Сельское хозяйство Аргентины

      Але сьогодні найгострішою проблемою є  клімат. Згідно доповіді Національного інституту сільськогосподарських технологій Аргентини, засуха призвела до катастрофічного падіння врожаїв пшениці. Врожай 2009 року був найнижчим за останні 30 років, і все вказує на те, що національне виробництво кукурудзи, сої та соняшнику також буде значно нижче, ніж в останні роки.

      Хоча  інститутом не було представлено дані по іншим культурам, окрім пшениці, врожаї котрої вже були зібрані, сільські асоціації підготували свої прогнози, згідно яких врожаї інших зернових складуть 15 млн. т. у порівнянні із 22 млн. т. у минулому сезоні. Врожай соєвих вже скоротився з 47 до 37 млн. т. В результаті фермери зазнають збитків, які оцінюються щонайменше у 7 млрд. дол., а дохід від податків на експорт буде знижений. Окрім того, посуха в Аргентині і Бразилії, які сукупно охоплюють 50% світового попиту на соєві, стимулює зростання цін на Чиказькій продовольчій біржі та на інших глобальних ф’ючерсних біржах. Підвищення цін є закономірною реакцією на падіння сільськогосподарського виробництва в Аргентині [26].

      Очікується, що наступного року, за умови нормалізації погодних умов, врожай буде аналогічним цьогорічному. Це зумовлюється значним скороченням посівних площ. У скрутному становищі опинилися також і виробники вина. Причиною цього є падіння світових цін на зазначену продукцію. Виробництво кукурудзи також знизиться – прогнозується зниження із 22 до 14 млн. т. Посівна площа під кукурудзою скоротилася на 22%. Врожайність втрачено також через відсутність інвестицій у мінеральні добрива і інші технології. Відсутність достатніх інвестицій також позначилась і на врожайності на територіях, на котрі засуха не вплинула надзвичайно згубно. Цьогорічний врожай було засіяно із мінімальною кількістю необхідних мінеральних добрив і поживних речовин. З цієї причини навіть у тих районах, де кількість опадів була нормальною, прибутковість значно знизилась через розповсюдження шкідників та хвороби рослин.

     Ситуація  ускладнюється тим, що керівники  сільськогосподарського сектору перебувають  у конфлікті із урядом країни. У  березні 2008 року Президент оголосила  про різке збільшення податку  на експорт олійних культур. Податок із ковзкою шкалою реагує на рівень світових цін – падіння останніх провокує скорочення податку. Конфлікти розгорівся у той період, коли ціна на міжнародних ринках була рекордно високою, і податок на експорт сої мав збільшитись із 35 до 44%. Активісти Аргентинської сільської асоціації ініціювали забастовки серед сільськогосподарських виробників, що тривали 4 місяці. Уряд був змушений відступити, тому що становище, яке ускладнювалось несприятливими природними умовами, різко негативно позначалося на популярності Президента та його уряду.

     Зменшення обсягів сільськогосподарського виробництва негативно позначиться на наповненні державної скарбниці. У поточному 2009 році прогнозується на 40% менше доходів, ніж 9,4 млрд. доларів, зібраних з податку на прибуток у 2008 році. Фахівці Асоціації відзначають, що уряд повинен розуміти, що скорочення податків на експорт кукурудзи, наприклад із 23 до 13% при нормальному обсягу експорту (близько 1,6 млрд. т), збільшать податкові надходження від цих продажів з 130 млн. до 200 млн. доларів. Проте влада поки що не має планів зі скорочення податків на експорт сільськогосподарської продукції. Відзначається, що уряд схильний до «маскування» наявних у сільськогосподарському секторі проблем проблемами, спровокованими останньою засухою [25].

4.2. Напрямки покращення  ситуації в сільському  господарстві Аргентини

     На  жаль, відносна макроекономічна стабільність у Аргентині виявилась тимчасовою, а нинішні економічні негаразди загрожують підірвати прогрес. Для покращення ситуації у сільськогосподарському секторі Аргентини необхідно узагальнити певний досвід виходу із попередніх світових криз. Зокрема, доцільним є посилення регулюючої функції держави, збільшення її фінансових ресурсів, розширення експортних можливостей  капіталу Найбільший вплив на розвиток сільськогосподарського виробництва матимуть зобов’язання щодо державної підтримки сільського господарства. Державні витрати в межах можуть здійснюватись у наступних напрямках:

• наукові дослідження, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;
• ветеринарні і фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;
• сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збирання, обробку і розповсюдження ринкової інформації;
• вдосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за виключенням операційних витрат на її утримання;
• утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога;
• забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо;
• підтримка доходів виробників, не пов’язана з видом і обсягом виробництва;
• сприяння структурній перебудові сільськогосподарського виробництва;
• охорона навколишнього середовища;
• програми регіонального розвитку.
• дотації на продукцію тваринництва і рослинництва;
• дотації на племінне тваринництво;
• дотації на елітне насінництво;
• дотації на комбікорми;
• компенсація частини витрат на міндобрива і засоби захисту рослин;
• компенсації частини витрат на енергоресурси;
• цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною і ринковою ціною на сільгосппродукцію;
• надання виробнику товарів та послуг за цінами, нижчими за ринкові;
• закупівля у виробника товарів (послуг) за цінами, що перевищують ринкові;
• пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету, списання боргів;
• пільги на транспортування сільгосппродукції [10, с. 210].

     Найважливішим завданням для країни є поліпшення їхньої інфраструктури збуту та транспортування сільськогосподарської продукції. За останнє десятиріччя приватні та державні інвестиції сприяли поліпшенню залізничного транспорту та автошляхів, що сприяло залученню в економіку 60 млн га родючих земель на північному сході Аргентини. Проте, незважаючи на досягнуті успіхи, витрати на транспортування з основних виробничих регіонів Аргентини до портів у 2–3 рази вищі, ніж у США [24].

     Значна  частина людства завжди небезпідставно піклувалася про задоволення  своїх споживчих потреб екологічно чистими продуктами харчування, вирощеними без застосування у технологічному циклі компонентів, які є шкідливими для здоров’я або потенційно можуть загрожувати здоров’ю людей. До шкідливих компонентів технології відносять, у першу чергу, пестициди та мінеральні добрива, а до потенційних, загрозу для здоров’я людини від яких нині важко прогнозувати. До них належить. у першу чергу, продукція від генетично модифікованих рослин.

     Враховуючи, що останніми роками інтенсивність  хімічного, радіаційного та інших видів  антропогенного впливу на навколишнє середовище суттєво зросла, а це негативно позначається на здоров’ї людей, питання виробництва екологічно чистої продукції набуває підвищеної актуальності у світі. Сьогодні у сільському господарстві Аргентини широко застосовуються генетично модифіковані сорти сої (54%), кукурудзи (28%), ріпаку (9%), бавовни (9%) завдяки їх стійкості до гербіцидів та шкідників. Із овочевих культур для комерційного виробництва дозволено використовувати трансгенні помідори, гарбузи, буряки та інші овочеві культури.

     Проте значна частина людства взагалі  хоче бути впевненою, що вживані ними продукти не тільки не несуть ніякої загрози їх здоров’ю і здоров’ю їхнього потомства, а навпаки, поліпшують його. Тому останнім часом у міжнародній торгівлі продуктами з боку покупців дедалі частіше вимагається сертифікат про нетрансгенне походження не тільки продовольчих товарів, а й фуражу. У зв’язку з цим зростає заінтересованість споживачів у продукції, яка вирощена за так званими органічними технологіями. Найбільш загальне поняття, що означає «органічно вирощено», було сформульовано в 1972 році редактором журналу з ведення землеробства і садівництва за органічною технологією Робертом Родейлом: «Продукти, що вирощені без застосування пестицидів, штучно виготовлених мінеральних добрив; вирощені на грунті, вміст гумусу в якому збільшено шляхом внесення органічних речовин; вирощені на грунті, вміст мінералів в якому збільшено шляхом внесення природних мінеральних добрив; не були оброблені консервантами, гормонами, антибіотиками і т.п. [22, с. 31].

     Незважаючи  на швидке зростання, органічна індустрія становить дуже малий відсоток від загального обсягу сільськогосподарського виробництва і торгівлі. Частина споживачів у розвинених країнах купує екологічно чисту продукцію за цінами, які на 40-50% і більше перевищують ціни на продукцію, виготовлену за традиційними технологіями. Оскільки сільське господарство Аргентини орієнтоване на експорт, доцільним є запровадження «органічного сільського господарства» з метою підвищення конкурентноздатності продукції на світовому ринку. В умовах, коли трансгенна продукція вартує дешево і користується усе ж таки значним попитом, можливо зайняти певну нішу на ринку «чистої» продукції, тим самим забезпечивши неохоплену категорію споживачів [24].

     Таким чином, аргентинське сільське господарство переживає кризову ситуацію, спровоковану економічними, політичними та кліматичними факторами. Сильна посуха, якої не було протягом останніх 100 років, сильно вдарить по сільському господарству у багатьох частинах Аргентини. Очікується значне скорочення зернової і м’ясної продукції. Сільські асоціації підрахували, що виробництво зерна скоротиться на 39%, буде втрачено 1,5 млн. голів худоби. Як наслідок скоротиться виробництво м’ясомолочної продукції та іншої сільськогосподарської продукції. Найбільший вплив на розвиток сільськогосподарського виробництва матимуть зобов’язання щодо державної підтримки сільського господарства. Державні витрати в межах можуть здійснюватись у наступних напрямках: наукові дослідження, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування; ветеринарні і фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування; сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збирання, обробку і розповсюдження ринкової інформації; вдосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за виключенням операційних витрат на її утримання; утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога; забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ

     Отже, сільське господарство світу має  давню історію. Продукти рослинництва і тваринництва з давніх часів  були головним продуктом харчування, і посідають одне із провідних  місць у раціоні сучасної людини. У структурі сільського господарства вирізняють дві основні галузі – рослинництво і тваринництво. У свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормо виробництво. Що стосується способу виробництва окремих культур, то до складу рослинництва входять такі галузі: рільництво, овочівництво, баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво. Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

     Аргентина належить нових індустріальних країн, в яких промисловість за валовим  продуктом значно випереджає сільське господарство. Однак останнє було і залишається основною експортною галуззю країни, відіграє найсуттєвішу роль у становленні та розвитку її економіки. Для розвитку сільського господарства в Аргентині є надзвичайно сприятливі природні передумови – величезні рівнинні території Платська низовина, плато Патагонії, височини передгір’їв Анд, різноманітні агрокліматичні та ґрунтово-рослинні ресурси. Сільське господарство Аргентини багатогалузеве з переважанням тваринництва над рослинництвом. Воно повністю забезпечує населення майже всіма видами основних продовольчих продуктів (вирощується і широкий набір культур тропічних і помірних широт). Переважаючий тип спеціалізації сільського господарства – товарне виробництво зерна та м’яса. В рослинництві Аргентини головне місце посідають старі, традиційні культури експортного значення – зернові і маслини. Основна зернова культура – пшениця. Економіка Аргентини значною мірою пов’язана з економікою інших країн світу, залежить від реалізації своєї продукції на світовому ринку, від імпорту багатьох товарів з інших країн світу, перш за все, розвинутих. В експорті провідне місце займають продукція сільського господарства і харчової промисловості, зокрема зерно, борошно, олія, м’ясо і м’ясопродукти, молочні продукти, тваринний сир і масло, вовна, шкіра. Продукція сільського господарства в Аргентині складає 65% аргентинського експорту (75% всіх валютних надходжень).

Аргентинське сільське господарство переживає кризову ситуацію, спровоковану економічними, політичними та кліматичними факторами. Сильна посуха, якої не було протягом останніх 100 років, сильно вдарить по сільському господарству у багатьох частинах Аргентини. Очікується значне скорочення зернової і м’ясної продукції. Сільські асоціації підрахували, що виробництво зерна скоротиться на 39%, буде втрачено 1,5 млн. голів худоби. Як наслідок скоротиться виробництво м’ясомолочної продукції та іншої сільськогосподарської продукції. Найбільший вплив на розвиток сільськогосподарського виробництва матимуть зобов’язання щодо державної підтримки сільського господарства. Державні витрати в межах можуть здійснюватись у наступних напрямках: наукові дослідження, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування; ветеринарні і фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування; сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збирання, обробку і розповсюдження ринкової інформації; вдосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за виключенням операційних витрат на її утримання; утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога; забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо.