префікс "взаємо", розглянемо відповідні дії викладача.  Задля спрямованості на конкретне заняття він: а) також дивиться у свій розклад занять, б) підготовлює всі методичні матеріали  з теми заняття. Для відбиття конкретного контингенту студентів викладач а) перевіряє їхні виконані завдання; б) аналізує це виконання з урахуванням інформації, яка в нього є щодо кожного студента: відвідування занять (за журналом), особистісні властивості тощо; в) кладе всі згадані матеріали у робочу сумку.                       .

Інформування складається з подання обов’язкової нової (на лекції) або додаткової (на практичних заняттях, включаючи можливі організаційно-методичні оголошення) інформації з курсу та отримання зворотного зв’язку від студентів. Якщо це заняття, на якому було виконане і перевірене навчальне завдання – спілкування повертається на другу фазу, з повторним взаємовідбиттям. Обидві сторони краще пізнають одна одну: викладач отримує інформацію про ефективність сприйняття студентами  нового матеріалу, вміння розуміти завдання, уважність до того, про що йдеться в аудиторії, а студенти також починають більше дізнаватися про можливості викладача, його вимоги тощо. Обидві сторони виходять таким чином на рівень спілкування, який називають  конвенційним. Словом "конвенція", або "згода", в психології позначають зведення правил поводження, більшістю неписаних, але їх передають із покоління в покоління, позаяк у цих правилах скріплено домовленість людей одне з одним щодо того, які форми поводження, згідно з колективним досвідом, найбільш прийнятні і для суб’єкта, і для суспільства [20].

 

3.2. Рівні спілкування

Чим розумніше людина, тим більше своєрідності

знаходить вона у всякому, з ким спілкується.

Для людини рядової всі  люди на одне обличчя.

Блез Паскаль.

Зміст фаз контакту визначається рівнем, на якому відбувається спілкування. Але спочатку розглянемо поняття "прилаштування".

Тут йдеться про рольові  позиці її партнерів у контакті. Першу називають "позицією неучасті". Вас не помітили та не почули. Точніше – прикинулися, що не помічають і не чують. Але знаки, які при цьому подають, теж є комунікатами (тобто – одиницею обміну при спілкуванні, комунікації).  Решту три позиції відомим радянським теоретиком театру П.М. Єршовим названо: "прилаштування зверху", "прилаштування знизу" і "прилаштування поруч".

"Прилаштування зверху" інколи вгадується у самій "позиції неучасті". Просто кажучи – людину ігнорують, ставляться до неї зверхньо.   "Прилаштування знизу" – це полохливо-запобіглива поведінка: "Не турбуйтеся, прошу пана, я тут скраєчку, на хвилинку!". Звичайно, "прилаштування поруч" – це контакт на рівних, зі стандартною ввічливістю, привітністю.

 

Конвенційний рівень. Це  рівень повноцінного людського спілкування: "конвенція" – згода.

Фаза взаємоспрямованості на партнера, який виходить на цей доцільний рівень, має такий зміст. Людина  відчуває потребу у контакті, в неї виникає так звана настанова на зовнішню комунікацію,  посилена наявністю реального партнера. Людина при цьому інтуїтивно готується до "прилаштування поруч", на рівних: у якості умов контакту нею заздалегідь приймається, що вона буде то говорити, то слухати, надаючи можливості й партнеру "прилаштуватися поруч". Таким чином, турбота про партнера, готовність стати на його місце вбудовані ще у попередню, ту, що передує відбиттю конкретного співрозмовника, фазу.