Сельское хозяйство Аргентины

     ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ  І. Теоретико-методологічні основи країнознавчого дослідження сільського господарства…………………………………………………………..6

1. Суть та еволюція сільського господарства як важливої галузі господарства країни………………………………………………………..6
2. Структура сільського господарства………………………………………8
3. Методи дослідження сільського господарства………………………….11

РОЗДІЛ  ІІ. Основні фактори розвитку сільського господарства Аргентини

2.1. Роль  природно-географічних факторів……………………………………15

2.2. Роль  соціально-економічних факторів……………………………………20

РОЗДІЛ  ІІІ. Сучасні тенденції розвитку сільського господарства Аргентини

3.1. Загальна  характеристика галузі…………………………………………….25

3.2. Сучасне  становище сільського господарства  Аргентини………………..30

3.3. Роль  сільського господарства в економіці Аргентини…………………...33

РОЗДІЛ  ІV. Проблеми й перспективи розвитку сільського господарства в Аргентині………………………………………………………………………..38

4.1. Прогноз  розвитку сільського господарства  в Аргентині………………..38

4.2. Напрямки  покращення ситуації в сільському господарстві Аргентини..41

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….46 
ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………...48 
ДОДАТКИ………………………………………………………………………51 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     На  сучасному етапі розвитку світового  господарства зростає роль норвих індустріальних країн , еконміка яких характеризується високими темпами зростання і динамічними змінами в рорзвитку окремих галузей промисловості, в тоиму числі і сільського господарства. Тому важливе значення має вивчення досвіду становлення й розвитку головних сфер економіки нових індустріальних країн третьої хвилі в умовах посилення глобалізаційних процесів. До таких країн належить і Аргентина як нова індустріальна країна, що має свої особливості розвитку. Останні 50 років економічний розвиток країни характеризувався нерівномірністю і нестабільністю. Вона була змушена протистояти  значним економічним спадам, включаючи періоди високої інфляції й безробіття і найбільшу фінансову кризу на початку ХХІ століття. Аргентина подолала цю кризу і нині показує значне зростання економічних показників.

     Сьогодні сільське господарство є однією з основних галузей економіки. Немає жодної країни, яку б не турбували проблеми сільського господарства, тому вивченням цієї галузі займаються велика кількість вчених всього світу. Дослідження проблем розвитку сільського господарства в країнах світу дає змогу робити економічні прогнози, які мають важливе значення для всіх сфер життя суспільства. Вивчення досвіду розвитку сільського господарства Аргентини – країни, що досягла значних результатів у цій галузі, є надзвичайно актуальною для нашої країни темою, оскільки в Україні присутні всі сприятливі передумови для інтенсивного розвитку цієї галузі.

     Об’єктом  дослідження  є сільське господарство. Предмет дослідження – розвиток сільського господарства Аргентини. Мета роботи – охарактеризувати розвиток сільського господарства Аргентини на сучасному етапі.

     Завдання  роботи:

• визначити суть поняття, структуру та методи дослідження сільського господарства;
• визначити сновні фактори розвитку сільського господарства Аргентини;
• охарактеризувати сільське господарство Аргентини в цілому та його розвиток на сучасному етапі;
• визначити роль сільського господарства в економіці Аргентин;
• охарактеризувати проблеми й перспективи розвитку сільського господарства в Аргентині.

     Основу  джерельної бази дослідження складають  теоретичні і методологічні праці  вітчизняних і зарубіжних учених, які  досліджують проблеми  розвитку сільського господарства Аргентини та інших країн Латинської Америки. Різноманітним аспектам розвитку сільського господарства Аргентини присвячено праці Е. Дабагян [5], Е. Долмана [7], В. Каспрука [9], І. Кушнір [12], З. Романової [21], та ін. Теоретичні основи розвитку сільського господарства розробляли у своїх працях А. Голиков [7], Н. Коваленко [14], Ю. Липець [18], М. Пістун [20], С. Дорогунцов [24], Р. Слав’юк [27], А. Топалов [28] та ін. Ґрунтовними є доробки В. Галушко «Економіка сільського господарства» (1996 р.) [2], Р. Пименової «Аргентина» (1987 р.) [17], М. Пістуна «Географія агропромислових комплексів» (1997 р.) [18]. Отже, тема є добре розробленою.

     Основою методології дослідження є комплексний підхід до аналізу питань розвитку сільського господарства Аргентини. Науковий пошук базувався на принципах об’єктивності, конкретності, істинності.

      Методика дослідження поєднує загальнонаукові та спеціальнонаукові методи. В якості методологічної бази дослідження використовуються такі методи пізнання, як: філософські, історичний, формально-логічний, соціологічний, системний, порівняльно-правовий та інші.

      Практичне значення. Положення та висновки роботи сприятимуть подальшому вивченню питань розвитку сільського господарства Данії. Робота може використовуватися з навчальною метою. Практична значимість результатів дослідження визначається можливістю використання положень роботи у навчальному процесі.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КРАЇНОЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

1. Суть та еволюція сільського господарства як важливої галузі господарства країни

     Сільське  господарство – галузь матеріального виробництва, що займається вирощуванням сільськогосподарських культур та розведенням сільськогосподарських тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною. Воно включає дві взаємопов’язані великі галузі – рослинництво (його ще називають землеробством) і тваринництво, які поділяються на менші галузі, підгалузі, виробництва.

     Сільське  господарство є первинною ланкою агропромислового комплексу (АПК), а  разом із харчовою і деякими галузями легкої промисловості (текстильною, шкіряною, хутровою) складає його основу [18, с. 12].

     Сільське  господарство належить до найдавніших  видів господарської діяльності людини. Сільськогосподарською діяльністю людство займається приблизно 10 тис. років, або протягом лише 1 – 2% своєї історії. Однак саме зародження землеробства дозволило людям зробити рішучий крок в своєму культурному і економічному розвитку. Пануюче до цього привласнююче господарство, яке включало збирання, полювання і рибну ловлю, визначило його величезну залежність від природи  і не і не допускало тої територіальної концентрації населення, що в змозі забезпечити становлення і прогрес цивілізації. Більше того, саме це населення, не маючи надійної продовольчої основи, зростало виключно повільними темпами – менше як на 0,01% на рік. Голод був частим явищем, що також позначалося на чисельності.

     Тому  закономірно, що той перелом в  житті людства, який відбувся з переходом  до виробничого господарства, опитав у науці назву «неолітичної» або аграрної революції.

     Землеробство  виникло, згідно достатньо загальновизнаних концепцій, на базі збирання. При заготівлі  насіння і плодів диких їстівних рослин певна частина з різних причин не використовувалась і проростала поблизу стоянок. А далі розпочинався природний відбір. На користь цієї наукової конструкції, що підтверджується багатьма пелеоетноботанічними дослідженнями, свідчить і те, що багато сільськогосподарських рослин, особливо у тропічних широтах (наприклад, маслічна і сагова пальма), часто і сьогодні ростуть поблизу з житлом і на оброблюваних ділянках, і у форму напівкультурних насаджень, і у дикому вигляді [14, с. 99].

     Доместикація  тварин – мистецтво більш високе, ніж окультурювання рослин, оскільки ця перемога людського розуму і волі над менш слухняним вихідним матеріалом. Причому, якщо вівцю або корову, щоб вони слугували людям, достатньо було приручити, то верблюд і кінь потребують не тільки приручення, але і навчання. Рухливість кочівників, пов’язана з появою нових засобів пересування, в багато разів скоротила час на долання відстаней між різними етнічними і суспільними групами, відкрила додаткові можливості для культурних контактів і обміну товарами, в тому числі і з осілим землеробським населенням. Володіння худобою стало символом багатства, показником соціального статусу і формою накопичення. Відбулося поглиблення суспільного поділу праці, яке призвело до того, що через Азію, де цей процес втілився найяскравіше, протягом багатьох століть проходила одна із магістральних ліній розвитку людства [14, с. 110].

     Сільське  господарство є однією із найважливіших  галузей народного господарства. Вони виробляє продукти харчування для  населення країни, сировину для переробної промисловості і забезпечує інші потреби суспільства. Від розвитку сільського господарства багато в чому залежить життєвий рівень добробут населення: розмір і структура харчування, середньоособовий дохід, споживання товарів і послуг, соціальні умови життя. Сільське господарство є основним споживачем матеріальних ресурсів країни: тракторів, комбайнів, вантажних автомобілів, пально-мастильних матеріалів, мінеральних добрив. В середньому один працюючий у сільському господарстві забезпечує роботу 5 – 7 працюючим в інших галузях народного господарства (в галузі матеріального виробництва, будівництва, переробки сільськогосподарської продукції тощо). Сільське господарство – не тільки галузь економіки, а й середовище проживання значної частини населення країни. Часто тут формуються моральні основи народу, його національна психологія, історична пам’ять [10, с. 9].

1.2. Структура сільського  господарства

  У структурі сільського господарства вирізняють дві основні галузі – рослинництво і тваринництво. У свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормовиробництво. Що стосується способу виробництва окремих культур, то до складу рослинництва входять такі галузі: рільництво, овочівництво, баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

      Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

      Сільськогосподарське  виробництво розвивається на основі тих самих економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. У той же час тут відзначаються і деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов’язані з природними особливостями сільськогосподарського виробництва [19, с. 455].        

     Рослинництво – галузь науки, що займається вивченням особливостей реакції нових сортів, гібридів культурних і дикорослих видів рослин на дію біотичних, абіотичних та антропогенних факторів середовища; розробляє сортові технології вирощування стабільно високих урожаїв якісної продукції на засадах інтенсифікації, енергоощадження й екологічної безпеки  Дослідження та розроблення, спрямовані на розв’язання теоретичних і практичних проблем підвищення продуктивності культурних та дикорослих рослин, якості й екологічної чистоти продукції [27, с. 20]. Рослинництво є базовою галуззю сільського господарства, яка дає 60% валової сільськогосподарської продукції світу.

     Рослинництво  поділяється на рільництво (вирощування  культур на орних землях), плодівництво (вирощування багаторічних насаджень) і луківництво (поліпшення природних пасовищ та сіножатей і вирощування сіяних трав).

     Рілля, в основному, зайнята посівами сільськогосподарських  культур. В останні роки посівні  площі скорочуються. Це пов’язано  з тим, що частина орних земель не обробляється (т. зв. чисті пари), частина переводиться в інші сільськогосподарські угіддя (пасовища і сінокоси) або ж вилучається із сільськогосподарського вжитку (під житлове будівництво, для потреб промисловості, транспорту та ін.) Якщо зміна структури сільськогосподарських угідь у напрямку зменшення частки ріллі – явище необхідне й прогресивне, то перетворення родючих земель у несільськогосподарські угіддя є серйозною проблемою.