Спілкування як соцiально-психологiчний механизм взаємодії у професiйнiй діяльності

У К.С. Станіславського є  дивне напуття актору: "Грай не себе, грай партнера". Це про те, що у спілкуванні зі старшим або  з пані, наприклад, треба бути іншим, ніж у спілкуванні з хлопцем-товаришем, по мобільному телефону наодинці – не таким, як у транспорті, на вулиці, тобто – в оточенні людей.

Коли партнери піднялися  на ігровий рівень, у їхньому контакті виникає "другий план" – те, що відчувається, але виразити словами  може лише поет. Тобто дійсно цивілізоване, гідне непересічної людини спілкування. Мабуть, через це на цьому рівні фаза взаємовідключення не потребує обопільного виконання прощальних ритуалів: можна обійтися без них, "відпустивши" одне одного поглядом, невловимим жестом, дотиком: адже партнерам усе ясно і без слів…

Звичайно, володіння дійсно ігровим рівнем контакту потребує  чимало артистизму, духовної витонченості. В цьому, мабуть, криється загадка того, що зветься чарівливістю людини.

 

Стандартизований рівень. Цей рівень значно нижчий за ігровий – він не "дотягує" навіть до конвенційного. Як видно з його назви, спілкування тут засновується на деяких стандартах, а не взаємному схопленню партнерами особливостей, актуальних ролей одне одного. Друга його назва – "контакт масок" (у подальших розділах буде з’ясовано, що це за маски).

Фаза спрямованості на партнера тут незадовільна у зв’язку з тим, що справжнього бажання контакту або справжньої готовності до спілкування тут не спостерігається. Причин для цього багато, тому що йдеться про той випадок,  коли спілкуватися не хочеться, а треба. Тоді й надягають "маску" замість справжньої готовності до спілкування: людина сподівається витратити на необхідний ритуал мінімум зусиль.

Існують маска ввічливості, маска люб’язності, маска байдужості. Певні стандарти виразу обличчя просто необхідно витримувати, скажімо, у міському транспорті. Маску агресивності надягають  підростки в вуличній компанії. Маску зарозумілості, зверхності – люди, від яких залежать інші. Причому, чим нижчий істинний соціальний ранг людини – тим неприступніший вигляд (швейцар, водій таксі, касир у супермаркеті тощо).

Ще існують "маска  зайця", "маска клоуна", "маска  слухняності", "маска шнурка" тощо, назви яких говорять самі за себе.

Отже, маска "готова" вже  на першій фазі контакту. У фазі відбиття суб’єкт переймається лише однією думкою: "Чого йому (партнеру) від мене треба?". Це зводить сприйняття іншої людини до оцінки лише того, наскільки вона небезпечна для суб’єкта. У фазі інформування суб’єкт лише загострює свою маску, начебто кажучи: "Я вас не чіпаю – і ви мене не чіпайте", або "Я лише на хвилинку, зараз щезну", або "Краще іди геть, поки здоровий" тощо. Так або інакше на цьому рівні повноцінного спілкування немає: відключення теж якесь дерев’яне, холодне.

Тому цей рівень спілкування – нижчий за конвенційний. Вищим є діловий рівень, про який буде йтися далі.

 

Діловий рівень. Це не зовсім той рівень, на якому проходять фактичні ділові контакти. Вони часто-густо здійснюються на маніпулятивному або стандартизованому рівнях. Особливості дійсно ділового спілкування можна побачити, розкривши знов-таки його фази.

У першій фазі (взаємоспрямованість) співрозмовнику обов’язково заздалегідь надається можливість прилаштування "поруч". Окрім того, партнер викликає  особливий інтерес як учасник колективної діяльності, як людина, що може допомогти, або той, хто потребує вашої допомоги  в інтересах спільної справи. Це одразу створює особливий вид близькості,  знайомої кожному, хто мав змогу оцінити радощі спільної праці або творчості.

У фазі взаємовідбиття вельми уважні й чуйні одне до одного, але це якісно інша загостреність сприйняття, ніж на ігровому рівні. Тут нашу увагу привертає не стільки різні ролі ("віяло") співрозмовника, скільки безпосередньо ступінь його розумової і ділової активності, його включеності до нашого спільного завдання. Через це у такому контакті люди здебільшого перестають думати про те, який вони мають вигляд і які свої ролі вони розкривають перед партнером: це не так важливо, на першому місці – справа.

Те ж відбувається й на третій фазі: розмова суто про справу так захоплює обох, що вони можуть мати навіть комічний вигляд для оточуючих (розмахуючи руками або чухаючи потилицю, щоб пригадати щось важливе…). Певна річ, вони здатні поводитися більш "пристойно", солідно, але їм зараз не до того. Вони з’ясовують істину, що, як відомо, народжується у суперечці. Особиста ж образа, яка спіткала когось після такого спілкування, викриває недостовірність ділового спілкування, яке мало місце: воно не було діловим – за вини партнера або вашої власної. Можливо, під видом ділового спілкування один із партнерів намагався маніпулювати іншим; той, кому це вдалося, задоволений; той, хто програв, ображений… Але не істина, не справа були вище за все в суперечці, що відбулася! 

Спілкуючись на істинно  діловому рівні, люди виносять із контактів  не тільки видимі плоди спільної діяльності, а також винятково стійкі почуття  взаємної прихильності, довіри і теплоти. Або, навпаки, такі антипатії одне до одного, що здаються майже неусувними! Адже у справі людина розкривається найбільш повно та з найсуттєвіших сторін. Посмішка, люб’язність – це добре, але, як то кажуть – "добра людина – це не професія": там, де йдеться про справу, треба бути діловою компетентною людиною.

Якщо на ігровому рівні спілкування святкове, то на діловому воно більш буденне, проте глибше, серйозніше. Відомо, що одні краще спілкуються на ігровому, інші – на діловому рівні: люди різні.

Характер останньої фази – взаємовідключення – теж тут особливий: за зовнішньою сухуватістю відчувається теплота. Прощання й вітання – як у пісні: "Уходиш – щасливо, приходиш – привіт!".

Певна річ, діловий рівень спілкування  ідеально підходить для колективу. Люди зазвичай нетерпимі до примітивного і маніпулятивного спілкування, прагнуть усунути бездушний контакт масок, цінять одне в одного здібності до ігрового спілкування (коли воно доречне), але більше за все доцільно культивувати контакти на діловому рівні. Саме цим визначається культура взаємин у виробничому (навчальному, науковому тощо) колективі.

 

Інтелігент – це людина, яка  думає

про людей краще, ніж  вони про неї.

Б.Ю. Крутієр.

Духовний рівень. Найвищий рівень людського спілкування, якому дуже трудно дати визначення. Зазвичай, він має своїм предметом літературу, мистецтво, культуру, філософію тощо. Але наблизитися до його розуміння можна, лише розглядаючи, знов-таки, окремі його фази. Однак для кожної фази такого контакту характерне таке: партнер сприймається як носій духовного начала, і це начало пробуджує в нас почуття, яке схоже на благоговіння. Так може сприйматися літня людина з багатим життєвим досвідом, мудрістю, величною зовнішністю. Є в неї та її словах щось таке, що спонукає нас бачити в ній більше, ніж одиничного представника роду людського, а начебто представника цілої доби або духовного прошарку. Так сприймаються старі аксакали в азіатських аулах, східні лами тощо.

Але спілкуватися на духовному рівні  можна і з малою дитино, якщо її займають не цукерки та іграшки, а загадки світоустрою, проблеми добра і зла, тайни мови тощо. У нормі контакти на духовному рівні мають починатися вже у підлітків обох статей: адже вони знаходяться у віці особистого, громадянського та духовного самовизначення, віці постановки завдань дорослого життя. Саме духовне спілкування між чоловіком і жінкою, що лежить в основі справжнього кохання,  оспівується поетами від давнини й досі. Дружба, що заснована на духовному контакті, зазвичай триває все життя. Це життя і дружба К. Маркса і Ф. Енгельса, О.І. Герцена та М.П. Огарьова. Саме радощі духовного спілкування привертають людей у клуби за інтересами, в літературні об’єднання, театральні та художні студії. Цінуючи духовне начало в інших, ми розвиваємо його і у собі

Фаза взаємоспрямованості партнерів на духовному рівні спілкування пройнята не просто інтересом і симпатією до співрозмовника і не тільки передчуттям захоплюючої розмови. Додатково до цього тут є віра у можливість наблизитися у бесіді до осягнення найвищих цінностей людства. Співбесідник любий нам уже тим, що з ним можна одірватися від повсякденної роботи свідомості. І ця любов налаштовує нас на своєрідне прилаштування "знизу". Але духовне спілкування не може бути однобічним: або його немає, або до нього залучені обоє партнери. А позаяк обоє заздалегідь готові на прилаштування "знизу", це створює особливу довірливу, таку, що надихає, атмосферу контакту.

У фазі взаємовідбиття, а потім і у фазі взаємоінформування співрозмовники надзвичайно чутливі до душевного стану одне одного, до найменшого "повороту" думок одне одного. Вони настільки розчинені один у одному, що один здатний закінчити фразу, щойно почату іншим, тощо.

Фаза взаємовідключення тут буває досить утруднена. Стільки ще хочеться сказати одне одному, що важко розлучитися. Контакт зазвичай переривається під натиском невідкладних життєвих обов’язків кожного. При цьому люди вдячні одне одному і за взаєморозуміння, і за розбіжності.

Як видно, духовне спілкування  поєднує в собі найпривабливіші  риси ігрового і ділового.  Але  до цього воно додає ще дещо своє, що не забувається.

Психологи вказують два ґатунки духовності: зрілу і незрілу. Незріла з’являється на початку духовного шляху, коли підліток шукає своє друге Я у світі (Двійника). Молода людина дуже радіє, коли впізнає себе в іншому. Так років до 18-ти. А далі – шляхи розходяться. Та коли духовне начало в людині з переходом до зрілості не убожіє, подальший її шлях у тому, щоб навчитися бачити світ очима іншого – не близького, не Двійника, а зовсім іншого, який іде своїм шляхом, але в якому теж відчувається духовний порив. Так здобувають Співбесідника і так починається зріла духовність.

Наприкінці можна сказати, що розмова  про літературу може бути бездуховною, тоді як про купівлю одягу –  духовною. Духовність забезпечується глибиною "діалогічного проникнення" людей одне в одного.

 

Рівні спілкування Е. Берна. На думку психолога Еріка Берна, в "театрі життя" кожна людина у певних ситуаціях  грає ролі (стоїть на позиції) Батька, Дорослого або Дитини. І рівні спілкування в нього виходять такі: 1 – нуль-спілкування, або замкнення на себе; 2 – ритуали (норми спілкування); 3 – розваги; 4 – ігри (людина думає одне, а демонструє інше, щоб завести партнера в пастку); 5 – близькість; 6 – робота (ділове спілкування).

На його переконану думку "Будь-яке  спілкування (у порівнянні з його відсутністю) корисно й вигідно для людей". І це є основним принципом його теорії людських ігор.

 

Узагальнюючі рівні. Видно, що існують різні підходи до класифікації рівнів спілкування. Проте аналіз їх свідчить, що всі вони обов’язково включають  три основних рівні:

• маніпулювання – від помітно грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви часто мають навіть приємний характер;
• конкуренція, суперництво – від спілкування, коли "людина людині – вовк", до такого, коли чесна конкуренція сприяє певному рухові вперед;
• співробітництво – "людина людині – людина", мирно співпрацюють у напрямі досягнення спільної мети.

 

Висновки

 

• Для успішного ділового (навчального) спілкування дуже важливі підготовчі його фази: взаємоспрямованість і взаємовідбиття.
• Для ділового спілкування найдоцільнішим є дотримання психологічного поняття "прилаштування поруч", що означає рівноправність співрозмовників-партнерів.
• Рівні успішного ділового спілкування, це – "діловий", "ігровий", "конвенційний" та "духовний" всупереч "маніпулятивному", "стандартизованому" та навіть "примітивному", на яких, на жаль, часто фактично спілкуються люди.
• Ділового спілкування на доцільних рівнях багато кому треба спеціально навчатися.
• У спілкуванні сьогодні найдоцільніше дотримуватися принципу "людина людині – людина".

 

 

 

 

Питання для самоконтролю та обговорення

 

1. Чому ділове спілкування – цілеспрямоване? Яка в нього головна мета?
2. Як Ви розумієте кожну з фаз спілкування? Яка їх значущість?
3. Які Ви знаєте рівні спілкування? Чим вони вирізняються?
4. Змалюйте "піраміду рівнів спілкування".
5. Поясніть, чому прийняті сьогодні рівні спілкування називаються саме так,  і сутність кожного з них.
6. Який рівень спілкування зазвичай притаманний вам особисто? Чи усвідомлюєте ви, що на ділові рівні слід переходити вже на порозі ВНЗ?
7. Чи замислювалися ви над тим, що той, хто вживає нецензурні слова, в очах культурного оточення – вже не людина, а напівлюдина?
8. Що є спільного у різних класифікаціях рівнів спілкування?

 

 

 

Тема 4

МІЖЛЮДСЬКІ КОМУНІКАЦІЇ ЯК СИСТЕМА  ТА ЯК ПРОЦЕС

4.1. Системи. Комунікація як система

4.2. Процеси. Комунікація  як процес

4.3. Різновиди організаційних комунікацій

 

 

4.1. Системи. Комунікація як система

 

Згадаймо спілкування  з комунікативної сторони. Суттю комунікації між людьми є обмін інформацією. Але метою – досягнення розуміння цієї інформації.

Як же відбувається обмін інформацією? Розглянемо комунікацію як систему. Пригадаємо, що система – це сукупність елементів (компонентів), взаємозв'язаних, взаємозалежних, взаємодіючих для досягнення спільної мети. Тим самим виникає певна цілісність, єдність цього поняття. Звідси основні властивості системи – цілісність, структурність, а відтак: